Рішення № 73597676, 23.04.2018, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.04.2018 Справа №607/12276/17

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Сташків Н.М.,

за участі секретаря судового засідання Пастернак О.В.,

у присутності учасників судового процесу:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі адміністративну справу №607/12276/17 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області про скасування постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_3 пред’явив до суду позов до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, в якому просив скасувати постанову № 314-ДК/0165/П0/08/01-17 про накладення адміністративного стягнення від 23 серпня 2017 року, винесену державним інспектором у сфері державного контрою за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області ОСОБА_4

Позов обгрунтовано тим, що оскаржуваною постановою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 гривень.

В постанові зазначено, що він, працюючи директором ТОВ «ТК «Західний», самовільно зайняв земельну ділянку площею 0,557 га для розміщення тимчасових споруд за адресою: м. Тернопіль, вул. Будного (біля Західного ринку).

Позивач вважає вказану постанову необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки державним інспектором не взято до уваги, що він має право користування зазначеною земельною ділянкою відповідно до рішення сесії Тернопільської міської ради №6/31/99 від 26.04.2013р., укладеного на його підставі договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди від 07.12.2016р. та додаткової угоди від 13.01.2017р., якою строк дії договору продовжено до 26.04.2018р.

З цих підстав позивач вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП.

Провадження у справі відкрито за правилами КАС України, в редакції, яка була чинною станом на день постановлення ухвали про відкриття провадження, та діяла до 15 грудня 2017 року.

06 грудня 2017 року від відповідача надійшли письмові заперечення на позов, які полягають у такому:

08 червня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області видано наказ щодо проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок, як об'єктів перевірки за адресою: м. Тернопіль вул. Будного.

На його виконання державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог земельного законодавства України про охорону земель Головного управління ОСОБА_4 06.07.2017р. проведено перевірку земельних ділянок за вищевказаною адресою, якою встановлено, що між Тернопільською міською радою та TOB торговий комплекс «Західний» в особі ОСОБА_3 07.12.2016р. на підставі рішення Тернопільської міської ради від 26.04.2013р. № 6/31/99 укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди на земельній ділянці площею 0,0557 га за вищевказаною адресою, із змінами, внесеними додатковою угодою від 13.01.2017.

Зазначений договір є єдиним документом, на підставі якого позивач використовує для здійснення підприємницької діяльності земельну ділянку. Разом з тим, проведеною перевіркою встановлено, що відсутня відповідна технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється сервітут, а також не проведено державної реєстрації договору сервітуту, в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

За результатами перевірки державним інспектором складено акт обстеження земельної ділянки від 06.07.2017 № 132-ДК/170/АО/10/01/-17, акт перевірки дотримання земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 06.07.2017р. № 132-ДК/287/АП/09/01/-17, у якому зафіксовано порушення вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України, статті 53-1 КУпАП, а також видано припис від 06.07.2017р. № 132-ДК/0150Пр/03/01/-17, яким висловлено вимогу усунути порушення земельного законодавства протягом 30 (тридцяти) днів та про виконання припису в термін до 05.08.2017 повідомити Головне управління.

09.08.2017р. Головним управлінням видано наказ № 134-ДК «Про здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності», на підставі якого державним інспектором проведено перевірку виконання позивачем вищевказаного припису.

За результатами перевірки державним інспектором складено акт перевірки дотримання земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 09.08.2017р. № 314-ДК/437/АП/09/01/-17, у якому зазначено, що позивачем не виконано умови припису, складено протокол про адміністративне правопорушення від 09.08.2017р. № 132/0/92-А-ДК/0170П/07/01/-17 щодо невиконання позивачем умови припису від 06.07.2017 № 132-ДК/0150Пр/03/01/-17 та вказано статтю 188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою передбачена адміністративна відповідальність за невиконання приписів посадових осіб, а також складено протокол про адміністративне правопорушення від 09.08.2017 № 132/0/92-17-ДК/0169П/07/01/-17 щодо порушень позивачем статей 125, 126 Земельного кодексу України та статті 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою передбачена адміністративна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки. Засобами поштового зв'язку ОСОБА_3 повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення на 23.08.2017р.

Поряд з тим, державним інспектором, відповідно до ОСОБА_2 визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963, державним інспектором проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, в розмірі 14943,30 грн.

Крім цього, державним інспектором видано позивачу припис від 09.08.2017р. №314-ДК/0310Пр/03/01/-17, яким висловлено вимогу усунути порушення земельного законодавства у 30-денний строк та про виконання припису до 08.09.2017р. повідомити Головне управління.

За наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення державним інспектором 23.08.2017р. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення № 314-ДК/0165По/08/01-17, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Головне управління вважає, що позивачем використання земельної ділянки здійснюється з порушенням норм земельного законодавства, зокрема ст. ст. 79, 79-1, 98, 100 Земельного кодексу України, ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ст. ст. 25, 55-1 Закону України «Про землеустрій», ч. 1 ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки земельна ділянка, яку захопив ОСОБА_3, не сформована як об'єкт цивільних прав, інформація про неї не внесена до Державного земельного кадастру. не має кадастрового номера. Державна реєстрація речового права на земельну ділянку, як і державна реєстрація самої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, не проведена, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, не розроблена.

Також, у рішенні сесії Тернопільської міської ради не вказані особи, з якими міською радою укладатиметься договір особистого строкового сервітуту для обслуговування тимчасової споруди з метою здійснення підприємницької діяльності.

Право на користування земельною ділянкою виникає з моменту вказаної державної реєстрації земельного сервітуту, тобто з моменту реєстрації речового права за особою на земельну ділянку або її частину, яка визначена технічною документацією із землеустрою.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки вважаються будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У вищевказаному рішенні Тернопільської міської ради відсутній пункт про надання дозволу на виготовлення відповідної землевпорядної документації на земельну ділянку, на якій планується розмістити тимчасову споруду, а у позивача відсутнє рішення про передачу земельної ділянки у користування, що свідчить про самовільне зайняття позивачем земельної ділянки для обслуговування тимчасової споруди. Окрім того, позивачем не подано до суду документів, які підтверджують, що земельна ділянка надана Тернопільською міською радою саме йому.

У рішеннях Європейського суду з прав людини також вказується на необхідність дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Так, у рішенні "Трегубенко проти України" Суд ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес і саме національні органи при визначенні суспільних інтересів мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.

Внаслідок укладення між Тернопільською міською радою та позивачем 07.12.2016р. договору особистого строкового сервітуту без дотримання вимог земельного законодавства порушено сталу процедуру надання земельних ділянок в користування, яка є прозорою і ясною та сприяє юридичній визначеності у земельних правовідносинах. Позивач не надав жодних доказів, що він позбавлений юридичної можливості скористатися загальновідомою та визначеною на законодавчому рівні процедурою отримання земельної ділянки у користування.

З урахуванням зазначеного відповідач вважає оскаржувану постанову правомірною, а позов – безпідставним.

Будь-яких доказів до заперечень не надано, не надавались такі докази і в судовому засіданні, хоч при відкритті провадження у справі судом роз’яснено відповідачу обов’язок подати у визначений строк всі матеріали, що були або мали бути взяті ними до уваги при прийнятті оскаржуваної постанови, з приводу якої подано позов, про що вказано в ухвалі про відкриття провадження у справі, копія якої отримана відповідачем 11 жовтня 2017 року.

За клопотанням представника відповідача судове засідання, призначене на 17 жовтня 2017 року відкладено на 06 грудня 2017 року на 16 годину 30 хвилин.

В зазначену дату і час за клопотанням представника позивача розгляд справи відкладено до 22 лютого 2018 року до 11 години для ознайомлення з запереченнями на позов.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Відповідно до вимог п. 10 ч. 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Чинною редакцією КАС України передбачено два види проваджень для розгляду адміністративних справ – загальне і спрощене.

Справа розглядається судом у загальному провадженні, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 286 КАС України.

У судовому засіданні 22 лютого 2018 року представник позивача позов підтримав із викладених у позовній заяві обставин та просив задовольнити. Наведені в запереченнях на позов мотиви відповідача вважає необгрунтованими, оскільки позивач має право користування земельною ділянкою відповідно до рішення сесії Тернопільської міської ради №6/31/99 від 26.04.2013р., укладеного на його підставі договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди від 07.12.2016р. та додаткової угоди від 13.01.2017р. Крім того, зазначена в оскаржуваній постанові площа земельної ділянки (0,0557 га) є ідентичною тій, яка вказана в договорі, що свідчить про те, що в постанові йдеться саме про ту земельну ділянку, право користування якою має позивач, а тому звинувачення його в самовільному захопленні цієї земельної ділянки є безпідставним.

Представник відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні 22 лютого 2018 року позову не визнала, підтримавши мотиви, викладені в письмових запереченнях на позов. Судом було оголошено перерву у розгляді справи до 23 квітня 2018 року до 14 години 30 хвилин, після якої представники сторін доповнень не мали, наполягали кожен на своїй вищевикладеній позиції.

Суд, проаналізувавши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази у справі, встановив такі обставини.

Постановою № 314-ДК/0165/П0/08/01-17 про накладення адміністративного стягнення від 23 серпня 2017 року, винесеною державним інспектором у сфері державного контрою за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області ОСОБА_4, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 гривень.

В постанові зазначено, що ОСОБА_3, працюючи директором ТОВ «ТК «Західний», самовільно зайняв земельну ділянку площею 0,557 га для розміщення тимчасових споруд за адресою: м. Тернопіль, вул. Будного (біля Західного ринку).

Як убачається з копії рішення сесії Тернопільської міської ради №6/31/99 від 26.04.2013р., міська рада вирішила укласти договори особистого строкового сервітуту для обслуговування об’єктів дрібно-роздрібної торгівлі, зазначених у додатку до даного рішення на термін до 1 року, з можливістю щорічного продовження. Площі земельних ділянок для встановлення сервітуту визначити відповідно до графічних матеріалів із зазначенням бажаного місця розташування об’єкту дрібно-роздрібної торгівлі, виконаних на топографо-геодезичній основі М 1:500 з кресленням контурів та прив’язкою до місцевості, погоджених в управлінні містобудування, архітектури та кадастру.

У додатку до вказаного рішення визначено адреси земельних ділянок, зокрема в пункті 7.28 визначено адресу: вул. Будного (біля Західного ринку).

07 грудня 2016 року між Тернопільською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий комплекс «Західний» в особі керівника ОСОБА_3 укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди.

Відповідно до п. 1.2 цього договору об’єктом особистого строкового сервітуту є територія (об’єкт благоустрою) в м. Тернополі за адресою: вул. Будного (біля «Західного ринку») площею 0,0557 га, розташування та межі якої визначені в додатку до цього договору.

Особистий строковий сервітут встановлено для обслуговування тимчасових споруд на умовах, визначених цим договором (п. 1.3).

Строк дії договору з 26.04.2016р. до 26.04.2017р. (п. 2.1).

Відповідно до кадастрового плану розташування земельної ділянки, що надається в сервітутне користування ТОВ «Торговий комплекс «Західний» за адресою: вул. Будного (біля «Західного ринку») проведено опис меж земельних ділянок 0,0112 га, 0,0121 га, 0,0270 га, 0,0054 га, загальна площа яких становить 0,0557 га.

13.01.2017р. між Тернопільською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий комплекс «Західний» в особі керівника ОСОБА_3 укладено додаткову угоду, якою строк дії договору від 07 грудня 2016 року продовжено до 26.04.2018р.

04.09.2017р. ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області зі скаргою на постанову № 314-ДК/0165/П0/08/01-17 про накладення адміністративного стягнення від 23 серпня 2017 року.

