Постанова № 73603478, 17.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/17845/16 Суддя (судді) першої інстанції: Власенкова О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Ісаєнко Ю.А.,

суддів Земляної Г.В., Мельничука В.П.,

за участю:

секретаря Левченка А.В.,

представника позивача Прокоп’єва І.К.,

представника відповідача Дацько Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2018 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монсанто Україна" до Державної екологічної інспекції у м. Києві про скасування припису про усунення порушень природоохоронного законодавства,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Монсанто Україна" звернулося до суду з позовом до Державної екологічної інспекції у м. Києві про скасування припису про усунення порушень природоохоронного законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2018 позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасованои пункти 1, 3-5 припису Державної екологічної інспекції у м.Києві від 22.07.2016 № 05/217п, а також пункт б/н в частині виконання пунктів 1, 3-5 цього припису.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник апелянта в судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у період з 04.07.2016 по 22.07.2016 Державною екологічною інспекцією у м.Києві проведено планову перевірку дотримання вимог екологічного законодавства ТОВ "Монсанто Україна", за результатами якої складено акт від 22.07.2016 № 05/521а, яким встановлено порушення вимог природоохоронного законодавства, зокрема: не проведено інвентаризацію відходів; невірно ведеться первинний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, зберігаються чи утилізуються за формою №1-В; порушуються вимоги щодо поводження з небезпечними відходами, а саме не облаштовано місце для тимчасового складування та зберігання відпрацьованих люмінесцентних ламп; не подається статистична звітність щодо поводження з відходами; не визначено та не погоджено склад і властивості відходів, що утворюються, ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища.

ТОВ "Монсанто Україна" не погодилося із виявленими порушеннями та надало до акту перевірки письмові заперечення.

На підставі указаного акту перевірки винесено оскаржуваний припис від 22.07.2016 № 05/217п, яким ТОВ "Монсанто Україна" приписано:

б/н) до 05.08.2016 видати наказ по підприємству про відповідальних посадових осіб за виконання даного припису, а також розробити план організаційно-технічних заходів з усунення виявлених недоліків, їх копії надати до Державної екологічної інспекції у м.Києві;

1) до 22.08.2016 провести інвентаризацію джерел утворення та видів відходів. Надати звіт про інвентаризацію відходів до Державної екологічної інспекції у м.Києві. На підставі інвентаризації відходів заповнити та подати декларацію про утворення відходів у 2016 році;

2) до 22.08.2016 та постійно з дня підписання припису вести за встановленими нормами первинний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються чи утилізуються за формою №1-Вт;

3) до 22.08.2016 облаштувати місце для тимчасового складування та зберігання відпрацьованих люмінесцентних ламп у відповідності до вимог ДСанПін 2.2.7.029-99;

4) до 22.08.2016 визначити та погодити склад і властивості відходів, що утворюються, ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища;

5) до 22.08.2016 (щороку в установлені законом терміни) подавати статистичну звітність щодо поводження з відходами

Не погоджуючись із зазначеним приписом позивач, звернувся з вказаним позовом до суду.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржуваний припис є неправомірним в частині, що не спростовано відповідачем у встановленому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Суд першої інстанції вірно вказав, стосовно пункту 1 оскаржуваного припису.

Відповідно до частини другої статі 17 Закону України "Про відходи" суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами, діяльність яких призводить виключно до утворення відходів, для яких Пзув від 50 до 1000, зобов'язані щороку подавати декларацію про відходи за формою та у порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України. Показник загального утворення відходів (Пзув) - це критерій обсягу утворення відходів, що розраховується за формулою, передбаченою у статті 1 Закону України "Про відходи". Відповідно до наявної в матеріалах справи копії декларації Позивача про утворення відходів у 2015 році Пзув дорівнював 233,05.

Відповідно до абзацу другого пункту 3 Порядку подання декларації про відходи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 118 (чинною на дату складення оскаржуваного припису), декларація подається один раз на рік одночасно в паперовій та електронній формі до центру надання адміністративних послуг, який передає її відповідно до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласної, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, або через електронну систему здійснення дозвільних процедур у сфері поводження з відходами, порядок функціонування якої визначається Мінприроди, до 20 лютого року, що настає за звітним.

