Постанова № 73603184, 18.04.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

18 квітня 2018 рокусправа № 808/3529/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Баранник Н.П.

судді: Малиш Н.І. Щербака А.А.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року у справі № 808/3529/17 (дата складання повного тексту 26.12.2017р., суддя Прасов О.О.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області, Прокуратури Запорізької області про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області №17 від 05.10.2017;

- поновити її на посаді спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області;

- зобов'язати прокуратуру Запорізької області виплатити позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до часу поновлення на посаді спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин справи, позивач просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що під психологічним тиском керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 ОСОБА_2 позивач змушена була написати заяву про звільнення за власним бажанням. При написанні заяви про звільнення з посади спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 за власним бажанням у ОСОБА_1 власного волевиявлення, спрямованого на припинення трудових відносин не було. Позивач вважає, що суд неналежно оцінив докази, надані на підтвердження того, що нею вживалися заходи та дії, що свідчать про бажання працювати далі на займаній посаді, а не звільнятися.

Відповідачі подали письмові відзиви на апеляційну скаргу позивача. У відзивах стверджують, що цілком погоджуються з висновками суду першої інстанції, вважають рішення суду законним та обґрунтованим, просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивачки.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та обґрунтування вимог апеляційної скарги, наполягав на її задоволенні.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 заперечували проти задоволення скарги позивача, прохали залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що наказом керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області №3 від 15.12.2015 ОСОБА_1 було призначено на посаду спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області.

05.10.2017 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення за власним бажанням на підставі п.3 ч.1 ст. 83, ч.1 ст. 86 Закону України «Про державну службу» (т.1 а.с.11).

Наказом керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області №17 від 05.10.2017 ОСОБА_1 звільнено з посади спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області за власним бажанням на підставі п.3 ч.1 ст.83, ч.1 ст.86 Закону України “Про державну службу” з 18.10.2017 (т.1 а.с.10).

Наказом керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області №21 від 12.12.2017р до наказу №17 від 05.10.17 внесено зміни щодо дати звільнення ОСОБА_1 з 18.10.17 на 19.10.17 (т.1 а.с. 71). Копію зазначеного наказу було направлено позивачці поштою (т.1 а.с.72-73) та запропоновано надати трудову книжку для внесення до неї відповідних змін.

ОСОБА_1, стверджуючи про те, що власного волевиявлення, спрямованого на припинення трудових відносин з відповідачем у неї не було, вважає наказ керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області від 05.10.2017р. №17 про її звільнення незаконним, тому звернулася до суду з позовом про скасування наказу та поновлення її на посаді.

Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції не погодився з доводами позивача та дійшов висновку, що у даному випадку оскаржений наказ про звільнення позивача з займаної посади прийнято з дотриманням вимог діючого законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 Закону України “Про державну службу” (далі Закон №889-VIII), державна служба припиняється: за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Як зазначено у ч.1 ст.86 Закону №889-VIII, державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом (ч.2 ст.86 Закону України №889-VIII).

Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю (ч.3 ст.86 Закону України №889-VIII).

Згідно з ч.1 ст.38 Кодексу законів про працю України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (ч.2 ст.38 Кодексу законів про працю України).

Позивач стверджує, що при написанні заяви про звільнення з посади спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 власного волевиявлення, спрямованого на припинення трудових відносин у неї не було, оскільки чинився психологічний тиск керівником Запорізької місцевої прокуратури №1. 17.10.2017 на адресу керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 вона направила заяву про відкликання раніше поданої заяви про звільнення за власним бажанням. Вважає, що за таких обставин її заява про звільнення не мала бути реалізованою.

Оцінюючи наведені позивачкою доводи, суд першої інстанції вірно зазначив, що стверджуючи про тиск, який чинився на неї, позивач при цьому не звернулася з відповідною заявою до правоохоронних органів чи інших державних органів, уповноважених здійснювати контроль за дотриманням законодавства у сфері трудових відносин.

Будь-яких достовірних доказів відсутності волевиявлення під час написання заяви про звільнення позивач суду не надала. Більш того, ознайомившись з наказом про звільнення, позивач отримала трудову книжку та влаштувалася працювати в іншу організацію (т. 1 а.с. 62-63).

Доводи ОСОБА_1 про те, що при видачі наказу №17 від 05.10.2017 відповідачем-1 порушено вимоги ст.38 Кодексу законів про працю України та ст.86 Закону України “Про державну службу” в частині недотримання 14-денного строку звільнення після написання заяви, спростовуються наказом №21 від 12.12.2017 керівника Запорізької місцевої прокуратури №1, яким внесено зміни до дати, з якої позивач вважається звільненою. Колегія суддів звертає увагу, що наказ № 21 від 12.12.2017 позивач не оскаржує.

Стосовно доводів позивача про надіслання на адресу прокуратури №1 заяви з вказівкою про своє бажання продовжувати працювати та відсутності волевиявлення на звільнення.

Позивач стверджує, що вказану заяву надіслала поштою 17.10.2017р., на підтвердження чого надала фіскальний чек відділення зв’язку 69005 Запорізької дирекції ПАТ “УКРПОШТА” (поштове відправлення №6900524494372) (т.1 а.с.12).

З листа Запорізької дирекції ПАТ “УКРПОШТА” (вих.№20-15-Б-576 від 08.12.2017) вбачається, що поштове відправлення “Укрпошта експрес” №6900524494372 від 17.10.2017 до адресного відділення поштового зв’язку №2 м. Запоріжжя надійшло 18.10.2017… Повідомлення про надходження поштового відправлення “Укрпошта експрес” №6900524494372 доставлялося листоношею за вказаною адресою та було залишено в канцелярії уповноваженій особі згідно до договору. Поштове відправлення “Укрпошта експрес” №6900524494372 доставці не підлягало, з причини того, що відправником сплачено за тарифом відділення - відділення. Поштове відправлення “Укрпошта експрес” повернуто за зворотною адресою 31.10.2017 по закінченню терміну зберігання …” (т.1 а.с.76).

За довідкою спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 ОСОБА_3 заява ОСОБА_1 на адресу Запорізької місцевої прокуратури №1 – не надходила (а.с.75).

Відтак, хоча ОСОБА_1 і було надіслано поштою заяву про відкликання попередньої заяви про звільнення, достовірних відомостей про її отримання керівником Запорізької місцевої прокуратури №1 суду надано не було.

Позивач та її представник не надали суду обґрунтованих пояснень, що заважало позивачці особисто звернутись до Запорізької місцевої прокуратури №1 з відповідною заявою про відклик попередньої заяви про звільнення, зареєструвати її в канцелярії, або направити її електронною поштою, чи обрати інший спосіб сповіщення безпосереднього керівника про зміну свого рішення стосовно звільнення.

За відсутності об’єктивних доказів оповіщення керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 про зміну позивачкою своїх намірів щодо звільнення, доводи позивача про бажання продовжувати працювати в Запорізькій місцевій прокуратурі №1 є необґрунтованими.

Щодо проведених з позивачкою розрахунків при звільненні.

Як встановив суд, наказ від 05.10.2017 №17 про звільнення ОСОБА_1 надійшов з Запорізької місцевої прокуратури №1 до відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області 25.10.2017. Після отримання наказу, прокуратурою області проведено повний розрахунок з позивачем, шляхом подачі документів до органів Державної казначейської служби України у Запорізькій області.

Судом досліджено платіжні документи, надані відповідачем-2 стосовно розрахунку з ОСОБА_1 (т.1 а.с.28-29, 32-35).

Згідно вказаних документів ОСОБА_1 виплачена заробітна плата за 2 робочих дні за другу половину місяця (заробітна плата за 1 половину місяця була виплачена 13.10.2017), компенсація за 16 календарних днів невикористаної відпустки, оплата по листку непрацездатності за 5 календарних днів за рахунок підприємства. Окрім того, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України позивачу нараховано та виплачено середній заробіток за 5 робочих днів затримки (з 19 жовтня по 25 жовтня, по день фактичного розрахунку виплати заробітної плати при звільненні). Оплата по листку непрацездатності за рахунок Фонду соціального страхування була перерахована ОСОБА_1 після отримання коштів від Фонду 06.11.2017.

Позивач не спростовує фактів нарахування та отримання зазначених виплат.

Відповідно до ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За встановлених обставин, у суду відсутні підстави стверджувати про протиправність дій відповідача-2 та незаконність оскарженого позивачкою наказу від 05.10.2017 №17.

Вимоги позивача про зобов’язання відповідачів виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від вимог про скасування оскарженого наказу та поновлення на посаді.

Враховуючи вище викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2017 року у справі № 808/3529/17 - залишити без змін.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду в строк, передбачений ст.329 КАС України.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 18.04.2018р..

Повний текст постанови виготовлено 23.04.2018р..

Головуючий суддя: Н.П. Баранник

Суддя: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак