Постанова № 73603756, 25.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/5327/17 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Кучми А.Ю..

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Державного підприємства «Науково-дослідний інститут мікроприладів «НТК «Інститут монокристалів» Національної академії наук України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2017 року (повний текст виготовлено 29 грудня 2017 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТА», громадянки Турецької Республіки Доган Рабіє до Київської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, Державного реєстратора Головного управління Держгеокадастру у м. Києві Олійника Богдана Івановича, треті особи - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), ДП «Науково-дослідний інститут мікроприладів НТК «Інститут монокристалів" Національної академії наук України про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року позивачі, Товариство з обмеженою відповідальністю «АТА» та громадянка Турецької Республіки Доган Рабіє, звернулись до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просили:

визнати протиправним та скасувати висновок постійної Комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування у формі протоколу №18 від 21 липня 2005 року у частині пункту 11.1.14 щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою Державному підприємству «Науково-дослідний інститут мікроприладів НТК «Інститут монокристалів» Національної академії наук України щодо відведення земельної ділянки;

визнати протиправним та скасувати дозвіл Київської міської ради від 29 липня 2016 року на розробку документації із землеустрою Державному підприємству «Науково-дослідний інститут мікроприладів НТК «Інститут монокристалів» Національної академії наук України;

визнати протиправними дії державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у м. Києві Олійника Б.І. щодо земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 в Державному земельному кадастрі;

скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 в Державному земельному кадастрі, здійсненої 18 жовтня 2016 року державним реєстратором Головного управління Держгеокадастру у м. Києві (код 39802366; 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 69) Олійником Б.І..

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено частково:

визнано протиправним та скасовано дозвіл Київської міської ради (код 22883141; 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, будинок 36) на розроблення документації із землеустрою Державному підприємству «Науково-дослідний інститут мікроприладів НТК «Інститут монокристалів» Національної академії наук України (ДОЗ-0265) від 29 липня 2015 року;

скасовано державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 в Державному земельному кадастрі, здійсненої 18 жовтня 2016 року державним реєстратором Головного управління Держгеокадастру у м. Києві (код 39802366; 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 69) Олійником Б.І.;

у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Державним підприємством «Науково-дослідний інститут мікроприладів «НТК «Інститут монокристалів» Національної академії наук України подано апеляційну скаргу у якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи. Зокрема, апелянт посилається на те, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою прийнято відповідачем у спосіб та у межах повноважень, що передбачені чинним законодавством України та державна реєстрація, як наслідок, є правомірною.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року зупинено провадження у справі №826/5327/17 до вирішення питання про відвід судді Кучми А.Ю..

25 квітня 2018 року у судовому засіданні, без виходу до нарадчої кімнати, колегія суддів ухвалила поновити провадження у справі з огляду на те, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2017 року відмовлено у задоволенні заяви представника Державного підприємства «Науково-дослідний інститут мікроприладів «НТК «Інститут монокристалів» Національної академії наук України про відвід судді Кучми А.Ю.. Отже, у даній справі усунуто обставини, які були підставою для зупинення провадження.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що 21 квітня 2015 року Державне підприємство «Науково-дослідний інститут мікроприладів «НТК «Інститут монокристалів» Національної академії наук України звернулось до Департаменту земельних ресурсів про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3,1356 га у постійне користування для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель та споруд за адресою м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 3.

29 липня 2015 року Київська міська рада надала Державному підприємству «Науково-дослідний інститут мікроприладів «НТК «Інститут монокристалів» Національної академії наук України дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3,1356 га, на підставі висновку постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування (протокол №18 від 21 липня 2015 року).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку щодо земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 (місце розташування: м. Київ, Подільський районі, вул. Північно-Сирецька, 3), 18 жовтня 2016 року державним реєстратором Головного управління Держгеокадастру у м. Києві Олійником Б.І. здійснено державну реєстрацію земельної ділянки на підставі проекту землеустрою про відведення третій особі 1 земельної ділянки.

10 лютого 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТА» (продавець) та громадянкою Туреччини Доган Рабіє (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав покупцю у власність нерухоме майно - виробничі приміщення група приміщень №2/11 (в літ. А9), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 1-3.

Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майдибурою О.В. та зареєстрованого у реєстрі за №774

На підставі договору оренди від 10 лютого 2017 року №02/2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «АТА» (орендар) отримало в оренду від громадянки Туреччини Доган Рабіє нерухоме майно - виробничі приміщення група приміщень №2/11 (в літ. А9), що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 1-3.

Так, земельна ділянка, що належить Державному підприємству «Науково-дослідний інститут мікроприладів «НТК «Інститут монокристалів» Національної академії наук України є прилеглою до приміщень, що належать громадянці Туреччини Доган Рабіє та використовуються Товариством з обмеженою відповідальністю «АТА».

