Постанова № 73602518, 25.04.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

25 квітня 2018 р. № 820/1719/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 Куінь до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третя особа - Київський РВ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 Куінь (далі по тексту – позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі по тексту – відповідач, ГУ ДМСУ в Харківській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Київський РВ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі по тексту – третя особа, Київський РВ), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Харківський області у нездійсненні в оформленні та видачі громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1 Куінь ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідки на постійне проживання в Україні в зв'язку з втратою посвідки на постійне проживання в Україні серії ХР № 25171 від 19.01.2012 за заявою від 20.02.2018 року;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківський області здійснити громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1 Куінь ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлення та видачу посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої посвідки на постійне проживання в Україні серії ХР № 25171 від 19.01.2012 за заявою від 20.02.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відмова відповідача у здійсненні оформлення та видачі нової посвідки на постійне проживання в Україні громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1 Куінь, ІНФОРМАЦІЯ_1, є протиправною та якою порушує Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 року № 251.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження разом з інформацією про процесуальні права та обов’язки була надіслана відповідачу та третій особі та отримано 19.03.2018 року та 20.03.2018 року відповідно.

Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що дозвіл на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1 Куінь на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про імміграцію”, підлягає скасуванню, оскільки був наданий незаконно та з порушенням вимог Закону України “Про імміграцію” та у зв’язку із наведеним, органом міграційної служби було прийнято рішення про відмову громадянину ОСОБА_2 ОСОБА_1 Куінь в обміні посвідки на постійне проживання.

Від представників позивача та відповідача надійшли відповідь на відзив та заперечення на відповідь, в яких вони підтримали свою правову позицію.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Київський РВ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області своїм правом про надання пояснення на адміністративний позов на час вирішення справи не скористалась.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 Куінь, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_2, що підтверджується копією паспорту з перекладом на українську мову (а.с. 17, зворотній бік, 18).

Рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Харківський області на підставі Закону України «Про імміграцію” позивачу був наданий дозвіл на імміграцію в Україну, та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії ХР 25171 від 19.01.2012 року, термін дії – безстроково (а.с. 19).

15.02.2018 року позивач отримав від Київського відділу поліції ГУ НП в Харківський області висновок стосовно його заяви про втрату посвідки на постійне проживання в Україні, в якому повідомлено, що серед знайдених та вилучених документів на ім'я громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_1 Куінь у Київському відділу поліції ГУ НП в Харківський області не значаться (а.с. 16).

20.02.2018 року позивач звернувся із заявою до Київського РВ у м. Харкові ГУ ДМСУ в Харківський області, в якій просив видати йому нову посвідку на постійне проживання в Україні, замість втраченої посвідки на постійне проживання в Україні.

Київським РВ у м. Харкові ГУ ДМСУ в Харківський області було прийнято заяву та направлено до ГУ ДМС України в Харківський області.

Проте, ГУ ДМС України в Харківський області, у встановлений законом строк, не здійснив оформлення позивачу нової посвідки на постійне проживання та 22.02.2018 р. своїм рішенням відмовив позивачу в оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, що не заперечується учасниками справи, підтверджується копією листа № 6301.8.1-4151/63.1-18 від 02.03.2018 р. «Про розгляд адвокатського запиту».

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію", посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Відповідно до Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. N 251, цей Порядок визначає механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання.

Згідно з пунктом 2 зазначеного Порядку № 251 заяви для оформлення посвідок подаються іноземцями та особами без громадянства до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразки заяв та порядок їх розгляду визначаються МВС.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 251 для оформлення посвідки на постійне проживання разом із заявою подаються:

1) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія;

2) переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;

3) копія рішення про надання дозволу на імміграцію;

4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати;

5) чотири фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері);

6) копія виданої податковим органом довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (у разі її наявності).

Згідно з ст. 22 Порядку №251 у разі пошкодження чи втрати посвідки іноземець та особа без громадянства може звернутися за отриманням нової посвідки в порядку, встановленому для її обміну чи продовження строку її дії, до територіального органу або підрозділу ДМС за місцем проживання.

