Ухвала суду № 73613120, 20.04.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/186/17 Головуючий у 1 інстанції: Головатий Р.Я.

Провадження № 11-кп/783/944/17 Доповідач: Романюк М. Ф.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Романюка М.Ф.

суддів Михалюка В.О., Галина В.П.

при секретарі Стойко Р.З.

розглянувши кримінальне провадження про обвинувачення :

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, неодруженого, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, раніше неодноразово судимого, останні раз 29.05.2014р. Шевченківським районним судом м.Львова за ч.2 ст.121 КК України з визначенням остаточного покарання на підставі ст.71 КК України до 7 років 1 місяця позбавлення волі -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, -

за участю прокурора Свореня І.М.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника ОСОБА_2

представника потерпілого ОСОБА_3

за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 19 липня 2017 року, -

встановив:

цим вироком ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України і призначено йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.

На підставі ст.5 та ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону України №838-VIII від 26 листопада 2015 року) зараховано ОСОБА_1 в строк відбування покарання, строк попереднього ув'язнення з 10 грудня 2016 року по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_1 – тримання під вартою, до набрання вироком законної сили залишено без змін.

Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 400,00 грн. (чотириста гривень) на відшкодування матеріальної шкоди та 10000,00 грн. (десь тисяч гривень) на відшкодування моральної шкоди, а всього 10400,00 грн. (десять тисяч чотириста гривень). В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання з речовими доказами .

За вироком суду 10.12.2016 близько 00-15год. ОСОБА_1, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), діючи з корисливих мотивів та власного безпідставного збагачення, знаходячись на перехресті вул.Долішня-Личаківська у м.Львові, підійшов до ОСОБА_4, де шляхом застосування фізичного насильства, яке полягало у здавлюванні шиї та обличчя останньої, а також у заподіянні легкого тілесного ушкодження у вигляді синця на лівій руці потерпілої, відкрито заволодів її гаманцем, в якому знаходилися грошові кошти в сумі 350 грн., після чого з викраденим майном втік, заподіявши ОСОБА_4 матеріальної шкоди на загальну суму 750 грн.

Не погоджуючись із даним вироком захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просить змінити вирок Личаківського районного суду м. Львова від 19 липня 2017 року, а саме визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.186 КК України та призначити ОСОБА_1 міру покарання в межах санкції ч.1 ст.186 КК України. Вважає, що стороною обвинувачення не доведено факту спричинення ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень ОСОБА_4, а тим більше не доведено умислу на їх спричинення, під час пограбування потерпілої.

В доповнення до апеляційної скарги захисник ОСОБА_2 просить ще у відповідності до ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_1 в строк відбування покарання. строк попереднього ув’язнення з 10.12.2016р. по день вступу вироку в законну силу включно з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. На його думку до ОСОБА_1 повинна застосовуватись ч.5 ст.72 КК України (в редакції ЗУ №838 -VIII від 26.11.2015) на весь час попереднього ув’язнення, а не до 20.06.2017р., як зазначено у вироку Личаківського районного суду м. Львова від 19 липня 2017 року.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечив апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника – адвоката ОСОБА_2 на підтримку поданої апеляційної скарги з доповненнями, думку представника потерпілої – адвоката ОСОБА_3, який заперечив апеляційну скаргу та просив вирок суду залишити без змін, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, за обставин, описаних у вироку, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, є обґрунтованим, вмотивованим, підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, яким суд дав належну оцінку й навів у вироку, зокрема, показаннями потерпілої ОСОБА_4 щодо вчинення відносно неї ОСОБА_1 злочину, висновком експерта №2370 від 16.12.2016р. , згідно якого, у громадянки ОСОБА_4 згідно записів медичної довідки лікарями травмпункту №3 м. Львова встановлено діагноз: «Забій м’яких тканин обличчя, шиї. Забійне садно нижньої губи по внутрішній стороні». При проведенні судово-медичної експертизи у потерпілої виявлено садно на слизовій оболонці нижньої губи та синець на лівій руці. Вказані тілесні ушкодження утворились від дії тупого предмета з обмеженою травмуючою поверхнею, могли виникнути 10 грудня 2016 року та відносяться до легкого ступеня тяжкості. Судово-медичних даних, які б свідчили про виникнення тілесних ушкоджень у потерпілої внаслідок одноразового падіння з висоти власного росту на площину не має. Анатомічні ділянки, на яких розташовані тілесні ушкодження у потерпілої, доступні дії власної руки.

Суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив усі обставини справи в їх сукупності й дав оцінку доказам відповідно до ст. 94 КПК України.

З урахуванням наведеного колегія суддів визнає правильним висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1М у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, а викладені в апеляційній скарзі доводи про відсутність достатніх доказів для доведення його винуватості за ч.2 ст.186 КК України в суді не бере до уваги як безпідставні.

В ході судового розгляду суд першої інстанції з'ясував усі обставини, які мали істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. На виконання вимог ст. 370 КПК України судом у вироку наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів не ставить під сумнів достовірності показань потерпілої ОСОБА_4 в суді першої інстанції, які є логічними, послідовними та узгоджуються між собою.

Те, що удар в груди не виявлено судово-медичним експертом, не спростовує правильності висновків суду, оскільки інші зібрані у справі належні й допустимі докази в їх сукупності були достатніми для ухвалення обвинувального вироку.

Покликання в апеляційній скарзі, що садно на слизовій оболонці нижньої губи утворилося при падінні чи під час знаходження потерпілої на землі є безпідставними та спростовуються висновком експерта №2370 від 16.12.2016р.

Будь-яких підстав вважати, що потерпіла ОСОБА_4 (яка несе кримінальну відповідальність за дачу суду завідомо неправдивих показань) помиляється щодо особи обвинуваченого чи оговорює останнього немає.

Отже суд першої інстанції підставно покликався у вироку на дані докази, оскільки вони беззаперечно доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.

Твердження, апелянта в апеляційній скарзі про те, що в ОСОБА_1 не було умислу на заподіяння тілесних ушкоджень, колегія суддів, вважає такими, що зазначені з метою зменшення ролі ОСОБА_1 у вчиненому злочині і спростовуються переліченими вище доказами.

Колегія суддів, вважає, що дії ОСОБА_1 вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна поєднаний з насильством, яке є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, оскільки така кваліфікація знайшла своє підтвердження за результатами судового слідства.

Щодо апеляційних вимог апелянта в частині цивільного позову, то такі не заслуговують на увагу, оскільки цивільний позов судом першої інстанції вирішений у відповідності до вимог закону, а саме стягнуто на користь потерпілої 400 грн. матеріальної шкоди, як витрат пов’язаних з лікуванням (підтверджена відповідними доказами (чеками)) та з урахуванням характеру вчинених обвинуваченим протиправних дій та вимог розумності і справедливості 10 000 моральної шкоди , а всього 10 400грн.

З урахуванням наведеного колегія суддів визнає правильним висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, а викладені в апеляційній скарзі доводи про недоведеність його вини не бере до уваги як безпідставні.

Щодо зарахування ОСОБА_1 строку попереднього ув’язнення у строк покарання колегія суддів виходить з таких міркувань.

Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII від 26.11.2015) зарахування судом строку попереднього ув’язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув’язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України "Про попереднє ув'язнення" попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Щодо застосованого судом першої інстанції Закону України від 18.05.2017 № 2046-VIII «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення» (який набрав чинності 21.06.2017 і яким викладено нову редакцію ч.5 ст. 72 КК України, згідно з якою попереднє ув’язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті), то він не може бути застосований до ОСОБА_1 в силу ч.2 ст. 5 КК України як такий, що погіршує становище обвинуваченого й зворотної дії в часі не має.

На підставі наведеного, оскільки ОСОБА_1 з 10 грудня 2016 року по 20 квітня 2018 року (день набрання вироком законної сили після перегляду його судом апеляційної інстанції) перебував у місцях попереднього ув’язнення, на підставі ч.5 ст. 72 КК України (в редакції Закону №838-VIII від 26.11.2015) обвинуваченому слід зарахувати у строк покарання строк попереднього ув’язнення з 10 грудня 2016 року по 20 квітня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі.

У решті вирок суду першої інстанції слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2 –задоволити частково.

Вирок Личаківського районного суду м. Львова від 19 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 – змінити.

У відповідності до ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_1 в строк відбування покарання строк попереднього ув’язнення з 10.12.2016р. по день вступу вироку в законну силу, а саме по 20.04.2018р. включно з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі..

В решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала може бути оскарженена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги упродовж трьох місяців з моменту її проголошення, а засудженим з моменту вручення копії ухвали.

Головуючий

Судді