Рішенням щодо розгляду скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення № 314-ДК/005/РП0/08/01-17 від 15 вересня 2017 року постанову залишено без змін, а скаргу ОСОБА_3 – без задоволення.

Мотиви відмови в задоволенні скарги у вказаному рішенні аналогічні мотивам заперечення на позов, зміст якого детально викладено в описовій частині цього судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання про обґрунтованість позовних вимог, підтвердження їх матеріалами справи та необхідність задовольнити позов з наступних мотивів.

Відповідно до статті 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки.

Визначення поняття «самовільне зайняття земельної ділянки» міститься у статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», згідно з яким самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Як установлено судом, позивач користується земельною ділянкою площею 0,0557 га для розміщення тимчасових споруд за адресою: м. Тернопіль, вул. Будного (біля Західного ринку) відповідно до рішення сесії Тернопільської міської ради №6/31/99 від 26.04.2013р., укладеного на його підставі договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди від 07.12.2016р. та додаткової угоди від 13.01.2017р., якою строк дії договору продовжено до 26.04.2018р.

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав та передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

- за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути за строком наявності речових прав особи на чужу земельну ділянку можуть бути постійними і строковими.

Відповідно до ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 6 ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту.

Статтею 25 Закону України «Про землеустрій» визначено види документації із землеустрою, пунктом ї) частини другої якої встановлено, що до документації із землеустрою відноситься технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту.

Відповідно до ст. 55-1 цього закону технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) копії документів, що є підставою для виникнення прав суборенди, сервітуту.

Відповідно до ч. 1 статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав.

Наведений перелік норм земельного законодавства свідчить про те, що законом визначено певний порядок реєстрації як речових прав на земельні ділянки, так і реєстрації самих земельних ділянок відповідно до встановлених процедур.

Разом із тим, стаття 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» не пов’язує самовільне захоплення земельної ділянки з відсутністю реєстрації відповідного права на земельну ділянку, чи відсутності документів, які у встановленому законом порядку підтверджують наявність такого права відповідно до закону.

Таким чином, користування земельною ділянкою без внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, може вважатись порушенням земельного законодавства, однак не є самовільним зайняттям земельної ділянки.

Положеннями ст. 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем ніяких доказів, на підставі яких було прийнято оскаржувану постанову, не надано.

Доводи представника відповідача про те, що у позивача відсутнє рішення про передачу земельної ділянки у користування, спростовані рішенням сесії Тернопільської міської ради №6/31/99 від 26.04.2013р., відповідно до якого міська рада вирішила укласти договори особистого строкового сервітуту для обслуговування об’єктів дрібно-роздрібної торгівлі та в додатку до вказаного рішення, зокрема в пункті 7.28 визначено адресу земельної ділянки: вул. Будного (біля Західного ринку).

Посилання представника відповідача на те, що в зазначеному рішенні Тернопільської міської ради відсутній пункт про надання дозволу на виготовлення відповідної землевпорядної документації на земельну ділянку, на якій планується розмістити тимчасову споруду, правового значення для вирішення справи не мають, оскільки стаття 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», яка містить визначення поняття самовільного зайняття земельної ділянки, не пов’язує його із зазначенням чи не зазначенням у рішенні про надання земельної ділянки в користування певних обов’язкових реквізитів.

Те ж саме стосується і доводів представника відповідача про те, що позивачем не подано до суду документів, які підтверджують, що земельна ділянка надана Тернопільською міською радою саме йому.

На виконання вказаного рішення Тернопільською міською радою з ТОВ «Торговий комплекс «Західний» в особі керівника ОСОБА_3 07 грудня 2016 року укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди, об’єктом особистого строкового сервітуту за яким є територія (об’єкт благоустрою) в м. Тернополі за адресою: вул. Будного (біля «Західного ринку») площею 0,0557 га.

Посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини "Трегубенко проти України", у якому Суд ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес і саме національні органи при визначенні суспільних інтересів мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення, в межах розгляду справи, яка розглядається, є безпідставними.

Так, вказаним рішенням ЄСПЛ розглядалось питання, яке стосувалось скасування остаточного і обов'язкового судового рішення, винесеного на користь заявника, яким заявникові було присуджене "майно", і Суд розцінив скасування цього остаточного і обов'язкового рішення суду таким, що становить втручання у право заявника на мирне володіння майном (пункти 50,51 рішення). Суд повторив, що «позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.»

Натомість, у справі, що розглядається, предметом позову є не право позивача на мирне володіння його майном, а постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності.

На підставі оскаржуваної постанови позивач не позбавляється власності. Також, відповідачем не доводилась значимість суспільного інтересу, для захисту якого ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності.

Представники відповідачів у судовому засіданні не змогли навіть обґрунтувати , кому, на їх переконання, заподіяна шкода правопорушенням, і в чому така шкода полягає, зіславшись лише на відповідність розрахунку шкоди ОСОБА_2 визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963.

Відповідно до вказаної постанови ця ОСОБА_2 спрямована на визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам, на всіх категоріях земель внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.

Власником земельної ділянки площею 0,557 га для розміщення тимчасових споруд за адресою: м. Тернопіль, вул. Будного (біля Західного ринку) є територіальна громада в особі Тернопільської міської ради, що прямо зазначено в договорі від 07 грудня 2016 року, яка і уклала з ОСОБА_3 цей договір сервітуту, а 13.01.2017р. продовжила строк його дії до 26.04.2018р., уклавши із ОСОБА_3 додаткову угоду.

Підстав проведення перевірки, зокрема, з чиєї ініціативи її було проведено (в разі можливого порушення інтересів власника чи законного користувача земельної ділянки) представник відповідача в судовому засіданні назвати не змогла, доказів з приводу зазначених обставин не надала.

Позов у даній справі пред’явлено позивачем з мотивів протиправного притягнення його до адміністративної відповідальності, яке не може бути виправданим наявністю вагомого суспільного інтересу, без достатніх доказів вини особи.

Оскільки на законодавчому рівні визначено, що самовільним зайняттям земельної ділянки є дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, а позивач користується земельною ділянкою площею 0,557 га для розміщення тимчасових споруд за адресою: м. Тернопіль, вул. Будного (біля Західного ринку) на підставі рішення сесії Тернопільської міської ради №6/31/99 від 26.04.2013р., укладеного на його підставі договору про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди від 07.12.2016р. та додаткової угоди від 13.01.2017р., якою строк дії договору продовжено до 26.04.2018р., то факт самовільного зайняття ОСОБА_3 цієї земельної ділянки під час розгляду справи не знайшов.

На підставі зібраних у справі доказів суд вважає, що відповідачем не доведено факт самовільного зайняття ОСОБА_3 земельної ділянки, а тому висновки оскаржуваної постанови щодо вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП, є необґрунтованими, а накладення штрафу – безпідставним.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб’єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб’єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб’єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З урахуванням конкретних обставин справи, встановлених під час судового розгляду, суд приходить до переконання про наявність достатніх підстав для скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ст. 53-1 КУпАП та закриття справи про адміністративне правопорушення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 9, 90, 242 – 246, 250, 255, 286, 295, 297, п. п. 15.5 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 (м. Тернопіль, вул. Київська, 5/7, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області (м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8, код ЄДРПОУ 39766192) про скасування постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності задовольнити.

Скасувати постанову № 314-ДК/0165/П0/08/01-17 про накладення адміністративного стягнення від 23 серпня 2017 року, винесену державним інспектором у сфері державного контрою за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області ОСОБА_4, якою ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 680 гривень.

Закрити провадження про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 53-1 КУпАП.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом десяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повне рішення суду складено 23 квітня 2018 року.

Головуючий суддяОСОБА_6