Постанова № 73600536, 23.04.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2018 р. м. Київ Справа № 910/21404/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Суліма В.В.

Яковлєва М.Л.

секретар судового засідання: Кондратенко Н.О.за участю представників учасників процесу:від прокуратури : згідно протоколу судового засідання від позивача-1: згідно протоколу судового засідання від позивача -2: згідно протоколу судового засідання від позивача -3: згідно протоколу судового засідання від відповідача: згідно протоколу судового засідання від третьої особи: згідно протоколу судового засіданнярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги заступника військового прокурора Центрального регіону України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони Українина ухвалуГосподарського суду міста Києва від26.02.2018суддя Чебикіна С.О.за позовомПершого заступника військового прокурора Центрального регіону України, м. Київ, в інтересах держави в особі: 1)Кабінету Міністрів України, м. Київ 2)Міністерства оборони України, м. Київ 3)Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, м. КиївдоКиївської міської ради, м. Київтретя особа без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Установа "28 управління начальника робіт" Міністерства оборони України, м. Київ провизнання недійсним рішення

За результатами розгляду апеляційних скарг Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник військового прокурора Центрального регіону України (надалі-прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі позивачів: Кабінету Міністрів України (надалі-позивач-1), Міністерства оборони України (надалі-позивач-2) та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (надалі-позивач-3) до Київської міської ради (надалі-відповідач), в якому просив суд визнати недійсним рішення Київської міської ради від 10.12.2014 № 644/644 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі " 28 управління начальника робіт" по вул. Россошанській, 3 у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житла військовослужбовцям".

Звертаючись до суду із вказаним позовом прокурор зазначає, що прийняте відповідачем рішення № 644/644 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі " 28 управління начальника робіт" по вул. Россошанській, 3 у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житла військовослужбовцям" було прийнято з порушення приписів ст.ст. 13, 77, 84, 141, 142, 155 Земельного кодексу України, ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки лист № 220/416 від 06.02.2008 Міністра оборони України, в якому було надано згоду на припинення права користування частини земельної ділянки військового містечка № 147 площею 1,95 га, що розташована на вул. Россошанській, 3 в. Києві не є тотожним заяві про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином прокурор зазначає, що прийняте відповідачем рішення є незаконним та таким, що підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2017 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2018 у порядку ст. 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Установу « 28 управління начальника робіт» Міністерства оборони України (надалі-третя особа).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі № 910/21404/17 закрито провадження у справі № 910/21404/17.

Закриваючи провадженні у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України місцевий господарський суд виходив з того, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки рішення Київської Київської міської ради від 10.12.2014 № 644/644 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі " 28 управління начальника робіт" по вул. Россошанській, 3 у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житла військовослужбовцям" є актом ненормативного характеру органу місцевого самоврядування, що дозволяє вчинити певні дії, які самі по собі не породжують прав на землю.

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі № 910/21404/17, заступник військового прокурора Центрального регіону України (надалі-скаржник-1) звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу, а справу № 910/21404/17 направити до Господарського суду міста Києва для подальшого її розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм процесуального права, а саме п. 6 ч. 1 ст. 20, п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Так, апелянт зазначає, що в даній справі мова йде про правовідносини, які пов'язані з прийняттям рішенням суб'єктом владних повноважень у сфері земельних відносин,. Прийняте рішення в 2014 році має ознаки ненормативного акту, а тому спір не є публічно-правовим, а, відтак, має вирішуватися судами за правилами господарського судочинства.

Також, не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі № 910/21404/17, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України (надалі-скаржник-2) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржувану ухвалу, а справу № 910/21404/17 направити до Господарського суду міста Києва для подальшого її розгляду.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України вважає, що оскаржуваний судовий акт є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування норм матеріального права, а саме ст.ст. 5, 17, 84, 116 Земельного кодексу України та норм процесуального права.

При цьому, заявник апеляційної скарги зазначає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що вказаний спір є публічно -правовим та не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки відповідач (Київська міська рада) реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У спірних відносинах їх учасники не підпорядковані один одному, а суб'єкт владних повноважень - райдержадміністрація - владних управлінських функцій не здійснювала.

Таким чином, за доводами скаржника-2, спори предметом яких є перевірка правильності формування волі однієї із сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав на неї, розгляду за правила адміністративного судочинства не підлягають, а повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі № 910/21404/17; розгляд апеляційних скарг заступника військового прокурора Центрального регіону України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі № 910/21404/17 призначено на 10.04.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2014 розгляд справи № 910/21404/17 відкладено на 23.04.2018.

18.04.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду (канцелярію) від Київської міської ради надійшов відзив на апеляційні скарги заступника військового прокурора Центрального регіону України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України

У відзиві на апеляційні скарги відповідач зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів, викладених у апеляційних скаргах та просить відмовити у їх задоволенні, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

У судовому засіданні скаржник-1 вимоги апеляційної скарги підтримував, з підстав викладених в ній. Також підтримував подану Київським квартирно-експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України (позивачем-3)апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник скаржника-2 вимоги апеляційної скарги підтримував, з підстав викладених в ній. Подану заступником військового прокурора Центрального регіону України апеляційну скаргу підтримував та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційних скарг заперечував, з наведених у відзиві на неї підстав.

Третя особа не подала суду відзив на апеляційні скарги заступника військового прокурора Центрального регіону України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.3 ст. 263 Господарського процесуального строку України).

