Постанова № 73603945, 24.04.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018 р. м.ОдесаСправа № 478/872/17

Категорія: 2.1 Головуючий в 1 інстанції: Іщенко Х.В.

судді-доповідача: ОСОБА_1

суддів: Потапчука В.О. , Шляхтицького О.І. ,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ГРВ ГРУП-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР" на Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 18 січня 2018 по справі № за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ГРВ ГРУП-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР" до Веселобалківської сільської ради Казанківського району Миколаївської обасті; третя особа: Баштанська об`єднана податкова інспекція ГУ ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення Веселобалківської сільської ради №89 «Про внесення змін до рішення №67 від 13.06.2016 року «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Веселобалківської сільської ради» від 03.02.2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Веселобалківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення Веселобалківської сільської ради №89 «Про внесення змін до рішення №67 від 13.06.2016 року «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Веселобалківської сільської ради» від 03.02.2017 року, мотивуючи його тим, що рішення Веселобалківської сільської ради №89 «Про внесення змін до рішення №67 від 13.06.2016 року «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Веселобалківської сільської ради» від 03.02.2017 року прийняте з порушенням відповідачем вимог законодавства, щодо встановлення та справляння податків і зборів.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 18 січня 2018 року у задоволені позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ГРВ ГРУП-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю «ГРВ ГРУП-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги товариство з обмеженою відповідальністю «ГРВ ГРУП-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції не врахував, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням встановленого законом порядку та принципу стабільності згідно ст. 4 ПК України та правомірних очікувань Позивача щодо стабільності, незмінності податків протягом бюджетного року чим порушені можливості прогнозованої підприємницької діяльності внаслідок безпідставного втручання органу місцевого самоврядування.

Учасники справи сповіщались належним чином про час, дату та місце проведення судового засідання, однак своїм правом на участь в розгляді апеляційної скарги не скористались та у судове засідання не з'явилися, тому судовий розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження згідно ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю «ГРВ ОСОБА_2 ЕЛЕВАТОР» є власником об’єктів нерухомого майна, розташованих за адресою: Миколаївська область, Казанківський район, селище Казанка, вулиця Жовтнева, 40, що підтверджується Договором купівлі-продажу від 08.02.2016 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний №60045986 від 27.05.2016 року.

03 лютого 2017 року Веселобалківська сільська рада Казанківського району Миколаївської області, на Х сесії VІІ скликання прийняла рішення за №89 «Про внесення змін до рішення №67 від 13.06.2016 року «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Веселобалківської сільської ради», яким вирішила встановити з 01 січня 2017 року ставки податку для об’єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 01 січня 2017 року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Веселобалківської сільської ради №89 «Про внесення змін до рішення №67 від 13.06.2016 року «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Веселобалківської сільської ради» від 03.02.2017 року ніяким чином не може суперечити вимогам пп.12.3.4 ст.12 Податкового кодексу України та пп.4.1.9 ст.4 Податкового кодексу України, оскільки не містить положень щодо порядку застосування введеного податку, у зв`язку з чим не може бути визнаний протиправним та скасований саме з цих підстав. Колегія суддів частково погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Податкового кодексу України (ПК України) цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У ст. 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України та в пп. 4.1.9 п.4.1 вказаної статті закріплено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема на принципі стабільності.

Відповідно до вказаного принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Згідно з пп. 12.3.1, 12.3.2 та 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексуз дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Статтею 5 Податкового кодексу України визначено порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме, що для регулювання відносин у сфері справлення податків і зборів застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено Податковим кодексом України.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

У п. 12.5 ст. 12 ПК України визначено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо правомірності рішення Веселобалківської сільської ради №89 «Про внесення змін до рішення №67 від 13.06.2016 року «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Веселобалківської сільської ради» від 03.02.2017 року є помилковими з огляду на наступне.

Органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зпу справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

Спірне рішення Веселобалківської сільської ради №89 «Про внесення змін до рішення №67 від 13.06.2016 року «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Веселобалківської сільської ради» від 03.02.2017 року встановлює, змінює норми права, має локальний характер, та розраховане на широке коло осіб та застосовуються неодноразово.

Із цього випливає, що спірне рішення застосовне відносно прав, свобод та інтересів не обмеженого кола осіб (членів відповідної територіальних громад), які безумовно мають право приймати участь у судовому розгляду під час його оскарження.

Водночас Конституційний суд України в рішенні від 14.12.2011 року у справі № 19-рп/2011 зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Оскарження нормативно-правових актів органу місцевого самоврядування передбачена інша процедура, ніж та, що передбачена для оскарження актів індивідуальної дії.

Саме порядок розгляду справи (визнання незаконним нормативно правого акта), регламентований приписами статі 171 КАС України (в редакції закону на момент звернення до суду) дозволяв дізнатись про такий спір у судовому порядку та з метою десубєктивізації прав залучитись до судового розгляду усім зацікавленим особам.

Натомість загальний порядок розгляду справи прав не дозволяє забезпечити право всіх заінтересованих осіб знати та прийняти участь у судовому розгляду справи, так як спірне рішення відповідача не адресовано до конкретних суб'єктів.

При цьому колегії суддів зазначає, що втрачання чинності дії нормативно-правового акту (у тому числі і органу місцевого самоврядування) відбувається лише при наявності судового рішення про визнання його незаконним або нечинним, як випливає із системного аналізу статей 105,162,171 у порядку ст. 171 КАС України.

Відмінність від встановлення незаконністю (протиправністю) актів індивідуальної дії та нормативно-правових актів є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий акт, якщо інше невстановлене законом або зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням(аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України у постанові від 08.12.2009 року у справі 09/235, номер в ЄДРСРУ -7417986.)

Підсумовуючи наведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач обрав невірний спосіб захисту, так як спірне рішення відповідача, як нормативно-правовий акт порушує свободи та інтереси широкого кола осіб, а отже для оскарження відповідних актів передбачена інша процедура ніж та, що передбачена для оскарження актів індивідуальної дії.

Водночас, оскільки судом першої інстанції помилково надана правова оцінка спірному рішенню на предмет його законності виключно як правового акта індивідуальної дії, правові висновки суду першої інстанції щодо правомірності спірного рішення як правового акта індивідуальної дії у відповідності до приписів частини 2 статті 317 КАС України слід виключити.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що не вбачається можливим розгляд справи у відповідності до приписів статті 264 КАС України із відповідним застосуванням процедур з метою забезпечення права інших зацікавлених осіб брати участі у справі.

Так, відповідно до частини 5 статі 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Як було зазначено вище, відмінність від встановлення незаконністю (протиправністю) актів індивідуальної дії та нормативно-правових актів є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами.

Отже, вимога позивача розглянути спір у іншому порядку та надати правову оцінку спірному рішенню як нормативного правому акту фактично є визначення іншого моменту втрати чинності спірного рішення, тобто є зміною підстави позову, що не відповідає вимогам наведено вище норми Закону.

Окрім того, у разі належного оголошення про наявність судового провадження щодо оскарження нормативно-правового акта, всі особи щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт мають право брати участь у справі.

При цьому, на переконання суду, такі особи мають право доповнити, змінювати предмет та підставу позову.

Натомість у апеляційній інстанції з огляду на положення частини 5 статі 308 КАС України такого права вони позбавляються.

Отже, може утворитись штучна правова ситуація, що саме окремі члени територіальної громади наділені виключним правом визначати предмет та підстави адміністративного позову.

Не зрозуміло якого статусу у цьому випадку будуть мати треті особи по справі, оскільки особливий порядок розгляду справи, передбачений у порядку статтею 264 КАС України не передбачає такої форми участі зацікавлених осіб.

Окрім того суд зазначає, що позивач не наполягав на розгляді даної справи у порядку статі 171 КАС України (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі).

В матеріалах справи міститься ухвала суду про відкриття провадження та призначення до судового розгляду справи (а.с.84), ухвала суду про прийняття в провадження справу та призначення судового засідання ( а.с.91). У вказаних процесуальних рішеннях суду першої інстанції не міститься вимога до відповідача щодо оприлюднення відповідного оголошення у порядку частини 10 статі 171 КАС України (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі).

Будь яких заперечень щодо розгляду справи у загальному порядку без урахування особливостей, передбачений статтею 171 КАС України позивач до суду першої інстанції не висловлювали та в апеляційній скарзі не зазначав.

Суд зазначає, що розгляд і вирішення адміністративних справ здійснюється відповідно до принципу диспозитивності (статі 9 КАС України), відповідно до якого, суд вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Суд позбавлений можливості ініціювати судове провадження, інакше він перетворився б з органу правосуддя у контролюючий орган.

За загальним правилом, адміністративний суд вирішує тільки ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і він не повинен виходити за межі цих вимог. Інакше кажучи, суд зв'язаний предметом і розміром заявлених вимог.

Окрім того, як було зазначено вище, суд не може надати оцінку спірному рішенню на предмет його законності, без наявної можливості доступу до суду інших осіб, щодо яких його застосовано, а також осіб, які є суб'єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

При цьому колегія суддів акцентує увагу на тому, що такий спосіб вирішення вимог апеляційної скарги не позбавляє позивача доступу до суду, оскільки він не позбавлені права на звернення до суду з вимогами про визнання незаконним нормативно-правового акту локальної дії незаконним та розгляд таких вимог у порядку статі 264 КАС України з урахуванням того, що відповідно до частини 3 статі 264 КАС України нормативно правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку його чинності.

Враховуючи вище викладене, колегія судів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної Постанови було порушено норми процесуального права, а відтак, відповідно до ст.ст. 315, ст. 317 КАС України та для врахуванням приписів ст. 245 КАС України, - мотивувальна частина Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 18 січня 2018 року по справі № 478/872/17, - підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 243, 245, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "ГРВ ГРУП-ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР", - задовольнити частково.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 18 січня 2018 року по справі № 478/872/17 змінити, виключивши із мотивувальної частини положення, в яких надається правова оцінка рішенню Веселобалківської сільської ради №89 «Про внесення змін до рішення №67 від 13.06.2016 року «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Веселобалківської сільської ради» від 03.02.2017 року.

В решті рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 18 січня 2018 року по справі № 478/872/17, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

суддя-доповідач: ОСОБА_1судді: ОСОБА_3 ОСОБА_4