Вважаючи, що їх права та законні інтереси порушено, позивачі звернулись до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у даному випадку формування земельної ділянки та її реєстрація в Державному земельному кадастрі в такій конфігурації порушує законний інтерес позивача, як власника нерухомого майна, на оформлення права користування земельною ділянкою, оскільки частина земельної ділянки, що знаходиться під приміщеннями, що належать на праві власності позивачу, входить у межі сформованої земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:064:0003, що унеможливлює оформлення відповідного права на земельну ділянку за позивачем.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату подання позову), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з абз. 5-6 п. 1 Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №791/11/13-10 від 01 червня 2010 року, нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

Для віднесення акту до категорії нормативно-правових необхідно співпадання водночас сукупності ознак, таких як: поширення на всю територію України, вміст норм права, неодноразове застосування, поширення дії акту на невизначене коло осіб.

Натомість, відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ч.1 ст. 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (ч. 1 ст. 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

Так, ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржуване рішення Київської міської ради про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою Державному підприємству «Науково-дослідний інститут мікроприладів НТК «Інститут монокристалів» Національної академії наук України (ДОЗ-0265) від 29 липня 2015 року - не встановлює, не змінює чи припиняє норми права та застосовується одноразово.

Отже, таке рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування та вичерпало свою дію фактом виконання.

Враховуючи викладене, адміністративний позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання.

У разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року (справа №21-405а14).

Крім зазначеного, відповідно до ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату подання позову), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і до адміністративного суду можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, де суди перевіряють, чи прийнятті вони : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній станом на дату подання позову), позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України роз'яснив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним рішенням не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Отже, під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Так, дозвіл Київської міської ради на розроблення документації із землеустрою Державному підприємству «Науково-дослідний інститут мікроприладів НТК «Інститут монокристалів» Національної академії наук України (ДОЗ-0265) від 29 липня 2015 року є актом індивідуальної дії.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачі не є суб'єктами правовідносин, що виникли внаслідок надання Київською міською радою дозволу на розроблення документації із землеустрою Державному підприємству «Науково-дослідний інститут мікроприладів НТК «Інститут монокристалів» Національної академії наук України. Такі правовідносини виникли суто між Державному підприємству «Науково-дослідний інститут мікроприладів НТК «Інститут монокристалів» Національної академії наук України та Київською міською радою.

Крім дозволу на розроблення документації із землеустрою, позивачі у даній справі оскаржують державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 в Державному земельному кадастрі, здійсненої 18 жовтня 2016 року державним реєстратором Головного управління Держгеокадастру у м. Києві (код 39802366; 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 69) Олійником Б.І..

Так, позивачі зазначають, що державна реєстрація спірної земельної ділянки здійснена на підставі дозволу на розроблення документації із землеустрою та проекту землеустрою, які не відповідають вимогам земельного законодавства. У матеріалах справи відсутні будь-які інші аргументи щодо порушення державним реєстратором процедури.

Обґрунтовуючи наявність порушених прав, позивачі посилаються на перешкоди у використанні спірної земельної ділянки для під'їзду та проходу.

Системний аналіз фактичних обставин справи та обґрунтування позовних вимог дає підстави для висновку про те, що, фактично, позивачі оскаржують законність набуття у власність Державним підприємством «Науково-дослідний інститут мікроприладів НТК «Інститут монокристалів» Національної академії наук України спірної земельної ділянки.

Колегія суддів звертає увагу на те, що задоволення позовних вимог не призведе до безумовного усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та спорудами, що належать позивачам на праві власності та користування.

Більш того, способи захисту права власності передбачені главою 29 Цивільного кодексу України та не можуть бути застосовані судом адміністративної юрисдикції.

Відповідно до ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Отже, юрисдикція адміністративних судів відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла станом на дату подання адміністративного позову) поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо оскарження його дій та бездіяльності. Проте, ця норма має застосовуватися з урахуванням положень статей 216, 386, 388, 392, 393 Цивільного кодексу України щодо способів захисту права власності, а також положень Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів України стосовно юрисдикції судів.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що у межах даного спору відсутнє порушене право позивачів, яке підлягає захисту у порядку адміністративного судочинства та у спосіб, який заявлено у позовних вимогах.

Відповідно до ст.. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Отже, адміністративний суд не є «судом, встановленим законом» при розгляді справ, що по своїй суті, спрямовані на захист права користування земельною ділянкою.

Так, у пп. 107-109 рішення у справі «Коем та інші проти Бельгії», Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Крім того, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АТА», громадянки Турецької Республіки Доган Рабіє до Київської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, Державного реєстратора Головного управління Держгеокадастру у м. Києві Олійника Богдана Івановича про визнання протиправними та скасування рішень, державної реєстрації.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

Судом апеляційної інстанції встановлено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи .

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Науково-дослідний інститут мікроприладів «НТК «Інститут монокристалів» Національної академії наук України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2017 року - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2017 року - скасувати.

Ухвалити у нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АТА», громадянки Турецької Республіки Доган Рабіє до Київської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у м. Києві, Державного реєстратора Головного управління Держгеокадастру у м. Києві Олійника Богдана Івановича про визнання протиправними та скасування рішень - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 25.04.2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю. Кучма