Постанова № 73600479, 16.04.2018, Донецький апеляційний господарський суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2018 справа № 905/1570/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого (судді-доповідача): суддів: при секретарі судового засідання: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: ОСОБА_5 – за довіреністю; ОСОБА_6 – за довіреністю; розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини- Дружківський машинобудівний завод" м.Дружківка, Донецька областьНа рішення господарського суду Донецької областівід 15.01.2018р.у справі №905/1570/17 (суддя Левшина Г.В.)за первісним позовомПриватного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш" м.Дніпродо Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини- Дружківський машинобудівний завод" м.Дружківка, Донецька областьпростягнення заборгованості в сумі 1543109,06 грн.та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини- Дружківський машинобудівний завод" м.Дружківка, Донецька областьдоПриватного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш" м.Дніпропровизнання недійсним пункту договору

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року до господарського суду звернулось Публічне акціонерне товариство "Дніпрополімермаш", м.Дніпро з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини - Дружківський машинобудівний завод", м.Дружківка про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1769892,61 грн., у тому числі основний борг в сумі 1371600,00 грн., пеня в сумі 260093,73 грн., три проценти річних в сумі 31023,30 грн. та інфляція в сумі 107175,58 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позвоних вимог від 11.10.2017р.)

Також, 31.07.2017р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини - Дружківський машинобудівний завод", м.Дружківка звернулось до суду з зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш", м.Дніпро про визнання п.6.9 договору поставки №23 від 10.07.2016р. недійсним, яку прийнято ухвалою господарського суду Донецької області від 01.08.2017р. прийнято до спільного розгляду з первісним позовом по справі №905/1570/17.

Рішенням господарського суду Донецької області від 15.01.2018 первісні позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш", м.Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини - Дружківський машинобудівний завод", м.Дружківка про стягнення заборгованості в сумі 1769892,61 грн., у тому числі основний борг в сумі 1371600,00 грн., пеня в сумі 260093,73 грн., три проценти річних в сумі 31023,30 грн. та інфляція в сумі 107175,58 грн. задоволені частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини - Дружківський машинобудівний завод", м.Дружківка на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш", м.Дніпро основний борг в сумі 1371600,00 грн., три проценти річних в сумі 22997,79 грн., інфляцію в сумі 81268,29 грн. та пеню в сумі 193094,96 грн., всього заборгованість в сумі 1648261,04 грн., судовий збір в сумі 24724,52 грн. В решті первісних позовних вимог – відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини - Дружківський машинобудівний завод", м.Дружківка до Приватного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш", м.Дніпро про визнання недійсним п.6.9 договору №23 від 10.07.2016р.– відмовлено у повному обсязі.

Відповідач (за первісним позовом), не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить спірне рішення господарського суду скасувати в частині задоволення первісного позову та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї частини позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, заявник посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права України, неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, за доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції при прийнятті рішення: по– перше, не дослідив та не надав оцінки доказам Відповідача, у зв’язку з чим розглянув справу без з’ясування всіх обставин; по–друге, при прийнятті рішення вийшов за межі власних повноважень, розглядаючи застосовану Відповідачем оперативно–господарську санкцію, господарський суд не врахував, що Позивачем не були заявлені вимоги про скасування такої санкції; по– третє, суд першої інстанції не прийняв до уваги п. 6.7. Договору, у зв’язку з чим дійшов помилкового висновку, що не здійснення Відповідачем оплати вартості поставленого Позивачем товару фактично є односторонньою відмовою від виконання свого зобов’язання; по–четверте, судом безпідставно стягнуто пеню, 3% річних та інфляційні збитки, оскільки у зв’язку з діючою оперативно–господарською санкцією та закріпленим у п. 6.7. Договору застереженням, утримання Відповідачем сум пред’явленої Позивачу неустойки та розрахованих збитків не є порушенням передбачених цим Договором зобов’язань Відповідача по оплаті поставленого товару.

Позивач у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладеним у відзиві.

Відповідач в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, надав пояснення, аналогійні викладеним в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи, встановлені наступні обставини:

- укладення 10.07.2016р. між сторонами договору №23, за умовами якого Позивач зобов’язався передати в обумовлені договором строки Відповідачу продукцію та/або товар, виготовлений згідно конструкторської документації, переданої відповідачем, а Відповідач зобов’язався прийняти даний товар та оплатити за нього узгоджену суму.