Інші учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі-ГПК України), відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності третьої особи.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення учасники процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуваний судовий акт суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Підпунктом 9 п.1 Перехідних положень ГПК України роз'яснено, що справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Пунктом 13 ч. 1 ст. 255 ГПК України визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, що Київською міською радою 10.12.2014 було прийнято рішення № 644/644, яким вирішено надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі « 28 управління начальника робіт» на вул. Россошанській, 3 у Дарницькому районі м. Києва орієнтовною площею 1,94 га. (земельна ділянка державної власності) в постійне користування для будівництва житла військослужбовцям згідно з планом-схемою ( а.с . 61).

При прийнятті вказаного рішення, Київська міська рада керувалася ст.ст. 9, 123 Земельного кодексу України, п.п. 4, 6 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування».

Перший заступник військового прокурора Центрального регіону України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі позивачів: Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України до Київської міської ради (надалі-відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Установу « 28 управління начальника робіт» Міністерства оборони України про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 10.12.2014 № 644/644 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі " 28 управління начальника робіт" по вул. Россошанській, 3 у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житла військовослужбовцям".

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 21.12.1948 № 17-с «О возобновлении отвода второй части КЭЧ района МВС СССР, земельних участков в Дарницком районе» поновлено відвід земельних ділянок загальною площею близько 380 га в Дарницькому районі другій КЕЧ Київського району МВС СРСР під розміщення військових містечок №№ 87, 147, 159, 182, 183, 193 в межах та на умовах згідно проекту Управління у справах архітектури м. Києва. Так, 06.02.2008 листом № 220416 до Київської міської державної адміністрації Міністром оборони України було надано згоду на припинення права користування частини земельної ділянки військового містечка № 147 площею 1,95 га, що розташована на вул. Россошанській, 3 в. Києві. 10.12.2014 відповідачем було прийнято рішення № 644/644 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі " 28 управління начальника робіт" по вул. Россошанській, 3 у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житла військовослужбовцям".

Місцевий господарський суд зазначив, що оскільки предметом розгляду у даній справі є рішення Київської міської ради від 10.12.2014 № 644/644 про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування, яке є актом ненормативного характеру органу місцевого самоврядування, що дозволяє вчинити певні дії, які самі по собі не породжують прав на землю. Також вказав, що відповідач під час винесення оскаржуваного рішення здійснював владні управлінські функції. Суд дійшов висновку про публічно-правовий характер спору, у зв'язку з чим закрив провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, з огляду на таке.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, звертаючись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Також за ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Разом з тим, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них; за ст. 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

З огляду на положення наведених вище приписів законодавства, з урахуванням висновку Конституційного Суду України, викладеному в рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009, за наслідками вирішення питання відповідними органами щодо передачі земельних ділянок у власність або користування із земель державної чи комунальної власності виникають конкретні права та обов'язки фізичних та юридичних осіб та правовідносини у зв'язку з їх реалізацією.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної власності у користування здійснюється, зокрема, на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або у випадках, встановлених законом, або на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого уповноваженим органом відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (ч.3 ст.123 ЗК України).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (ч.6 ст.123 ЗК України).

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в статті 123 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Таким чином, зі змісту позовних вимог вбачається, що прокурор звернувся з позовом у даній справі в зв'язку з порушенням відповідачем вимог законодавства щодо порядку надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування; при цьому ні в позовній заяві ні в матеріалах справи не містяться відомості про виникнення (зміну чи припинення) будь-яких цивільних прав чи обов'язків особи за наслідками прийняття спірного рішення, порушення приватного права певного суб'єкта відносин, тобто, ознаки приватноправового спору у цій справі відсутні.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, спір, у якому вирішуються питання щодо здійснення владних управлінських функцій держави в особі відповідного органу, підпадає під юрисдикцію адміністративного суду (відповідна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 19.01.2016 у справі № 21-3690а15).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд закриваючи провадження у справі на підставі п. 1.ч. 1 ст. 231 ГПК України правомірно виходив з того, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки предметом спору у даній справі є перевірка законності рішення суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій (щодо надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки), тобто спір є публічно-правовим та має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Доводи скаржників про те, що вказаний спір повинен розглядатися у порядку господарського судочинства, колегія суддів вважає непереконливими, з огляду на те, що у спірних правовідносинах прийняття відповідачем оскаржуваного рішення є наслідком здійснення органом місцевого самоврядування управлінських функцій, враховуючи, що такі рішення не є самостійною підставою для констатації наявності спору про право цивільне, яке набувається за наслідком укладення відповідного правочину, окремо заявлений позов про визнання незаконними та скасування рішення Київської міської ради від 10.12.2014 № 644/644 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Установі "28 управління начальника робіт" по вул. Россошанській, 3 у Дарницькому районі м. Києва для будівництва житла військовослужбовцям" за межами спору про право цивільне, вказує на публічно-правовий характер такого спору, що в свою чергу, свідчить про підвідомчість цього спору адміністративному суду.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд визнає, що інші доводи скаржників 1-2, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, оскаржувана ухвала прийнята з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі № 910/21404/17.

Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 11, 74, 129, 231, 240, 267-270, 273, 275, 281, 282-284 та Розділом ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги заступника військового прокурора Центрального регіону України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 у справі № 910/21404/17 залишити без змін.

2. Справу № 910/21404/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 24.04.2018.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді В.В. Сулім

М.Л. Яковлєв