Постанова № 73596045, 18.04.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Бородіна О.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

18 квітня 2018 р. м. ХарківСправа № 642/6023/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

Головуючого судді Бартош Н.С.,

Суддів: Макаренко Я.М., Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України (Східний територіальний юридичний відділ) на рішення Ленінського районного суду м. Харкова (суддя Бородіна О.В.) від 28.12.2017р. (повний текст виготовлений 28.12.2017 р.) по справі № 642/6023/17

за позовом ОСОБА_2

до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату

про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_2 звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”; скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, оформлене п. 10 протоколу № 78 від 21.07.2017 року; зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України “ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні ( або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., у зв'язку із встановленням йому третьої групи інвалідності в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_2; зобов'язати Міністерство Оборони України подати звіт про виконання судового рішення протягом 45 днів з дня набрання ним чинності; зобов'язати Харківський обласний комісаріат повторно направити документи ОСОБА_2 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 28.12.2017р. по справі № 642/6023/17 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Скасовано рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, оформлене п. 10 протоколу № 78 від 21.07.2017 року.

Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України “ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні ( або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., у зв'язку із встановленням йому третьої групи інвалідності, в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_2

Зобов'язано Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_2 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 28.12.2017р. по справі № 642/6023/17 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_2 проходив строкову військову службу у Збройних силах СРСР з 21.04.1982 р. по 26.07.1984 р., з них приймав участь у бойових діях в складі діючої армії в Демократичній Республіці Афганістан в складі в/ч 2066, що підтверджується військовим квитком, архівною довідкою, довідкою Київського РВК м Харкова.

Згідно витягу з протоколу № 2656 від 01.11.2013 р. Засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця - отримані сержантом у відставці ОСОБА_2 під час проходження військової служби поранення голови, правої ноги (контузія головного мозку - 1983 р.), та наступні захворювання - пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно з копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 10 ААБ № 201366 від 19 лютого 2014 року, позивачу встановлено третю групу інвалідності. Причина інвалідності поранення, контузія, такі, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Позивач звернувся до Харківського ОВК із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням третьої групи інвалідності внаслідок отримання поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, надавши всі необхідні документи.

Розглянувши подані документи, Комісія МО України з розгляду питань пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби 29.07.2016 року прийняла рішення, оформлене п. 10 протоколу № 61, про повернення документів ОСОБА_2 на доопрацювання у зв'язку з тим, що він проходив службу у Прикордонних військах КДБ СРСР.

Вказане рішення було оскаржене позивачем до суду.

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 21.04.2017 року у справі № 640/3242/17, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017 року, позов ОСОБА_2 був задоволений. Визнано протиправним та скасовано рішення Комісії МО України про повернення без розгляду на доопрацювання документів щодо призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги як інваліду третьої групи з 19.02.2014 року, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання Комісії МОУ від 29.06.2016 року № 61 п. 10.

Зобов'язано МО України розглянути питання про призначення та виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІІ групи з 19.02.2014 року, інвалідність якого настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні ( або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 р. та ст.ст. 16 - 16-3 ЗУ “ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму на дату встановлення інвалідності.

Листом № 2074/ВСЗ від 07.08.2017 р. Харківський ОВК повідомив позивача про рішення Комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги від 21.07.2017 р. № 78, п.10, прийняте на виконання вказаних судових рішень. Рішенням Комісії МО України відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_2, на підставі того, що він проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР, та Міністерство Оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення позивача з Прикордонних військ КДБ СРСР, тому витрати, пов'язані із виплатою одноразової грошової допомоги мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.

Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що висновки викладені в рішенні Комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги від 21.07.2017 р. № 78 п. 10, є такими, що суперечать вимогам закону, а тому вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Судова колегія не погоджується із ствердженням відповідача про те, що виплата одноразової грошової допомога позивачу має здійснюватись Державною прикордонною службою України, виходячи з наступного.

Позивача призвано на строкову службу наказом Міністра оборони колишнього СРСР та перебував на військовому обліку у відповідному РВК МО України, причинний зв'язок поранення, отриманого позивачем під час виконання обов'язків військової служби в період перебування в Афганістані - встановлено військово-лікарською комісією Міністерства оборони України.

