Рішення № 73612335, 19.04.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/3910/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року Галицький районний суд міста Львова

в складі головуючого – судді Юрків О. Р.

секретаря Кузьми Д.М.,

за участі:

позивача ОСОБА_1,

представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5І,

представника третьої особи ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Департаменту Житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, Управління комунальної власності Львівської міської ради, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, за участю третіх осіб Управління державної реєстрації Львівської міської ради, Відділу у справах дітей Франківської районної державної адміністрації м. Львова, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, Львівського державного університету внутрішніх справ, Відділу у справах дітей Личаківської районної державної адміністрації м. Львова про визнання ордера на житлове приміщення недійсним, скасування наказу про передачу квартири у власність, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності, визнання права спільної сумісної власності на житлове приміщення, -

встановив:

позивач ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Виконкому ЛМР, Департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР, Управління комунальної власності Департаменту економічної політики ЛМР, ЛьвДУВС, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – УДР ЛМР, відділ у справах дітей Галицької РДА м. Львова, Відділ у справах дітей Франківської РДА м. Львова, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – Львівського державного університету внутрішніх справ, надалі – ЛьвДУВС про визнання ордера на житлове приміщення недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності.

Предметом свого позову ОСОБА_1 (Т. 1 а.с. 2 – 4) ставить наступні вимоги:

-визнати недійсним ордер на житлове приміщення №0004333, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, надалі – спірна квартира, виданий ОСОБА_13 та членам його сім’ї Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 31 жовтня 2013 року;

-визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру, серія та номер: Г- 30423, видане ОСОБА_13, ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_8 УКВ ДЕП Львівської міської ради від 19.01.2015 року;

-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 19133052 від 05.02.2015 року, державного реєстратора Львівського міського управління юстиції Львівської області ОСОБА_15;

-скасувати запис про право власності: 8630737 від 03.02.2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме на спірну квартиру.

В обґрунтування підстав наведених вимог ОСОБА_1 покликається на наступні обставини. Позивач з 02 січня 2004 року по 31 серпня 2014 року працював у ЛьвДУВС, є кандидатом наук з фізичного виховання та спорту, доцентом, з 30 вересня 2005 року перебуває на квартирному обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов у Львівській міській раді та відповідно до ст. 55 ЗУ «Про освіту» має право на забезпечення житлом у першочерговому порядку як науково-педагогічний працівник. Вважає, що у 2012 році при розподілі квартир у Львівському державному університеті внутрішніх справ відповідальними особами ЛьвДУВС було грубо порушено чинне житлове законодавство та право позивач на житло, гарантоване ст.ст. 47, 48 Конституції України. Спірну квартиру отримав заступник начальника відділу кадрового забезпечення ЛьвДУВС, підполковник міліції ОСОБА_9, який перебував на квартирному обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов у Львівський міський раді з 02.06.2006 року, у складі сім’ї батька-інваліда, зареєстрований та проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 у власній приватизованій трикімнатній квартирі. Батько ОСОБА_9 у ЛьвДУВС ніколи не працював, а його дружина власник двокімнатної квартири, і не були включені до списку працівників ЛьвДУВС, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень.

Вищезгадану трикімнатну квартиру мав отримати саме позивач, оскільки, впродовж 18 років проживав з дружиною та двома дітьми в гуртожитку Львівського державного інституту фізичної культури у кімнаті загальною площею 17 м. кв. із загальними вигодами, а останні шість років проживає з дружиною та двома дітьми в орендованій квартирі, власного житла не має, у контрольному списку працівників ЛьвДУВС, які перебувають на квартирному обліку за місцем праці під №9, в той же час, як ОСОБА_13 під №15, а серед працівників ЛьвДУВС, які потребують поліпшення житлових умов перший на отримання трикімнатної квартири, а не ОСОБА_13 Згідно з рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2015 року в цивільній справі №461/4606/14 встановлено, що рішення викладене в протоколі №8 спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС від 07 листопада 2006 року в частині включення ОСОБА_9 до контрольного списку працівників університету, які перебувають на квартирному обліку у Львівській міській раді та користуються правом позачергового одержання жилих приміщень, прийняте з порушенням процедури, а саме протокол не було підписано жодним із представників профспілкового комітету, а тому оскаржений контрольний список, затверджений на спільному засіданні адміністрації та профспілкового комітету від 27 квітня 2012 року №1, є незаконним, оскільки, як встановлено судами, із контрольного списку працівників ЛьвДУВС, які перебувають на квартирному обліку у Львівській міській раді та користуються правом позачергового одержання жилих приміщень, затвердженому на спільному засіданні адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС від 27 квітня 2012 року №1, в такому не зазначено підстав включення ОСОБА_9 у контрольний список працівників університету, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень. Відсутність підстав включення ОСОБА_9 у контрольний список працівників ЛьвДУВС, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень зумовлена тим, що відповідно до п. 47 «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Український PCP», громадяни, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень, включаються в окремий список (додаток №6), а рішення про включення в цей список приймається відповідно виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів або адміністрацією підприємства, установи, організації чи органом кооперативної або іншої громадської організації і профспілковим комітетом. Позивач вважає, що ОСОБА_9 не мав такого права, а тому, і не міг бути включеним до списку працівників ЛьвДУВС, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень; ордер на житлове приміщення №0004333 виданого Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 31 жовтня 2013 року ОСОБА_9 та членам його сім’ї є незаконним та підлягає скасуванню, а тому, свідоцтво про право власності на спірну квартиру, серія га номер: Г-30423, видане ОСОБА_13, ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_8 Управлінням КВ ДЕП Львівської міської ради від 19.01.2015 року є також незаконним, визнання судом ордеру на житлове приміщення недійсним матиме своїм наслідком недійсність свідоцтва про право власності на квартиру та скасування рішення державного реєстратора Львівського міського управління юстиції.

Заявою від 22.08.2016 року позивач ОСОБА_1 змінив предмет свого позову (Т. 1 а.с. 107 – 110), доповнивши його новою вимогою: визнати право спільної сумісної власності на спірну квартиру за ОСОБА_1, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свої змінені позовні вимоги підтримав повністю, надав відповідні пояснення, просив прийняти рішення про їх задоволення.

Представник відповідача у справі – Виконавчого комітету Львівської міської ради – ОСОБА_4 позов заперечив. Пояснив, що розподіл житла у ЛьвДУВС здійснено у відповідності із законом, було враховано інтереси усіх черговиків, відповідно Виконком ЛМР не мав жодної правової підстави відмовити у наданні ордеру на вселення сім’ї ОСОБА_9 При постановленні рішення про надання ордеру ОСОБА_9 на вселення у квартиру Виконком ЛМР керувався офіційними документами: рішення адміністрації і профкому університету про розподіл квартир, матеріалами квартирних справ черговиків, внутрішніми рішенням виконкому та міської ради.

Представник відповідача у справі – Департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР - ОСОБА_5І позов заперечив. В заперечення позову наголосив на тому, що Виконком ЛМР в межах правових норм прийняв рішення про надання ордеру на вселення сімї ОСОБА_9

Представник відповідача у справі ОСОБА_9 – ОСОБА_2 позовні вимоги заперечив. Пояснив, що позивач (ОСОБА_1М.) регулярно брав участь у засіданнях житлової комісії, був присутнім на спільних засіданнях адміністрації та профкому ЛьвДУВС. Питання щодо включення позивача у список для першочергового надання житла було предметом розгляду на засіданні комісії з житлових питань при виконкомі ЛМР в липні 2012 року, яка рекомендувала відмовити позивачу через відсутність правових підстав. При прийнятті рішення житлова комісія враховувала висновок юридичного управління ЛМР № 1104/вих.-1369 від 26.07.2012 р. Щодо правового статусу третьої особи наголосив – ОСОБА_9 працює у ЛьвДУВС з 1997 р., підполковник міліції, кандидат юридичних наук. На квартирному обліку у ЛМР перебуває у складі сім’ї з 4-х осіб, які постійно проживають разом з ним, ведуть спільне господарство. З 2.06.2006 р. за № 22942, у пільговому списку за № 1537, як позачерговик за № 1. При розподілі житла всі відомості досліджено житловою комісією, обговорені на засіданнях профкому та адміністрації по кожному черговику персонально. При обстеженні житлових умов ОСОБА_9 встановлено факт проживання в одній квартирі 8 осіб на житловій площі 38,1 м2, в тому числі інвалід І-ї групи. Вказав на те, спір розглядається щодо виділення відомчого житла, яке належить університету, а не про житло, яке виділив міськвиконкомом. На даний час, позивач перебуває у контрольних списках, а тому жодне право останнього не порушено.

