Постанова № 73604274, 24.04.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Шевченко О.В.

24 квітня 2018 р. Справа № 820/5819/17

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.

суддів - Бенедик А.П. , Гуцала М.І.

за участю секретаря судового засідання – Багмет А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у місті Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову: Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди, -

В с т а н о в и л а:

01 грудня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, яким просить:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (подалі – ТУ ДСА України в Харківській області) щодо не здійснення нарахування їй, як судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» за період з 01 квітня 2017 року по 31 жовтня 2017 року;

- стягнути з ТУ ДСА України в Харківській області на її користь несплачену суддівську винагороду за квітень - жовтень 2017 року, включаючи її складові, в розмірі 171 373,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 № 2453-VI (далі – ОСОБА_2 № 2453-VI), посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Зазначає також, що статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3 200,00 грн. Відтак, посадовий оклад судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру визначеного ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VI. Однак, за квітень-жовтень 2017 року ТУ ДСА в Харківській області в порушення зазначених норм, нарахувало та виплатило позивачеві суддівську винагороду у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством.

Заперечуючи проти адміністративного позову ОСОБА_1, відповідач ТУ ДСА України зазначив, що 01 січня 2017 року набрав чинності ОСОБА_2 України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, яким внесено зміни до законодавчих актів України, в тому числі до Закону України «Про судоустрій та статус України». Положення зазначеного Закону установлюють, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до Законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 грн. Таким чином, у відповідача відсутні правові підстави для перерахунку та виплати суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32 000,00 грн., у зв'язку з чим, просив суд відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року (рішення у повному обсязі складено 19 лютого 2018 року ) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений частково.

Так, судовим рішенням, з урахуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області Дегтярчук М.О. суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» за період з 01 квітня 2017 року по 31 жовтня 2017 року.

Відповідач зобов’язаний перерахувати судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області Дегтярчук М.О. несплачену суддівську винагороду за період квітень-жовтень 2017 року, виходячи з посадового окладу в сумі 32 000,00 грн., та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Судове рішення вмотивовано висновком суду про те, що відповідач, визначаючи розмір суддівської винагороди позивача виходячи з приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, чим порушив право позивача на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», починаючи з 01 січня 2017 року, що є конституційною гарантією незалежності судді. Не застосування відповідачем вимог п.23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIІІ є необґрунтованими та суперечать позиції Європейського суду з прав людини, викладеній у п. 23 рішення від 10 березня 2011 року (заява 10972/05) у справі «Сук проти України». На підставі ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає необхідним зобов’язати ТУ ДСА в Харківській області нарахувати ОСОБА_1 суддівську винагороду з квітня по жовтень 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32 000,00 грн., та провести виплати нарахованої суддівської винагороди з урахуванням виплачених сум. Щодо позовних вимог позивача про стягнення з ТУ ДСА в Харківській області несплаченої суддівської винагороди за квітень - жовтень 2017 року, включаючи її складові, в розмірі 171 373,68 грн., суд визначився про те, що оскільки позивачу вказаний розмір суддівської винагороди за період квітень - жовтень 2017 року нарахований не був, суд дійшов висновку до висновку саме про наявність підстав для покладення на відповідача обов'язку перерахування ОСОБА_1 несплаченої суддівської винагороди за період квітень - жовтень 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32 000,00 грн. та проведення виплат суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.

Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач ТУ ДСА в Харківській області, посилаючись на незаконність судового рішення, на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Скаржник зазначає, що відповідно до ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затверджених відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. З 01 січня 2017 року набрав чинності ОСОБА_2 України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». ОСОБА_2 вносить зміни до законодавчих актів України, у тому числі до Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Положення зазначеного Закону установлюють, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Відтак, відповідач при виплаті позивачеві суддівської винагороди діяв в межах і в спосіб, передбачені Конституцією України та законами України і жодним чином не порушував прав позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 зазначила, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року по справі № 820/5819/17 ухвалене на підставі повного і всебічного вивчення обставин даної справи, на які вона посилалась, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість. Рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи по суті. Вказує, що ТУ ДСА України в Харківській області помилково зазначено, що Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийнято постанову про відмову у задоволенні її скарги № К/9901/112/17 про нарахування та виплату суддівської винагороди з січня 2017 року, виходячи з посадового окладу в розмірі 32000,00 грн. без задоволення, оскільки вказана справа не має до неї ніякого відношення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, дійшла висновку, що апеляційна скарга ТУ ДСА в Харківській області підлягає задоволенню, а судове рішення відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України в частині, якою задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом установлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» № 1201/97 від 27 жовтня 1997 року ОСОБА_1 призначена на посаду судді Лозівського міського суду Харківської області строком на п'ять років.

