Постанова № 73612202, 19.04.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 337/3373/17Головуючий у 1-й інстанції Салтан Л.Г.Пр. № 22-ц/778/1145/18Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

за участі секретаря Ващенко З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «ВЕСНА-2» (надалі – ЖБК «ВЕСНА -2») про стягнення матеріальної та моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, який у подальшому уточнила (а.с. 59) та в якому просила стягнути з відповідача ЖБК «ВЕСНА-2» на її користь заподіяну моральну шкоду, яку визначила у 50000,00 грн., та матеріальну в розмірі 72923,00 грн. (а.с. 60-97), що становлять витрати на правову допомогу, які вона понесла при розгляді справ за її позовами до ЖБК «ВЕСНА-2», за якими рішення ухвалене на її користь, оскільки змушена була відновлювати свої законні права в трьох судових цивільних процесах, була змушена звернутися за допомогою до фахівців в галузі права, так як сама не має юридичної освіти, що потребує витрат та завдає збитки. Крім того, позивач просила стягнути на її користь судові витрати в розмірі, що понесла під час розгляду заявлених позовних вимог в розмірі 12480,00 грн.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2017 року (а.с. 156-159) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у цій справі відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою суду першої інстанції від 15.09.2017 року.

Знято арешт з грошових коштів, що належать ЖБК «ВЕСНА-2», накладений у цій справі ухвалою суду першої інстанції від 15.09.2017 року.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 167) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.

В автоматизованому порядку у цій справі визначено склад колегії суддів апеляційного суду (а.с. 172).

З 15.12.2017 року набрав законної сили ЦПК України в новій редакції, його нормами має керуватись апеляційний суд при апеляційному перегляді цієї справи.

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження у цій справі за вищезазначеною скаргою позивача відкрито (а.с. 173), справу призначено до апеляційного розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с. 187).

Відповідач ЖБК «ВЕСНА – 2» подав апеляційному суду письмові заперечення на вищезазначену апеляційну скаргу позивача (а.с. 188).

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області 17.01.2018 року (а.с. 182) доповнення до апеляційної скарги від 16.01.2018 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 на рішення суду першої інстанції у цій справі повернуто скаржнику.

Зазначена ухвала Апеляційного суду Запорізької області залишена без змін ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року (а.с. 235).

Ухвалою апеляційного суду від 06 лютого 2018 року у порядку задоволення клопотання ОСОБА_2 розгляд цієї справи призначено в судове засідання з повідомленням осіб, які беруть участь у цій справі (а.с. 193).

У подальшому ухвалами апеляційного суду від 06.02.2018 року, 22.02.2018 року, 12.03.2018 року (а.с, 194, 210, 220) аналогічні поданим раніше доповнення до апеляційної скарги позивача у цій справі повернуті ОСОБА_2

Крім того, ОСОБА_2 в особі її представника ОСОБА_4 було апеляційним судом роз’яснено, що у подальшому в разі продовження ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 зловживання своїми процесуальними правами, як позивача у цій справі, апеляційний суд може постановити ухвалу про стягнення з неї в особі представника в дохід державного бюджету ШТРАФУ у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на виконання вимог ст. 148 ч. 1 п. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 22 березня 2018 року, (а.с. 227) не відбувся та був відкладений в порядку задоволення клопотання про його відкладення представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 (а.с. 225).

Заслухавши у судовому засіданні 19 квітня 2018 року доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, представника останньої за договором – адвоката (а.с. 233-234) ОСОБА_5, представника відповідача ЖБК «ВЕСНА-2» за довіреністю (а.с. 226) ОСОБА_6, який не є адвокатом, але був допущений до участі у цій справі ще в суді першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_2 З.І. у задоволенні її позову у цій справі у повному обсязі, керувався ст. ст. 23, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст. 3-11, 14, 57, 60, 61, 88, 208, 213, 215 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, та виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог позивача у цій справі.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є правильним та законним.

При перевірці законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі апеляційний суд виходить із положень ЦПК України, в редакції, що була чинною до 14.12.2017 року включно, тобто чинною на час постановлення оскаржуємого рішення судом першої інстанції у цій справі (08 грудня 2017 року).

