Рішення № 73614836, 01.02.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 711/7673/17

Номер провадження2/711/6/18

01 лютого 2018 року

Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:

головуючий суддя: Дунаєв С.О.

при секретарі: Нарадько Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Черкаський шовковий комбінат» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення з наданням іншого житлового приміщення, третя особа – Дочірне підприємство «Ремонтно-експлуатаційне управління Черкаського шовкового комбінату ПАТ «Черкаський шовковий комбінат»,

за участю:

представники позивача – ОСОБА_5, ОСОБА_6, відповідачі – ОСОБА_2, ОСОБА_1, представники відповідачів – ОСОБА_7, ОСОБА_8, представник третьої особи – ОСОБА_9

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ «Черкаський шовковий комбінат» (далі – ПрАТ «ЧШК») звернулось до суду з позовом, в якому зазначено, що на балансі підприємства перебуває гуртожиток, що за адресою: вул. Добровольського, 27, м Черкаси. На підставі відповідного розпорядження адміністрації підприємства від 01.07.1993р. ОСОБА_1 та членам її сім'ї (чоловік та донька) була надана для проживання кімната №124 в даному гуртожитку про що виданий відповідний ордер на вселення. В липні 2000р. ОСОБА_1 було надано дозвіл на вселення її сім'ї до кімнати №37, в якій відповідачі зареєстровані по теперішній час. В подальшому родина ОСОБА_1 самовільно заселяється в кімнату №39, а згодом самовільно займає кімнати №41, 42, 43, в яких проживає по теперішній час сім’єю у складі чотирьох осіб (відповідачі за позовом) і з порушенням встановленого законом порядку зробили перепланування приміщень кімнат.

На теперішній час ОСОБА_1, як основний наймач житла, не перебуває у трудових відносинах з ПрАТ «ЧШК» з 27.07.2005р..

13.07.2017р. позивач направив відповідачам листа, в якому вимагав погасити заборгованість з оплати вартості послуг за проживання, привести житлові кімнати в належний стан, який існував до проведення самовільного перепланування та перебудови, та виселитися із зазначених кімнат.

Оскільки до теперішнього часу відповідачі в добровільному порядку не виконали вимоги позивача, то останній звернувся до суду з даним позовом, в якому просить виселити відповідачів з кімнат №41, 42, 43 в гуртожитку по вул. Доброльського, буд.27, м. Черкаси, - з наданням іншого вільного жилого приміщення в гуртожитку по вул. С. Кішки, 197, м. Черкаси, який також перебуває у володінні ПрАТ «ЧШК» і є гуртожитком сімейного типу.

Відповідачі заперечили проти позовних вимог.

ОСОБА_2 надав суду письмові заперечення, в яких зазначено, що відповідачі заселилися в гуртожиток на законних підставах, а переселилися у кімнати №41-43 через збільшення складу сім'ї (сім’я збільшилась до п’яти осіб) та виділення ПрАТ «ЧШК» належної їм кімнати №37 іншій особі. Даний гуртожиток призначений для проживання одиноких громадян, а не гуртожиток сімейного типу. Оскільки до складу сім'ї відповідачів входило п’ять осіб, то вони займали три кімнати, тобто шість ліжко-місць, і вносили оплату за проживання в гуртожитку за шість ліжко-місць. На неодноразові звернення до адміністрації ПрАТ «ЧШК» відповідачам безпідставно не надали дозвіл на перереєстрацію їх місця проживання з кімнати №37 на кімнати №41-43, але той факт, що їх сім’я проживає в цих кімнатах не порушує законних прав та інтересів позивача. Зауважив, що в даному випадку відсутні правові підстави для виселення відповідачів із займаних ними кімнат та переселення їх до іншого гуртожитку, а застосування такого заходу не відповідає засадам співрозмірності обмеження законних прав та інтересів відповідачів поряд із публічними засадами регулювання спірних правовідносин та інтересами позивача. Просив відмовити у позові.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні. Зауважила, що відповідачі порушують правила проживання в гуртожитку та самовільно займають кімнати №41-43, чим порушують законні інтереси позивача та інших мешканців гуртожитку. На теперішній час ПрАТ «ЧШК» гарантує заселення відповідачів у інший гуртожиток сімейного типу з наданням житлового приміщення, яке за своїми характеристиками відповідає державним нормам і стандартам розміщення чотирьох громадян.

ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що ордеру на поселення в кімнату №41 вона не отримувала, проте мала ордери на інші три кімнати (№37, 106, 124). Задля зручності та забезпечення спільного проживання членів сім'ї, за згодою адміністрації гуртожитку, вона разом з сім’єю заселилися в кімнати №41-43. Тож фактично вона з сім’єю займає три кімнати, на що має законне право. ЇЇ неодноразові звернення до адміністрації ПрАТ «ЧШК» та ДП «РЕУ ЧШК», як житлово-експлуатаційної організації, з вимогою про належне оформлення її фактичного проживання та надання дозволу на реєстрацію в такому житловому приміщенні, не були розглянуті належним чином. Натомість вони з сім’єю увесь час проживають в цих кімнатах, за власний рахунок покращили їх технічний стан, сплачували орендну плату та житлово-комунальні послуги, а тому вважає цілком законне своє проживання. Просила відмовити у позові.

Представник ОСОБА_1 – ОСОБА_8 – в судовому засіданні зауважила, що позивач не є власником гуртожитку, а тому не має права заявляти подібні вимоги. Також зауважила, що позивачем попущений строк позовної давності, який плинув у травні 2007р. Просила відмовити у позові.

ОСОБА_2 підтримав надані ним письмові заперечення та зауважив, що спір щодо виселення відповідачів вже був предметом судового розгляду і позивачу було відмовлено у позові. Відповідачі належним чином сплачують плату за житло за шість ліжко-місць. Зауважив, що їх переселення в інший гуртожиток суттєво порушує їх інтереси, оскільки вони докладали значних зусиль для облаштування займаного ними житлового приміщення, а саме переселення значно зашкодить їх способу життєдіяльності. Просив відмовити у позові.

Представник ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_7 – підтримав позицію, викладену ним у письмових запереченнях та зауважив, що в даному випадку діями відповідачів не порушуються законні права та інтереси позивача, а тому позов не підлягає до задоволення.

ОСОБА_3О та ОСОБА_4 в судове засідання не з’явились, проте надали заяви, в яких просили розглядати справу без їх участі та зазначили, що підтримують позицію своїх батьків.

Представник ДП «РЕУ ЧШК» в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.

На підставі договору купівлі-продажу від 01.12.1993р. КП №226, посвідченого нотаріусом Першої Черкаської державної міської нотаріальної контори 29.11.1993р. за реєстраційним №3-5951 та акту приймання-передачі майна цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Черкаський шовковий комбінат» від 09.02.1994р. Фондом Держмайна України організації орендарів Черкаського шовкового комбінату видано свідоцтво про власність на майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Черкаський шовковий комбінат». До складу цілісного майнового комплексу включено й гуртожиток що по вул. Добровольського, 27 в м. Черкаси.

Відповідно до договору оренди №89 від 02.02.2007р. АТЗТ (в подальшому ПАТ) «ЧШК» надав ДП «РЕУ ЧШК» в оренду приміщення, які розташовані в будинку гуртожитку по вул. Добровольського, 27, м. Черкаси, для використання-проживання робітників та службовців. Даний гуртожиток призначений для проживання одиноких громадян.

ОСОБА_1 з 21.07.1986р. по 27.07.2005р. працювала в АТЗТ «ЧШК» та була звільнена за згодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України.

На підставі розпорядження адміністрації ЧШК від 01.07.1993р. ОСОБА_1 та членам її сім’ї (ОСОБА_10 і ОСОБА_11О.) була надана для проживання кімната №124 в гуртожитку по вул. Добровольського, 27, м. Черкаси, на вселення до якої був виданий відповідний ордер.

На підставі розпорядження адміністрації ЧШК № 206 від 12.07.2000р. ОСОБА_1 була надана для проживання кімната №37 в гуртожитку по вул. Добровольського, 27, м. Черкаси, в якій вона разом з відповідачами (члени її сім'ї) залишається зареєстрованою по теперішній час.

В липні 2003 року з дозволу і допомоги коменданта гуртожитку ОСОБА_12 (на той час) було проведено переселення мешканців гуртожитку в результаті чого сім'я ОСОБА_1 переселилася в кімнати гуртожитку №41-43, оплачуючи тут своє проживання і комунальні послуги, хоча залишається зареєстрованими в кімнаті №37.

У свою чергу кімната №37, яка була виділена сім'ї ОСОБА_1, з грудня 2003 року займає сім'я ОСОБА_13, які також зареєстровані в цій кімнаті; в кімнаті №41 ніхто не зареєстрований; в кімнатах №42-43 зареєстрований ОСОБА_14, хоча фактично в цих кімнатах - №41-43 - тривалий час проживає сім'я ОСОБА_1 (5 осіб); в кімнаті №124, яка теж була виділена ОСОБА_1, в даний час ніхто не зареєстрований, хоча фактично проживає сім'я ОСОБА_15 (4 особи), які тут за місцем проживання оплачують за житло і за комунальні послуги.

Зазначені обставини встановлені рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26.11.2014р. №711/3276/14, з урахуванням рішення Апеляційного суду Черкаської області від 11.02.2015р., а відтак відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК не підлягають доказуванню.

ОСОБА_13 разом з донькою заселилася в кімнату №37 на підставі ордеру виданого АТЗТ «ЧШК» №359 від 15.03.2004р. /а.с.108/.

ОСОБА_1 неодноразово зверталась протягом 2005-2007рр. до позивача з заявами про здійснення перереєстрації її фактичного місця проживання з кімнати №37 до кімнат №41-43 /а.с.109-112/, але відповідного дозволу не отримала.

Згідно рішення правління ПрАТ «ЧШК» від 18.09.2012р. ОСОБА_1 та членів її сім'ї вирішено перереєструвати у кімнату №106, а ОСОБА_14 заселити в кімнати №42-43 /а.с.71/, внаслідок чого ОСОБА_1 було виписано ордер №11 від 18.09.2012р. на право зайняття нею з сім’єю з п’яти осіб кімнати №106 /а.с.113/.

Натомість сторони не заперечують тієї обставини, що по теперішній час відповідачі не скористались ордером на заселення в кімнату №106 і продовжують фактично проживати в кімнатах №41-43, внаслідок чого такий ордер припинив свою дію після спливу 30 днів з дня його видачі, що передбачається додатком до Примірного положення про гуртожитку, затвердженого постановою Радою Міністрів УРСР від 03.06.1986р. №208).

При цьому посилання відповідачів на протокол засідання профкому ПрАТ «ЧШК» від 23.01.2003р. /а.с.114/, як підставу для заселення до кімнат №41-43 є необґрунтованим, оскільки профком не є розпорядником житлових приміщень і його рішення мають обов’язків характер з цих питань лише за умови їх погодження адміністрацією ПрАТ «ЧШК» (п.19 Примірного положення про гуртожитку, затвердженого постановою Радою Міністрів УРСР від 03.06.1986р. №208, що діяло на момент прийняття рішення профкому). Отже, фактично заселення в кімнати №41-43 здійснено відповідачами з порушенням порядку, встановленого законом, але таке заселення не може вважатись самовільним, що було встановлено ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 30.10.2013р. №22ц-793/2180/13 за наслідками розгляду апеляційних скарг на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19.06.2013р. №2314/9593/12 /а.с.130-134, 135-136/.

В судовому засіданні також встановлено, що починаючи з 2008р. між сторонами постійно існує спір щодо порядку користування відповідачами займаними кімнатами №41-43. Позивач неодноразово направляв вимоги до відповідачів про необхідність звільнення займаних ними кімнат /а.с.8, 13, 69, 158, 159/, а також звертався до суду з відповідними позовами /а.с.14-19, 104-105, 106-107, 130-134, 135-136/.

Натомість протягом усього часу проживання в цих кімнатах відповідачі вносять плату за житло та житлово-комунальні послуги.

В період з травня 2003р. по червень 2017р. ДП «РЕУ ЧШК» здійснюється нарахування та облік вартості оплати за житло з розрахунку використання ОСОБА_1 трьох кімнат №41-43, що підтверджується відповідною обліковою відомістю /а.с.153-155/.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.12.2014р. за №711/4090/14-ц /а.с.137-139/свідчить про наявність спору з приводу порядку обчислення загального розміру оплати вартості проживання в гуртожитку по вул. Добровольського, 27, м. Черкаси, а також того, що відповідачі займали шість ліжко-місць і оплачували плату за житло, але в меншому розмірі, що обумовлюється використання ними для обчислення розміру платежу меншого норма/тарифу за одне ліжко-місце.

Внаслідок фактичного використання відповідачами кімнат №41-43 ними у встановленому законом порядку було укладено договори на надання послуг з централізованого опалення та підігріву води з 01.12.2003р. /а.с.143-144/, користування електричною енергією від 24.12.2005р. /а.с.157/.

На теперішній час позивач наполягає на звільненні відповідачами займаних ними кімнат №41-43 через наявність потреби заселення в ці кімнати працівників підприємства, які потребують житла, а задля недопущення обмеження прав відповідачів на житло гарантує забезпечення їх житлом в іншому гуртожитку сімейного типу, що перебуває на балансі ПрАТ «ЧШК», а саме кімнатою №74 в гуртожитку за адресою: вул. С. Кішки, 197, м. Черкаси, - з належними санітарно-гігієнічними умовами, що підтверджується відповідною довідкою від 22.11.2017р. /а.с.68/, наказом по підприємству від 17.01.2018р. №10 /а.с.122/ та актом обстеження житлових умов від 17.01.2018р. /а.с.125/.

Натомість відповідачі заперечують проти таких вимог позивача і відмовляються в добровільному порядку виселятись з гуртожитку по вул. Добровольського, 27, м. Черкаси, що обумовило звернення позивача до суду з зазначеним позовом.

Тож між сторонами існує спір, що виник з житлових правовідносин, які регулюються нормами Житлового кодексу України (далі – ЖК) та інших нормативно-правових актів.

Вирішуючи спір між сторонами суд зауважує, що житлове законодавство покликане сприяти забезпеченню права громадян на житло, ефективному використанню та охороні житлового фонду. Завданнями житлового законодавства України є регулювання житлових відносин з метою забезпечення гарантованого Конституцією права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин (ст.2 ЖК). Право на житло забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі (ст.1 ЖК).

Одним з видів забезпечення права на житло є забезпечення громадян житловим приміщенням у гуртожитках (ст.127 ЖК).

У статті 130 ЖК передбачено, що порядок користування житловою площею в гуртожитках визначається законодавством України.

Окрім відповідної глави ЖК, зазначене питання на теперішній час регулюється Положенням про гуртожитки, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.04.2015р. №84 (далі – Положення про гуртожитки). Згідно п.11 даного Положення виселення з гуртожитків здійснюється відповідно до ст.132 ЖК.

За змістом ст.132 ЖК осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення. Надаване громадянам у зв'язку з виселенням з гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.

Надаючи оцінку доводам сторін суд виходить з наступного.

Згідно договору купівлі-продажу від 29.11.1993 року № 3-5951, укладеного між Фондом державного майна України та організацією орендарів орендного підприємства «Черкаський шовковий комбінат», останній купив державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Черкаський шовковий комбінат», що знаходиться за адресою: 257536, м. Черкаси, вул. Енгельса, 170 і відповідно до договору оренди з Фондом державного майна України від 04.12.1992 № Д-1660, було передане організації орендарів підприємства «Черкаський шовковий комбінат» в оренду з правом викупу. На підставі зазначеного договору купівлі-продажу останнім було приватизовано вказаний цілісний майновий комплекс.

