Постанова № 73603362, 17.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/6316/16 Суддя (судді) першої інстанції:

Каракашьян С.К., Григорович П.О., Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Земляної Г.В., Мельничука В.П.,

за участю:

секретаря Левченка А.В.,

представників позивача: Бабенко Ю.В., Онішкевич М.М.,

представника відповідача Бойко С.М.,

представника третьої особи Гуленко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 у справі за адміністративним позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни до Національного банку України, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осібпровизнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіна Марина Анатоліївна звернулась до суду з позовною заявою до Національного банку України, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 закрито провадження у справі.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, апелянтом подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу.

Представники позивача та представник третьої особи в судовому засіданні наполягали на задоволенні вимог апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції просили скасувати, та направити справу на розгляд суду першої інстанції.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції просив залишити без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив з того, що в межах даного спору має місце спір про право, який повинен вирішуватись у порядку господарської юрисдикції. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із зазначеним висновком суду, з огляду на таке.

За положеннями пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, до юрисдикції адміністративних судів віднесені публічно-правові спори, які виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктами владних повноважень віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій.

Суд першої інстанції вірно вказав, що згідно постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", "…для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань".

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Тобто, як вбачається з наведеного вище, Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Предметом спору в даній справі є:

визнання незаконною та скасування постанови Правління Національного банку України від 31.03.2016 №219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національного банку України»;

зобов'язання Національний банк України вчинити певні дії, а саме: повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі» в цінних паперах №300996-UA30004290 в Депозитарній установі ПАТ АБ «Укргазбанк» непогашені цінні папери, а саме: державні облігації України код ISIN UA4000173371 в кількості 92038 шт., державні облігації України код ISIN UA4000185557 в кількості 23082 шт., державні облігації України код ISIN UA4000186159 в кількості 153047 шт. та перерахувати грошові кошти, що отримані відповідачем від погашення номінальної вартості цінних паперів та процентний дохід в загальній сумі 1 984 821 373,05 грн. на накопичувальний рахунок позивача.

Матеріалами справи підтверджується, що між Національним банком України та ПАТ «ВіЕйБі Банк» з метою підтримки ліквідності останнього були укладені кредитні договори, виконання яких забезпечувалося договорами застави державних облігацій.

У зв'язку з наявністю простроченої заборгованості та на підставі договорів застави майнових прав, Національний банк України як заставодержатель звернув стягнення на предмет застави, а саме державні облігації України, з метою погашення заборгованості позивача, в порядку, закріпленому в оскаржуваній постанові Правління Національного банку України від 31.03.2016 №219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національного банку України».

Поряд з цим, як зазначає відповідач, що в свою чергу не заперечується позивачем, вказана постанова Правління Національного банку України від 31.03.2016 №219 вичерпала свою юридичну силу, враховуючи набуття у власність Національного Банку України цінних паперів за договором застави.

Враховуючи викладене, вірними є посилання суду першої інстанції, що оспорювані правовідносини виникають не між юридичною особою та суб'єктом владних повноважень, а між заставодержателем та заставодавцем.

Відтак, висновок суду першої інстанції про те, що у разі набуття Національним банком України права власності на цінні папери, виникає спір про право, який має вирішуватись у порядку господарської юрисдикції, відповідає положенням чинного законодавства.

Стосовно доводів апелянта щодо врегулювання зазначених відносин Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а відтак необхідності розгляду вказаного спору в порядку адміністративного судочинства, то такі доводи жодним чином не спростовують вищевказаного висновку про наявність правовідносин між заставодержателем та заставодавцем, на підставі яких виник спір про право, який не може розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи відповідач - Національний банк України в межах даних правовідносин виступав кредитором ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", а в межах даного спору мали місце правочини щодо переходу прав на цінні папери в рамках національної депозитарної системи, що також свідчить про відсутність підстав для розгляду даної справи в порядку адміністративного судочинства.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи апелянта, які стосуються обставин справи та безпосередньо предмету позову, містять посилання на загальні норми законодавства та не спростовують обґрунтування суду першої інстанції, та не стосуються меж апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2018 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 23.04.2018)

Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя В.П. Мельничук