Рішення № 73620221, 25.04.2018, Скадовський районний суд Херсонської області

Справа № 663/475/18

Провадження № 2/663/606/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року Скадовський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Клімченка М.І.,

за участю секретаря Молошенко В.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма Автолізинг" про визнання правочину недійсним та застосування реституції,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про визнання правочину недійсним та застосування реституції, зазначаючи, що 20.02.2018 року між ним та відповідачем укладено Договір № 02447 фінансового лізингу, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов’язання придбати та передати йому автомобіль Lada вартістю 9560, 44 доларів США. 20.02.2018 на виконання умов договору позивачем сплачено платіж в сумі 30 000 грн. 07.03.2018 року позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу про спонукання виконати зобов’язання в натурі по договору фінансового лізингу від 20.02.2018 року №02447. Посилаючись на існування істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, позивач просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № 02447, укладений 20.02.2018 між ним та ТОВ «Сігма Автолізинг», стягнути з відповідача сплачений платіж, моральну шкоду та судовий збір.

Ухвалою Скадовського районного суду Херсонської області від 12 березня 2018 року по справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України сторони в судове засідання не викликалися, проте відповідачу було встановлено строк в п'ятнадцять днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження на подачу відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотань про виклик сторін у судове засідання не надходило.

Відзив від відповідача не надходив.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР (далі – Закон 723/97-ВР) визначено фінансовий лізинг як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідно з положеннями цієї статті зазначеного закону за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 2 Закону 723/97-ВР відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Предметом договору лізингу, згідно ст. 3 цього ж Закону може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Статтею 6 Закону 723/97-ВР встановлені вимоги до договору фінансового лізингу, за якими договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу визначені:

- предмет лізингу;

- строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

- розмір лізингових платежів;

- інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд встановив, що між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Сігма Автолізинг» 20.02.2018 був укладений договір фінансового лізингу № 02447 за умовами якого, згідно з п. 1.3 Договору лізингодавець ТОВ «Сігма Автолізинг» взяв на себе зобов’язання придбати у продавця визначений лізингоодержувачем ОСОБА_1 у договорі предмет лізингу, та передати даний предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на умовах, визначених Договором, а лізингоодержувач повинен сплачувати відповідні платежі, які передбачені договором Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах договору та згідно з положеннями чинного законодавства України. Згідно з п. 1.1 договору предметом фінансового лізингу є транспортний засіб зазначений в даній статті та у додатку № 1 до договору, а саме: автомобіль Lada, комплектація/модифікація 219210-010-50, об’єм/тип двигуна 1600, тип КПП 5МТ, привід 2 WD.

В установчій частині договору авансовий платіж складає частину від вартості предмета лізингу в розмірі 23% від вартості предмета лізингу зазначеному у договорі та додатку № 1 до нього.

Пункт 8.2 договору встановив вартість предмету лізингу на момент укладення Договору – 261 000 грн.

Пункт 9.1 договору встановлює комісію за організацію договору у розмірі 10% від вартості предмету лізингу.

На підставі наданих позивачем розрахункових документів про оплату встановлено, що 20.08.2018 позивачем на виконання умов договору на рахунок відповідача був сплачений перший платіж згідно умов договору фінансового лізингу в сумі 30 000 грн.

На виконання умов договору позивачем отримано примірник договору разом з додатком № 1, в яких зазначено марку/модель, комплектацію, об’єм/тип двигуна, тип КПП, привід, та вартість предмету лізингу.

Спірний договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи не був нотаріально посвідчений.

07.03.2018 року ОСОБА_1 на адресу ТОВ «Сігма Автолізинг» направлено лист-вимогу про спонукання виконати зобов’язання в натурі по договору фінансового лізингу від 20.02.2018 року в якому позивач просить відповідача виконати зобов’язання по договору в натурі та здійснити доставку транспортного засобу за адресою: Херсонська область, Скадовський район, смт.Лазурне, вул. Степова, 60.

У зв’язку з укладенням договору фінансового лізингу між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які регулюються (окрім положень Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку) Законом України «Про захист прав споживачів», так як вказаний Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживача, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до положень ч 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору

Згідно вимог статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

При тому, що відносини які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставки, до цих правовідносин застосовуються наслідки недійсності правочину, передбачені ст. 215 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону – умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Аналізуючи положення укладеного договору на їх відповідність чинному законодавству суд вважає, що сплата платежу за оформлення договору в розмірі 30 000 грн., відповідно до лізингового договору, відповідно до параграфу «Визначення термінів» договору за організаційні заходи, пов’язані з пошуком предмету лізингу, а також за здійснення необхідних дій Лізингодавця, які пов’язані з передачею Предмета лізингу Лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату, а також положення, передбачені п. 12.1 ст. 12 договору, де встановлено, що при розірванні договору в будь-якому випадку, навіть за невиконання зобов’язання відповідачем, цей платіж не повертається, є несправедливими тому що встановлена вартість послуг за оформлення договору в розмірі 10% від погодженої вартості предмета лізингу, що становить 261 000 грн., які позивач сплатив відповідачеві, не відповідає обсягу робіт, які отримав споживач. Суд вважає, що ця сума є значно завищеною, оскільки відповідач фактично не поніс інших витрат на організаційні заходи, пов’язані з підготовкою та укладенням даного договору, крім витрат на роздруківку тексту договору та заповнення декількох рядків та реквізитів лізингоодержувача у тексті договору рукописним текстом. Доказів понесення затрат на такі витрати відповідачем суду не надано. Відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію, підготовку та укладення даного договору виконаній послузі, яка не є лізинговим платежем. Такі умови договору є несправедливими. Також цим положенням договору фактично забезпечено захист інтересів лише лізингодавця і вказане свідчить про очевидний дисбаланс між правами та обов’язками сторін.

