Постанова № 73608734, 19.04.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/305/2018(м)

220/1910/17

Категорія 69

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„19” квітня 2018 року місто Маріуполь Донецької області

Єдиний унікальний номер 220/1910/17

Номер провадження 22-ц/775/305/2018(м)

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого: Зайцевої С.А.

суддів:ОСОБА_1, ОСОБА_2

за участю секретаря: Герасимової Г.Є.

учасники справи :

заявник : ОСОБА_3

заінтересована особа :Великоновосілківська

державна нотаріальна контора,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Великоновосілківського районного суду Донецької області від 22 лютого 2018 року головуючого судді Яненко Г.М. із складанням повного тексту судового рішення 27 лютого 2018 року, по цивільній справі про встановлення факту набуття права власності за набувальною давністю,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою, в якій просив встановити факт набуття ним права власності за набувальною давністю, на підставі ч.1ст.344 ЦК України, на житловий будинок 26 із господарськими спорудами провулок Огородній смт. Велика Новосілка Донецької області,що залишився після смерті 17 липня 2009 року його батька ОСОБА_4. В обгрунтування заяви зазначав,що безперервно користуючись спірним будинком з 2002 року, будучи зареєстрованим та проживаючи в ньому, сплачуючи комунальні послуги та доглядаючи за будинком протягом тривалого часу, не має можливості зареєструвати своє право власності на вказаний будинок, так як державним нотаріусом йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом,оскільки біржовий контракт,який уклав батько, договір купівлі-продажу жилого будинку , посвідчений регіональною товарною біржею » Універсальна» 06 березня 2001 року не посвідчений нотаріально .

Ухвалою Великоновосілківського районного суду Донецької області від 22 лютого 2018 року заяву ОСОБА_3, заінтересована особа: Великоновосілківська державна нотаріальна контора про встановлення факту набуття права власності за набувальною давністю – залишено без розгляду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на невідповідність встановлених обставин, порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів скарги зазначає, що судом на порушення вимог п.п.3,4 ч.1 ст. 264, ст. 77 ЦПК України при вирішенні питання про характер правовідносин не враховано постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину з причин неналежного правовстановлюючого документа на вказаний житловий будинок, оскільки саме на підтвердження відсутності у заявника права на спадщину і було подано вказаний документ. Крім того, ігноруючи вимоги п.1 ч. 1 ст. 265 ЦПК України судом в ухвалі не зазначено з ким та за яких обставин виник спір про право на житловий будинок та чим це підтверджується. Таким чином, суд застосував матеріальні норми права, які не мав застосовувати при постановленні ухвали, помилково зазначаючи, що у майбутньому позові відповідачем може бути орган уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. Зауважує, що відповідно до п.3 ч. 2 ст. 44 ЦПК України подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер, тобто те, про що вказує в ухвалі суд при поданні позову в майбутньому, суд може прийти до висновку про зловживання процесуальними правами. Тому обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги додає відповідь селищної ради про відсутність будь-якого спору з приводу вказаного будинку. Також вказує на порушення норм процесуального права, оскільки на порушення вимог п.2 ч.3 ст. 265 ЦПК України в описовій частині ухвали суд не зазначив про заявлений відвід судді, не зазначив про заяву щодо притягнення до відповідальності помічника судді, відповідно до його заяви. Зауважує, що обставини зазначені в ухвалі суду від 16 січня 2018 року не відповідають матеріалам справи та спростовуються протоколом судового засідання, відповідно до якого він надавав для огляду суду документи на підтвердження обставин безперервного володіння чужим нерухомим майном, просив про долучення вказаних документів до матеріалів справи, але суд у порушення вимог ст. 229 ЦПК України ухилявся від дослідження у судовому засіданні доказів по справі, що стало однією з підстав для залишення його заяви без розгляду.

У судовому засіданні апеляційного суду заявник ОСОБА_3 та його представник ,що діє за довіреністю ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги.

У судове засідання апеляційного суду представник Великоновосілківської державної нотаріальної контори не з’явився, належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, шляхом отримання 12 квітня 2018 року телефонограми, зареєстрованої в журналі телефонограм № 1 за № 684 (а.с.66-67). Надали заяву про розгляд справи без участі представника та звернули увагу на те,що постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 « Про судову практику у справах про спадкування « передбачено ,що нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у справі (а.с. 27-28).

Відповідно до п.9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 № 2147-VIII, який набрав чинність 15 грудня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заявника та його представника , дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги і вимоги,заявлені у суді першої інстанції,апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного .

Судом першої інстанції встановлено, що заявник ОСОБА_3Г.з 05 лютого 2002 року зареєстрований та проживає у будинку за адресою: Донецька область, смт. Велика Новосілка, провулок Огородній, будинок 26.

Будинок за адресою: Донецька область, смт. Велика Новосілка, провулок Огородній, будинок 26, був придбаний батьком заявника ОСОБА_4 06 березня 2001 року, згідно біржового контракту № 87, договір купівлі – продажу житлового будинку,посвідчений регіональною товарною біржею « Універсальна « 06 березня 2001 року , який оформлений неналежним чином згідно ст.227 ЦК України в редакції від 18 липня 1963 року .

17 липня 2009 року ОСОБА_4 помер.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 21 липня 2017 року, державним нотаріусом Великоновосілківської державної нотаріальної контори,відмовлено ОСОБА_3 у вчиненні нотаріальних дій по видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно ,після смерті батька ОСОБА_4,який помер 17 липня 2009 року . Неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом обґрунтована неналежністю посвідчення договору купівлі-продажу жилого будинку .

Звертаюсь до суду в порядку окремого провадження ,заявник посилався на те,що зміст його заяви не містить будь-якого спору з іншими особами про майнове право. Неможливість оформлення у встановленому порядку право власності на спадкове майно, стала підставою для звернення із заявою про встановлення факту набуття права власності за набувальною давністю.

Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_3 ,суд першої інстанції виходив з того,що заява заявника та матеріали справи не містять доказів підтверджуючих факт укладання ним договору з власником спірного житлового будинку або особою, якій житловий будинок був переданий власником, а відтак вбачаються підстави вважати, що право на майно, вказане заявником, виникає у нього саме в порядку спадкування за законом. Посилаючись на постанову Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», постанову пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року « Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»,суд зазначив ,що захист права власності як в порядку спадкування так і за набувальною давністю, є різними способами захисту, що встановлюється за наявності різних підстав та обставин справи та здійснюється в позовному провадженні,до того ж нотаріус не може бути заінтересованою особою.

Суд першої інстанції також зазначив ,що на неодноразові пропозиції суду,в тому числі викладені в ухвалі від 16 січня 2018 року ,щодо визначення способу захисту , у порядку спадкування чи за набувальною давністю, а також щодо необхідності визначення іншої заінтересованої особи, заявник без зазначення причин не відреагував. Обставин, з якими закон пов'язує можливість захисту права власності шляхом встановлення юридичного факту в окремому провадженні не зазначив.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону .

Частиною 1 ст. 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

На відміну від позовного провадження,окремому провадженню притаманні такі ознаки,які характеризують його структурну самостійність і прикладну значущість,і які визначаються такою суттєвою ознакою,як безспірність розгляду справ,що віднесені до окремого провадження. Безспірність слід розуміти лише як відсутність спору про суб*єктивне матеріальне право,але не відсутність спору про існування факту,що встановлюється. Слід врахувати,що важливою є не тільки конкретна мета встановлення факту,а його зв*язок із певним суб*єктивним матеріальним правом .

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2009 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд на підставі частини шостої статті 235 (нині ст.294 ) Цивільного процесуального кодексу України залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Відповідно до п.23 вказаної постанови у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

За правилами ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК) (п. 9 постанови).

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади (п. 13 постанови).

Відповідно до змісту положень ст.344 ЦК набуття прав власності на майно за набувальною давністю є самостійною підставою набуття права власності.В зазначеному випадку право власності на нерухоме майно не переходить від спадкодавця до спадкоємця (ст.1216 ЦК),а набувається за рішенням суду (ч.4 ст.344 ЦК).Отже,спори про набуття права власності за набувальною давністю не є спорами із спадкування ,в тому числі й у випадках,коли особа заявляє про давність володіння (ч.2 ст.344 ЦК).

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК,статті 3 і 4 ЦПК в редакції від 18.03.2004 року ).

Доводи апеляційної скарги про те,що судом при вирішенні питання про характер правовідносин не враховано постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину з причин неналежного правовстановлюючого документа на вказаний житловий будинок спростовуются матеріалами справи .

Як вбачається з матеріалів справи судом, ухвалою від 16 січня 2018 року,з урахуванням заперечень нотаріальної контори, було запропоновано заявнику приведення заяви у відповідність до ст.ст.175,177 ЦПК України та зазначено про те,що визнання права власності за набувальною давністю ,що випливає з положень статей 15,16 ЦК,а також частини четвертої статті 344 ЦК, захист цивільних справ здійснюється судом шляхом визнання права за пред*явленим до суду позовом ,а не заявою (а.с.21). Як вбачається з матеріалів справи ,неправильно обраний спосіб захисту речового права суд першої інстанції врахував, врахував підстави (обгрунтування) та зміст вимог про що свідчить саме вказана ухвала суду ,проте ,таким правом заявник не скористався. Доводи апеляційної скарги у вказаній частині не є слушними.

Доводи апеляційної скарги про те,що суд в описовій частині оскаржуваної ухвали не зазначив про заявлений відвід судді,не зазначив про заяву щодо притягнення до відповідальності помічника судді, не грунтуються на вимогах процесуального законодавства, оскільки питання про відвід судді в порядку ст.ст.36-40 ЦПК України вирішено ,про що свідчить ухвала від 22 лютого 2018 року (а.с.30).

Вимоги про визнання права власності за набувальною давністю та про визнання права власності на спадкове майно є різними за своєю правовою природою. Кожна з них є окремою підставою для пред*явлення позову .

Згідно з ч. 6 ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (зі змінами і доповненнями), у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчому судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Так, залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_3 суд правильно виходив із наявності підстав, передбачених ч. 6 ст. 294 ЦПК України , оскільки, як зазначив суд, встановлення факту за заявою пов'язано з вирішенням спору про право. Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність спору про право, зокрема суб*єктивного матеріального права .

При цьому суд першої інстанції роз*яснив заявнику , що залишення без розгляду його заяви не позбавляє права звернутися до суду для вирішення цього питання в порядку позовного провадження.

Зазначення в оскаржуваній ухвалі ч.1 ст.257 ЦПК України не вплинуло на правильність висновків суду та не може тягнути за собою скасування судового рішення .

Доводи апеляційної скарги про те, що заява про встановлення факту не стосується спору про право, а тому повинна розглядатись в порядку окремого провадження, не спростовують встановлених судом обставин.

Враховуючи викладене,апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Великоновосілківського районного суду Донецької області від 22 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 24 квітня 2018 року.

Судді: