Постанова № 73604527, 24.04.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 817/2166/16

ПОСТАНОВА

іменем України

"24" квітня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Шидловського В.Б.

суддів: Мацького Є.М.

ОСОБА_1,

за участю секретаря Баліцької Т.М.,

позивача : ОСОБА_2

представника відповідачів : ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 Рівненської області та Генеральної прокуратури України на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "14" грудня 2017 р. (судове рішення ухвалене колегією суддів під головуванням судді Зозуля Д.П. в м.Рівне, згідно з даними протоколу судового засідання судове рішення ухвалене о 17 год. 35 хв., дані про дату складання повного тексту рішення в матеріалах справи відсутні) у справі за позовом ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Рівненської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу , -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року до Рівненського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу від 07.11.2016 № 26-дк “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності”, про поновлення позивача на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 09.02.2017 було залучено до участі у справі другого відповідача ОСОБА_4 Рівненської області.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 26 дк від 07.11.2016 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" щодо звільнення ОСОБА_2 з посади керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області та з органів прокуратури з позбавленням класного чину "радник юстиції", присвоєного наказом Генерального прокурора України від 19.08.2015 № 566к.

Поновлено ОСОБА_2 у органах прокуратури на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області з 08.11.2016.

Стягнуто з ОСОБА_4 Рівненської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.11.2016 по 14.12.2017 на суму 207793 (двісті сім тисяч сімсот дев"яносто три) грн. 88 коп. (без урахування податків та обов"язкових платежів).

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_2 в органах прокуратури на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області з 08.11.2016 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 16444 (шістнадцять тисяч чотириста сорок чотири) грн. 09 коп. - звернуто до негайного виконання.

Не погоджуючись з прийнятою постановою ОСОБА_4 Рівненської області та Генеральна прокуратура України звернулися до суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати вищевказану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянти посилаються на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що позивач проходив службу в органах прокуратури України, що згідно положень п.15 ч.1 ст.3 КАС України відноситься до поняття публічної служби, спори щодо проходження якої, у тому числі й спори щодо прийняття, звільнення з неї, отримання відповідних компенсацій, пов`язаних з її проходженням згідно п.2 ч.2 ст.17 КАС України віднесені до компетенції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

ОСОБА_2, 08.03. ІНФОРМАЦІЯ_1, в органах прокуратури працював з 19.06.2008 р. по 07.08.2016 р., з 15.12.2015 р. працював на посаді керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області. Класний чин - радник юстиції, присвоєний наказом Генерального прокурора України № 566к від 19.08.2015 р.

Присягу працівника прокуратури позивач прийняв 31.01.2011 р., з положеннями Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури ознайомлений 12.05.2016 року.

Відповідно до повідомлення про підозру від 12.09.2016 ОСОБА_2 було повідомлено про те, що він підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.365, ч.4 ст.368 КК України, а саме: перевищення влади або службових повноважень під час здійснення 03 червня 2016 року функцій працівника правоохоронного органу – виконання службових обов’язків керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області при проведенні обшуку та затриманні осіб, зокрема у вчиненні дій, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, що супроводжувалося насильством, застосування зброї та спеціальних засобів, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілих, діями, за відсутності ознак катування, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, а також одержанні службовою особою неправомірної вигоди за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в особливо великому розмірі, поєднаному з вимаганням неправомірної вигоди, тобто у вчиненні злочину, передбаченому ч.4 ст.368 КК України (т.1 а.с.64-86).

Рапортом першого заступника керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_5 від 12.09.2016 повідомлено прокурора Рівненської області про проведення у кабінету керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області силами Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України обшуку та затримання за вчинення кримінального правопорушення керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_2 (т.1 а.с.126-127).

Відповідно до наказу прокурора Рівненської області № 120 від 14.09.2016 у зв’язку з не доброчесною поведінкою призначено службове розслідування відносно керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_2 за фактом його можливої причетності до скоєння кримінального правопорушення, пов’язаного із створенням злочинної організації з незаконного видобутку бурштину та утворено комісію (т.1 а.с.121-122).

Наказом прокурора Рівненської області № 127 від 22.09.2016 було внесено зміни та доповнення до наказу прокурора Рівненської області № 120 від 14.09.2016. Пунктом 4 на час проведення службового розслідування відсторонено від виконання обов’язків керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_2 (т.1 а.с.145-146).

