Рішення № 73601013, 15.01.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2018 року Справа № 804/4939/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якому просить визнати незаконною та скасувати постанову про накладення штрафу №245/4.7-05 від 22.07.2016р. у розмірі 29000грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 08.07.2016 року управлінням з питань праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області було проведено позапланову перевірку ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг”, за результатами якої складено акт перевірки № 245/4.7-05 та прийнято постанову про накладення штрафу №245/4.7-05 від 22.07.2016р. у розмірі 29000грн. Перевіркою встановлено порушення ч.3 ст.36 та ст.119 Кодексу законів про працю України, а саме неправомірне звільнення з роботи громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3 у зв’язку з проходженням строкової військової служби та невиплати середнього заробітку. Позивач вважає, що висновки, зроблені за результатами перевірки та викладені у акті № 245/4.7-05, від 08.07.2016 року є незаконними, оскільки працівників було правомірно звільнено на підставі пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла на момент звільнення, у зв’язку з чим оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Від відповідача надійшли заперечення в яких він посилається на те, що на момент звільнення зазначених у акті перевірки № 245/4.7-05, від 08.07.2016 року працівників, в Україні, згідно Указу Президента України №15/2015 від 14.01.2015 року “Про часткову мобілізацію”, діяв особливий період, тому на них поширювались гарантії передбачені частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України. У зв’язку з чим, відповідач вважає, оскаржувану постанову про накладення штрафу №245/4.7-05 від 22.07.2016р. у розмірі 29000грн. правомірною, підстави для її скасування відсутні.

Представник позивача надіслав письмову заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 15.01.2018р. відповідно до ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України справу призначено до розгляду у письмовому провадженні на підставі наявних в справі доказів, за відсутності сторін.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області, на підставі наказу № 911-П від 01.07.2016 та направлення на перевірку № 243/4.7-05 від 05.07.2016, було проведено 08.07.2016 позапланову перевірку додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг”, за результатами якої складено акт № 245/4.7-05.

В ході перевірки були виявлені порушення ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг” вимог чинного трудового законодавства, а саме: станом на 08.07.2016 не збережено робочі місця та середній заробіток ОСОБА_2 та ОСОБА_3, що звільнені на підставі частини 3 статті 36 Кодексу законів про працю України у зв'язку з призовом на строкову службу до Збройних сил України, замість увільнення від роботи із збереженням робочого місця та середнього заробітку.

Згідно змісту акту перевірки, 29.04.2015р. ОСОБА_2 буз звільнений на підставі ч.3 ст.36 КЗпП України у зв’язку з призовом з 13.05.2015р. на строкову службу (розпорядження №171/23 від 30.04.2015р. про припинення трудового договору).

19.05.2015р. ОСОБА_3 буз звільнений на підставі ч.3 ст.36 КЗпП України у зв’язку з призовом з 25.05.2015р. на строкову службу (розпорядження №040/6 від 20.05.2015р. про припинення трудового договору).

Постановою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №245/4.7-05 від 22.07.2016р., за результатами розгляду вказаного акта перевірки № 245/4.7-05 від 08.07.2016р. на підставі абз.5 ч.2 ст.265 КЗпП України накладено на Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг» штраф у розмірі 29000грн.

Відповідно до ст. 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п.п. 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 96 від 11.02.2015 р., Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 11.02.2015 р. утворено територіальні органи Держпраці, зокрема, Головне Управління Держпраці у Дніпропетровській області.

Наказом Держпраці №8 від 04.02.2016 р. затверджено Положення про Головне Управління Держпраці у Дніпропетровській області, згідно з п. 1 якого, Головне Управління Держпраці у Дніпропетровській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Підпунктом 5 п. 4 Положення передбачено, що Головне управління здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю.

Отже, Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області є повноважним органом, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Дніпропетровської області.

Зазначене управління здійснює діяльність у сфері нагляду за додержанням законодавства про працю у відповідності до вимог Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 390 від 02.01.2012 р., зареєстрованого Міністерством юстиції 30.07.2012 р. за № 31291/21603.

Статтею 17 Конституції України задекларований обов'язок держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правові відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232 від 25.03.1992 р.

Відповідно до ч. ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Згідно з ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовий обов'язок включає, зокрема, проходження військової служби.

Частиною 7 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (об'єднані міські) військові комісаріати, а також інші, визначені цією статтею органи та установи.

В силу ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка набрала чинності 08.02.2015 року, за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадянам України, які призвані на строкову військову службу на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, гарантується збереження місця роботи (посади) та середньомісячного заробітку, викладені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» № 116-VIII від 15.01.2015 р., який набрав чинності 08.02.2015 року.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору, в тому числі, є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Ч.1, 2, 3 ст.119 КзпП України, в редакції станом на час спірних правовідносин також передбачені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків, так на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" .

