Постанова № 73602465, 19.04.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2018 р. № 820/6541/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Заічко О.В.,

при секретареві судового засідання - Мараєвій О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Національне агентство України з питань державної служби, ОСОБА_2 - начальник Державної екологічної інспекції у Полтавській області - Головний державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення суми,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 465-о від 18.12.2017 року про припинення державної служби позивача; поновити позивача на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Полтавській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області з 18.12.2017 року; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 18.12.2017 року по день ухвалення рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірний наказ є незаконним та необґрунтованим, а позивач підлягає поновленню на посаді зі стягненням грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Ухвалами від 26.02.2018 року та від 30.03.2018 року було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Національне агентство України з питань державної служби та ОСОБА_2 - начальника Державної екологічної інспекції у Полтавській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи в письмовому провадженні, проти чого не заперечував представник відповідача, виклавши письмово відповідну позицію.

Крім того, від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому вказано про те, що приймаючи оскаржуваний у справі наказ, відповідач діяв в межах законодавства та на виконання відповідного рішення суду, у свою чергу, у процесі правовідносин, що склались та, в подальшому, стали підставою подання вказаного позову, ОСОБА_1 було запропоновано низку посад, від яких він відмовився. Посилаючись на вказане, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Представники третіх осіб у судове засідання не прибули, належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи.

Від представника третьої особи - Національного агентства України з питань державної служби надійшли письмові пояснення в яких зазначено про порушення відповідачем, за наслідками відповідної перевірки у процесі реалізації НАДС своїх повноважень, передбачених законом, вимог ЗУ "Про державну службу", зважаючи на що, зазначений представник просив позов задовольнити.

Суд, на підставі ст. 205 КАС України, вважає можливим розглянути справу у письмовому провадженні.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

З матеріалів справи встановлено, що на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2016 р. по справі № 820/2691/16, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.08.2016 р. наказом Державної екологічної інспекції України № 421-о від 20.11.2017 року позивача було поновлено на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Полтавській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області з 13.05.2016 року ( а.с.5).

У подальшому, наказом Державної екологічної інспекції України № 465-о від 18.12.2017 року позивача було звільнено із зазначеної посади з 18.12.2017 року на підставі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року у справі № 815/5158/17 ( а.с.6).

Підставою звільнення позивача є п.1 ч.1 ст.88 ЗУ "Про державну службу", а саме: поновлення на посаді державної служби особи, як раніше її займала.

Так, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року по справі № 815/5158/17 ( а.с.11-13) було задоволено адміністративний позов ОСОБА_2: визнано протиправним та скасовано наказ Державної екологічної інспекції України № 357-о від 13.09.2017 року "Про припинення державної служби ОСОБА_2Г."; зобов'язано Державну екологічну інспекцію України поновити ОСОБА_2 з 20 вересня 2017 року на рівнозначну посаду його посаді перед звільненням, з урахуванням стажу, досвіду роботи, рангу, кваліфікації, функціональних обов'язків, які позивач виконував на посаді до звільнення; допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді, рівнозначній його посаді перед звільненням, з урахуванням стажу, досвіду роботи, рангу, кваліфікації, функціональних обов'язків, які позивач виконував на посаді до звільнення.

При чому, підставою видання наказу Державної екологічної інспекції України № 357-о від 13.09.2017 року "Про припинення державної служби ОСОБА_2Г." зазначено постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2016 року у справі №820/2691/16 та службову записку ОСОБА_3, начальника відділу правового забезпечення від 13.09.2017 № 38. 14 вересня 2017 року, тобто на наступний день після прийняття наказу про звільнення (13.09.2017 року), листом № 6-8-5659 ОСОБА_2 повідомили, що відповідно до постанови Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2016 року у справі №820/2691/16 ОСОБА_1, поновлено на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Полтавській області – Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області та запропоновано відповідно до ч.2 ст. 40 та ст. 235 КЗпП України, обійняти одну з посад: першого заступника – начальника Державної екологічної інспекції у Черкаській області – першого заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Черкаської області; першого заступника – начальника Державної екологічної інспекції у Львівській області – першого заступника Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Львівської області. В листі також зазначалося, що в разі незгоди продовжувати проходження державної служби відповідно до пропозиції, буде припинено державну службу та звільнено з займаної посади 20.09.2017 року відповідно до п.1 ч.1 ст. 88 Закону України "Про державну службу".

Вказані обставини встановлені постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року по справі № 815/5158/17, яка набрала законної сили, отже, в силу ч.4 ст.78 КАС України, не підлягають доказуванню.