– підписання сторонами 10.07.2016р. специфікації до договору від 10.07.2016р. №23 в якій сторонами узгоджено найменування, кількість, ціна товару, строки поставки та умови його оплати;

–передання Позивачем та прийняття Відповідачем поставленого товару на суму 10800000,00 грн. за видатковими накладними №2808 від 28.02.2017р., №3003 від 30.03.2017р.;

–невиконання Відповідачем зобов’язання з оплати оплаченого товару на суму 1 371 600,00 грн.

–відповідність умов п.6.9. Договору вимогам чинного законодаства, оскільки узгодження сторонами у договорі певного розміру пені жодним чином не порушує норми Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, яким встановлені обмеження щодо розміру пені, яка сплачується.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Позивач (за первісним позовом), обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на неналежне виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором №23 від 10.07.2016р. в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару за видатковими накладними №2808 від 28.02.2017р. та №3003 від 30.03.2017р. За твердженням позивача, таке порушення умов Договору є підставою для стягнення суми основного боргу та нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості.

Відповідач (за первісним позовом, Позивач за зустрічним позовом) звертаючись з зустрічною позовною заявою про визнання недійсним п.6.9 договору від 10.07.2016р. №23 обгрунтував позовні вимоги невідповідністю даного пункту договору вимогам ст.343 Господарського кодексу України, Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

Задовольняючи частково первісні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з мотивів доведеності факту не внесення Відповідачем оплати за поставлений товар у розмірі 1371600,00 грн., що є підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції дійшов висновку, що узгодження сторонами у договорі певного розміру пені жодним чином не порушує норми Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, яким встановлені обмеження щодо розміру пені, яка сплачується.

Колегія суддів погоджується з такими висновками господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що правовідносини сторін виникли на підставі Договору та регулюються нормами ст. ст. 173, 174, 230, 231, 235, 236, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 525,526, 530, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, статті193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Скаржник не погоджується саме з ігноруванням судом першої інстанції наслідків вимог п.п. 6.2.,6.3.,6.7. Договору, в межах яких Відповідачем застосована оперативно–господарська санкція у вигляді утримання суми пред’явленої до Позивача неустойки у розмірі 1 371 600,00грн. за рахунок вартості отриманого товару. Зазначені санкції застосовані Відповідачем через порушення Позивачем строків поставки товару, про що Відповідач повідомив Позивача листом від 04.04.2017р. Ці обставини Відповідач вважає такими, що звільняють його від обов'язку з оплати за отриманий товар у спірній сумі.

Судова колегія вважає зазначені доводи безпідставними виходячи з наступного.

Згідно до вимог ст.235 Господарського кодексу України (далі - ГК України) сутністю оперативно-господарської санкції, що застосовується за порушення господарських зобов'язань, є заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

Відповідно до статті 237 ГК України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання.

Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Отже, оперативно-господарські санкції є заходами, що припиняють, змінюють попередні зобов'язання (умови їх виконання та визначення), та є підставами для виникнення нових зобов'язань сторін. Проте, отримання права на стягнення з винної сторони певно визначених грошових сум є ознакою штрафних санкцій, визначення та порядок стягнення яких регулюється ст. 230 -234 Господарського кодексу України.

Згідно п. п. 6.2., 6.3 Договору від 10.07.2016р. №23 за порушення строків виконання зобов’язання за договором (у тому числі строків поставки) постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 0,1% вартості непоставлених товарів за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Покупець залишає за собою право застосувати до винної сторони оперативно-господарські санкції, передбачені ст.236 Господарського кодексу України.

Відповідно до п.6.4 Договору у разі порушення позивачем узгоджених сторонами строків поставки, Відповідач має право в односторонньому порядку змінити умови оплати товару, згідно з якими оплата партії товару (у тому числі поставленого постачальником) буде здійснюватися Відповідачем протягом 60 календарних днів від дати її поставки. Про прийняте рішення відносно зміни умов оплати вартості партії товару Відповідач повідомляє Позивача у письмовому вигляді шляхом направлення відповідного повідомлення за адресою, указаною в реквізитах даного договору.

За змістом п.2 специфікації до Договору, сторони передбачили наступні умови оплати: строк поставки: 180 календарних днів з дати отримання від Замовника погоджених креслень, і отримання попередньої оплати. Умови оплати: 25% попередня оплата протягом 3 банківських днів по факту підписання договору, 25% по факту поставки заготовки валу на склад протягом трьох банківських днів (факт поставки підтверджується видатковою накладною або ТТН), 30% протягом трьох банківських днів по факту отримання Укрпоштою, факсом або електронною поштою повідомлення про готовність товару до відвантаження, 20% відстрочка платежу 45 календарних днів – з дати відвантаження товару (датою відвантаження вважається дата, вказана у накладній та ТТН).