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що рішенням Апеляційного суду Запорізької області у справі ЄУН № 337/5987/15ц від 14.07.2015 р. (а.с. 4-6), яке набрало законної сили та є обов’язковим для суду, позовні вимоги ОСОБА_2 до ЖБК «ВЕСНА-2» задоволено частково, визнано незаконним та скасовано рішення загальних зборів членів ЖБК «ВЕСНА-2» від 30.07.2014 року про обрання складу правління та складу ревізійної комісії; визнано незаконним та скасовано рішення членів правління та ревізійної комісії ЖБК «ВЕСНА-2» від 30.07.2014 року про обрання: голови ЖБК «ВЕСНА-2», заступника голови правління ЖБК «ВЕСНА-2», голови ревізійної комісії ЖБК «ВЕСНА-2», в частині заявлених позовних вимог щодо поновлення ОСОБА_2 на посаді голови ЖБК «ВЕСНА-2» відмовлено.

При розгляді зазначеної цивільної справи правову допомогу ОСОБА_2 надавав адвокат ОСОБА_5 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 884), який діяв на підставі договору про надання правової допомоги № 50/2014 від 28.10.2014 року. Під час розгляду справи по суті ОСОБА_2 питання щодо стягнення на її користь понесених судових витрат не порушувала, відповідні вимоги не заявляла.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя у справі № 2/337/57/2016 від 07.04.2016 року (а.с. 7-9), яке набрало законної сили та обов’язковим для суду, позов ОСОБА_2 до ЖБК «ВЕСНА-2» задоволено частково, визнано незаконним та скасовано рішення загальних зборів ЖБК «ВЕСНА-2» від 30.07.2014 року в частині прийняття нових членів в ЖБК «ВЕСНА-2» оцінки діючого голови ЖБК «ВЕСНА-2» ОСОБА_2 та оцінки діючої ревізійної комісії; визнано незаконним та скасовано рішення загальних зборів ЖБК «ВЕСНА-2» від 21.02.2015 року; визнано незаконним та скасовано рішення загальних зборів ЖБК «ВЕСНА-2» від 26.07.2015 року про прийняття нових членів в ЖБК «ВЕСНА-2» обрання складу правління ЖБК «ВЕСНА-2» обрання ревізійної комісії, визнано незаконним та скасовано рішення членів правління та ревізійної комісії ЖБК «ВЕСНА-2» від 26.07.2015 року про обрання голови правління та його заступника, обрання голови ревізійної комісії. В задоволенні інших позовних вимог в частині скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 11031070006025523 від 11.09.2014 року про внесення змін до відомостей про юридичну особу про керівника юридичної особи та в частині скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 11031060008025523 від 25.10.2014 року про підтвердження відомостей про юридичну особу відмовлено.

При розгляді зазначеної цивільної справи правову допомогу ОСОБА_2 надавав представник ОСОБА_7, який діяв на підставі договору доручення, що підтверджений довіреністю від 19.08.2015 року. Під час розгляду справи по суті ОСОБА_2 питання щодо стягнення на її користь понесених судових витрат не порушувала, відповідні вимоги не заявляла.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 19.05.2017 року у справі ЄУН № 2/337/41/2017 (а.с. 12) позов ОСОБА_2 до ЖБК «ВЕСНА-2» задоволено частково; визнано незаконним та скасовано рішення загальних зборів ЖБК «ВЕСНА-2» від 22.05.2016 року, оформлене протоколом №22/05/2016 від 22.05.2016 року; визнано незаконним та скасовано рішення установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку “Весна-144” за адресою: м. Запоріжжя, вул. Запорізького козацтва, 13 від 31.07.2016 року, оформлене протоколом №1 від 31.07.2016 року, визнано незаконним та скасовано рішення зборів правління об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “Весна-144” за адресою: м. Запоріжжя, вул. Запорізького козацтва, 13 від 31.07.2016 року, оформлене протоколом №1 від 31.07.2016 року, оформлене протоколом №31-07/16 від 31.07.2016 року; в задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування запису №11031270011025523 від 25.05.2016 року, внесеного до Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державним реєстратором ОСОБА_8 та визнання незаконним та скасування запису №11031450000040998 від 11.08.2016 року, внесеного до Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державним реєстратором ОСОБА_8 — відмовлено.

