Постанова № 73612056, 17.04.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 332/3252/17 Головуючий у 1-й інстанції Федоренко О.І.

Номер провадження 22-ц/778/1260/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С,

суддів: Дашковської А.В.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 11 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» про стягнення витрат частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати та плату за неправомірне користування коштами,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (далі ТОВ «ЗТМК») про стягнення втрат частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати та плату за неправомірне користування коштами.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя, яке набрало законної сили 28 листопада 2009 року визнане грошове зобов'язання Казенного підприємства «Запорізький титано-магнієвий комбінат» (перетворене в Державне підприємство «Запорізький титано-магнієвий комбінат», а надалі в ТОВ «ЗТМК») перед ОСОБА_3, та ухвалено стягнення в сумі 55 656,39 грн.

11 грудня 2009 року Заводським ВДВС Запорізького МУЮ відкрито виконавче провадження №16362042 та визначений строк для добровільного виконання рішення до 18 грудня 2009 року. Станом на 01 липня 2017 року ТОВ «ЗТМК» не в повному обсязі виконало свої зобов'язання. Залишок боргу становить 10 649,30 грн. 18 вересня 2017 року відповідач сплатив залишок заборгованості в сумі 10649,30 грн., тобто виконав свої зобов'язання в повному обсязі.

Разом з тим позивач вважає, що на його користь підлягає стягненню інфляційні втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати які становлять: заборгованість з урахуванням індексу інфляції з жовтня 2014 року по вересень 2017 року.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги в судовому засіданні посилаючись на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач просив суд, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 відшкодування втрати частини доходу у зв'язку з інфляційними процесами в період з 01 липня 2014 року по 30 червня 2017 року в сумі 8818, 54 грн., плату за неправомірне користування коштами в період з 01 липня 2014 року по 01 липня 2017 року в сумі 874.41 грн., вирішити питання про судові витрати.

Рішенням Заводського районного суду міста Запоріжжя від 11 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено та стягнуто з ТОВ «ЗТМК» тяа користь ОСОБА_3 відшкодування втрати частини доходу у зв'язку з інфляційними процесами в сумі 8818,54 грн., 3% річних від простроченої суми за неправомірне користування коштами в сумі 874, 41 грн. та судові витрати у розмірі 640 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ТОВ«ЗТМК» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 11 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ТОВ «ЗТМК» .

Особи, які беруть участь у справі, повідомлені про місце та час розгляду справи у відповідності до вимог ст. ст. 128, 130 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення ( судової повістки) та розписками про отримання судових повісток про виклик у суд.

Представник ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» до апеляційного суду не з'явився, звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що відповідач не має можливості направити повноважного представника, а саме адвоката, для участі у судовому засіданні.

Згідно вимог статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Відповідно до ст. 371 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шестидесяти днів з дня постановления ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Апеляційне провадження у справі відкрито 22.01.2018 року.

Відкладення розгляду справи на невизначний термін суперечить вимогам ст. 371 ЦПК України.

Виходячи з того, що законом передбачені строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду і відкладення розгляду справи в цих межах неможливо та зважаючи на те, що неявка належно повідомленої особи не перешкоджає розгляду справи за її відсутності, керуючись принципом ефективності судового процесу, спрямованому на недопущення

затягування розгляду справи та ч. 2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», а в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи слід відмовити, оскільки провадження у справі відкрито 22.01.2018 року, тобто, у відповідача було достатньо часу для укладання договору з фахівцем у галузі права для отримання правової допомоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 375 ЦК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини відповідно до договору від 29.02.2008 року, рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2009 року з відповідача ТОВ «ЗТМК» на користь позивача ОСОБА_3 стягнуті грошові кошти в розмірі у розмірі 55656.39 грн. на виконання умов вищезазначеного договору, однак, рішення суду не виконувалося відповідачем, тому є підстави для застосування положень ст. 625 ЦК України.

Такі висновки відповідають вимогам закону і набутим у справі доказам.

Частиною другою ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену ст. 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена ст. 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Наведене викладено в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України ( в редакції, чинній на час розгляду справи) є обов'язковою для всіх судів України.

Статтею 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Дія статті поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи) має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судом встановлено, що 29.02.2008 року між ТОВ « Запорізький титано-магнієвий комбінат» та ОСОБА_3 було укладено договір про добровільне заохочення та використання раціоналізаторської пропозиції.

Згідно умов вищезазначеного договору ( розділ 4, 5, 6) ТОВ « Запорізький титаномагнієвий комбінат» зобов'язується сплатити ОСОБА_3, як автору раціоналізаторської пропозиції грошову винагороду за використання раціоналізаторської пропозиції у розмірі, який складає 10% доходу, одержаного від використання раціоналізаторської пропозиції.

Належна ОСОБА_3 сума складає 55656.39 грн.

Оскільки умови вищезазначеного договору відповідачем виконані не були, грошове зобов'язання залишилося не виконаним, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ « Запорізький титано-магнієвий комбінат» грошових коштів за використання раціоналізаторської пропозиції у розмірі 55656.39 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.11.2009 року було стягнуто з КП «ЗТМК» на користь ОСОБА_3 винагороду за використання раціоналізаторської продукції № 120 у розмірі 55656, 39 грн.

11 грудня 2009 року Заводським ВДВС Запорізького МУЮ було відкрито виконавче провадження №16362042 та визначено строк для добровільного виконання рішення до 18.12.2009 року.

Станом на 1 липня 2017 року відповідач не в повному обсязі виконав рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя у справі № 2-1552/2009 р. Залишок боргу становить 10649,30 грн. Відповідно до платіжного доручення № 77788 від 09.08.2017 року виконання рішення в повному обсязі відбулось 19.08.2017 року.

Заборгованість з урахуванням індексу інфляції становить 19467,84 грн. Інфляційні втрати становлять різницю між сумою заборгованості з урахуванням індексу інфляції та сумою основної заборгованості, що складає суму в розмірі 8818,54 грн.

При визначені терміну, за який нараховується компенсація (плата) за користування утримуваними коштами, трирічний термін позовної давності, що передує дню звернення до суду та до виконання зобов'язань у повному обсязі тобто з 11 листопада 2014 року до 09 серпня 2017 року. Таким чином, тривалість затримки становить 999 днів.

Отже, три відсотки річних за прострочення з 14 листопада 2014 року по 09 серпня 2017 року становить суму в розмірі - 10 649,30грн. х 3% / 365 днів х 999 днів = 874,41 грн.

Оскільки ТОВ «ЗТМК» станом на 01 липня 2017 року має невиконані грошові зобов'язання перед ОСОБА_3 відповідно до договору від 29.02.2008 року в сумі 55656.39 грн., рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.11.2009 року зазначена сума коштів була стягнута на користь ОСОБА_4, однак, рішення суду належним чином не виконано, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України відповідач повинен сплатити інфляційні втрати в розмірі 8818,54 грн. та три відсотки річних за прострочення з 14 листопада 2014 року по 09 серпня 2017 року в розмірі 874,41 грн., відповідно до наданого розрахунку.

Розмір заборгованості і самий розрахунок відповідачем не оспорені.

Доводи апеляційної скарги про те, що правовідносини, що склались між сторонами, регулюються договором № 140 від 29.02.2008 року про добросовісне заохочення за використання раціоналізаторської пропозиції № 120 від 10.07.2006 року «Нова технологічна схема коректування рівня та хімічного складу електроліту магнієвих електролізерів», яким не передбачено стягнення інфляційних витрат та компенсації за користування грошовими коштами, та те, що правовідносини пов'язані з регулюванням інтелектуальної власності регулюються главами 35, 41 ЦК України, де не передбачено нарахування будь-яких штрафних санкцій, колегія не бере до уваги з огляду на наступне.

З положень ст. 625 ЦК України вбачається, що сфера її дії не обмежена лише договірними зобов'язаннями. Дана норма встановлює правові наслідки невиконання грошового зобов'язання, за яким одна сторона має сплатити іншій певну суму коштів. Так, відповідно до частини 2 зазначеної статті, у разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Дана позиція відображена у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, за результатами розгляду якої Верховним Судом України було зроблено відповідний правовий висновок. Схожа позиція відображена й в ряді інших постанов Верховного Суду України, зокрема у постанові від 05 грудня 2011 року № 3-125гс11.

Оскільки, рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17.11.2009 року стягнуто з КП «ЗТМК» на користь ОСОБА_3 винагороду за використання раціоналізаторської продукції № 120 у розмірі 55656, 39 грн., яка передбачено укладеним між сторонами договором від 29.02.2008 року, тобто, таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов'язанням. Боржник зазначене грошове зобов'язання не виконав, отже, у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 ЦПК України має відшкодувати позивачу його інфляційні витрати та сплатити 3 % річних.

До того ж, як зазначив сам відповідач, що між сторонами був укладений договір № 140 від 29.02.2008 року про добросовісне заохочення за використання раціоналізаторської пропозиції № 120 від 10.07.2006 року «Нова технологічна схема коректування рівня та хімічного складу електроліту магнієвих електролізерів» відповідно до умов якого відповідач зобов'язався сплатити ОСОБА_3 грошову винагороду у розмірі 10% доходу, одержаного від використання раціоналізаторської пропозиції, що в грошовому виразі становить 55656.39 грн.

Судом повно і всебічно з'ясовані обставини справи, що мають для неї значення, висновки відповідають цим обставинам і набутим доказам, характер правовідносин між сторонами судом визначений правильно, норми матеріального і процесуального права не порушені, застосовані вірно, постановлено законне і обґрунтоване рішення, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України колегія судців

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення буде складено протягом 10 днів.

Головуючий

Судді: