Постанова № 73613774, 24.04.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №479/1065/17 24.04.2018

Провадження №22-ц/784/665/18

Єдиний унікальний номер справи 479/1065/17

Номер провадження 22-ц/784/665/18

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

Категорія 54

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Богуславській О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго»

на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 05 лютого 2018 року, вступна та резолютивна частини якого проголошені головуючим суддею Кондрачуком А.П. цього ж дня у приміщенні цього ж суду о 13 год.06 хв., по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» про скасування наказу та поновлення на роботі,

в с т а н о в и л а :

22 листопада 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» ( далі – ПАТ «Миколаївобленерго» ) про скасування наказу та поновлення на роботі.

В обґрунтування позову зазначав, що він працював на посаді майстра виробничої дільниці з ремонту та технічного обслуговування розподільних мереж 10/0,4 кв № 2 ПАТ «Миколаївобленерго» філія Кривоозерського району Західного округу.

Згідно наказу Міністра оборони України № 605 від 1 вересня 2017 року, був прийнятий на військову службу до Любашівського районного військового комісаріату Одеської області, де проходе службу по теперішній час за контрактом про проходження військової служби у Збройних силах України строком на 1 рік.

15 вересня 2017 року Наказом № 1414-к ПАТ «Миколаївобленерго» його звільнено з вищевказаної посади на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України.

Посилаючись на те, що звільнення є незаконним, при винесені наказу про звільнення відповідачем порушено вимоги ст.ст. 36, 119 КЗпП України, позивач просив скасувати наказ №1414-к від 15 вересня 2017 року про його звільнення та поновити його на займаній посаді.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 05 лютого 2018 року позов задоволено. Скасовано наказ № 1414-к ПАТ «Миколаївобленерго» від 15 вересня 2017 року, згідно якого ОСОБА_3 звільнено з посади майстра виробничої діяльності ПАТ «Миколаївобленерго» філії Кривоозерського району Західного округу група з ремонту та технічного обслуговування розподільних мереж 10/0,4 кв № 2.

Поновлено ОСОБА_3 на роботі в ПАТ «Миколаївобленерго» Філія Кривоозерського району Західного округу група з ремонту та технічного обслуговування розподільних мереж 10/0,4 кв № 2 на посаді майстра виробничої діяльності з 15 вересня 2017 року.

Стягнуто з ПАТ «Миколаївобленерго» в дохід держави судовий збір в сумі 1 409 грн. 60 коп. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись з даним рішенням суду представник відповідача звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на ухвалення його з порушенням норм процесуального та матеріального права, неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи, просив про його скасування та ухвалення нового про відмову у задоволені позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, нова редакція якого набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому діючою редакцією ЦПК України.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону вказане рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає .

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, на підставі наказу (розпорядження) № 2100-к ПАТ «Миколаївобленерго» від 20 вересня 2011 року ОСОБА_3 прийнято на роботу на посаду майстра виробничої дільниці групи з ремонту та технічного обслуговування розподільних мереж 10/0,4 кв № 2 ( а.с. 33,34).

Згідно витягу з наказу Міністра оборони України № 605 від 01 вересня 2017 року, з ОСОБА_3 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на 1 рік, та призначено заступником військового комісара з територіальної оборони Любашівського районного військового комісаріату Одеської області ( а.с.10).

Вказані підстави підтверджуються даними витягу з наказу військового комісара Любашівського РВК Одеської області від 08 вересня 2017 року № 79 та даними контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах офіцерського складу від 01 вересня 2017 року, наявного в матеріалах справи ( а.с.11).

Відповідно до наказу № 1414-к ПАТ «Миколаївобленерго» від 15 вересня 2017 року ОСОБА_3 звільнено з Філії Кривоозерського району Західного округу група з ремонту та технічного обслуговування розподільних мереж 10/0,4 кв № 2 з посади майстра виробничої дільниці на підставі ч. 3 ст. 36 КЗпП України ( а.с.9).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості заявлених вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з такого.

Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом ст. 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Тобто, особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

За змістом листа Міністерства оборони України від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417 відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014 в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України. На даний час в Україні діє особливий період.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені ст. 19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Указом виконуючого обов'язки Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року, прийняте в межах конституційних повноважень рішення про часткову мобілізацію військовослужбовців строком на 45 діб.

Таким чином, з дня публікації вказаного вище Указу, тобто з 18.03.2014 року, почався особливий період, рішень про закінчення якого, на час розгляду справи, Президент України не приймав.

Указами Президента України від 06.05.2014 року, від 21.07.2014 року та від 14.01.2015 року також оголошувалася часткова мобілізація військовослужбовців у декілька черг, які були у подальшому звільнені у запас.

Останнє рішення про звільнення у запас військовослужбовців, які були призвані на час мобілізації на особливий період під час третьої черги часткової мобілізації було прийняте Указом Президента України № 441/2016 від 26 вересня 2016 року.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу, після видачі цих Указів, Президент України не приймав.

Крім того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01.03.2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02.03.2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Разом з тим, запровадженні Радою національної безпеки та оборони України рішення щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору.

У той же час, із матеріалів справи слідує, що з ОСОБА_3 укладено 01 вересня 2017 року контракт з Міністерством оборони України про проходження служби в Збройних Силах України строком на один рік ( а.с.38-39).

В свою чергу, із листа - довідки військового комісара Любашівського РВК (а.с.51) вбачається, що ОСОБА_3, прийнятий на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

Пунктом першим контракту передбачено, що ОСОБА_3 добровільно бере на себе зобов'язання проходити військову службу в Збройних Силах України протягом строку контракту, а в разі настання особливого періоду понад установлений строк контракту.

Крім того, п.8** контракту передбачено, що у разі необхідності кандидат (військовослужбовець) готовий виконувати бойові (службові) завдання в зоні проведення АТО терміном не менше одного року. Після закінчення особливого періоду, у разі досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі, контракт припиняється ( розривається), а військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби за віком. в разі настання особливого періоду понад установлений строк контракту.

Отже, на позивача поширюються гарантії, визначені чч..3,4 ст.119 КЗпП України.

Зважаючи на те, що рішення про закінчення особливого періоду, який був оголошений в Україні з 18 березня 2014 року, рішення про демобілізацію усіх призваних на службу військовослужбовців, в тому числі, які проходять таку службу за контрактом та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймалися, на час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, відтак вимоги позивача про визнаннянезаконним та скасування наказу про звільнення позивача з займаної ним посади, у зв'язку з вступом на військову службу на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України та його поновлення на роботі, є обґрунтованими.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при звільненні позивача роботодавцем було порушено норми трудового законодавства та за таких обставин, відхиляє аргументи викладені в апеляційній скарзі.

В силу ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з положеннями ст. 233 КЗпП України місячний строк звернення до місцевого суду за вирішенням спору про звільнення застосовується незалежно від підстав припинення трудового договору й обчислюється з дня видачі працівникові копії наказу про звільнення чи трудової книжки або з дня відмови від їх одержання.

Отже, законодавець відлік строку звернення до суду за захистом порушеного трудового права пов’язує з фактом отримання працівником або трудової книжки, або наказу про звільнення.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач трудову книжну отримав 10 жовтня 2017 року (а.с.48). Отже, саме з цієї дати слід рахувати строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору. Однак з позовом до суду про поновлення на роботі позивач звернувся лише 22 листопада 2017 року, а отже пропустив встановлений трудовим законодавством місячний строк на звернення до суду без поважних причин.

Доказів поважності причин пропуску такого строку позивачем не надано. А посилання його у суді першої інстанції на неотримання наказу про звільнення лише 22 жовтня 2017 року, при наявності у позивача трудової книжки з відповідним записом не є тією обставиною, що позбавляла його можливості своєчасно звернутися до суду.

З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем пропущено місячний строк на звернення до суду з даним позовом без поважних причин. Вказані ним обставини не можуть бути підставою для поновлення цього строку.

А відтак доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду з даним позовом є слушними.

Згідно з роз’ясненнями, викладеними у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у разі пропуску передбачених ст. 233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд, з’ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов’язки сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

Приймаючи до уваги, що відповідачем при звільненні позивача допущено порушення норм трудового права, але останній пропустив строк для звернення до суду за захистом своїх прав, причини пропуску цього строку не є поважними, у задоволенні позову про поновлення на роботі належить відмовити саме в зв’язку з пропуском строку звернення до суду.

За таких обставин, та враховуючи те, що судом першої інстанції при вирішенні даної справи було неправильно застосовано норми матеріального права, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 в зв’язку з пропуском строку для звернення до суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору у всіх судових інстанціях. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентовано ст.141 ЦПК України.

В силу ч.7 ст.141 ЦПК України, у разі залишення позову без задоволення, позивач за яким звільнений від сплати судових витрат, судові витрати понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

А відтак компенсувати за рахунок держави Державною судовою адміністрацією понесені ПАТ «Миколаївобленерго» судові витрати за подачу апеляційної скарги в розмірі 2114 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» - задовольнити частково.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 05 лютого 2018 року, скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Миколаївобленерго» про скасування наказу та поновлення на роботі відмовити в зв’язку з пропуском строку для звернення до суд

Компенсувати за рахунок держави Державною судовою адміністрацією понесені ПАТ «Миколаївобленерго» судові витрати за подачу апеляційної скарги в розмірі 2114 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадку та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

ОСОБА_4

Повний текст постанови виготовлено 25 квітня 2018 року.