Наказами прокурора Рівненської області № 129 від 26.09.2016, № 132 від 03.10.2016, №138 від 06.10.2016 було внесено зміни до складу комісії утвореної наказом № 120 від 14.09.2016.

За результатами службового розслідування відносно керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_2 було підготовлено висновок, який затверджений прокурором Рівненської області 12.10.2016 (т.1 а.с.28-46).

Відповідно до п.3 резолютивної частини Висновку комісія вважала урахувати, що 12.09.2016 керівнику Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області раднику юстиції ОСОБА_2 слідчим Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.365, ч.4 ст.368 КК України.

Також, комісія рекомендувала прокурору Рівненської області направити подання Генеральному прокурору України про звільнення ОСОБА_2 із займаної посади та органів прокуратури з позбавленням останнього класного чину “радник юстиції” за грубе порушення вимог Закону України “Про прокурату”, правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора.

Враховуючи Висновок службового розслідування, 21.10.2016 прокурором Рівненської області внесено подання № 11/1-770вих-16 Генеральному прокурору України про притягнення керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності (т.3 а.с.197-205).

07.11.2016 Генеральним прокурором України прийнято наказ № 26 дк “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності”, відповідно до якого на підставі пунктів 5, 6 частини першої статті 43 Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014, абзацу 1 частини 2 статті 46-2 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991, частини першої статті 8, пункту 6 статті 9, статей 10, 11 Дисциплінарного статуту прокуратури України та пункту 10 Положення про класні чини працівників прокуратури України, за порушення вимог Закону України “Про прокуратуру”, правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, ОСОБА_2 звільнено з посади керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області та з органів прокуратури з позбавленням класного чину “радник юстиції”, присвоєного наказом Генерального прокурора України від 19.08.2015 №566к (т.І а.с.5).

Як зазначено в самому наказі, підставою його прийняття став висновок службового розслідування з приводу затримання 12.09.2016 Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України керівника Сарненської місцевої прокуратури ОСОБА_2

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями відповідачів, вважаючи звільнення з посади протиправним, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність звільнення позивача із займаної ним посади.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законом України "Про прокуратуру" № 1697-XII від 14.10.2014 р., Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим Постановою Верховної Ради України № 1796-XII від 06.11.1991 р. (далі - Дисциплінарним статутом), Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, затвердженої Наказом Генерального прокурора України № 104 від 24.09.2014 р. (далі - Інструкція № 104).

З матеріалів справи слідує, що підставою для притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності слугували висновки службового розслідування, призначеного відповідно до наказу прокурора Рівненської області № 120 від 14.09.2016 (із змінами, внесеними наказами прокурора області №127 від 22.09.2016, №129 від 29.09.2016, №132 від 03.10.2016, №138 від 06.10.2016, №139 від 10.10.2016) та затверджені прокурором Рівненської області 12.10.2016.

Зокрема, службове розслідування було призначено “за фактом можливої причетності ОСОБА_2 до скоєння кримінального правопорушення, пов’язаного із створенням злочинної організації з незаконного видобутку бурштину” (Наказ прокурора Рівненської області №120 від 14.09.2016 “Про проведення службового розслідування відносно керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_2М.”).

За результатами проведеного службового розслідування встановлено, що 12.09.2016 в приміщенні службового кабінету керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області, в рамках розслідування кримінального провадження № 42016000000001053 від 18.04.2016, затримано ОСОБА_2 за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 365, частиною четвертою статті 368 Кримінального кодексу України. В той же день, ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень та 13.09.2016 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Так, під час службового розслідування встановлено, що 03.06.2016 ОСОБА_2 під час виїзду разом з колишнім заступником прокурора Рівненської області Боровиком А.В. та іншими працівниками прокуратури області до міста Олевська Житомирської області для проведення слідчих дій у кримінальному провадженні – обшуку складських приміщень підприємця ОСОБА_6, своїми непрофесійними діями, неналежною поведінкою спровокував конфліктну ситуацію із близькими родичами та знайомими останнього, у ході якої застосував зброю. Під час даного конфлікту ОСОБА_2 спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_7 і ОСОБА_8, у тому числі здійснивши в ОСОБА_7 постріл з пристрою для відстрілу патронів, споряджених гумовими кулями – пістолета “Форт 12Р” та заподіявши йому цим пістолетом декілька ударів по голові, а в подальшому 04.06.2016 за попередньою змовою з ОСОБА_9 та невстановленою слідством собою одержав від ОСОБА_6 неправомірну вигоду в розмірі 40 тис. доларів США за не притягнення його та інших осіб до кримінальної відповідальності.

У ході проведення службового розслідування ОСОБА_2 надав пояснення.

Зокрема, вказав, що дійсно 03.06.2016 перебував у м.Олевськ Житомирської області разом з заступником прокурора Рівненської області Боровиком А.В. для надання допомоги у проведенні слідчих дій. Участі у проведенні обшуку він не приймав, був лише присутній під час його проведення на території складських приміщень у м. Олевськ. За вказівкою ОСОБА_9 ОСОБА_2 разом з ОСОБА_6 сіли в автомобіль для поїздки у м.Рівне для проведення подальших слідчих дій. Під час зупинки на автозаправній станції знайомі та родичі ОСОБА_6, які з’їхалися, вимагали відпустити його та вели себе агресивно. З метою припинення конфлікту ОСОБА_2 здійснив два постріли вгору зі свого пістолету марки “Форт 12Р” (правомірність володіння вказаною зброєю підтверджується дозволом УПД ГУНП в Рівненській області № 970835 від 25.05.2016, який дійсний до 19.04.2019 та інформація про який наявна у відділі роботи з кадрами прокуратури області). ОСОБА_2 пояснює, що він особисто не повідомляв працівників поліції про наявність вогнепальної зброї у невідомих осіб, які їхали за ними з м.Олевськ та погрожували її застосувати. Однак, ОСОБА_2 повідомив начальника оперативного штабу “Сарни” ОСОБА_10 про нанесення тілесних ушкоджень та вчинення опору працівникам правоохоронних органів, а також про переслідування невідомими особами.

Як пояснив ОСОБА_2 при проведенні службового розслідування, поблизу м.Сарни під час конфлікту між працівниками правоохоронних органів та невідомими особами він здійснив постріл униз під час затримання одного з учасників бійки на заправці, а згодом під час його втечі на автомобілі – постріл у руку водію зі свого травматичного пістолету. Після цього, водій автоматично відпустив двері та кермо і одночасно натиснув на педаль “газ”. Однак, ОСОБА_2 його витягнув із машини та поклав на асфальт.

ОСОБА_2 заперечив нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 та ОСОБА_11 та отримання винагороди від ОСОБА_6

В ході службового розслідування також встановлено, що вказаний виїзд до іншої області ОСОБА_2 здійснив без додержання положень наказу Генерального прокурора України від 24.04.2015 № 55 “Про порядок виїзду працівників органів прокуратури України та Національної академії прокуратури України у службові відрядження у межах України” та в порушення вимог п.1.1 наказу прокурора Рівненської області від 22.01.2016 № 15, керівництво про застосування зброї не повідомив.

Таким чином, у висновку за результатами службового розслідування вказано, що своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги частин 3, 4 статті 19, пункту 5 частини 1 статті 43 Закону України “Про прокуратуру” щодо сумлінного виконання обов’язків прокурора, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, а також Присягу працівника прокуратури, та встановлено недостовірність відомостей, що вказані ОСОБА_2 в Анкеті доброчесності прокурора, а саме щодо обов’язку неухильно дотримуватися присяги прокурора, виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень, статті 10, 15, 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами колегія суддів зазначає наступне.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначаються Законом України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, норми якого розповсюджуються на спірні правовідносини.

Статтею 10 Закону №1697-VII визначено, що у системі прокуратури України діють регіональні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, та у структурі якої утворюються підрозділи - управління та відділи.

Статтею 15 Закону №1697-VII передбачено, що прокурором органу прокуратури є, зокрема, керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної), заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної), та прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної).

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону №1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону №1697-VII, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Таким чином, призначення особи на посаду прокурора і звільнення прокурора із займаної посади може відбуватися виключно з підстав та у порядку, передбаченому Законом №1697-VII, який є спеціальним для цього виду правовідносин з приводу проходження публічної служби.

Статтею 19 Закону України "Про прокуратуру", про порушення якої йдеться у висновку службової перевірки, визначено, що прокурор має право брати участь у прокурорському самоврядуванні для вирішення питань внутрішньої діяльності прокуратури у порядку, встановленому законом. Прокурори мають право бути членами професійних спілок, утворювати громадські організації та брати в них участь з метою захисту своїх прав та інтересів, підвищення свого професійного рівня.

Прокурор зобов'язаний вдосконалювати свій професійний рівень та з цією метою підвищувати кваліфікацію. Прокурор періодично проходить підготовку у Національній академії прокуратури України, що має включати вивчення правил прокурорської етики.

Прокурор зобов'язаний неухильно додержуватися присяги прокурора. За порушення присяги прокурор несе відповідальність, передбачену законом.

Прокурор зобов'язаний: 1) виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень; 2) не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом; 3) діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 4) додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

З метою визначення основних моральних норм і принципів, яких повинні додержуватися працівники прокуратури при виконанні своїх службових обов'язків та поза службою, керуючись статтями 15, 48 Закону України "Про прокуратуру" наказом Генерального прокурора України № 123 від 28.11.2012 р. затверджено Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури, який введено в дію з 1 грудня 2012 р.

Згідно ст.10 вказаного Кодексу працівник прокуратури повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність. У разі поширення неправдивих відомостей, які принижують його честь, гідність і ділову репутацію, за необхідності вживати заходів до спростування такої інформації, у тому числі в судовому порядку. Сприяти йому в цьому зобов'язані керівники відповідних прокуратур. Своєю самовідданістю, неупередженістю, сумлінним виконанням службових обов'язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.

Статтею 15 Кодексу визначено, що при виконанні службових обов'язків працівник прокуратури має дотримуватися загальноприйнятих норм моралі та поведінки, бути взірцем добропорядності, вихованості і культури. Порушення трудової та виконавської дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для працівника прокуратури і тягнуть за собою у відповідних випадках передбачену законом відповідальність.

Відповідно до ст.18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. У разі явного порушення закону, очевидцем якого став працівник прокуратури, він вживає усіх можливих передбачених законодавством заходів для припинення протиправних дій та притягнення винних осіб до відповідальності. Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс. Поза службою поводити себе коректно і пристойно. При з'ясуванні будь-яких обставин з представниками правоохоронних і контролюючих органів не використовувати свій службовий статус, у тому числі посвідчення працівника прокуратури, з метою ухилення від відповідальності.

Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" працівники прокуратури зобов'язані неухильно дотримуватися вимог цього Кодексу. Їх порушення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З'ясування обставин за фактом порушення проводиться згідно з вказівкою керівника відповідного органу прокуратури, у необхідних випадках проводиться перевірка за процедурою, передбаченою Дисциплінарним статутом прокуратури України та Інструкцією про порядок проведення службового розслідування в органах прокуратури України.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту прокуратури України, Генеральний прокурор України та підлеглі йому прокурори здійснюють вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів. Важливою передумовою успішного виконання покладених на прокуратуру функцій є компетентність та особиста дисципліна прокурорів і слідчих прокуратури.

Працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоду інтересам держави та суспільства (ст.2 Дисциплінарного статуту).

Абзацом 2 статті 8 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Відповідно до статті 9 Дисциплінарного статуту дисциплінарними стягненнями є:

1) догана;

2) пониження в класному чині;

3) пониження в посаді;

4) позбавлення нагрудного знаку “Почесний працівник прокуратури України”;

5) звільнення;

6) звільнення з позбавленням класного чину.

Генеральний прокурор України має право застосовувати дисциплінарні стягнення, зазначені у статті 9 цього Статуту, в повному обсязі, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті (абз.1 ст. 10 Дисциплінарного статуту).

Статтею 11 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Наказом Генерального прокурора України від 24 вересня 2014 року № 104 затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, якою визначаються підстави та порядок проведення службового розслідування (перевірки) стосовно прокурорсько-слідчих працівників, зазначених у статтях 17, 56 Закону України “Про прокуратуру”, оформлення результатів та прийняття рішень, а також компетенцію структурних підрозділів, посадових та інших осіб органів прокуратури при його проведенні (далі Інструкція).

Пунктом 1.2 Інструкції визначено, що службове розслідування (перевірка) це комплекс заходів, які проводяться у випадках скоєння працівниками прокуратури ганебних вчинків кримінальних, корупційних правопорушень, керування транспортними засобами у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння або відмови від проходження огляду з метою виявлення стану сп'яніння, порушення Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх як працівників прокуратури та шкодять авторитету органів прокуратури, а також за фактами порушень виконавської та трудової дисципліни, неправомірного втручання у службову діяльність працівників прокуратури, посягання на їх життя, здоров`я та майно, загибелі та в інших випадках, передбачених цією Інструкцією.

Згідно з п.1.3 Інструкції метою службових розслідувань (перевірок) є швидке, всебічне, повне та неупереджене з'ясування обставин, за яких скоєно ганебні вчинки, допущено неправомірне втручання у службову діяльність працівників прокуратури, посягання на їх життя, здоров`я та майно, виявлення причин і умов, що їм сприяли, зміцнення службової дисципліни та попередження негідних вчинків серед особового складу.

Пунктом 2.1 Інструкції визначено перелік підстав для проведення службового розслідування (перевірки).

Так, такими підставами можуть бути, зокрема:

- невиконання або неналежне виконання працівником прокуратури своїх службових обов`язків, що призвело до порушення законних прав і свобод громадян та інтересів держави (п.п. 2.1.11 п. 2.1 Інструкції);

- інші грубі порушення закону, трудової та виконавської дисципліни, Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх як працівників прокуратури та шкодять авторитету органів прокуратури (п.п.2.1.12 п. 2.1 Інструкції).

Пунктом 2.2.1 Інструкції визначено, що службове розслідування (перевірка) також може проводитись за наявності інформації про вчинення кримінального правопорушення працівником прокуратури, одержаної у встановленому порядку з органів, які проводять оперативно-розшукову діяльність, або під час проведення негласних слідчих дій в іншому кримінальному провадженні та легалізованої за наслідками звернення до суду з клопотанням відповідно до ст.257 Кримінального процесуального кодексу України.

Так, згідно пункту 10.4 Інструкції, у резолютивній частині висновку службового розслідування (перевірки) зокрема, зазначається, чи знайшли своє підтвердження (спростування) відомості, які стали підставою для призначення службового розслідування (перевірки).

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає, що в силу пп.2.1.12 Інструкції, підставами для проведення службового розслідування (перевірки) можуть бути відомості про грубі порушення закону, трудової та виконавської дисципліни, Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх як працівників прокуратури та шкодять авторитету органів прокуратури.

Згідно п.1.3 Інструкції метою службових розслідувань (перевірок) є швидке, всебічне, повне та неупереджене з'ясування обставин, за яких скоєно ганебні вчинки, допущено неправомірне втручання у службову діяльність працівників прокуратури, посягання на їх життя, здоров'я та майно, виявлення причин і умов, що їм сприяли, зміцнення службової дисципліни та попередження правопорушень серед особового складу. Таким чином, перш за все необхідно встановити які саме дії позивача свідчать про порушення Присяги працівника прокуратури.

Оцінюючи вищевикладений висновок службової перевірки, як єдину підставу для видання оскаржуваного наказу, суд виходить із того, що комісією при проведенні службової перевірки повно, об'єктивно та всебічно не з'ясовано обставини події, у зв'язку з якою проводиться перевірка (час, місце, спосіб, наслідки тощо) та не проведено незалежного дослідження фактичних обставин в аспекті викладених в мережі Інтернет відомостях. Натомість, у висновку комісія обмежилася викладом обставин, які були розміщені у повідомленні про підозру, в Інтернет публікаціях та письмових поясненнях фігурантів службової перевірки щодо ОСОБА_2, після чого констатувала допущення порушень Кодексу, Закону України "Про прокуратуру", Присяги працівника прокуратури.

У висновку службової перевірки не зазначено про наявність у діянні ОСОБА_2 ознак дисциплінарного проступку, адміністративного чи кримінального правопорушення, іншого ганебного вчинку, їх мотиви, як це передбачено Інструкцією. Так, у висновку відсутні будь-які фактичні дані, які б підтвердили ту суттєву обставину, що ОСОБА_2 якимось чином причетний до перевищення влади або службових повноважень під час виконання службових обов’язків та вимагання грошових коштів, що є предметом розслідування у кримінальному провадженні № 42016000000001053 від 18.04.2016 р. З висновку службової перевірки не вбачається, чи знайшли своє підтвердження факти, викладені в публікаціях у мережі Інтернет. Жодним чином не перевірені та не проаналізовані пояснення. При цьому в ході обшуків у службовому кабінеті позивача, нічого вилучено не було.

Крім того, жодній версії подій, викладених у поясненнях фігурантів подій так само не надано оцінки, або хоча б перевагу якомусь припущенню, що ці версії відображають загальне становище викладу резонансної обставини. Складом комісії не здійснено в достатній мірі спроби оцінити вірогідність фактичної наявності будь-яких складових елементів події, зв'язку з особою позивача, ступенем стверджуваного порушення.

Відповідне дисциплінарне провадження повинно бути здатним призвести до встановлення фактів справи та до встановлення і покарання винних осіб. Отже, розслідування повинно бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно з'ясовувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки. Вони повинні вживати всіх розумних і доступних заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події. Будь-який недолік розслідування, що перешкоджає встановленню причин порушення, є загрозою недотримання цього стандарту.

Оцінюючи обґрунтованість вищеозначеного висновку, суд виходить із того, що відповідний висновок має прийматися на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, які були досліджені під час перевірки і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

При цьому, належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, включаючи процес прийняття оскаржуваного наказу.

Отже суд приходить до висновку, що комісією не вжито заходів щодо об'єктивного та оперативного встановлення обставин, зазначених в Інструкції, чим не дотримано вимог цієї ж Інструкції. Також у висновку службової перевірки не зазначені установлені достовірні відомості щодо обставин, які зазначені у пункті 10 цієї Інструкції.

Натомість комісією фактично констатовано порушення позивачем ст.19 Закону України "Про прокуратуру", Присяги працівника прокуратури, ст.ст. 10, 15, 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури - без вдавання до будь-якого аналізу чи оцінювання вихідних даних для таких висновків, і без відповідного обґрунтування, яке повинно базуватись на фактах та обставинах та із застосуванням чітких та зрозумілих критеріїв.

При цьому принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі "Суомінен проти Фінляндії" Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 р. у справі “Серявін та інші проти України” Європейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 р. по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в рішенні ЄСПЛ по справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

Принцип презумпції невинуватості є обов'язковим для будь-яких суб'єктів владних повноважень (справа "Аллене де Рібемон проти Франції").

Порушення цього принципу може відбуватися шляхом прийняття посадовою особою протиправних рішень.

Суд враховує, що принцип презумпції невинуватості перш за все є гарантією процесуального характеру по кримінальних справах, але за висновками ЄСПЛ його сфера застосування є значно ширшою: він є обов'язковим не тільки для кримінального суду, який приймає рішення щодо обґрунтованості обвинувачення, але й для всіх інших державних органів. Так, на думку ЄСПЛ, замах на презумпцію невинуватості може виходити не тільки від суду чи судді, але й від інших публічних влад.

У разі відсутності підстав для юридичної відповідальності працівника прокуратури керівником органу прокуратури до нього може бути застосований такий захід морального впливу, як застереження про припинення неетичної поведінки з попередженням про можливість застосування дисциплінарного стягнення, про що оголошується колективу прокуратури чи відповідного структурного підрозділу та складається протокол (стаття 30 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури).

В судовому засіданні представник Генеральної прокуратури України надав суду пояснення, що фактичною підставою для звільнення позивача слугувала участь ОСОБА_2 у проведенні обшуку в межах кримінального провадження № 42016180000000020 від 01.02.2016 (в умовах резонансу в мережі Інтернет). При цьому будь-якого причинно-наслідкового зв'язку між проведеним обшуком із викладеними в мережі Інтернет публікаціями в аспекті ролі позивача в означеній ситуації службовою перевіркою не встановлено. Також такого зв'язку не доведено й в ході судового розгляду справи.

Разом з тим, відповідно до постанови заступника прокурора Рівненської області про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 06.04.2016 керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області ОСОБА_2 було включено у групу прокурорів у кримінальному провадженні № 42016180000000020 від 01.02.2016 на яких покладено повноваження прокурорів (т. 2 а.с. 66).

Таким чином, відповідно до зазначеної постанови позивач у даному кримінальному проваджені при проведенні обшуку був наділений повноваженнями передбаченими ст. 36 КПК України.

Висновок (а по суті констатація, якій не передували фактичне встановлення обставин, їх оцінка та аналіз) службової перевірки про вчинення ОСОБА_2 дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, чесності та непідкупності органів прокуратури здійснений без вирішення питання про його винуватість чи невинуватість, без аналізу питання юридичної кваліфікації порушення позивача і без оцінки його свідчень з цього приводу.

В той же час пунктом 10 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури передбачено обов'язок керівника сприяти працівнику відповідної прокуратури у вжитті заходів до спростування неправдивих відомостей, які принижують його честь, гідність і ділову репутацію. Вжиттю таких заходів повинно передувати повне та ретельне дослідження поширених обставин, чого в даному випадку здійснено не було.

Частинами 5,6 статті 43 Закону України “Про прокуратуру” встановлено, що прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав: вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Види дисциплінарних стягнень передбачені у статті 49 Закону України “Про прокуратуру”, зокрема, на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:

1) догана;

2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора);

3) звільнення з посади в органах прокуратури.

У резолютивній частині висновку службового розслідування зазначено, що рекомендується прокурору Рівненської області направити подання Генеральному прокурору України про звільнення ОСОБА_2 із займаної посади та органів прокуратури з позбавленням останнього класного чину “радник юстиції” за грубе порушення вимог Закону України “Про прокуратуру”, правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора.

При цьому одночасно вказано, що правову оцінку діям ОСОБА_2 за фактом перевищення наданої йому влади або службових повноважень при проведенні обшуку та затриманні осіб, одержання ним як службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди, буде надано Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України в ході розслідування кримінального провадження №42016000000001053 від 18.04.2016.

В подальшому, позивач був звільнений з займаної посади відповідно до спірного наказу Генеральної прокуратури України від 07.11.2016 №26дк “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності”.

Суд вказує, що частиною 1 статті 51 Закону України “Про прокуратуру” встановлено, що прокурор звільняється з посади у разі: 1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону; 3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції”; 4) неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на це у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; 6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; 7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням; 8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді; 9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

З аналізу викладених норм вбачається, що звільнення з посади в органах прокуратури застосовується як один із видів дисциплінарного стягнення. При цьому, прокурора може бути звільнено у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього.

Однак, судом встановлено, що на час видачі наказу про звільнення ОСОБА_2 не існувало вироку суду, яким би позивача визнали винним у вчиненні злочинів, за що передбачена кримінальна відповідальність.

При цьому суд зазначає, що під час проведеного службового розслідування з’ясуванню підлягали обставини вчинення позивачем кримінального правопорушення як працівником прокуратури, надавалася оцінка його діям, що фактично є предметом розслідування у кримінальному провадженні №42016000000001053 від 18.04.2016, в межах якого йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 365, частиною четвертою статті 368 Кримінального кодексу України.

Щодо встановленого під час службового розслідування порушення позивачем ОСОБА_12 виїзду працівників органів прокуратури України та Національної академії прокуратури України у службові відрядження у межах України (Наказ Генерального прокурора України від 24.04.2015 №55), то матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 був відправлений до міста Олевськ Житомирської області за усною вказівкою прокурора Рівненської області Ковальчука А.Д. та заступника прокурора Рівненської області Боровика А.В. Вказані обставини справи підтверджено показаннями свідка ОСОБА_9 та не спростовано представниками відповідачів.

Разом з тим, на службовий автомобіль прокуратури Рівненської області, яким було здійснено виїзд на місце проведення слідчих дій, було оформлено подорожній лист № 111 від 1-12.06.2016 (т. 2 а. с. 176).

Твердження представників відповідача щодо обов’язкового видання письмового наказу про відрядження та попереднього написання ОСОБА_2 рапорту про відрядження відхиляється судом, оскільки видання обов’язково письмового наказу про відрядження не передбачено наказом Генерального прокурора України від 24.04.2015 №55, а порядок відрядження передбачений вказаним наказом не передбачає відрядження у ході здійснення слідчих дій. Крім того, відповідно до пояснень позивача та показань свідка ОСОБА_9 у ОСОБА_2 була відсутня інформація про місце проведення слідчих дій, що унеможливлює підготовку відповідного рапорту.

Судом встановлено необґрунтованість твердження відповідачів щодо факту використання позивачем пістолету марки “Форт 12Р”, як на підтвердження вчинення ОСОБА_2 дисциплінарного проступку, оскільки відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 03.09.2014 №2075ц, на порушення якого наголошується у висновку службового розслідування, затверджено Положення про порядок видачі, зберігання та використання відомчої вогнепальної зброї та боєприпасів до неї в органах прокуратури України, а не особистого травматичного пістолету, правомірність володіння позивача яким підтверджується дозволом УПД ГУНП в Рівненській області №970835 від 25.05.2016.

Таким чином, за результатом службового розслідування стосовно ОСОБА_2 не встановлено жодного достовірного факту вчинення дисциплінарного проступку, такого, що свідчить про грубе порушення позивачем вимог Закону України “Про прокуратуру”, правил прокурорської етики, вчинення дій, які порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості, незалежності, у чесності та підкупності.

Крім того, застосування такого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення з посади, не є співрозмірним вчиненню дисциплінарних проступків – таких як порушення порядку виїзду у службові відрядження та порядку використання прокурорами зброї.

Разом з тим, судом встановлено неодноразові факти заохочення позивача під час його служби в органах прокуратури за сумлінну роботу, високий професіоналізм, бездоганну репутацію (т. I а.с.172-174).

Щодо інших обставин, про які зазначено і у висновку за результатами службового розслідування, і у наказі про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, то суд наголошує, що це є обставини вчинення позивачем кримінального правопорушення. Однак, оцінка його діям як об’єктивній стороні злочину є предметом розслідування у кримінальному провадженні №42016000000001053 від 18.04.2016, і не може слугувати обґрунтуванням передумов застосування дисциплінарної відповідальності прокурора.

Дисциплінарна відповідальність є самостійним видом юридичної відповідальності, яка, в даному випадку, застосована до позивача упереджено, без правових підстав для цього саме у такому виді дисциплінарних стягнень, як звільнення з посади.

Таким чином, на момент звільнення позивача, достатньо обґрунтованих та законних підстав стверджувати про порушення ОСОБА_2 вимог Закону України “Про прокуратуру”, присяги працівника прокуратури України, правил прокурорської етики, вчинення дій, що порочать звання прокурора не було.

Тобто, з вищевикладеного вбачається, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності з тих самих підстав, з яких фактично порушено кримінальне провадження щодо ОСОБА_2

Нормами частини другої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Аналогічна за змістом норма зафіксована у статті 62 Конституції України, а саме: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Вирішення питання кримінального судочинства про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Так, відповідно до частини другої статті 2 Кримінального кодексу України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено певні діяння можуть бути використані при наданні оцінки протиправності вчинку.

Аналогічно, лише за наявності вироку у кримінальній справі, відповідні матеріали можуть використовуватись в обґрунтування скоєння проступку.

У рішенні у справі “Лавентс проти Латвії” від 28.11.2002 року зазначено: “...п. 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод вимагає від представників держави, насамперед суддів, що розглядають справу, але й від інших представників органів влади, щоб вони утримувалися від публічних заяв про те, що обвинувачений вчинив правопорушення, яке йому ставлять за вину, доти, доки ця вина не буде офіційно встановлена судом”.

Як зазначено у рішенні у справі “Грабчук проти України” від 21.09.2006 року “...презумпція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону. Цього достатньо, навіть за відсутності жодного формального висновку, що існує деяка підстава припустити, що посадова особа вважає цю особу винною. Питання, чи порушує твердження посадової особи принцип презумпції невинуватості, має бути з'ясоване у контексті тих фактичних обставин, у яких це твердження було зроблене твердження посадової особи”.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про протиправність звільнення позивача із займаної ним посади та відповідно наявність обґрунтованих підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу Генерального прокурора України № 26дк від 07.11.2016 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності” щодо звільнення ОСОБА_2 з посади керівника Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області та з органів прокуратури з позбавленням класного чину “радник юстиції”, присвоєного наказом Генерального прокурора України від 19.08.2015 № 566к.

Мотиви звільнення позивача з займаної посади, які викладені в оскаржуваному наказі, не підтверджуються належними та допустимими доказами, як того вимагають статті 69-70 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З урахуванням зазначених обставин суд першої інстанції правомірно поновив позивача на займаній перед звільненням посаді та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про невірне нарахування сум середнього заробітку, оскільки такі твердження не підтвердженні належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції. Постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, відповідає матеріалам справи та чинному законодавству, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 Рівненської області та Генеральної прокуратури України залишити без задоволення, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "14" грудня 2017 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Шидловський

судді: Є.М. Мацький

ОСОБА_1

Повне судове рішення складено "24" квітня 2018 р.