Представник третьої особи – ЛьвДУВС – ОСОБА_6 позов заперечив. Пояснив, що підстави включення в контрольні списки та процедура розподілу спірного житла є встановленими судовими рішеннями, а саме: Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 9.08.2013 р. у цивільній справі № 451/591/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ЛДУВС, виконкому ЛМР, третя особа: ОСОБА_9 про визнання незаконним та скасування рішення комісії по житлово-побутовій роботі, ордера на вселення та зобов’язання та вчинення дій - в задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22.10.2013 р. вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін. Рішення суду вступило в законну силу, відповідно має преюдиційне значення для даного спору. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 9.08.2013 р. у цивільній справі № 461/15214/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ЛДУВС, виконкому ЛМР, третя особа: ОСОБА_9 про визнання ордера на житлове приміщення недійсним - в задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18.09.2014 р. вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін. Рішення суду вступило в законну силу, також має преюдиційне значення для даного судового спору.

Представник відповідача у справі ОСОБА_8 – адвокат ОСОБА_16 позов заперечив. Пояснив, що оскільки 05 жовтня 2015 року ОСОБА_1 було виключено з контрольних списків працівників ЛьвДУВС у зв’язку з припиненням ним трудових відносин з ЛьвДУВС, то чинне законодавство не передбачає можливості забезпечення ОСОБА_1 жилим приміщенням навіть у випадку, якщо б право останнього під час перебування у квартирній черзі за місцем праці було порушено до моменту такого зняття. Звертає увагу суду на те, що оспорюваний ордер (Т. 1 а.с. 35) було видано ОСОБА_9 на підставі рішень Виконкому Львівської міської ради від 04.01.2013 №07 та від 25.01.2013 №45, про які позивач, ініціюючи низку судових позовів за участю ОСОБА_9, мав би знати, однак їх не оскаржував, а відтак при чинності цих рішень відсутні підстави для визнання недійсним ордеру, виданого на їх підставі. Наголошує на тому, що Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» не передбачено делегування судам повноважень органів місцевого самоврядування на приватизацію державного житлового фонду, а відтак вимога позивача про визнання за ним та членами його сім’ї права спільної сумісної власності на квартиру не ґрунтується на законі.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши представлені докази та пояснення вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Позивач з 02 січня 2004 року по 31 серпня 2014 року працював у ЛьвДУВС, є кандидатом наук з фізичного виховання та спорту, доцентом, з 30 вересня 2005 року перебував на квартирному обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов у Львівській міській раді.

Відповідач ОСОБА_9 також працює у ЛьвДУВС з 1997 року, є кандидатом юридичних наук. Згідно рішення від 07.11.2006 року спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС, оформленого протоколом №8 від 07.11.2006 року, ОСОБА_9 включений у контрольний список працівників ЛьвДУВС, які перебувають на квартирному обліку у Львівській міській раді та користуються правом позачергового одержання жилих приміщень. На квартирному обліку у складі сім’ї з 4-х осіб ОСОБА_9 у Львівській міській раді перебуває з 02.06.2006 року за №22942 у пільговому списку за №1537 та як позачерговик – за №1.

На підставі спільного рішення адміністрації і профкому ЛьвДУВС (витяг з протоколу від 19.11.2012 №1) та враховуючи рекомендацію громадської комісії з житлових питань при виконкомі (витяг з протоколу від 04.12.2012 №20) виконкомом Львівської міської ради прийняті рішення від 04.01.2013 №07 «Про надання квартири черговику за місцем проживання за контрольним списком Львівського державного університету внутрішніх справ» та від 25.01.2013 №45 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 04.01.2013 №7», згідно яких ОСОБА_13, ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_8 було видано ордер від 31.10.2013 №0004333 на спірну квартиру (Т. 1 а.с. 35).

У подальшому УКВ ДЕП Львівської міської ради на спірну квартиру ОСОБА_13, ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_8 було видане свідоцтво Г- 30423 від 19.01.2015 про право власності, на підставі якого державним реєстратором Львівського міського управління юстиції Львівської області ОСОБА_15 прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 19133052 від 05.02.2015 та внесено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис №8630737 від 03.02.2015 про право власності ОСОБА_13, ОСОБА_7, ОСОБА_14, ОСОБА_8 на спірну квартиру.

16 червня 2015 року Галицьким районним судом м. Львова у цивільній справі №461/4606/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ЛьвДУВС, за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_9, про визнання неправомірними дій, прийнято рішення, яким задоволено позов ОСОБА_1 до ЛьвДУВС. Поновлено ОСОБА_1 пропущений строк позовної давності. Визнано незаконним та скасовано протокол №8 від 07.11.2006 спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС. Визнано незаконним контрольний список працівників ЛьвДУВС, які перебувають на квартирному обліку у Львівській міській раді та користуються правом позачергового одержання жилих приміщень від 27.04.2012.

16 грудня 2015 року апеляційним судом Львівської області прийнято рішення, яким згадане вище рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 червня 2015 року в частині поновлення ОСОБА_1 пропущеного строку позовної давності та визнання незаконним та скасування протоколу №8 від 07.11.2006 спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету Університету скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Вирішено визнати незаконним та скасувати протокол №8 від 07.11.2006 року спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету Університету щодо: «1. Включення в контрольний список працівників Університету, які перебувають на квартирному обліку у Львівській міській раді ОСОБА_9 – за №19 (зарахований на квартирний облік у Львівській міській раді 02.06.2006). 2. Включення в контрольний список працівників Університету, які перебувають на квартирному обліку у Львівській міській раді та користуються правом позачергового одержання жилих приміщень ОСОБА_9 – за №2 (зарахований у пільговий список у Львівській міській раді 02.06.2006)». В решті рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 червня 2015 року залишено без змін.

27 квітня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановлено ухвалу, якою згадані вище рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 червня 2015 року у не скасованій частині та рішення апеляційного суду Львівської області від 16 грудня 2015 року залишено без змін.

Позивач на вказані судові рішення у цивільній справі №461/4606/14-ц Галицького районного суду м. Львова покликається як на підставу свого позову.

Суд при цьому вважає за необхідне звернути увагу на те, що визнання незаконним та скасування протоколу №8 від 07.11.2006 року спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС щодо: «1. Включення в контрольний список працівників Університету, які перебувають на квартирному обліку у Львівській міській раді ОСОБА_9 – за №19 (зарахований на квартирний облік у Львівській міській раді 02.06.2006). 2. Включення в контрольний список працівників Університету, які перебувають на квартирному обліку у Львівській міській раді та користуються правом позачергового одержання жилих приміщень ОСОБА_9 – за №2 (зарахований у пільговий список у Львівській міській раді 02.06.2006)» суттєво не впливає на права та обов’язки сторін оскільки протокол є лише виконаним у друкованому вигляді записом, який фіксує наявність певних подій чи проведення деяких дій, і сам по собі не є тим правовим актом який породжує права та обов’язки сторін, на відміну від рішення виконавчого органу місцевого самоврядування, на підставі якого видано ордер на житлове приміщення, чи про надання житлового приміщення .

Заслуговує на увагу також та обставина, що контрольний список від 27.04.2012, який ведеться ЛьвДУВС, є лише формою обліку останнім своїх працівників, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень і перебувають на обліку в виконкомі Львівської міської Ради на підставі відповідного рішення цього виконавчого комітету, а тому визнання судом у цивільній справі №461/4606/14-ц незаконним лише зазначеного контрольного списку не може породжувати жодних негативних правових наслідків ні для ЛьвДУВС, ні для ОСОБА_9 і членів його сім’ї.