Позивач вказував, що відповідачем при виконанні постанови у справі № 815/5158/17 не було враховано висновки суду, зазначені в мотивувальній частині відповідного рішення відносно того, що: "з метою недопущення порушення прав третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1, та з урахуванням того, що ОСОБА_2, звільнений з посади з порушенням порядку вивільнення працівника, суд дійшов висновку, що у даному випадку, його порушене право повинно бути відновлене, шляхом зобов’язання Державної екологічної інспекції України поновити ОСОБА_2, на рівнозначну посаду його посаді перед звільненням, з урахуванням стажу, досвіду роботи, рангу, кваліфікації, функціональних обов'язків, які позивач виконував на посаді до припинення державної служби з 20 вересня 2017 року".

Отже, рішенням по справі № 815/5158/17 не було постановлено про поновлення ОСОБА_2 саме на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Полтавській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області, що призвело, як зазначав позивач, при її виконанні на користь ОСОБА_2, порушення прав саме ОСОБА_4

Позивач звернувся до Національного агентства України з питань державної служби ( надалі - НАДС) , враховуючи вказані обставини, з відповідною скаргою.

НАДС було проведено перевірку з зазначених обставин на предмет дотримання відповідачем законодавства з питань державної служби, результати якої викладено у довідці № 1/18 від 05.02.2018 р. (а.с. 167-174).

В ході перевірки також було встановлені обставини, про які вказував позивач, відносно того, що рішенням по справі № 815/5158/17 ОСОБА_2 не було вирішено поновити саме на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Полтавській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області, а за інформацією, наданою Держекоінспекцією водночас було встановлено факт наявності низки рівнозначних посад тій посаді, яку обіймав ОСОБА_2, проте, його поновлено , всупереч зазначеному, саме на посаді, яку обіймав ОСОБА_1, у чому НАДС вбачало безпідставне застосування до останнього п.1 ч.1 ст. 88 Закону України "Про державну службу" та виставлено Державній екологічній інспекції України вимогу від 05.02.2018 року № 48 про скасування наказу Державної екологічної інспекції України № 465-о від 18.12.2017 року, винесеного відносно ОСОБА_1 ( а.с.175-177).

Позивач, висловивши незгоду з наказом відповідача № 465-о від 18.12.2017 року, звернувся до суду з означеним позовом у грудні 2017 року.

При чому, станом на час розгляду справи у суді вимога НАДС відповідачем не виконана, доказів протилежного суду не надано.

Розглядаючи вказану справу суд зазначає, що у правовідносинах, з приводу яких подано позов, поряд зі спеціальними нормами законодавства також підлягають застосуванню загальні з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 2 пункту 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ", при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема, КЗпП України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р. у справі №21-42а12.

Крім того, листом Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 року № 753/11/13-10 "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби" зазначено, що під час вирішення спорів зазначеної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України "Про державну службу" ( надалі - Закон).

Відповідно до ст.1 Закону, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;6) управління персоналом державних органів;7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 83 Закону, державна служба припиняється: у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін.

У свою чергу, за змістом п.1 ч.1 ст. 88 Закону підставами для припинення державної служби у зв’язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, є: поновлення на посаді державної служби особи, яка раніше її займала.

Аналогічна за змістом норма міститься у ст. 40 КЗпП України, яка регламентує процедуру розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Згідно з п. 6. ч. 1 цієї статті , трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Приписами ч. 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав визначених у п. 1,2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу.

Отже, з урахуванням положень статті 40 КЗпП України та ст. 88 Закону України «Про державну службу» звільнення працівника допускається лише після пропозиції працівникові всіх вакансій на тому ж підприємстві, в установі, організації та у разі відмови працівника від такої. Під поняттям перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації розуміється переведення на рівнозначну посаду у тій, на якій робітник перебував до звільнення.

Представником відповідача у відзиві на позов зазначено, що позивачеві листом від15.12.2017 року № 5-8-7806 було запропоновано низку посад, зазначених у листі, від яких він відмовився, за таких обставин відповідач вказував про правомірність звільнення ОСОБА_1 ( а.с.44).

Крім того, представник відповідача у відзиві вказував, що, виходячи з роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання роботодавцем про це виказу (розпорядження), що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов’язків.

Отже, законодавство передбачає обов’язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і зазначене полягає у тому, що у роботодавця виникає обов’язок видати наказ (розпорядження) про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватись.

Крім того, представник відповідача вказував, що своєю постановою від 14.12.2017 р. Одеський окружний адміністративний суд скасував наказ Держекоінспекції № 357-о від 13.09.2017 року "Про припинення державної служби ОСОБА_2Г.", що зазначене автоматично означає, що працівник вважається таким, що не звільнявся та має ту посаду, яку він займав до звільнення. На підставі наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі вносяться зміни до трудової книжки працівника відповідно до пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.93 р. № 58. Зокрема, визнається недійсним запис, зроблений відповідно до наказу (розпорядження), визнаного судом незаконним.

Посилаючись на вказане, представник відповідача вбачав наявність підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 88 Закону та ч. 2 ст. 40 КЗпП України для звільнення ОСОБА_1

Разом з тим, з зазначеним суд не погоджується з огляду на той факт, що такі підстави підпадали під ознаки правовідносин, що були предметом розгляду справи № 815/5158/17 та не відносяться, до даних правовідносин, враховуючи їх специфіку.

Крім того, відповідачем не надано доказів отримання зазначеного листа позивачем та доказів з приводу його відмови від запропонованих посад.

Так, вирішальними ознаками даного спору є той факт, що останні виникли внаслідок некоректного та неналежного виконання відповідачем рішення по справі № 815/5158/17, оскільки відповідним судовим рішенням чітко вказано про поновлення ОСОБА_2 з 20 вересня 2017 року на рівнозначну посаду його посаді перед звільненням, з урахуванням стажу, досвіду роботи, рангу, кваліфікації, функціональних обов'язків, які позивач виконував на посаді до звільнення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов’язковим до виконання.

Відповідно до ст. 257 КАС України ( в редакції, що діяла на час прийняття рішення про поновлення ОСОБА_2 на посаді) у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому, вказаною статтею, яка є загальним орієнтиром у виконанні судових рішень, у бланкетний спосіб встановлено основні правила виконання судових рішень в адміністративних справах.

Отже, підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що судове рішення, в якому чітко вказано спосіб та порядок виконання, в даному випадку - рішення по справі № 815/5158/17, повинно бути виконано саме у встановлений судом спосіб та не в який інший, тобто, відповідач повинен був поновити ОСОБА_2 з 20 вересня 2017 року саме на рівнозначну посаду його посаді перед звільненням, з урахуванням стажу, досвіду роботи, рангу, кваліфікації, функціональних обов'язків, які позивач виконував на посаді до звільнення.

Посилання представника відповідача на той факт, що своєю постановою від 14.12.2017 р. Одеський окружний адміністративний суд скасував наказ Держекоінспекції № 357-о від 13.09.2017 року "Про припинення державної служби ОСОБА_2Г.", що на його думку, автоматично означає, що працівник вважається таким, що не звільнявся та має ту посаду, яку він займав до звільнення суд відхиляє, оскільки, за умов визначеності у рішенні суду про його спосіб та порядок виконання, який було порушено відповідачем, зазначене лише свідчить про поновлення зазначеною особою - ОСОБА_2 статусу державного службовця.

Посилання представника відповідача на роз'яснення Пленуму Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", з приводу того, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання роботодавцем про це виказу (розпорядження), що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов’язків, враховуючи специфіку спору, що розглядається у даній справі, лише свідчить про те, за вказаною постановою від 14.12.2017 р. Одеського окружного адміністративного суду Державною екологічною інспекцією необхідно було виконати зазначене рішення у належний спосіб, який чітко ним визначено, а не в будь - який інший.

Крім того, суд зазначає, що беручи до уваги у сукупності положення ст.11 ЗУ "Про державну службу", якою встановлено захист права на державну службу, ст. 19 Конституції України, за якою, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, п. 2,6 Порядку оформлення та направлення (вручення) вимоги про скасування рішень державних органів та їх посадових осіб з питань державної служби, які суперечать законодавству в частині реалізації громадянами права на державну службу, про усунення порушень прав державного службовця або про скасування результатів конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби, затвердженого Наказом Національного агентства України з питань державної служби 25.05.2016 № 110 ( зареєстр. в Міністерстві юстиції України 10 червня 2016 р. за № 841/28971),за якими вимога - це письмова, обов’язкова для виконання у визначений термін вимога Національного агентства України з питань державної служби (далі - НАДС) або його територіальних органів, яка надсилається державним органам та їх посадовим особам у встановлених Законом випадках з метою усунення порушень законодавства про державну службу; НАДС має право направляти вимогу будь-яким державним органам та їх посадовим особам, його територіальні органи - державним органам, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, міст обласного значення, та їх посадовим особам; вимога підлягає обов’язковому виконанню державними органами, їх посадовими особами в термін, установлений у вимозі, суд зазначає про допущене відповідачем порушення, що полягало у невиконанні вимоги НАДС про скасування наказу, який є предметом розгляду даної справи.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Отже, наведені обставини у сукупності свідчать про відсутність підстав для застосування п.1 ч.1 ст.88 ЗУ "Про державну службу" відносно ОСОБА_1, а названу вище постанову Одеського окружного адміністративного суду відповідачем було, всупереч її змісту, використано як підставу для звільнення останнього з посади, що безумовно свідчить про невідповідність спірного наказу про звільнення позивача приписам, встановленим частиною 2 статті 2 КАС України.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не було доведено правомірність наказу № 465-о від 18.12.2017 року про припинення державної служби позивача, відтак, зазначений наказ підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Полтавській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області з 18.12.2017 року.

При цьому, суд зауважує, що відновлення порушеного права громадян має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Водночас, суд, поновлюючи позивача на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Полтавській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області з 18.12.2017 року, яку наразі обіймає ОСОБА_2, зауважує, що зазначене безумовно впливає на права та інтереси останнього, проте, зазначеним рішенням такі не можуть бути порушені, оскільки відповідні порушення юридично та фактично відбулись внаслідок неналежного виконання Державною екологічною інспекцією України постанови Одеського окружного адміністративного суду, що зумовлює в ОСОБА_2 наявність підстав для оскарження відповідних дій Державної екологічної інспекції України у судовому порядку.

Відповідно до ч.2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, законодавцем встановлено межі періоду виплати середнього заробітку, а саме: весь час вимушеного прогулу, а відтак, оскільки незаконне звільнення позивача спричинило вимушений прогул, останній підлягає стягненню на користь позивача.

Згідно ч. 5 п. 10.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 20.05.2013 року № 7 задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Так, середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулось 18.12.2017 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці, а саме: жовтень та листопад 2017 року.

Період вимушеного прогулу складає з 18.12.2017 року ( дата звільнення) по 18.04.2018 року (дата, що передує поновленню позивача на посаді), що становить 84 робочих дні.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача повинен розраховуватись шляхом помноження середньоденної заробітної плати із розрахунку за один робочий день на 84 дні.

Згідно довідки відповідача встановлено, що заробітна плата позивача за період 13.05.2016 року по 18.12.2017 року становила 10800,00 грн. ( а.с.26).

Разом з тим, вказана довідка позбавляє суд вирахувати відповідний розмір заробітної плати позивача за час вимушеного прогулу з огляду на положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 , оскільки не містить в собі даних про середньоденний її розмір.

Іншої належної довідки відповідачем не надано, хоча в ухвалі про відкриття провадження було запропоновано відповідачу надати всі докази, що мають значення для справи, при цьому, враховуючи судову практику у справах даної категорії, довідка про середньоденний розмір заробітної плати, є одним з обов'язкових доказів.

Відповідно до ч.5 ст. 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Отже, за відсутності такої та, за наявності приписів ч.2 ст. 9 КАС України, за якими, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог; суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, в розрізі вимог щодо стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить за межі позовних вимог та задовольняє позов у відповідній частині шляхом зобов'язання Державної екологічної інспекції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 18.12.2017 року ( дата звільнення) по 18.04.2018 року (дата, що передує поновленню позивача на посаді), шляхом помноження середньоденної заробітної плати із розрахунку за один робочий день на 84 робочих дні у зазначеному періоді вимушеного прогулу.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом:

- визнання протиправним та скасування наказу відповідача № 465-о від 18.12.2017 року про припинення державної служби позивача;

- поновленням позивача на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Полтавській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області з 18.12.2017 року;

- зобов'язанням відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час його вимушеного прогулу за період з 18.12.2017 року ( дата звільнення) по 18.04.2018 року (дата, що передує поновленню позивача на посаді), шляхом помноження середньоденної заробітної плати із розрахунку за один робочий день на 84 робочих дні у зазначеному періоді вимушеного прогулу, оскільки у правовідносинах, з приводу яких подано позов, були відсутні підстави для звільнення позивача за п.1 ч.1 ст.88 ЗУ "Про державну службу", отже, таке звільнення відбулось незаконно.

Крім того, вказане рішення підлягає негайному виконанню, згідно положень п.2 та 3 ч.1 ст. 371 КАС України в частині поновлення позивача на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Полтавській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області з 18.12.2017 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час його вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 205, 243-246, 250, 255, 295, 297, 371 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної екологічної інспекції України № 465-о від 18.12.2017 року про припинення державної служби ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 (61183, АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Полтавській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області з 18.12.2017 року.

Зобов'язати Державну екологічну інспекцію України ( код ЄДРПОУ 37508533, 01042, м. Київ, пров. Новопечерський,3, корп.2) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (61183, АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) середній заробіток за час його вимушеного прогулу за період з 18.12.2017 року ( дата звільнення) по 18.04.2018 року (дата, що передує поновленню позивача на посаді), шляхом помноження середньоденної заробітної плати із розрахунку за один робочий день на 84 робочих дні у зазначеному періоді вимушеного прогулу.

Звернути до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 (61183, АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Полтавській області - Головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Полтавської області з 18.12.2017 року та зобов'язання Державну екологічну інспекцію України ( код ЄДРПОУ 37508533, 01042, м. Київ, пров. Новопечерський,3, корп.2) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (61183, АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) середній заробіток за час його вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи, як передбачено п.15 Перехідних положень КАС України; після початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи - безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний тест рішення виготовлено 25 квітня 2018 року.

Суддя Заічко О.В.