Статтею 1 Закону України “Про оборону України” встановлено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Також, відповідно до ст. 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновків, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію, яка включає не лише процес призову громадян на військову службу з метою виконання ними свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а й передбачає здійснення комплексу відповідних заходів, спрямованих на забезпечення функціонування країни у особливий період.

Так само і процес демобілізації полягає не тільки у припиненні перебування мобілізованих осіб на військовій службі, а й передбачає комплекс заходів, спрямованих на планомірне переведення функціонування держави в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Указом виконуючого обов'язки Президента України “Про часткову мобілізацію” № 303/2014 від 17 березня 2014 року, затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII, ухвалено у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, оголошено та розпочато часткову мобілізацію.

Цим же Указом передбачено здійснення ряду організаційних заходів, зокрема, які адресовані Голові Служби безпеки України, начальнику Управління державної охорони України, Голові Служби зовнішньої розвідки України, вищому командуванню Національної гвардії України, керівникам центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту, щодо переведення підпорядкованих їм військових формувань України, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію та штати воєнного часу.

В подальшому виконуючим обов'язки Президента України та Президентом України безпосередньо було видано низку Указів, зокрема: від 14 листопада 2014 року № 875/2014 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року “Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях”; від 2 березня 2014 року № 189/2014 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 березня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України”; від 14 квітня 2014 року № 405/2014 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України”; від 14 листопада 2014 року № 880/2014 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року “Про невідкладні заходи із забезпечення державної безпеки”; від 24 вересня 2014 року № 744/2014 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 серпня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності”; від 24 березня 2014 року № 339/2014 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року "Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України”; від 13 серпня 2015 року № 474/2015 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 липня 2015 року “Про невідкладні заходи щодо нейтралізації загроз державній безпеці”; від 30 січня 2015 року № 40/2015 “Про додаткові заходи щодо забезпечення проведення часткової мобілізації у 2015 році”; від 14 лютого 2015 року № 85/2015 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним Російською Федерацією”; від 12 березня 2015 року № 139/2015 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 лютого 2015 року “Про додаткові заходи щодо зміцнення національної безпеки України”; від 7 серпня 2015 року № 469/2015 “Про утворення військово-цивільних адміністрацій”.

Вказаними Указами Президента України також передбачено здійснення комплексу заходів, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Також, відповідно до положень статті 1 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Разом з тим, в указах Президента, на які посилається позивач, як на підставу для висновку про закінчення особливого періоду, не іде мова про здійснення заходів, спрямованих на планомірне переведення функціонування держави в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу. Не сказано там і про здійснення інших заходів щодо скасування дії вищенаведених Указів в частині забезпечення переведення діяльності держави на умови функціонування у мирний час.

Аналізуючи зазначені норми законодавства, суд прийшов до висновку, що як ч.3 ст.119 КЗпП України, так і законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", чітко передбачені гарантії та пільги відповідно до цих законів.

До вказаних гарантій віднесено збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Всупереч вимогам вказаних законодавчих актів громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було звільнено за п.3 ст.36 КЗпП України, та не нарахований і не виплачений середній заробіток.

Згідно ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Крім того, 08.07.2016 року Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області складено припис №129/4.7-05, яким ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг”, яким приписано забезпечити здійснити заходи, на виконання вимог ч.3 ст.36, ст..119 Кодексу законів про працю України стосовно ОСОБА_2, ОСОБА_3 щодо увільнення від роботи зі збереженням робочого місця та середньої заробітної плати як працівникам, призваним на строкову військову службу (військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період), що підтверджується постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2017р. по справі №804/4900/16, яка набрала законної сили 17.08.2017р. згідно ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2017р.

При цьому, вказаною постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2017р. по справі №804/4900/16, у задоволені адміністративного позову Публічного акціонерного товариства “АрселорМіттал Кривий Ріг” до Головного управління Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області про скасування припису №129/4.7-05 від 08.07.2016р. відмовлено.

Також, при прийнятті рішення судом враховано, що протиправність звільнення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтверджується судовими рішеннями в цивільних справах № 216/3901/16-ц та № 212/4561/16-ц, які набрали законною сили, копії ухвал апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.12.2016р. та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2017р. наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на сукупність встановлених під час судового розгляду справи обставин, суд прийшов до висновку, що постанова №245/4.7-05 від 22.07.2016 року про накладення на позивача, винесена Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області, відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_1