Так, згідно пункту 20 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою від 11.12.1984 №470 Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради (надалі – Правила обліку) громадяни беруться на квартирний облік: за місцем проживання – рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної у місті, селищної, сільської Ради народних депутатів; за місцем роботи – спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і відповідного профспілкового комітету. При цьому беруться до уваги рекомендації трудового колективу.

Згідно абзацу четвертого пункту 9 Правил обліку підприємства, установи, організації, які не здійснюють квартирний облік, ведуть контрольні списки своїх працівників, що перебувають на обліку в виконавчому комітеті місцевої Ради даного населеного пункту (додаток №1).

Згідно абзацу першого пункту 47 Правил обліку громадяни, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень, включаються в окремий список (додаток №6). Рішення про включення в цей список приймається відповідно виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів або адміністрацією підприємства, установи, організації чи органом кооперативної або іншої громадської організації і профспілковим комітетом. Рішення адміністрації (органу громадської організації) та профспілкового комітету затверджується виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Отже, виходячи з наведеного вище в ситуації, коли б позивачем було доведено, а судом встановлено, що ОСОБА_9 був необґрунтовано включений ЛьвДУВС до контрольного списку від 27.04.2012, або втратив право позачергового одержання жилих приміщень, однак із вказаного списку згідно абзацу другого пункту 47 Правил обліку не був виключений ні ЛьвДУВС, ні виконкомом Львівської міської Ради, то належним би та ефективним способом захисту інтересів ОСОБА_1 могла б бути вимога до ЛьвДУВС та виконкому Львівської міської Ради виключити ОСОБА_9 та членів його сім’ї із контрольного списку від 27.04.2012. Однак така вимога не була предметом судового розгляду.

Відтак, коли рішення від 07.11.2006 спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС, оформлене протоколом №8 від 07.11.2006, є чинним на поточну дату, а питання про виключення ОСОБА_9 та членів його сім’ї із контрольного списку від 27.04.2012 ЛьвДУВС у встановленому законом порядку не ставилось на вирішення ОСОБА_1 ні перед ЛьвДУВС, ні перед виконкомом Львівської міської Ради, то вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним ордеру саме на підставі судових рішень у цивільній справі №461/4606/14-ц Галицького районного суду м. Львова не знаходиться у безпосередньому причинному зв’язку із цими судовими рішеннями, які не можуть створювати сформульованих ОСОБА_1 у своєму позові згаданих правових наслідків.

Отже, оскільки не підлягає до задоволення вимога ОСОБА_1 про визнання недійсним ордеру, то не можуть бути задоволеними і похідні від неї інші вимоги про визнання недійсним свідоцтво про право власності на спірну квартиру, про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису №8630737 від 03.02.2015 про право власності на спірну квартиру, то такі вимоги не ґрунтуються на законі і фактичних обставинах справи з огляду на таке.

Згідно частини 2 статті 31-1 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», надалі – Закон №1952-IV, державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення.

Згідно абзацу шостого пункту 1 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов’язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Згідно пункту 4 частини першої статті 24 Закону №1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Натомість позивачем не надано суду доказів про те, що він звертався до державного реєстратора з документами, визначеними Законом №1952-IV, про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису №8630737 від 03.02.2015 про право власності на спірну квартиру і що державним реєстратором відмовлено у вчиненні згаданих дій, а відтак позивачем не доведено про порушення свого права у відповідній частині.

Окрім цього, окремою підставою для відмови позивачу у задоволенні його позову суд також вважає ту обставину, що 05 жовтня 2015 року на засіданні адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС було прийняте рішення, оформлене протоколом від 05.10.2015, про виключення ОСОБА_1 з контрольних списків працівників ЛьвДУВС у зв’язку з припиненням трудових відносин з ЛьвДУВС.

Рішенням від 18 лютого 2015 року Шевченківського районного суду м. Львова у цивільній справі №466/8411/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ЛьвДУВС про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20 серпня 2015 року та ухвалою від 11 листопада 2015 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, було надано правову оцінку правомірності звільнення ЛьвДУВС з роботи ОСОБА_1 та відмовлено у задоволенні позову останнього.

ОСОБА_1 з позовом, що розглядається в цій справі, звернувся до суду 10 червня 2016 року (Т. 1 а.с. 2 – 4).

Згідно частини 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до абзацу першого пункту 26 Правил обліку, громадяни перебувають на квартирному обліку до одержання жилого приміщення, за винятком випадків, передбачених у цьому пункті.

Відповідно до підпункту третього абзацу другого пункту 26 Правил обліку у випадку припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, громадяни знімаються з квартирного обліку.

Відтак, суд приходить до переконання, що оскільки на момент звернення 10 червня 2016 року ОСОБА_1 з цим позовом до суду він був виключений з контрольних списків працівників ЛьвДУВС у зв’язку з припиненням трудових відносин, то право ОСОБА_1 станом на вказану дату ніким не порушувалось і не підлягало захисту в обраний ним спосіб, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості забезпечення жилим приміщенням громадян, які зняті з квартирного обліку за місцем праці навіть у випадку, якщо б права відповідних громадян під час їх перебування у квартирній черзі за місцем праці були порушені до моменту такого зняття.

Суд також звертає увагу на обраний ОСОБА_1 спосіб захисту свого суб’єктивного права, яке він вважає порушеним, формулюючи вимогу про визнання права спільної сумісної власності на спірну квартиру за ним, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12

Згідно частини 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 392 ЦК України позов про визнання його права власності може пред'явити власник майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, за приписами ст. 392 ЦК України вимога про визнання права власності є способом захисту існуючого права власності, а не способом набуття такого.

Підстави ж набуття права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності, регламентовано у ст. 345 ЦК України, в частині другій якої зазначено, що приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначено Законом України від 19 червня 1992 року №2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (надалі – Закон №2482-XII).

Згідно частини 1 ст. 8 Закону №2482-XII приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Причому Законом №2482-XII не передбачено делегування судам повноважень органів місцевого самоврядування на приватизацію державного житлового фонду, а відтак вимога позивача про визнання за ним та членами його сім’ї права спільної сумісної власності на квартиру не ґрунтується на законі, оскільки віднесена до дискреційних повноважень органів, створених місцевою державною адміністрацією, та органів місцевого самоврядування, державних підприємств, організацій, установ, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Частина 2 ст. 77 ЦПК України визначає, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач у справі не обґрунтував належним чином жодних обставин, що вбачають об’єктивність позовних вимог. Позивач не зазначив жодного аргументу щодо порушення його житлових прав. Позивач у справі надалі перебуває у контрольних списках черговиків, та у випадку наявності вільної житлової площі/житла, таке буде йому надане. Варто зазначити те, що суд не вправі вирішувати питання щодо розподілу відомчого житла, оскільки таке розподіляється виключно установою, організацією, якій таке належить. Вирішення питання про першочергове чи позачергове надання житла конкретним особам, які перебувають на квартирному обліку, належить до виключної компетенції власника житлового фонду та виконкому місцевої ради, а не суду, що вбачає безпідставність вимог позивача про надання саме його сімї спірного житла.

Таким чином, оскільки наведені позивачем обставини як підстави позову не можуть породжувати правових наслідків у вигляді сформульованого ним предмету позову, то в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю за їх безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 19, 81, 141, 258-259, 263-265, пп. 15.5. п. 1 розділу XIII «Перехідних положень» ЦПК України, ст.ст. 9, 31,37- 43, 45, 47, 48, 51,52,57- 61 ЖК України, п.п. 20, 47 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, ст. ст. 10, 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 16, 21, 392, 393 ЦК України, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», суд -

В И Р І Ш И В :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Департаменту Житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, Управління комунальної власності Львівської міської ради, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, за участю третіх осіб Управління державної реєстрації Львівської міської ради, Відділу у справах дітей Франківської районної державної адміністрації м. Львова, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, третіх осіб Львівського державного університету внутрішніх справ, Відділу у справах дітей Личаківської районної державної адміністрації м. Львова про визнання ордера на житлове приміщення недійсним, скасування наказу про передачу квартири у власність, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про право власності, визнання права спільної сумісної власності на житлове приміщення відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його оголошення до Апеляційного суду Львівської області через Галицький районний суд м. Львова.

Суддя О.Р. Юрків