При розгляді зазначеної цивільної справи правову допомогу ОСОБА_2 надавав представник ОСОБА_7, який діяв на підставі договору доручення, що підтверджений довіреністю від 19.08.2015 року та договору про надання правової допомоги № 10/2017 від 20.06.2017 року. У відповідності до т. 56 ч.2 ЦПК України ОСОБА_7 ухвалою суду за заявою ОСОБА_2 до участі у справі саме як особа, що надає правову допомогу, не допускався, документи, підтверджуючи статус фахівця у галузі права, у матеріалах провадження відсутні. Під час розгляду справи по суті ОСОБА_2 питання щодо стягнення на її користь понесених судових витрат не порушувала, відповідні вимоги не заявляла.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України “Про міжнародне приватне право ”, за винятком випадку застосування правил міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, та яким передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом (ч. 2. ст. 2 ЦПК України).

Види судових витрат (до яких віднесено витрати на правову допомогу - ст. 84 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно) визначені у ст. 79 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, а їх розподіл здійснюється судом відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом (ст.ст. 88, 89 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно). Крім цього, суд під час ухвалення рішення вирішує, зокрема, питання про розподіл судових витрат, про що зазначається в його резолютивній частині (п. 6 ч. 1 ст. 214, п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно).

У разі невирішення судом питання про судові витрати суд, що ухвалив рішення, за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи надано можливість ухвалити додаткове рішення (п. 4 ч. 1 ст. 220 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно). Ухвали суду щодо визначення розміру судових витрат окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку відповідно п. 9 ч. 1 ст. 293 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно.

Таким чином, види, зміст судових витрат, порядок їх розподілу судом та оскарження ухвал суду з цього питання у цивільному судочинстві регулюється та підпорядкований нормам ЦПК України.

Відповідно, види, зміст судових витрат, порядок їх розподілу судом та оскарження судових рішень щодо судових витрат в адміністративному судочинстві регулюється та підпорядкований нормам КАС України (зокрема, ч. 1 ст. 5,ст.ст. 87, 90, 94, 97, 98, 160,161, 163, 168 цього Кодексу).

Згідно зі змістом зазначених положень ЦПК України та КАС України вирішення судом питання про судові витрати відбувається лише в порядку, визначеному відповідними нормами вказаних процесуальних законів.

Отже витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката, понесені особою у зв'язку з реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді справ в порядку цивільного та адміністративного судочинства, такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом, не є шкодою в розумінні ст. 1166 ЦК України і не можуть бути стягнуті за позовною вимогою про відшкодування шкоди. Зазначена правова позиція викладена в ухвалі ВСУ України №6-1275 св 08 від20 травня 2009 року та № 6-3009св09 від15.04.2009 року.

У відповідності до п. 2 постанови ВССУ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно ЦПК України, зазначені витрати не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України не входять до ціни позову та не можуть стягуватися як збитки .

Зазначена правова позиція викладена в ухвалі ВСУ України №6-1275 св 08 від20 травня 2009 року та № 6-3009св09 від 15.04.2009 року.

Доводи представника позивача про існування інших більш пізніх за часом правових позицій з аналогічних питань, зокрема її посилання на судові рішення у справах №№ 546/1177/16-ц від 15.11.2017 року; № 910/31680/15 від 20.07.2016 року; № 6-32389ск від 06.04.2016 року, суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги у цій справі, оскільки вони прийняті стосовно розподілу судових витрат на правову допомогу при ухвалені рішення судом в порядку ст.ст. 88,89 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно.

Так, рішення від 15.11.2017 року по справі 546/1177/16-ц ухвалено Решетилівський районний суд Полтавської області по справі - предметом позову якого було визнання недійсним договору дарування, рішення від 20.07.2016 року по справі № 910/31680/15 ухвалене ВГСУ по справі - предметом позову якого було відшкодування шкоди в порядку регресу, прийнято стосовно розподілу витрат на правову допомогу при постановлені судом ухвали про залишення позову без розгляду, рішення від 06.04.2016 року ухвалено ВССУ по справі № 6-32389ск, стосовно відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, в тому числі і стосовно розподілу судових витрат.

А у відповідності до норм ЦПК України, зокрема ст. 360-7 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, лише висновок ВСУ щодо застосування норм права повинен враховуватися судами загальної юрисдикції при застосування таких норм права.

Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що заявлені позовні вимоги позивача у цій справі до відповідача щодо відшкодування завданої матеріальної шкоди, яка складається із витрат, понесених на правову допомогу в інших цивільних справах, задоволені судом за рішенням суду у цій справі бути не можуть.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків передбачених ч. 2 статті 1167 ЦК. З висновку цієї статті вбачається наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача та вина. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Це означає, що моральну шкоду відшкодовує не юридична особа, а винна особа, яку в свою чергу треба виявити.

Визначення моральної шкоди міститься у ст. 23 ЦК України та у постанові Пленуму Верховного Суду №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Також, обов'язковою підставою для деліктної відповідальності за завдання моральної шкоди є встановлення причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою особи.

Наявність моральної шкоди доводить потерпіла особа, зазначаючи у позовній заяві, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодування. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров'я у зв'язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності, про необхідність проведення хірургічної операції; довідки про відрахування з вузу тощо.

Верховний суд України у своїй постанові Пленуму від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (п.4) зазначає, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Окрім доводів зазначених у позовної заяві, будь-яки інші докази на підтвердження заявлених вимог у справі відсутні, що позивачем не подано доказів на підтвердження того, що їй завдано саме моральної шкоди відповідачем; позивач не вказав, в чому саме полягає заподіяна їй моральна шкода, з яких міркувань остання виходила, визначаючи її розмір та не надала належних доказів на підтвердження своїх доводів, а тому суд першої інстанції правильно вважав, що заявлені у цій справі позовні вимоги позивача до відповідача щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 фактично дублюють доводи позовної заяви позивача, яким суд першої інстанції у цій справі вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.

Також доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача ОСОБА_2 у цій справі, висловлену нею в її позові, та яку вона та її представники вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

В силу вимог ст. 3 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, ОСОБА_2 мала право на звернення до суду із вищезазначеним позовом до суду.

Однак, здійснюючи правосуддя, суд захищає права … фізичних осіб …у спосіб, визначений законами України.

В силу вимог ст. 212 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно із ст. 58 ч.1 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно).

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 10-11, 57-61, 212 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 10 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно.

Підстави для звільнення позивача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 61 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, саме в частині завдання їй саме відповідачем будь-якої матеріальної та моральної шкоди при вищевикладених фактичних обставинах, встановлених судом першої інстанції, у цій справі відсутні.

Позивач ОСОБА_2 та представники останньої не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2

Доповнення до апеляційної скарги ОСОБА_2 не були предметом апеляційного розгляду у цій справі та були повернуті апеляційним судом останній, оскільки вони були подані апеляційному суду з порушенням строку для їх подачі без поважних причин, а тому апеляційним судом було відмовлено у клопотанні ОСОБА_2 про поновлення строку на їх подачу до апеляційного суду.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Так, в силу вимог ст. 367 ч.3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Однак, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у цій справі відсутні, та позивачем ОСОБА_2 і представниками останньої апеляційному суду не надані.

В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Ст. 376 ч. 3 України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, передбачено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Однак, порушення норм процесуального права судом першої інстанції, передбачені ст. 367 ч.ч. 2,3 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у цій справі відсутні.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, як особи, яка подала апеляційну скаргу у цій справі, не ґрунтуються на законі та належних, допустимих доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції правильно з додержанням вимог ст. 154 ч. 7 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, вирішено питання про заходи забезпечення позову у цій справі, раніше застосовані ухвалою суду першої інстанції у цій справі від 15.09.2017 року (а.с. 26), а саме: останні скасовано, знято арешт з грошових коштів, що належать ЖБК «ВЕСНА-2».

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Встановлено, що хоча суд першої інстанції в оскаржуємому рішенні й послався на ст. 88 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, але фактично оскаржуємим рішенням суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов’язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою осіб, які беруть участь у справі, в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

Також в силу вимог ст. 141 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у разі відмови позивачу ОСОБА_2 у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок відповідача ЖБК «ВЕСНА – 2» будь-яких судових витрат, пов’язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_2, як інвалід ІІ групи (а.с. 21) в силу вимог Закону України «Про судовий збір» була звільнена від сплати судового збору за подачу вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 10-11, 59-61, 88, 208-209, 212-215 ЦПК України в редакції, чинній до 14.12.2017 року включно, ст.ст. 12, 141, 367-368, 372, 374-375, 381-384, п.п. 8, 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 08 грудня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення суду апеляційної інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови у цій справі апеляційним судом складено 24 квітня 2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_9ОСОБА_10