Постанова № 73603480, 21.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/27749/15 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Коротких А.Ю., Петрика І.Й.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Київській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року, яка прийнята у місті Києві в порядку письмового провадження, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Київській області в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Київській області від 23 жовтня 2015 року № 1685/3 про звільнення ОСОБА_2 із посади начальника відділу обліку та мобілізації внутрішньогосподарських ресурсів Управління фінансово-господарської діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Головного територіального управління юстиції у Київській області 25.09.2015 у зв'язку з прогулом без поважних причин, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України;

- зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Київській області внести зміни до трудової книжки ОСОБА_2 та змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_2 на - звільнено із займаної посади за власним бажанням відповідно до ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України);

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Київській області на його користь 5 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Київській області від 23 жовтня 2015 року № 1685/3 про звільнення ОСОБА_2 із посади начальника відділу обліку та мобілізації внутрішньогосподарських ресурсів Управління фінансово-господарської діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Головного територіального управління юстиції у Київській області 25.09.2015 у зв'язку з прогулом без поважних причин, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Зобов'язано Головне територіальне управління юстиції у Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 5/2, код ЄДРПОУ 34481907) внести зміни до трудової книжки ОСОБА_2, змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_2, та зазначити, що ОСОБА_2 звільнено із займаної посади за власним бажанням відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Згідно ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з наступних підстав.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління юстиції у Київській області від 22.08.2011 року № 646/20 ОСОБА_2 призначено на посаду заступника начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та інформаційних технологій Головного управління юстиції у Київській області та присвоєно 11 ранг державного службовця.

Наказом Головного управління юстиції у Київській області від 06.12.2011 року позивача переведено на посаду начальника відділу обліку та мобілізації внутрішньогосподарських ресурсів Управління фінансово-гоподарської діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління юстиції у Київській області.

Відповідно до Наказу від 18.09.2013 року ОСОБА_2 присвоєно 11 ранг державного службовця.

Позивачем 24.09.2015 року до Головного управління юстиції у Київській області подано заяву про звільнення із займаної посади, у зв'язку із переїздом за місцем реєстрації, з 28.09.2015 року.

Наказом Головного управління юстиції у Київській області № 1685/3 від 23.10.2015 року ОСОБА_2 звільнено із займаної посади, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України - з 25.09.2015 року.

Позивач вважає Наказ № 1685/3 від 23.10.2015 року протиправним, а тому звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.

Спірні правовідносини урегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. та Кодексу Законів про працю України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 51 КЗпП України, зокрема передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У відповідності до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII (з наступними змінами та доповненнями) державна служба в Україні це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Частиною першою статті 14 цього Закону встановлено, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу», державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України.

Як вбачається із змісту оскаржуваного Наказу, відповідачем як на підставу для звільнення позивача визначено саме норму пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України, а саме: у зв'язку із прогулами, без поважних причин, що мали місце 25.09.2015року, 28.09.2015 року, 29.09.2015 року, 30.09.2015 року, 01.10.2015 року, 02.10.2015 року, 05.10.2015 року, 06.10.2015 року, 07.10.2015 року, 08.10.2015 року, 09.10.2015 року, 12.10.2015 року, 13.10.2015 року, 15.10.2015 року, 16.10.2015 року, 19.10.2015 року, 20.10.2015 року, 21.10.2015 року, 22.10.2015 року та 23.10.2015 року.

Підставою для винесення спірного Наказу відповідачем зазначено службову записку в.о. начальника Управління фінансово-господарської діяльності , бухгалтерського обліку та звітності Ковальової Н.С. від 25.09.2015року, табель обліку робочого часу за вересень 2015 року, виправлений табель обліку робочого часу за вересень 2015 року, табель обліку робочого часу за жовтень 2015 року, а також Акти про відсутність ОСОБА_2 на робочому місці у період з 25.09.2015 року по 23.10.2015 року включно, що були складені посадовими особами відповідача та затверджені в.о. начальника Управління.

Відповідно до змісту частини 1 статті 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Колегія суддів звертає увагу, що між звільненням з роботи за власним бажанням та звільненням, зумовленим неможливістю продовжувати роботу через переїзд на нове місце проживання, є принципова різниця, хоча обидва види звільнення регламентуються однією статтею КЗпП України. А саме звільнення за зміною місця проживання кваліфікується як «звільнення з поважних причин» і надає особі право на низку пільг і гарантій.

Так, відповідно до пункту 3 статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-ІІІ (далі - Закон № 1533-ІІІ) допомога по безробіттю виплачується з 8-го дня після реєстрації застрахованої особи в державній службі зайнятості. Натомість особам, які звільнилися з роботи за власним бажанням без поважних причин, така допомога виплачується з 91-го календарного дня після реєстрації в службі зайнятості (п. 3. ст. 23 Закону № 1533-ІІІ).

При цьому, колегія суддів зазначає, що поважність причин має бути підтверджена документально.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово. Неможливість продовження роботи у статті 38 КЗпП України пов'язується саме з переїздом на нове місце проживання. Отже, до уваги треба брати реєстрацію (зняття з реєстрації) місця проживання, а не місця перебування. Реєстрацію місця проживання оформлюють проставленням штампу в паспортному документі, що посвідчує особу громадянина. А при знятті з реєстрації місця проживання в Україні видають відповідний талон. Отже, факт переїзду на нове місце проживання підтверджують за допомогою відповідного штампу в паспортному документі, що посвідчує особу громадянина; талону зняття з реєстрації місця проживання в Україні. Згідно зі статтею 6 Закону № 1382-IV зняття з реєстрації місця проживання і реєстрація нового місця проживання можуть бути здійснені одночасно (за заявою особи). Однак якщо працівник бажає скористатися правом звільнення з роботи в бажаний строк у зв'язку із переїздом на нове місце проживання, він повинен насамперед оформити зняття з реєстрації місця проживання, щоб отримати підтвердні документи щодо свого переїзду. За наявності підтвердних документів про переїзд на нове місце проживання роботодавець не має підстав для відмови звільнити працівника у строк, про який він просить у заяві.

Згідно із пунктом 3 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, військовозобов'язані чи призовники зобов'язані не раніше, ніж за три дні до вибуття з місця проживання, знятися із військового обліку та в подальшому, після прибуття до нового місця проживання, в семиденний строк стати на військовий облік.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності у позивача підтвердних документів про переїзд на нове місце проживання, що унеможливлює звільнення його у строк, про який він просив у заяві.

Також, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що у зв'язку і з надходженням від позивача заяви про звільнення з посади начальника відділу обліку та мобілізації внутрішньогосподарських ресурсів, який є матеріально відповідальною особою та прийняв матеріальні цінності відповідно до наказу Головного управління юстиції у Київській області від 19.12.2011 №1090/20 та інвентаризаційного опису від 30.12.2011 та відповідно до п. 7 Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 №879, наказом відповідача від 28.09.2015 №758/5 було утворено інентаризаційну комісію для проведення інвентаризації в Управлінні.

Однак, позивач акту-прийому матеріальних цінностей не підписав та в день звільнення на робочому місці не з'явився, а відтак майно, яке прийняв на себе, належним чином роботодавцю не передав.

За таких обставин, аналізуючи обставини даної справи та оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог даного позову.

Згідно частини 3 статті 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 313, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Київській області задовольнити.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2017 року та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Суддя Коротких А.Ю.

Суддя Петрик І.Й.

Повний текст постанови виготовлено - 19.04.2018р.