Рішення № 73602755, 24.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 квітня 2018 року 09:30 № 826/19680/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Пащенко К.С., суддів: Шейко Т.І., Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Національного університету харчових технологій

до Державної архітектурно-будівельної інспекції України

третя особа, яка не заявляє

самостійних вимог на

предмет спору на стороні

відповідача ОСОБА_1

про скасування декларації,

представники позивача Негода О.А., Мперкач С.В.

учасників справи: відповідача - ОСОБА_4

від третьої особи не прибув.

ВСТАНОВИВ:

Національний університет харчових технологій (далі - позивач, Університет) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (надалі - відповідач, ДАБІ), в якому просить:

скасувати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації № KB 143140850508 із реконструкції з розширенням нежитлової будівлі під офісно-житловий будинок з паркінгом на АДРЕСА_1, код об'єкта 1122.2, III категорія складності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що дії відповідача щодо реєстрації вказаної декларації є такими, що порушують вимоги чинного законодавства України, внаслідок чого декларація підлягає скасуванню.

Відповідач надав до суду заперечення на позов в яких відмітив, що під час реєстрації декларації діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.12.2016 року відкрито провадження у даній адміністративній справі № 826/19680/16 та призначено до судового розгляду колегією у складі трьох суддів; судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1.

Відповідно до розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ від 12.10.2017 № 7846 справу передано на розгляд судді Пащенку К.С.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.11.2017 року (суддя Пащенко К.С.) судом прийнято справу до провадження та призначено до судового розгляду колегією у складі трьох суддів у судове засідання.

В судовому засіданні 21.03.2018 представники сторін звернулись до суду з клопотанням про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Зважаючи на викладене, адміністративна справа, відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України, розглядається у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як видно з матеріалів справи, в серпні 2016 року позивач звернувся до відповідача з листом № 01-459 від 29.08.2016 «Про надання інформації» в якому просив розібратися та письмово повідомити Університет на підставі яких дозвільних документів проводяться опоряджувальні роботи громадянином ОСОБА_1 біля будинку за адресою: АДРЕСА_1 (по тексту - Об'єкт).

У відповідь на лист про надання інформації Університет отримав від ДАБІ відповідь № 10126-10/2309/05 від 23.09.2016р., в якій повідомлено про здійснення реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації № KB 143140850508. Окрім того, відповідач проінформував Університет, що під час виїзду 02.09.2016 посадової особи ДАБІ за адресою АДРЕСА_1 з метою проведення перевірки відповідальні особи були відсутні, у зв'язку із чим провести перевірку належним чином не вбачалося можливим.

У вересні 2016 року позивач вдруге звернувся до відповідача з факсограмою № 01-513 від 12.09.2016, в якій просив втрутитися в законність дій громадянина ОСОБА_1 та в найкоротші терміни повідомити Університет про хід прийнятих дій згідно запиту.

Листом № 10126-25/0310/043 від 03.10.2016 ДАБІ повідомлено Університет про неможливість проведення перевірки з причин відсутності відповідальних осіб на Об'єкті. У вказаному листі ДАБІ також повідомлено Університет, що оскільки Держархбудінспекція України та її територіальні органи не наділені повноваженнями щодо примусового впливу на суб'єктів містобудування, Департаментом ДАБІ у місті Києві надіслано лист до Управління поліції в Голосіївському районі ГУ Національної поліції у місті Києві щодо сприяння у проведенні перевірки. Тому, після сприяння правоохоронних органів, ДАБІ буде проведено перевірку за адресою вул. Тарасівській, 9, літера В та у разі встановлення порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності буде вжито заходів відповідно до вимог законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до пункту 7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 553 від 23 травня 2011 року (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - Порядок) підставами для проведення позапланової перевірки є, зокрема, звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб'єктом містобудування вимог містобудівного законодавства.

Суд вказує, що в листі № 01-459 від 29.08.2016 «Про надання інформації» та факсограмі № 01-513 від 12.09.2016 Університетом не наведено обставин порушення суб'єктом містобудування ОСОБА_1 вимог містобудівного законодавства, а також не порушувалося питання проведення перевірки.

У відповідності до п. 11 Порядку посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю мають право: 1) безперешкодного доступу на місце будівництва об'єкта та до об'єктів, що підлягають обов'язковому обстеженню; 2) складати протоколи про вчинення правопорушень та акти перевірок, і накладати штрафи у межах повноважень, передбачених законом; 3) видавати обов'язкові для виконання приписи щодо: усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил; зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства, зокрема будівельним нормам, містобудівним умовам та обмеженням, затвердженому проекту або будівельному паспорту забудови земельної ділянки, виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт; 4) проводити перевірку відповідності виконання підготовчих та будівельних робіт вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил, затвердженим проектним вимогам, рішенням, технічним умовам, своєчасності та якості проведення передбачених нормативно-технічною і проектною документацією зйомок, замірів, випробувань, а також ведення журналів робіт, наявності у передбачених законодавством випадках паспортів, актів та протоколів випробувань, сертифікатів та іншої документації; 5) проводити перевірку відповідності будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, що використовуються під час будівництва об'єктів, вимогам державних стандартів, норм і правил згідно із законодавством; 7) залучати до проведення перевірок представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, експертних та громадських організацій (за погодженням з їх керівниками), фахівців галузевих науково-дослідних та науково-технічних організацій; 8) отримувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, фізичних осіб інформацію та документи, необхідні для здійснення державного архітектурно-будівельного контролю. Забороняється витребовувати інформацію та документи податкової, фінансової звітності, щодо оплати праці, руху коштів та інші, не пов'язані із здійсненням державного архітектурно-будівельного контролю; 9) вимагати у випадках, передбачених законодавством, вибіркового розкриття окремих конструктивних елементів будинків і споруд, проведення зйомки і замірів, додаткових лабораторних та інших випробувань будівельних матеріалів, виробів і конструкцій; 10) забороняти за вмотивованим письмовим рішенням експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію; 11) здійснювати фіксування процесу проведення перевірки з використанням аудіо- та відеотехніки. Посадовим особам органу державного архітектурно-будівельного контролю забороняється вимагати інформацію та документи, не пов'язані із здійсненням державного архітектурно-будівельного контролю.

Суд відмічає, що в межах наданих п. 11 Порядку повноважень ДАБІ вчинено дії як з розгляду та надання відповідей на відповідні запити Університету, так і проведено дії з отримання в установленому законодавством порядку від ОСОБА_1 інформації та документів, необхідних для здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, що свідчить про здійснення ДАБІ вказаних дій у спосіб, передбачений Порядком. При цьому, неотримання ДАБІ на його запити від ОСОБА_1 документів не вказує на бездіяльність контролюючого органу, оскільки відповідач не наділений повноваженнями щодо примусового впливу на суб'єктів містобудування.

Окремо суд зазначає, що Університет, після надання відповідачем в жовтні 2016 року відповіді на факсограму, не направляв до ДАБІ звернень про порушення ОСОБА_1 вимог містобудівного законодавства. Разом з цим, звернувся до суду з відповідним позовом, в обґрунтування якого серед іншого зазначив, що по справі № 752/7233/14-ц було проведено судову будівельно-технічну та земельно-технічну експертизу, за наслідками якої складено висновок експерта № 14444 від 27.09.2016р., згідно якого Об'єкт не відповідає вимогам п. 3.25 ДБН 360.92** та окремі її елементи знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1, що належить на праві постійного користування Національному університету харчових технологій. За переконанням позивача, відповідні обставини є підставою для скасування декларації № KB 143140850508.

Щодо викладеного суд звертає увагу на наступне.

З матеріалів справи випливає, що 05.01.2001 ОСОБА_1 придбав одноповерховий нежитловий будинок (179,2 кв.м.) по АДРЕСА_1.

Відповідно до Рішення Київської міської ради № 635/2045 від 21.10.2004, ОСОБА_1 було продано земельну ділянку площею 0,0434 га для реконструкції даного будинку.

30.09.2011 відповідачем було зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт № KB 08311048947 по даному Об'єкту.

У 2014 році після реконструкції Об'єкту, відповідно до даних Декларації, вказаний будинок має 3 959,9 кв.м., 9 поверхів, цокольний поверх та технічний поверх.

26.03.2014 Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві провів реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації № KB 143140850508 із реконструкції з розширенням нежитлової будівлі під офісно-житловий будинок з паркінгом на АДРЕСА_1, код об'єкта 1122.2, III категорія складності (надалі - Декларація).

Замовником будівництва за Декларацією є ОСОБА_1.

Постановою Кабінету міністрів України від 13.04.2011 № 461 затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, за п. 17 якого замовник (його уповноважена особа) заповнює і подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронну систему здійснення декларативних процедур у будівництві до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дня надходження декларації перевіряє повноту даних, зазначених у декларації, та забезпечує внесення інформації, зазначеної у декларації, до реєстру (п. 18).

У разі подання чи оформлення декларації з порушенням установлених вимог орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає її замовнику (його уповноваженій особі) з письмовим обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації (п. 19).

До суду не надано доказів, що свідчать про проведення, станом на 26.03.2014, ДАБІ реєстрації Декларації за обставин подання чи оформлення ОСОБА_1 Декларації з порушенням установлених вимог.

З огляду на викладене, судом відхиляються відповідні аргументи позивача, визначені ним як підстава для скасування Декларації, оскільки висновок будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, згідно якого Об'єкт не відповідає вимогам п. 3.25 ДБН 360.92** був складений лише в вересні 2016 року, тобто пізніше моменту реєстрації Декларації.

За переконанням суду, необґрунтованими є також твердження позивача про ігнорування відповідачем ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 15.07.2014 у справі № 752/7233/14-ц, якою заборонено ДАБІ реєструвати декларацію про готовність до експлуатації об'єкта - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а саме з тих підстав, що дії з реєстрації Декларації були вчинені до моменту винесення вказаної ухвали.

Суд звертає увагу на те, що метою правосуддя в силу вимог ст.ст. 55, 124 Конституції України, ст. 5 Закону України "Про судоустрій України", є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право на судовий захист реалізується фізичними та юридичними особами шляхом звернення до адміністративного суду у передбачених законом процесуальних формах, зокрема, шляхом пред'явлення адміністративного позову через суд до зобов'язаної особи (право на позов).

У свою чергу захист права досягається шляхом застосування судом визначених законом матеріально-правових заходів примусового характеру, за допомогою яких здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав особи, компенсація втрат, викликаних правопорушенням, а також вплив на правопорушника з метою припинення або попередження правопорушення.

З наведеного випливає, що право на позов здійснюється особами лише з приводу такого правовідношення, в якому володілець права на позов та його супротивник перебувають в якості суб'єктів, а їх відносини є приводом для судового процесу. Звертатися до суду з позовом можливо лише для захисту такого права, яке за твердженням позивача, належить йому, або визнання такого юридичного стану, в якому позивач, за його твердженням, є безпосередньо заінтересованим.

Позов є нерозривно пов'язаним з наявністю у позивача юридичного інтересу щодо власних прав та обов'язків, а наявність останнього - обумовлює можливість винесення судом рішення по суті справи на користь позивача (правова вигода від судового рішення).

Отже, з самого поняття правової вигоди від судового рішення випливає, що юридичний інтерес у позивача відсутній в усіх випадках, коли така вигода не може бути досягнута, зокрема, якщо предметом спору є теоретичний інтерес про право або якщо рішення нездатне позитивно відобразитись на правовій сфері позивача, як, наприклад, за відсутності правовідносин між позивачем і відповідачем, відсутності у позивача суб'єктивного права, про яке він стверджував у позові тощо.

Нормативно зміст цього висновку можна розкрити такими виразами, як "не можна пред'являти позови по чужим правовідносинам", або "неприпустимо звертатися до суду зі спорами, що не мають практичного правового характеру" тощо.

Юридичний інтерес у судовому процесі уявляє ту правову вигоду, яку може принести позивачу судове рішення, а саме - укріплення прав позивача шляхом їх авторитетного підтвердження судом, в силу чого вони набувають ознак безспірності.

З точки зору теорії процесуального права наявність у позивача юридичного інтересу є однією з абсолютних умов виникнення і розвитку судового процесу. І навпаки, відсутність інтересу - має наслідком припинення процесу із знищуваною силою (відмова у відкритті або закритті провадження у справі) негайно, як тільки з'ясовується ця обставина.