Наказом в.о. начальника управління юстиції від 06 листопада 1997 року № 02-7/116 позивача зараховано до штату Лозівського міського суду Харківської області на посаду судді.

Постановою Верховної Ради України від 06 березня 2003 року № 629-VI «Про обрання суддів» позивача обрано на посаду судді Лозівського міського суду Харківської області безстроково /а.с. 16 – 17/.

На підставі Указу Президента України від 23 березня 2004 року № 358/2004 «Про переведення суддів місцевих загальних судів та призначення виконуючих обов'язки голів цих судів» наказом начальника ТУ ДСА України у Харківській області від 29 березня 2004 року за № 02-5/14 позивач зарахована до штату Лозівського міськрайонного суду Харківської області з 27 березня 2004 року як суддя, якого обрано безстроково /а.с. 15/.

Як убачається з довідки ТУ ДСА України у Харківській області від 17 листопада 2017 року № 04-50/515, сума суддівської винагороди, яка була нарахована та виплачена позивачу за період квітень - жовтень 2017 року становить 171 373,68 грн., виплачена заробітна плата з відрахуванням податків в розмірі 136 666,35 грн. Тобто, позивачем отримана суддівська винагорода та її складові, виходячи з посадового окладу 1 600,00 грн. /а.с. 18/.

На даний час, ОСОБА_1 є працюючим суддею Лозівського міськрайонного суду Харківської області. Позивач призначена на посаду до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).

Доказів зворотного судам першої та апеляційної інстанції позивачем не надано.

Не погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - ОСОБА_2 № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 22 Розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

Пунктом 23 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

Частиною 3 статті 133 Закону № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

З 01 січня 2017 року набрав чинності ОСОБА_2 України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Як вбачається з частини 3 статті 133 Закону № 2453-VI вказана норма містить сталу складову: « 10» та динамічну: «мінімальних заробітних плат».

Конституційний Суд України в рішенні від 19 квітня 2000 року № 6-рп/2000 охарактеризував сутність бланкетної норми, зазначивши, що основна особливість бланкетної диспозиції полягає у тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст, а зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документну форму кримінального закону.

Оскільки інститут мінімальної заробітної плати є міжгалузевим інститутом, положення Закону № 1774 не регулюють відносини судоустрою, проте, ними запроваджено зміни по відношенню до загального правового регулювання розміру заробітної плати, що має бути враховано при визначенні її величини.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011 зазначено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

У даному випадку, не відбулось звуження прав позивача, оскільки розмір суддівської винагороди порівняно з минулими періодами не змінився.

Згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

У відповідності до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:

- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32 000 грн. не передбачені, а тому відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеній у його постанові від 07 лютого 2018 року по справі № 825/933/17.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1402-VIII Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Оскільки зазначені вище обставини залишені судом поза увагою, та цим обставинам не надана належна правова оцінка, колегія суддів, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, скасовує рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2017 року, в частині, яким визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області Дегтярчук М.О. суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» за період з 01 квітня 2017 року по 31 жовтня 2017 року, а також зобов’язання перерахувати судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області Дегтярчук М.О. несплачену суддівську винагороду за період квітень-жовтень 2017 року, виходячи з посадового окладу в сумі 32 000,00 грн., та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.

За відсутності підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Харківській області щодо не здійснення нарахування суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача несплаченої суддівської винагороди за квітень - жовтень 2017 року, включаючи її складові, в розмірі 171 373,68 грн., і як наслідок, скасування судового рішення в іншій його частині.

Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.

Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині < > є неправильне застосування норм матеріального права (пункт четвертий частини першої статті 317 КАС України).

В порядку, визначеному ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

На підставі наведеного, керуючись ч. 4 ст. 229, ст.ст. 292, 293, 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року скасувати в частині, якою задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 (НОМЕР_1) про визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (26281249) щодо не здійснення нарахування їй, як судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» за період з 01 квітня 2017 року по 31 жовтня 2017 року, з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог ОСОБА_1.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року скасувати в частині, якою Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (26281249) зобов’язано перерахувати судді Лозівського міського суду Харківської області Дегтярчук Марині Олександрівні (НОМЕР_1) несплачену суддівську винагороду за період квітень - жовтень 2017 року виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32 000,00 (тридцять дві тисячі) гривень та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5 Постанова складена і підписана 24 квітня 2018 року.