Таким чином, нормативно встановлений термін подання декларації про відходи за 2016 рік - до 20.02.2017. Отже, у позивача був відсутній законодавчий обов'язок подавати декларацію до 22.08.2016, як це зазначено в оскаржуваному приписі. Поряд із цим, позивач своєчасно зареєстрував декларацію про утворення відходів у 2015 році, копія якої наявна в матеріалах справи.

Стосовно вимоги відповідача про надання позивачем звіту про інвентаризацію відходів до Державної екологічної інспекції у м.Києві необхідно зазначити, що чинне на час складення припису законодавство України, в тому числі, Закон України "Про відходи" та постанова Кабінету Міністрів України від 01.11.1999 №2034, на які посилається відповідач у приписі, не встановлюють обов'язку суб'єктів господарювання щодо вчинення таких дій.

Так, відповідач посилається на визначення декларації про відповідність матеріально-технічної бази вимогам законодавства, передбачене в статті 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", фактично ототожнюючи її з декларацією про утворення відходів, що суперечить положенням чинного законодавства, та не береться до уваги судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відходи" декларація про відходи - документ, який згідно з цим Законом подають суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами, діяльність яких призводить виключно до утворення відходів, для яких показник загального утворення відходів в межах від 50 до 1000.

Суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані щороку подавати декларацію про відходи за формою та у порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави суду дійти висновку, що декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства надає право розпочати господарську діяльність, тоді як, подаючи декларацію про відходи, суб'єкт господарювання звітує про утворення відходів вже за результатами своєї діяльності протягом року.

Згідно з доводами позивача відходи не входять до складу його матеріально-технічної бази та не використовуються позивачем у господарській діяльності. В акті перевірки зазначається, що видами діяльності позивача за КВЕД є 46.75 оптова торгівля хімічними продуктами; 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 46.21 оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин. Факт використання позивачем відходів у своїй діяльності державним інспектором при приведенні перевірки не встановлено.

Ураховуючи вищенаведене, декларація про відходи та декларація про відповідність матеріально-технічної бази суб'єкта господарювання вимогам законодавства мають різну правову природу. Суд не бере до уваги доводи позивача про обов'язок позивача подати декларацію про відходи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1218 від 03.08.1998 за звітний рік навіть після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 №118 з огляду на те, що в постанові № 118, яка втратила чинність на час складення оскаржуваного припису, строк подання декларації визначався роками, отже у будь-якому випадку станом на час проведення перевірки позивача відповідачем та винесення оскаржуваного припису у позивача не сплинув строк для подання у 2016 року згаданої декларації. Тому зобов'язання позивача відповідачем подати декларацію за 2016 рік у строк до 22.08.2016 суперечить вимогам чинного законодавства.

Вимоги, викладені в пункті 2 оскаржуваного припису судом першої інстанції залишено в силі, апелянтом не оскаржуються, а відтак в силу ч. 1 ст. 308 КАС України не є предметом апеляційного розгляду.

Стосовно пункту 3 оскаржуваного припису, то як вказано позивачем під час апеляційного розгляду, обґрунтовуючи свої доводи щодо протиправності цього пункту, станом на час проведення перевірки та дату складення оскаржуваного припису відповідач безпідставно застосував ДСанПіН 2.2.7.029-99, дію яких зупинено з 16.09.2014 згідно з частиною 5 статті 28 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" на підставі рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 15.07.2014 № 33, на підтвердження чого надав суду указане рішення та повідомлення Державної регуляторної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, опубліковане в газеті "Урядовий кур'єр" від 20.09.2014 №173.

Доводи апелянта стосовно чинності зазначених норм ДСанПіН 2.2.7.029-99 критично оцінюються колегією суддів, оскільки не підтверджені доказами, які б відповідали вимогам ст.ст.73-76 КАС України, та ґрунтуються лише на усних поясненнях представника апелянта.

Інформація про відновлення дії ДСанПіН 2.2.7.029-99 в установленому законом порядку відсутня.