Отже, за умовами укладеної специфікації та Договору відлік 180 календарних днів починається з дня перерахування попередньої оплати у повному обсязі.

Матерілами справи підтверджено перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини- Дружківський машинобудівний завод" повної попередньої оплати – 12.05.2017р.

В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції поставка товару Відповідачу відбулась 28.02.2017р. та 30.03.2017р.

Доводи скаржника, що такий строк має відліковуватись із оплатою лише 25% попередньої оплати – не відповідають вищезазначеним умовам Договору.

Таким чином, порушення строків поставки товару з боку Позивача у даному випадку відсутнє, у зв’язку з чим звернення Відповідача з претензією– повідомленням №1 (вих. №03/2-41, а.с. 30-31 том 1) про сплату штрафу у розмірі 1 371 600,00грн. у зв’язку з порушенням строків постачання товару є безпідставним.

Згідно зі ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності факту порушення господарського зобов’язання з боку Позивача, а отже і відсутністю підстав до застосування до нього обох видів санкцій.

При цьому, оскільки в матеріалах справи відсутні докази направлення на адресу Позивача повідомлення про зміну умов оплати за договором №23 від 10.07.2016р., судом першої інстанції правомірно зазначено, що укладеним Договором не передбачено умов щодо визначення виду порушення, за яке до Постачальника (Позивача може бути застосований такий вид оперативно–господарської санкції як утримання належних до оплати сум, а тому, у даному випадку не здійснення Відповідачем оплати вартості поставленного Позивачем товару фактично є відмовою від виконання зобов’язання, що суперечить приписам ст. 525,526 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів апеляційної скарги, про те, що суд першої інстанції при прийнятті рішення вийшов за межі власних повноважень, розглядаючи застосовану Відповідачем оперативно–господарську санкцію, – оскільки не врахував, що Позивачем не заявлялись вимоги про скасування такої санкції, колегія суддів зазначає, що предметом розгляду в межах даної справи є належне виконання сторонами своїх обов’язків за Договором, зокрема, обовязку щодо своєчасної оплати за отриманий товар.

Відсутність такого обов’язку на момент розгляду справи Відповідач обґрунтовує вчиненням з боку Позивача господарського правопорушення та застосуванням відносно нього оперативно– господарської санкції у вигляді зниження вартості отриманого товару за рахунок нарахованих штрафних санкцій, вважаючи власну поведінку правомірною.

В силу вимог ч.2, ч.3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції досліджував всі докази та обставини справи, а оскільки застосування до позивача оперативно-господарської санкції, вираженої в утриманні сум неустойки у розмірі 1371600,00 грн. за порушення позивачем строків поставки товару, обумовлених п.п. 6.3.,6.7. Договору було підставою для заперечень Відповідача, суд діяв виключно в межах наданих йому повноважень та цілком обгрунтовано відхилив такі заперечення Відповідача з мотивів відсутності доказів порушення з боку Позивача та неправомірного намагання Відповідача здійснити зарахування суми штрафних санкцій, права на отримання якої він не довів.

Інші доводи апеляційної скарги спростовані вищенаведеними висновками судової колегії.

За таких обставин, судова колегія вважає доведеним, факт порушення права Позивача в частині отримання своєчасної оплати за поставлений товар, а отже погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача основного боргу в сумі 1371600,00 грн., 3% річних річних в сумі 22997,79 грн. за період з 14.07.2017р. по 05.12.2017р., інфляції в сумі 81268,29 грн. за період з 14.07.2017р. по 05.12.2017р. та пені в сумі 193094,96 грн. (на підставі п.6.9 договору) за період з 14.07.2016р. по 26.11.2017р.

Також, колегія суддів не вбачає порушень норм матеріального права в частині рішення господарського суду щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання п.6.9 договору поставки №23 від 10.07.2016р. недійсним. Отже, оскільки висновки суду першої інстанції в цій частині апелянтом не оскаржуюються, відсутні підстави для виходу за межі доводів апеляційної скарги.

Таким чином, будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним зазначеної справи судовою колегією не встановлено.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 15.01.2018 у справі № 905/1570/17 ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини-Дружківський машинобудівний завод" м.Дружківка, Донецька область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 15.01.2018 у справі № 905/1570/17– залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції – покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Гірничі машини-Дружківський машинобудівний завод" м.Дружківка, Донецька область.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 23.04.2018р.

Головуючий (суддя-доповідач): О.В. Стойка

Судді: І.В.Зубченко

ОСОБА_3