Відповідно до пункту 11 Порядку №251 за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником. У заяві робиться відмітка про прийняте рішення або зазначаються причини відмови у видачі посвідки.

Згідно п. 17 вищезазначеного Порядку рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання); 6) інших випадках, передбачених законами.

Суд звертає увагу, що на теперішній час втрачена посвідка на постійне проживання в Україні позивача не скасована і є дійсною та під час розгляду даної справи судом не встановлено підстав, визначених пунктом 17 вказаного Порядку, для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки позивачу.

Крім того, як встановлено судом вище, у листі за вих. № 6301.8.1-4151/63.1-18 «Про розгляд адвокатського запиту 22.02.2018 року ГУ ДМС України в Харківській області позивачу було відмовлено в оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, тобто ним були вчинені дії, а відтак позовна вимога щодо визнання протиправною бездіяльності задоволенню не підлягає.

Водночас, керуючись приписами ч. 2 ст. 9 КАСУ для повного захисту прав позивача суд вирішив вийти за межі позовних вимог в частині скасування прийнятого рішення відповідачем.

Щодо заяви представника позивача – Адвоката ОСОБА_3, про вирішення питання відшкодування судових витрат пов’язаних з правничою допомогою адвоката суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

В постанові від 01 жовтня 2002 року по справі № 30/63 Верховний Суд України звернув увагу, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Окрім того, Постановою Верховного суду від 23.01.2018 року по справі 552/2374/15-ц зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Згідно частини 2 статті 79 КАС України, позивач або особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Також суд звертає увагу, що частиною 9 статті 79 КАС України встановлено, що копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

На підтвердження витрат з оплати правової допомоги, наданої протягом розгляду справи в суді , позивачем надано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № Д-17/18 від 15.02.2018 року із адвокатом ОСОБА_3, додаткової угоди № 2 від 15.02.2018 р. до договору про надання правової допомоги № Д-17/18 від 15.02.2018 р., Копія довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» про відкриття розрахункового рахунку на ім'я ОСОБА_3, копії квитанцій ПАТ КБ «ПриватБанк» про сплату коштів в якості оплати послуг адвоката за договором № Д-17/18 від 15.02.2018 р. в загальній сумі 5000 грн., копію акту виконаних робіт № 1 від 10.04.2018 р. до договору про надання правової допомоги № Д-17/18 від 15.02.2018 р., копії звітів по дебетовим та кредитовим операціях по рахунку адвоката ОСОБА_3 № 26201052201976 за березень 2018 року (а.с. 68-80).

Проте, представником позивача, до суду не надано підтвердження надіслання зазначених доказів іншим учасникам справи, а отже суд не приймає до уваги відповідні докази про підтвердження витрат з оплати правової допомоги, наданої протягом розгляду справи в суді та приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відшкодування судових витрат пов’язаних з правничою допомогою адвоката.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст.); жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 90); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 90).

З огляду на вищевикладене суд зазначає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним рішення.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням норм ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 263, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 Куінь (пр. Героїв Сталінграда, буд. 45, офіс 15, м. Харків, 61105) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Київський РВ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Студентська, 5/6, м. Харків, 61024) – задовольнити частково.

Скасувати рішення ГУ ДМС України в Харківський області від 22.02.2018 р. про відмову ОСОБА_1 Куінь в оформленні посвідки на постійне проживання в Україні.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківський області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) здійснити оформлення та видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні замість втраченої за заявою від 20.02.2018 року громадянина ОСОБА_2 ОСОБА_1 Куінь ІНФОРМАЦІЯ_1 (вул. Пушкінська, 79/1, м. Харків, 61000, код НОМЕР_1).

Стягнути на користь ОСОБА_1 Куінь (адреса: пр. Героїв Сталінграда, буд. 45, офіс 15, м. Харків, 61105) сплачену суму судового збору в розмірі 352, 40 грн. (триста п’ятдесят дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61002, м. Харків, вул. Римарська, 24, код ЄДРПОУ 37764460).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 25 квітня 2018 року.

Суддя Бадюков Ю.В.