За таких обставин, пункт 3 оскаржуваного припису правомірно визнано протиправним та скасовано судом першої інстанції.

Стосовно пункту 4 оскаржуваного припису, яким зобов'язано позивача визначити та погодити склад і властивості відходів, то у декларації позивача про утворення відходів у 2015 році зазначено найменування відходів та їх код відповідно до Класифікатора відходів ДК 005-96. На декларації міститься відмітка про її реєстрацію управлінням екології та природних ресурсів Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09.10.2015. А відтак, станом на час складання припису позивач належним чином визначив склад і властивості відходів, що утворюються, а також ступінь їх небезпечності для навколишнього середовища.

Стосовно вимоги в п.4 припису про необхідність погодження складу і властивостей відходів, то приписи пункту "в" частини 1 статті 17 Закону України "Про відходи" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачають обов'язку такого погодження, що визнано представником апелянта в судовому засіданні під час апеляційного розгляду.

Зважаючи на це, суд першої інстанції дійшов також вірного висновку, що зазначена норма не містить обов'язку суб'єкта господарювання здійснювати таке погодження. Зміни щодо виключення такого обов'язку були внесені до Закону України "Про відходи" Законом України від 09.04.2014 № 1193-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру", який набрав чинності 26.04.2014.

З урахуванням викладеного пункту 4 оскаржуваного припису також є протиправним, що не спростовано апелянтом.

Також колегія суддів погоджується з доводами позивача щодо неправомірності пункту 5 оскаржуваного припису, виходячи з наступного.

Пунктом "г" частини 1 статті 17 Закону України "Про відходи" встановлено, що суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку.

Наказом Державної служби статистики України від 19.08.2014 №243 "Про затвердження форм державних статистичних спостережень із екології, лісового та мисливського господарства" затверджено форму статистичної звітності відходів № 1-відходи (річна). В пункті 2.4. даного наказу вказано, що обов'язок подання форми № 1-відходи (річна) поширюється на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичних осіб, діяльність яких пов'язана з утворенням, поводженням з відходами I-IV класів небезпеки, за переліком, визначеним органами державної статистики відповідно до затвердженої методології. В формі № 1-відходи (річна) зазначено термін її подання - не пізніше 28 лютого.

Отже, обов'язок подання статистичної звітності щодо поводження з відходами поширюється тільки на тих суб'єктів господарювання, які включені до переліку, визначеного органами державної статистики.

Згідно листа Головного управління статистики у м.Києві від 16.09.2016 № 11.1-78/3696-16, згідно з яким позивача не включено до сукупності звітуючих одиниць, тому ним звіт за формою 1-відходи (річна) за 2015 рік не подавався.

Відтак, позивач на час проведення перевірки не був зобов'язаний подавати статистичну звітність щодо поводження з відходами, оскільки не був включений до переліку юридичних осіб, які мають подавати таку звітність.

Стосовно пункту б/н оскаржуваного припису, в якому міститься вимога про видання наказу по підприємству про відповідальних посадових осіб за виконання даного припису, а також про розроблення плану організаційно-технічних заходів з усунення виявлених недоліків, надання їх копій до Державної екологічної інспекції у м. Києві, то з огляду на те, що дана вимога є похідною від інших вимог, викладених в приписі, а враховуючи протиправність пунктів 1, 3-5 припису, в частині виконання цих пунктів пункт б/н припису також правомірно скасовано.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про необґрунтованість вимог апелянта та зазначає про неправомірність в частині припису Державної екологічної інспекції у м. Києві про усунення порушень природоохоронного законодавства.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В той же час, під час апеляційного розгляду справи представником відповідача не було виконано зазначеного обов'язку, та не надано належного обґрунтування щодо правомірності оскаржуваної в апеляційному порядку частини припису.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги, які містять посилання на загальні норми законодавства без конкретного посилання на взаємозв'язок з обставинами справи не можуть бути належним обґрунтуванням правової позиції апелянта, а відтак не спростовують висновків суду першої інстанції.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2018 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 23.04.2018).

Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя В.П. Мельничук