В ході приватизації, яка відбулась в 1993-1996р.р., гуртожиток з підвалом за адресою: Добровольського, 27, м. Черкаси, - включений до складу цілісного майнового комплексу та його вартість внесено до статутного фонду АТЗТ «Черкаський шовковий комбінат», яке було засноване згідно з рішенням загальних зборів від 16.03.1994р. шляхом перетворення орендного підприємства «Черкаський шовковий комбінат». Зазначені обставини були встановлені постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 24.04.2017р. №712/434/17 з посиланням на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 05.06.2013р. по справі № 22ц-793/954/13, які набрали законної сили /а.с.99-101/.

Таким чином, ПрАТ «ЧШК» є володільцем гуртожитку за адресою: вул. Добровольського, 27, м. Черкаси, - а відтак має право заявляти вимогу про виселення відповідачів.

В той же час, відповідно до ч.4 ст.1 Закону України від 04.09.2008р. №500-VI «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (далі – Закон №500-VI) на мешканців цього гуртожитку поширюються гарантії, передбачені цим законом.

За змістом ст.19 Закону №500-VI забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, які були на правових підставах вселені в гуртожиток і фактично проживають у гуртожитку, без попереднього надання їм (їхнім сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Частиною другою статті 19 цього Закону передбачено, що виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до цього Закону допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої статті 20 цього Закону.

Системний аналіз змісту зазначеної норми закону свідчить, що законом встановлено загальну презумпцію заборони переселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, які були на правових підставах вселені в гуртожиток і фактично проживають у ньому.

Варто звернути увагу, що відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно п.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст.310 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Згідно п.4 ст.31 ЦК фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

У свою чергу відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (справа «Прокопович проти Росії», заява №58255/00, рішення від 18.11.2004р., п.36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (справа «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява №19009/04, рішення від 13.05.2008р., п. 50).

У п.36 рішення від 18.11.2004р. у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (справа «Баклі проти Сполученого Королівства», рішення від 11.01.1995р., п.63).

Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Як вже зазначалося вище судом встановлено, що займання відповідачами житлових кімнат №41-43 у гуртожитку здійснено з порушенням порядку, встановленого законом. В той же час саме заселення до гуртожитку відбулося на правових підставах. В період часу з 2003р. відповідачі займають кімнати №41-43, вносять плату за житло та житлово-комунальні послуги. При цьому позивачем внаслідок таких дій належні для проживання відповідачів житлові кімнати (№37, №124) виділені у користування іншим особам (ОСОБА_13, ОСОБА_15Г.), а виділену відповідачам додаткову кімнату №106 вони не можуть зайняти через втрату відповідним ордером своєї дії. Отже фактично відповідачі мали право на зайняття у гуртожитку по вул. Добровольського, 27, м. Черкаси, трьох кімнат за кількістю членів своєї сім'ї (п’ять осіб) – №37, 106, 124, - але фактично займають інші три кімнати - №41, 42, 43.

На звернення відповідачів щодо належного оформлення та перереєстрації їх до фактично займаних ними кімнат адміністрацією ПрАТ «ЧШК» не приймалось належного і обґрунтованого рішення, яким би було задоволено чи обґрунтовано відмовлено у такій вимозі, що слугувало би підставою вирішення спору щодо порядку користування житловими приміщеннями у гуртожитку в судовому порядку. Натомість фактично адміністрацією ПрАТ «ЧШК» не заперечувалось, в абсолютному розумінні цього значення, «право користування» відповідачами житловими кімнатами №41-43, оскільки приймалась оплата за таке житло та надавались дозволи на укладання договорів на постачання житлово-комунальних послуг. Тож, навіть без належного оформлення, між сторонами фактично склались відносини найму житлових приміщень, предметом яких є кімнати №41-43, і такі відносини мають триваючий характер – понад 15 років, з яких протягом перших п’яти років (з 2003р. по 2008р.) між сторонами не було спору щодо права зайняття відповідачами кімнат №41-43.

Таким чином, відповідачі тривалий час проживають у гуртожитку і вважають його своїм житлом. При цьому заселення відповідачів саме до гуртожитку по вул. Добровольського, 27, м. Черкаси, відбулось на належній правовій підставі. Самовільним є лише зайняття ними певних конкретних житлових приміщень в такому гуртожитку, що свідчить про наявність спору між сторонами щодо порядку користування житловими приміщеннями в межах одного гуртожитку.

На теперішній час позовні вимоги обумовлюються порушенням законних інтересів позивача щодо наявності потреби у розміщенні у житлових кімнатах гуртожитку (вул.. Добровольського, 27, м. Черкаси) працюючих спеціалістів підприємства. В той же час, підстави для втрати відповідачами права користування житловим приміщенням у такому гуртожитку відсутні, а відтак їх виселення в інший гуртожиток, за умов неможливості переселення їх в кімнати, якими вони мають право користуватися на відповідній правовій підставі, не відповідає закріпленій законом презумпції «заборони виселення з гуртожитку», визначеній ст.19 Закону №500-VI, та є непропорційним і невиправданим втручанням у їх право на повагу до житла, яка підпадає під гарантії передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції.

Доводи позивача щодо порушення відповідачами правил проживання у гуртожитку, що виразилось у самовільному переплануванні кімнат, є необґрунтованими, оскільки всупереч вимог ст.81 ЦПК суду не надано належних і допустимих доказів вчинення таких дій. Наданий позивачем акт від 19.07.2007р. не є належним підтвердженням таких доводів, оскільки по-перше, підтверджує певні обставини, які існували у 2007р. (тобто понад 10 років тому), по-друге, не свідчить про істотність таких змін та їх негативне значення для загального використання приміщень гуртожитку за цільовим призначенням. Доказів того, що на теперішній час відповідачами внесені відповідні зміни до конструкції приміщень, суду не надано.

Таким чином, судом не встановлено, що діями відповідача завдається шкода інтересам позивача, яка за принципом пропорційності виправдовує необхідність суттєвого втручання у право відповідачів на житло та виправдовує необхідність позбавлення відповідачів права на житло в гуртожитку по вул. Добровольського, 27, м. Черкаси.

Отже заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки обраний позивачем спосіб захисту його інтересів не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності в контексті пропорційності та виправданості втручання у право на повагу до приватного життя та житла відповідачів, а тому позов не підлягає до задоволення. З огляду на такий висновок суду, доводи відповідачів щодо строку позовної давності не мають правового значення для вирішення спору, а тому у наданні їм оцінки відсутня потреба.

Враховуючи, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, то понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.5, 10, 13, 81, 89, 141, 263-265, 268 Цивільно-процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Черкаський шовковий комбінат» відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене особами, які брали участь у справі, шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд міста Черкаси. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Відомості про учасників справи:

Позивач – Приватне акціонерне товариство «Черкаський шовковий комбінат», ЄДРПОУ 00306851, юридична адреса: вул. В’ячеслава Чорновола, буд. 170, м. Черкаси, 18028.

Відповідач – ОСОБА_1, 18.04.1970р.н., РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, кім. 37, м. Черкаси, 18000, адреса фактичного проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, кім. 41-43, м. Черкаси, 18000.

Відповідач - ОСОБА_16, 23.01.1963р.н., РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, кім. 37, м. Черкаси, 18000, адреса фактичного проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, кім. 41-43, м. Черкаси, 18000.

Відповідач - ОСОБА_17, 24.09.1991р.н., РНОКПП НОМЕР_3, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, кім. 37, м. Черкаси, 18000, адреса фактичного проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, кім. 41-43, м. Черкаси, 18000.

Відповідач - ОСОБА_4, 11.03.1999р.н., паспорт серії НЕ номер 752907, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, кім. 37, м. Черкаси, 18000, адреса фактичного проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, кім. 41-43, м. Черкаси, 18000.

Третя особа - Дочірне підприємство «Ремонтно-експлуатаційне управління Черкаського шовкового комбінату ПАТ «Черкаський шовковий комбінат», ЄДРПОУ 31141871, юридична адреса: вул. Самійла Кішки, 197, м. Черкаси, 18000.

Головуючий: ОСОБА_18