Таким чином, відсутність у позивача юридичного інтересу, відсутність в нього права на позов у матеріально-правовому значенні має наслідком відмову в задоволенні позову.

У зв'язку із наведеним судом наголошується, що позивачем в позові по суті зачіпається питання наявного спору щодо порушення його майнових прав з боку ОСОБА_1, що додатково висвітлено Університетом у листі № 01-459 від 29.08.2016р., а тому суд приходить до висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав шляхом подання саме адміністративного позову, оскільки, відштовхуючись від викладених в позові обставин, наявні спірні питання порушення прав Університету зі сторони замовника Декларації, що склалися у цивільних правовідносинах.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про архітектурну діяльність», для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюють органи державного архітектурно-будівельного контролю, визначені статтею 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі.

Згідно з частиною 1 статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об'єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.

Плановою перевіркою вважається перевірка, що передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю, який затверджується керівником такого органу.

Позаплановою перевіркою вважається перевірка, що не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Підставами для проведення позапланової перевірки є:

1) подання суб'єктом містобудування письмової заяви про проведення перевірки об'єкта будівництва або будівельної продукції за його бажанням;

2) необхідність проведення перевірки достовірності даних, наведених у повідомленні про початок виконання підготовчих робіт, повідомленні про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об'єкта до експлуатації, протягом трьох місяців з дня подання зазначених документів;

3) виявлення факту самочинного будівництва об'єкта;

4) перевірка виконання суб'єктом містобудування вимог приписів органів державного архітектурно-будівельного контролю;

5) вимога головного інспектора будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, про проведення перевірки за наявності підстав, передбачених законом;

6) звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб'єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності;

7) вимога правоохоронних органів про проведення перевірки.

Відповідно до пункту 1 Порядку державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється в тому числі Держархбудінспекцією.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за дотриманням: 1) вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції; 2) порядку здійснення авторського і технічного нагляду, ведення загального та (або) спеціальних журналів обліку виконання робіт (далі - загальні та (або) спеціальні журнали), виконавчої документації, складення актів на виконані будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи; 3) інших вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, правилами та проектною документацією, щодо створення об'єкта будівництва.

Крім того, вказаним Порядком визначено процедуру здійснення заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. Так, відповідно до пункту 5 Порядку, державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.

Згідно з пунктами 6 та 7 Порядку, плановою перевіркою вважається перевірка, що передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю, який затверджується керівником відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю. Позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Пунктом 16 зазначеного Порядку встановлено, що за результатами державного архітектурно-будівельного контролю посадовою особою інспекції складається акт перевірки відповідно до вимог, установлених цим Порядком.

Відповідно до пункту 17 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил або приписом про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без повідомлення, реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт.

Згідно з пунктом 9 Порядку, державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб'єктів містобудування або їх представників, які будують або збудували об'єкт будівництва.

Виходячи з системного аналізу наведених правових положень, суд приходить до висновку про те, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у формі планових і позапланових перевірок, за результатами чого посадовою особою органу державного архітектурно-будівельного контролю складається акт перевірки, а у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, крім акта перевірки, складається протокол разом з приписом про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Суд зауважує, що позивачем не оскаржується бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного проведення позапланової перевірки за фактами, викладеними у листі від 29.08.2016р. за № 01-459 та факсограмі № 01-513 від 12.09.2016 Університету на предмет порушення суб'єктом містобудування містобудівного законодавства. Підстави заявленого позову фактично стосуються порушення майнових прав позивача з боку ОСОБА_1, що не може бути підставою для скасування Декларації.

При вирішенні відповідного спору суд також виходить з того, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, що визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. Суд є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.

Так, враховуючи, що беззаперечними є обставини правомірності дій ДАБІ з реєстрації Декларації, з урахуванням того, що у ДАБІ, згідно листів Університету, були відсутні підстави для проведення перевірки, суд приходить до висновку, що підстави для скасування Декларації відсутні.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 241- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Національного університету харчових технологій відмовити повністю.

Рішення відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Повне рішення складено 24.04.2018.

Головуючий суддя К.С. Пащенко

Суддя О.М. Чудак

Суддя Т.І. Шейко