Рішення № 73601015, 19.04.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 квітня 2018 р. Справа № 802/550/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі – позивачі) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі – відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачі зазначили, що за наслідками, здійсненого на виконання постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.05.2017 року, повторного розгляду їх заяв про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею по 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на території Дахталійської сільської ради Крижопільського району Вінницької області, отримали відмову у наданні таких дозволів, які оформлені листами №В-19108/0-9766/6-17 від 06.11.2017 року та №В-19106/0-9765/6-17 від 06.11.2017 року, та які мотивовані відсутністю розробленої технічної документації про поділ земельної ділянки, яка є необхідною в силу того, що бажані позивачами земельні ділянки вже є сформованими.

Вважаючи такі відмови протиправними позивачі звернулись до суду з даним адміністративним позовом, мотивуючи свою позицію тим, що їх звернення із клопотаннями про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, передбачає зміну її цільового призначення, яка здійснюється на підставі проекту землеустрою. Крім того, вважають, що дія положень ч. 6 ст. 79-1 ЗК України, стосовно необхідності виготовлення технічної документації щодо поділу земельної ділянки, поширюється лише на земельні ділянки щодо яких наявне зареєстроване в ДЗК право власності або користування.

Ухвалою від 19.02.2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 14.03.2018 року.

14.03.2018 року судове засідання не відбулось, у зв'язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному. Наступне судове засідання призначено на 27.03.2018 року.

Ухвалою від 27.03.2018 року постановлено без виходу до нарадчої кімнати (із занесенням до протоколу судового засідання) судовий розгляд справи відкладено до 05.04.2018 року.

Ухвалою віл 05.04.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.04.2018 року.

У судове засідання позивачі не з'явились, однак подали клопотання за вх. №13003 від 03.04.2018 року про розгляд даної адміністративної справи без їх участі. Зазначили, що позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Представником відповідача також подано клопотання про розгляд справи без його участі (вх. №15576 від 19.04.2018 року). Позиція відповідача з приводу заявлених позовних вимог викладена у відзиві на позовну заяву, у якому останній зазначив, що бажані позивачами земельні ділянки уже є сформованими шляхом проведення інвентаризації земель Дахталійської сільської ради. Таким чином, в силу положень ст. 56, 79-1, 118 ЗК України, відведення уже сформованої земельної ділянки площею 2,00 га можливе лише після розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок у порядку, встановленому чинним законодавством України. З огляду на викладене, у задоволенні адміністративного позову просив відмовити.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 3 статті 194 КАС України, суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні обставини.

В лютому 2017 року позивачі звернулись до відповідача із заявами про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею по 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на території Дахталійської сільської ради Крижопільського району Вінницької області, за межами населеного пункту.

Листами №В-3027/0-1998/6-17 від 05.04.2017 року та №В-3334/0-1853/6-17 Головним управлінням Держгеокадастру було відмовлено у надані відповідних дозволів.

Не погоджуючись із такими відмовами, позивачі оскаржили їх в судовому порядку.

Судом встановлено, що постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.05.2017 року (справа №802/653/17-а) визнано незаконними та скасовано вищезазначені відмови, викладені у листах №В-3027/0-1998/6-17 від 05.04.2017 року та №В-3334/0-1853/6-17, а також зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути письмові заяви позивачів.

За наслідками повторного розгляду заяв, листами №В-19108/0-9766/6-17 від 06.11.2017 року та №В-19106/0-9765/6-17 від 06.11.2017 року позивачів повідомлено про те, що формування об’єкта на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, буде суперечити схемі землеустрою, що міститься у технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Дахталійської сільської ради, адже поділ земельної ділянки має здійснюватись за технічною документацією щодо поділу та об’єднання земельних ділянок.

Враховуючи викладене, відповідачем було відмовлено позивачам у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою.

Не погоджуючись із такими відмовами позивачі звернулись до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Так, частинами 1, 2 пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 1 статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України).

Згідно абзацу 1 частини 3 статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Поряд із цим, із положень статті 79-1 ЗК України випливає, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Таким чином, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих ділянок, що в свою чергу здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Земельного кодексу України, викладені у ч. 6 ст. 79-1, якими прямо передбачено необхідність формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.

Як уже було встановлено судом вище, позивачі звернулись до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області саме із заявами про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею по 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на території Дахталійської сільської ради Крижопільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Разом із тим, із матеріалів справи слідує, що земельні ділянки, щодо яких позивачі висловили бажання отримати дозвіл на розробку документацій із землеустрою щодо ведення особистого селянського господарства, входять до складу уже сформованої земельної ділянки площею 38,3262 га, яка має єдиний кадастровий номер 0521981800:04:002:0632.

При цьому, суд критично оцінює посилання позивачів у позові на те, що їх звернення із клопотаннями про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, передбачає зміну її цільового призначення, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення (ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України).

Відповідно, до п. "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

В даному ж випадку, згідно витягу з Державного земельну кадастру, земельна ділянка за кадастровим номером 0521981800:04:002:0632, до складу якої входять бажані позивачами земельні ділянки, належить до категорії земель сільськогосподарського призначення, вид використання даної земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення.

Таким чином, звернення позивачів із заявами про надання дозволу на розробку проектів землеустрою, не передбачало зміну цільового призначення спірних земельних ділянок, а лише зміну мети використання.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

При цьому, суд звертає увагу на те, що положення ч. 6 ст. 79-1 ЗК України, на які посилаються позивачі, дійсно визначають, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Водночас, дані положення, на переконання суду, жодним чином не вказують на те, що необхідність виготовлення технічної документації, у разі поділу чи об’єднання земельної ділянки, пов’язана із перебуванням земельної ділянки саме у приватній власності.

З огляду на викладене, посилання позивачів на те, що дія положень ч. 6 ст. 79-1 ЗК України поширюється лише на земельні ділянки щодо яких наявне зареєстроване в ДЗК право власності або користування, на думку суду, є необґрунтованими.

Таким чином, оскільки позивачі звернулись до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із заявами про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не із заявами про надання дозволу на розробку технічної документації, відповідач правомірно відмовив позивачам у задоволенні вимог поданих ними заяв.

З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування відмов, викладених у листах №В-19108/0-9766/6-17 від 06.11.2017 року та №В-19106/0-9765/6-17 від 06.11.2017 року, не підлягають задоволенню.

Крім того, інші позовні вимоги про зобов'язання відповідача надати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею по 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, задоволенню також не підлягають, позаяк є похідними від вимог про скасування відмов викладених у листах №В-19108/0-9766/6-17 від 06.11.2017 року та №В-19106/0-9765/6-17 від 06.11.2017 року.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази надані позивачами, суд доходить висновку, що мотивація, на яку посилаються останні, не дає суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи відповідача, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

За приписами статті 139 КАС України, судовий збір з відповідача не стягується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 (вул. Заводська, 58, с. Ковалівка, Немирівський район, Вінницька область, ідентифікаційний код НОМЕР_1);

ОСОБА_2 (вул. Молодіжна, 4, с. Дахталія, Крижопільський район, Вінницька область, ідентифікаційний код НОМЕР_2);

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39767547).

Повний текст рішення складено 19.04.2018 року.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна