Постанова № 73598129, 23.04.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 236/3025/17 Номер провадження 22-ц/775/675/2018

Головуючий в 1 інстанції – Бєлоусов А.Є Єдиний унікальний номер 236/3025/17

Доповідач – Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/775/675/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2018 року Апеляційний суд Донецької області в складі суддів:

ОСОБА_1 (доповідач)

ОСОБА_2, ОСОБА_3,

за участю секретаря Ротар Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» на ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 07 грудня 2017 року цивільну справу № 236/3025/17 за скаргою Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про визнання незаконною дії та бездіяльності головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, заінтересована особа – ОСОБА_4, (суддя Бєлоусов А.Є., повний текст ухвали складений 12 грудня 2017 року),

В С Т А Н О В И В :

ПАТ «Родовід Банк» звернувся до суду зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця. В якій просив визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ від 27.09.2017 року якою на підставі п.9 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» було повернуто стягувачу виконавчий лист виданий 05.03.2013 року Петровським районним судом м. Донецька, про стягнення з ОСОБА_4 на їх користь заборгованості за кредитним договором. Заявник вважає, що вказана постанова винесена державним виконавцем із порушенням вимог закону та відсутні підстави для повернення виконавчого листа без виконання.

Ухвалою Краснолиманського міського суду Донецької області від 07 грудня 2017 року у задоволенні скарги було відмовлено.

Не погодившись з зазначеною ухвалою, заявник подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати зазначену ухвалу та постановити нову про задоволення їх вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в порушення положень ст.. 10,18 ЗУ «Про виконавче провадження» головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 не було здійснено всі необхідні дії, передбачені законом для примусового виконання рішення суду. Виконавчі дії здійснені формально, не в повному обсязі. Вважає, що висновок суду що знаходження у боржника за виконавчим листом майна на окупованій території не може бути підставою для невиконання рішення суду, адже ЗУ «Про виконавче провадження» не встановлює такої підстави для повернення виконавчого документу.

На апеляційну скаргу Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надано відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. В обґрунтування посилається на те, що державним виконавцем було зроблено запити до обліково-реєстраційних установ, однак з отриманих даних убачається, що у боржника відсутнє майно на яке можливо звернути стягнення. Нерухоме майно, що належить боржнику, знаходиться під арештом, та оголошено заборону на його відчуження. Майно перебуває в іпотеці та знаходиться на тимчасово непідконтрольній території, здійснювати виконавчі дії на якій державний виконавець немає змоги.

Крім того, вважають, що заявником при зверненні до суду зі скаргою було порушено ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження» за приписами якої учасники виконавчого провадження, окрім боржника, мають право подають таку скаргу до начальника відділу, якому підпорядкований державний виконавець, або керівником вищого органу ДВС, до повноважень якого відноситься їх розгляд. Тобто ст.74 зазначеного закону передбачає певний порядок дій, який не був дотриманий позивачем. Вважають, що повернення виконавчого документа не позбавляє стягувача можливості повторно пред’явити виконавчий лист до примусового виконання

Представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив ухвалу суду залишити без змін.

Інші особи які приймають участь по справі у судове засідання апеляційного суду не з’явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник заявника в апеляційній скарзі зазначив клопотання про розгляд справи без його участі. За ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала суду підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, чітко визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Заходи примусового виконання рішень які може здійснювати державний виконавець для належного виконання рішення визначені ст.10 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що Постановою державного виконавця від 29.04.2013 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа по справі № 0540/5807/2012 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» коштів у розмірі 16508393,75 грн. який видано Петровським районним судом м. Донецька 05.03.2013 року. Та боржнику встановлено строк для самостійного виконання рішення суду – 7 днів з дня отримання вказаної постанови державного виконавця. Копії постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження направлені боржнику для виконання та стягувачу для відома.

За повідомленням Управління Державної міграційної служби України від 08.11.2013 року боржник ОСОБА_4 зареєстрований з 06.08.2010 року за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Івана Богуна,24.

Конверт із поштовим відправленням, адресованим боржнику ОСОБА_4 за останньою відомою його адресою (Донецька область, м. Донецьк, вул. Івана Богуна,24), було повернуто відділенням УДППЗ «Укрпошта» із позначкою «за закінченням терміну зберігання». 31.07.2013 року державним виконавцем було повторно направлено боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження та повідомлення щодо необхідності виконати рішення суду в добровільному порядку.

В межах виконавчого провадження державним виконавцем було зроблено запити до обліково-реєстраційних установ.

Відповідно до повідомлення органу Державної податкової служби України від 17.07.2013 року № НОМЕР_1 інформація щодо джерел отримання доходів боржника – фізичної особи ОСОБА_4 відсутня. Також за повідомленням Державної податкової служби України від 17.07.2013 року № НОМЕР_2 діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 було припинено.

31.07.2017 року державним виконавцем з метою перевірки майнового стану боржника ОСОБА_4 було направлено запити до Державної інспекції України з безпеки на морському та річковому транспорті, до Державної авіаційної служби України, до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, до ВДАІ УМВС України в Донецькій області, до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві.

Згідно з повідомленнями, отриманими від вказаних державних органів та установ, на ім’я боржника ОСОБА_4 не зареєстровано повітряних суден, авто(мото)транспортних засобів, морських, річкових суден та інших плавзасобів; ОСОБА_4 відсутній серед реєстру осіб, які володіють контрольними пакетами акцій емітентів (10 і більше відсотків статутного капіталу).

В 2017 році державним виконавцем повторно здійснено перевірку майнового стану боржника ОСОБА_4 ОСОБА_5 використанням автоматизованої системи АСВП державним виконавцем отримано повідомлення органу Державної фіскальної служби України від 13.01.2017 року № НОМЕР_3, згідно з яким інформація щодо джерел отримання доходів боржника – фізичної особи ОСОБА_4 відсутня. За повідомленням Державної фіскальної служби України від 13.01.2017 року № НОМЕР_4 ОСОБА_4 на обліку як платник податків не перебуває, інформація про номери рахунків, відкриті у банківських установах, відсутня. За повідомленням Пенсійного фонду України від 12.01.2017 року № НОМЕР_5 інформація про отримання пенсії боржником відсутня. ОСОБА_4 не значиться серед числа осіб, які працюють за трудовими чи цивільно-правовими договорами (повідомлення ПФУ від 12.01.2017 року № НОМЕР_6).

За інформацією Управління Держземагенства у Красноарміському районі за боржником зареєстрована земельна ділянка площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Михайлівської сільської ради Красноармійського району.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта від 26.09.2017 року № 98533001 на ім’я боржника зареєстровано житловий будинок, розташований за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Югославська,44 та житловий будинок, розташований за адресою: Донецька область, м. Донецьк, вул. Степна, 132, відносно якого діє заборона на відчуження майна, зумовлена чинним договором іпотеки від 26.11.2004 року та наступним іпотечним договором від 02.02.2007 року (обтяжувач – Банк «Фінанси та Кредит», ТОВ).

Крім того, відповідно до цієї Інформативної довідки на все нерухоме майно боржника накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження, а саме: постановами державного виконавця від 16.05.2013 року та від 13.12.2013 року; постановою слідчого СВ УСБУ в Донецькій області від 22.07.2011 року накладено арешт на невизначене майно, все нерухоме майно (окрім бази відпочинку «Лазурь» та житлового будинку, розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Барнаульська,48); постановою державного виконавця від 18.01.2012 року.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.37 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачеві у разі, коли законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Постановою державного виконавця від 27.09.2017 року виконавчий документ повернуто стягувачеві на підставі п.9 ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що при здійсненні виконавчого провадження державним виконавцем не була виявлена інформація щодо готівкових коштів боржника, відкритих боржником рахунків у фінансових установах, джерел отримання доходів боржником. Відносно зареєстрованих на ім’я ОСОБА_4 об’єктів нерухомості, діє встановлена законом тимчасова заборона на відчуження такого майна, накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Таким чином, судом першої інстанції достовірно було встановлено, що дії посадових осіб Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо повернення стягувачу виконавчого документу відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та не порушують права заявника як сторони виконавчого провадження. У зв'язку з наведеним, суд обґрунтовано відмовив заявнику у задоволенні скарги.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо порушення прав боржника як сторони у виконавчому провадженні оскільки відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог, та заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження її вимог.

Наявність обставин, зазначених у пункті 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» та які стали підставою для повернення виконавчого документа, підтверджується копіями документів з виконавчого провадження, доданими до матеріалів справи, з яких вбачається, що у ОСОБА_4 відсутні доходи (не працює, пенсію не отримує) відсутні відомості щодо реєстрації за боржником будь-якого нерухомого та рухомого майна, що може підлягати примусової реалізації цього об’єкта нерухомості і отримання коштів для задоволення вимог стягувача.

Доводи апеляційної скарги, що у боржника наявне нерухоме майно на яке законом не заборонено звертати стягнення апеляційний суд не приймає до уваги оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Відносно зареєстрованої на ім’я ОСОБА_4 земельної ділянки призначеної для ведення особистого селянського господарства, згідно пункту 15 розділу Х Перехідних положень ЗК України діє встановлена законом тимчасова заборона на відчуження такого майна. На інші об’єкти нерухомості, майнові права на які зареєстровані на ім’я ОСОБА_6, накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження, у тому числі заборона на відчуження за іпотечним договором, де іпотекодержателем є треті особи, що також унеможливлює примусову реалізації об’єктів нерухомості і отримання коштів для задоволення вимог стягувача.

Крім того, повернення виконавчого документа державним виконавцем до ПАТ «РОДОВІД БАНК» не позбавляє стягувача можливості повторно пред’явити виконавчий лист до примусового виконання, чинність раніше встановлених заборон на відчуження майна боржника (арешту) зберігається, що не погіршує становище стягувача і не позбавляє останнього після усунення певних об’єктивних обставин отримати захист порушеного майнового права на підставі рішення суду.

Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції встановивши, що належне боржнику майно розташовано на території проведення антитерористичної операції, безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статті 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам - підприємцям) або юридичним особам та перебуває в іпотеці, зупиняється, у тому числі дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки) Закону України «Про іпотеку».

Тобто зазначена норма є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності. Але вона не регулює порядок виконання рішення суду про стягнення грошових коштів. Тому посилання суду першої інстанції на вказану правову норму є зайвим, але це не спростовує правильність правових висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення скарги.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовує правильність правових висновків суду. Тому виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об’єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги. Ухвала суду першої інстанції винесена з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для її скасування.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381 ЦПК України апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» залишити без задоволення.

Ухвалу Краснолиманського міського суду Донецької області від 07 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.

Судді: В.В. Папоян

ОСОБА_2

ОСОБА_3

Повний текст постанови складений 23 квітня 2018 року

ОСОБА_7 ОСОБА_1