Постанова № 73603951, 19.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/11849/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представника скаржника ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Державного підприємства «Укроборонресурси» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року у справі № 813/3248/17 (постанова ухвалена в м. Львові у складі головуючого судді Сакалоша В.М., повний текст постанови виготовлено та підписано 13.11.2017) за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання протиправним і скасування припису,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 21.09.2017 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №180-ДК/0072Пр/03/01/-17 від 26.06.2017, згідно з яким його зобов’язано усунути порушення вимог земельного законодавства, а саме ст.ст. 96,125, 126, 211 ЗК України.

В обґрунтування позову вказує на те, що до 31.12.2017 встановлено мораторій на проведення органами державного контролю планових заходів із здійснення державного нагляду. Крім того, припис не містить посилання на те, який із обов’язків, зазначених в ст. 96 Земельного кодексу України він не виконав. Відповідачем також не враховано, що він є власником в загальному 5/100 ідеальної частини будівель і споруд на спірній земельній ділянці і згідно договору про відшкодування (компенсацію) витрат земельного податку ДП «Укроборонресурси» № 01/11-6 від 01.11.2016 він відшкодовує останньому за використання земельної ділянки в розмірі 5800 кв.м., тобто самовільного зайняття даної земельної ділянки не було.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №180-ДК/0072Пр/03/01/-17 від 26.06.2017

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, Державне підприємство «Укроборонресурси» оскаржили його в апеляційному порядку.

Апеляційну скаргу Головне управління Держгеокадастру у Львівській області обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права. Згідно Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-У (далі - Закон № 877) останній визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Апелянт вказує, що чинним законодавством не передбачено обов’язку відповідача зазначати який саме плановий чи позаплановий захід державного нагляду (контролю) здійснювали посадові особи. Натомість документом, як підставою проведення заходу державного нагляду контролю) є наказ ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 16.06.2017 №180. На виконання даного наказу державним інспектором здійснено державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій та норм власності, родючості грунтів шляхом проведення перевірки вимог земельного законодавства земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Сколівська, 14.

Також, факт наявності права власності на будівлі розташовані на земельній ділянці у позивача є підставою для набуття права користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані згідно із ст. 120 ЗК України, однак не надає права на використання земельної ділянки без належно оформлених правовстановлюючих документів на неї. Більше того, договір про відшкодування (компенсацію) витрат земельного податку укладеного між ДП «Укроборонресурси» та позивачем не є документом який посвідчує право користування земельною ділянкою, яка належить на праві постійного користування державному підприємству.

Апеляційну скаргу Державне підприємство «Укроборонресурси» обґрунтовує тим, що судом не вірно застосовано положення ст. 120 Земельного кодексу України, оскільки згідно договору купівлі-продажу від 12 січня 2010 року ідеальних частин та споруд, громадянин ОСОБА_4 придбав у власність 4/100 (чотирьох сотих) ідеальних часток будівель та споруд військового містечка А 2735, а тому він не набув у власність нерухоме майно, а набув частину прав на будівлі та споруди військового містечка А2735 - цілісний майновий комплекс. Таким чином, судом допущено порушення норм матеріального права.

Поряд із цим, вказує, що рішенням суду вирішено питання про права, свободи та інтереси ДП «Укроборонресурси», оскільки судом встановлено обставини правовідносин між державним підприємством та іншим суб’єктом господарювання, оскільки громадянин ОСОБА_4 наголошує, що є суб'єктом господарювання, так як з 27.07.1999 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 292093, виданою 27.01,2012 державним реєстратором ОСОБА_5, і використовує зазначене вище нерухоме майно для здійснення своєї господарської діяльності.

Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У судовому засіданні представник позивача просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Представник апелянта та представник відповідача у судовому засіданні підтримали вимоги своїх апеляційних скарг та просили їх задовольнити.

Заслухавши суддю - доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши підстави для апеляційного перегляду відповідно до доводів апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що позивач є власником 4/100 (чотирьох сотих) ідеальних часток будівель та споруд військового містечка А 2735 за адресою: Львівська область, м.Стрий, вул.Сколівська, 14, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №25216128, наданим 03.02.2010. Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», та договором купівлі-продажу частини будівель та споруд від 12.01.2010, посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу ОСОБА_1 Л.1. і зареєстрованого в реєстрі за № 132.

Окрім цього, позивач є власником 1/100 (однієї сотої) ідеальної частки будівель та споруд військового містечка А 2735 за адресою: Львівська область, м.Стрий, вул.Сколівська, 14, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер 5848499), виданим 08.07.2013 нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, та договором купівлі-продажу від 08.07.2013, посвідченого державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 і зареєстрованого в реєстрі за № 2336.

Позивач є суб’єктом господарювання, оскільки з 27.07.1999 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 292093, виданою 27.01.2012 державним реєстратором ОСОБА_5, і використовує зазначене вище нерухоме майно для здійснення своєї господарської діяльності.

З матеріалів справи видно, що всі будівлі та споруди військового містечка А 2735 за адресою: Львівська область, м.Стрий вул.Сколівська, 14 знаходяться на земельній ділянці загальною площею 14,1228 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (бланк серії ЯЯ № 184897), виданим 25.10.2007 Державному підприємству Міністерства оборони України «Укроборонресурси» Стрийською міською радою на підставі рішення 11 сесії 5 скликання Стрийської міської ради за №179 від 22.08.2007 та є зареєстрованим в книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею за № 03:07:444:00007.

01.11.2016 між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укроборонресурси» та позивачем укладено договір про відшкодування (компенсацію) витрат земельного податку ДП «Укроборонресурси» № 01/11-6 за яким позивач відшкодовує (компенсує) ДП «Укроборонресурси» суму податку на земельну ділянку площею 5800 кв. м (0,5800 га), яка знаходиться за адресою м.Стрий вул.Сколівська, 14 і надана ДП «Укроборонресурси» у постійне користування (Державний акт на право постійного користування землею Серія ЯЯ № 184897 від 25.10.2007) для експлуатації та обслуговування будівель. Строк (термін) дії цього договору встановлено до моменту одержання позивачем Державного акту на право власності земельної ділянки.

21.06.2017 посадовими особами Головного управління Держгеокадастру у Львівській області у відповідності до вимог статей 6 і 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» проведена перевірка з питання дотримання вимог земельного законодавства громадянином ОСОБА_4.

На підставі проведеної перевірки відповідачем складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об’єктом – земельної ділянки від 21.06.2017 №180-ДК-ДК/126/АП/09/01/-17, у якому встановлено порушення позивачем вимог земельного законодавства, а саме: ст.ст. 96, 125, 126, 211 Земельного кодексу України.

26.06.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області було винесено припис № 180-ДК/0072Пр/03/01/-17 від 26.06.2017, згідно з яким громадянина ОСОБА_4 зобов’язано усунути порушення вимог земельного законодавства, а саме: ст.ст. 96, 125, 126, 211 ЗКУ.

Не погоджуючись із таким приписом позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не здійснювалося порушення вимог земельного законодавства, шляхом самовільного заняття земельної ділянки, оскільки до нього, як власника 5/100 ідеальних часток будівель та споруд, що знаходяться за адресою: Львівська область, м.Стрий, вул.Сколівська, 14 на земельній ділянці загальною площею 14,1228 га, на законних підставах перейшло право користування частиною земельної ділянки пропорційно до своєї частки у праві спільної часткової власності на будівлі та споруди військового містечка А 2735 відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_4 на праві власності належить частина будівель та споруд , які придбані у Державного підприємства «Укроборонресурси» за договором купівлі-продажу, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 03.02.2010 та розташовані на земельній ділянці площею 14,1228 га , кадастровий номер №4611200000:10:003:0002 (а.с. 16-20).

Відповідно до частини другої статті 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У відповідності до ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналіз положень статті 120 Земельного кодексу України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. При цьому, при застосуванні статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з нормою статті 125 цього Кодексу слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року № К/9901/2206/18.

Що стосується оцінювання правильності висновку суду першої інстанції про відсутність порушень земельного законодавства шляхом самовільного зайняття земельної ділянки позивачем, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, договором купівлі-продажу частини будівель та споруд, укладеним між ДП «Укроборонресурси» та позивачем від 12.01.2010, посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу ОСОБА_1 Л.1.(реєстр №132) та договором купівлі-продажу від 08.07.2013, посвідченого державним нотаріусом Стрийської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 ( реєстр № 2336 ) ОСОБА_4 є власником відповідно 4/100 (чотирьох сотих) та1/100 (однієї сотої ) ідеальних часток будівель та споруд військового містечка А 2735 за адресою: Львівська область, м.Стрий, вул.Сколівська, 14, що розташована на земельній ділянці загальною площею 14,1228 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою (бланк серії ЯЯ № 184897), виданим 25.10.2007 Державному підприємству Міністерства оборони України «Укроборонресурси».

Вищевказаними договорами, чи будь-якою іншою угодою не врегульоване питання про порядок користування земельною ділянкою. Крім того, земельна ділянка, право на користування якою перейшло до ОСОБА_4 разом з переходом права власності на частину будівель та споруд за договорами купівлі-продажу не виділено в натурі.

Тому, в силу частини четвертої статті 120 Земельного кодексу України, відповідно до якої у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди, позивач отримав право на користування земельною ділянкою пропорційно до належної йому частки майна.

З акту перевірки видно, що відповідач самостійно вказав, що позивач правомірно користується земельною ділянкою розміром 0,1998 га (під об’єктами придбаної нерухомості), а 0,3802 га - з порушенням ст. ст. 96, 125, 126, 211 Земельного кодексу України (а.с. 13-14).

Але, як видно з договору від 01.11.2016, укладеним між Державним підприємством Міністерства оборони України «Укроборонресурси» та позивачем загальна площа земельної ділянки, за яку ОСОБА_4 компенсує земельний податок ДП МОУ «Укроборонресурс» становить 0,5800 га, що є більшим за площу, яка вказана в акті, як самовільно зайнята та яка становить загалом 0,3802 га. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що частка земельної ділянки, якою користується позивач в силу статті 120 Земельного кодексу України, не виділена в натурі із загального розміру земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування ДП МОУ «Укроборонресурс», а тому Головне управління Держгеокадастру у Львівській області не могло в акті самостійно встановлювати межі такого користування.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року № К/9901/2206/18.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що з моменту набуття права власності ОСОБА_4 на нерухоме майно за договором купівлі-продажу частини будівель та споруд до нього в силу статті 120 Земельного кодексу України перейшло право користування земельною ділянкою, на якій таке майно розміщено.

Відповідно до ст. 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як видно з матеріалів справи, в оскаржуваному приписі №180-ДК/0072 Пр/03/01/-17 від 26.06.2017 зазначено: «усунути порушення вимог земельного законодавства, виявлених під час проведення перевірки» (а.с. 11-12).

Проте, жодних посилань на те, яке саме правопорушення необхідно усунути, який плановий чи позаплановий захід державного контролю здійснювали посадові особи Головного управління Держгеокадастру у Львівській області 21.06.2017 та підстави даної перевірки не вказано, що вірно враховано судом першої інстанції та не спростовано скаржником у судовому засіданні.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість даного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційні скарги на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, Державного підприємства «Укрборонресурси» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року у справі №813/3248/17 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції

Головуючий суддя ОСОБА_7 судді ОСОБА_8 ОСОБА_9 Повне судове рішення складено 24.04.2018