Частиною 2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством не передбачено лізинговий платіж пов’язаний з укладенням самого Договору фінансового лізингу.

Відповідно до пп. 2 п. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Оскільки за умовами спірного Договору лізингу, виконання зобов’язання відповідача за ним ставиться в залежність від факту внесення позивачем комісії, наявні підстави для визнання договору недійсним в цілому.

При цьому суд вважає, що умови укладеного з відповідачем договору фінансового лізингу є несправедливими по відношенню до позивача, як споживача послуг, і по іншим пунктам договору.

Так, положення п. 8.3, 8.4, 10.13 договору № 02447, також не відповідають нормам ст. 18 ч. 3 п. 13 Закону України «Про захист прав споживачів», тому що зазначені умови договору дають право лізингодавцю можливість збільшувати ціну без надання споживачеві права на розірвання договору в разі збільшення ціни порівняно з тою, що була погоджена на момент укладення договору.

В порушення ч. 3 п. 12 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» в договорі не визначено предмет договору лізингу, оскільки договірне визначення не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі не містіть індивідуально визначені ознаки транспортного засобу (рік випуску, № кузову, комплектація).

Також, згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявність ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Неузгодження з позивачем графіку лізингових платежів, неузгодження строків внесення та умови взаєморозрахунків порушує право позивача на отримання повної та достовірної інформації про фінансову послугу, в порушення п. 15 закону «Про захист прав споживачів» та статей 6, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Також, в порушення ст. 808 ЦК України в договорі, при умовах усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності продукції, при тому що вибір продавця предмету лізингу здійснює відповідач, відсутні будь-які відомості про продавця товару та його повну назву та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Відповідно до положень ч 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору

Виходячи із положень, викладених в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 у справі № 6-766цс15, а саме, що згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Укладений між сторонами договір фінансового лізингу, предметом якого визначений транспортний засіб, є змішаним договором, тому що містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, але в порушення ст. 799 ЦК України не був нотаріально посвідчений.

Підсумовуючи викладене, враховуючи недотримання встановленої законом нотаріальної форми для його укладення та порушення нормами договору фінансового лізингу вимог ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», суд приходить до висновку, що укладений між ТОВ «Сігма Автолізинг» та ОСОБА_1 договір фінансового лізингу є недійсним, з огляду на що позов у цій частині підлягає задоволенню.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв’язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.

Оскільки позивачем на виконання договору фінансового лізингу було сплачено платіж на рахунок ТОВ «Сігма Автолізинг» в розмірі 30 000 грн., суд з урахуванням вищенаведеного вважає, що передані відповідачу кошти повинні бути повернуті позивачу, з огляду на що позов у цій частині також обґрунтований та підлягає задоволенню.

В силу ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і ця моральна шкода може полягати , зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої. Моральна шкода відшкодовується грішми. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступенем вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року N 5) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягає обов'язковому з'ясуванню наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної шкоди, відповідно до роз'яснень, що містяться в п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат ( їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Обґрунтовуючи наявність і розмір моральної шкоди у розмірі 3000,00 грн. позивач зазначив, що через протиправні дії відповідача він зазнав душевних страждань, так як намагався поновити свої порушені права, що супроводжувалось негативними емоціями та душевними переживаннями, зазнав моральних втрат, які привели до позбавлення його можливостей реалізації своїх звичок та бажань, які б міг реалізувати не витрачаючи часу на підготовку заяв, звернень, скарг, позову.

Факт заподіяння моральної шкоди, на думку суду, є доведеним і очевидним, оскільки є наслідком проитиправних дій відповідача.

Крім того, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір за вимогами не майнового характеру (про визнання договору фінансового лізингу недійсним) у розмірі 704, 80 грн. та за вимогою майнового характеру (стягнення коштів у виді сплаченого авансового платежу) виходячи з ціни позову в сумі 704,80 грн., що відповідає вимогам ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір» та узгоджується з роз’ясненнями, викладеними у постанові Пленуму ВССУ № 10 від 17.10.2014.

Керуючись ст.ст. 12-13, 76-79, 81, 141, 258, 263-265, 275, 279 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 02447, укладений 20.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» (02121, м. Київ, вул. Харківське шосе, 182 Код ЄДРПОУ 41298109) на користь ОСОБА_1, кошти в розмірі 30 000 грн. (тридцять тисяч гривень), сплачені в якості комісії відповідно до договору фінансового лізингу № 02447, укладеного 20.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» (02121, м. Київ, вул. Харківське шосе, 182 Код ЄДРПОУ 41298109) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000, 00 (три тисячі гривень).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» (02121, м. Київ, вул. Харківське шосе, 182 Код ЄДРПОУ 41298109) на користь держави судовий збір у розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев’ять гривень 60 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Херсонської області шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення.

Суддя М.І. Клімченко