Згідно п. 1 ч. 1 Указу Президії Верховної ОСОБА_3 СРСР від 21.03.1989 №10224-ХІ “Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ” - прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР. Отже, на день звільнення позивача із строкової служби прикордонні війська входили до вкладу Збройних Сил СРСР.

У відповідності до п. п. 1, 2 Постанови Верховної ОСОБА_3 України від 24.08.1991 р. “Про військові формування на Україні”, Верховна ОСОБА_3 України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, ОСОБА_3 України. Утворено Міністерство оборони України.

Згідно з ст.4 Закону України “Про правонаступництво”, органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Згідно п. 2 постанови КМУ від 02.01.1992 року №3 “Питання Державного комітету у справах державного кордону України” з наступними змінами - Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Тобто, Державний комітет у справах охорони державного кордону України (нині Державна прикордонна служба України) у 1992 р. став правонаступником лише тієї частини прикордонних військ КДБ СРСР, що базувалась на території України.

Позивач проходив службу у прикордонних військах колишнього СРСР та перебував на обліку у Середньоазіатському прикордонному окрузі КДБ СРСР, до якого Державний комітет у справах охорони державного кордону України не мав відношення.

Також, зважаючи, що позивач проходив службу саме у Збройних Силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні МО СРСР, правонаступником якого в подальшому стало МО України, та в силу ст.16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” і Порядку № 975 - обов'язок щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому IІI групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на МО України.

За таких обставин твердження відповідача про те, що витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги позивачу мають здійснюватись Державною прикордонною службою України - безпідставні та протиправні.

Судова колегія зазначає, що рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги від 21.07.2017 року, протокол № 78, п. 10, прийняте з тієї ж підстави, що й попереднє рішення про направлення документів позивача на доопрацювання від 29.07.2016 року, протокол № 61, п. 10, а саме проходження заявником військової служби в Прикордонних військах КБД СРСР. Та це рішення Комісії МО України вже визнане протиправним чинним судовим рішенням - постановою Київського районного суду м. Харкова від 21.04.2017 року у справі № 640/3242/17 та ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017 року. Вказаними рішеннями обґрунтоване право позивача на отримання вказаної одноразової грошової допомоги.

Крім того, колегією суддів не приймаються доводи представника МО України викладені у письмових запереченнях із ствердженням відповідача, що ОСОБА_2 не подано документ про обставини поранення, оскільки як вже було зазначено, ці доводи спростовані названими судовими рішеннями.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів вважає висновки, викладені в рішенні Комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги від 21.07.2017 р. № 78 п. 10, є такими, що суперечать вимогам закону, а тому вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими.

Таке рішення Комісії Міністерства оборони України є протиправним та підлягає скасуванню із зобов'язанням останнього прийняти рішення про призначення ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України “ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей” та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні ( або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., у зв'язку із встановленням йому третьої групи інвалідності, в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_2

Твердження апелянта, що зобов’язання судом Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, “ефективний засіб правого захисту” у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Судовим розглядом встановлено, що позивач вже звертався до суду з позовом щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги в зв’язку з отриманими пораненнями під час проходження строкової служби. Судовим рішення позов задоволено. Проте, відповідач на виконання судового рішення про зобов’язання МО України розглянути питання про призначення та виплату вказаної допомоги, як інваліду 3 групи, прийняв рішення про відмову.

Також, у відповідності з п. 13 Порядку № 975 - після прийняття рішення за результатами розгляду документів заявника - розпорядник бюджетних коштів надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови. Зважаючи, що рішення комісією МО України приймається за результатами розгляду документів заявника, а такі документи повернуті Харківському ОВК - необхідно зобов'язати Харківський ОВК повторно направити документи позивача щодо одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству Оборони України.

Позивач, звертаючись до суду із позовом, порушив питання, що стосуються здійснення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі.

Відповідно до ч.1 ст.267 КАС України (в редакції що діяла на момент звернення до суду) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи ст. 14 КАС України щодо обов'язковості судових рішень, ст.287 КАС України щодо процесуальної можливості сторони виконавчого провадження оскаржити дії державного виконавця у процесі виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням цього рішення шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання.

З врахуванням встановлених під час судового розгляду справи обставин, суд приходить до висновку, що позивачем обрано належний спосіб захисту порушеного права, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що постанова Ленінського районного суду м. Полтава від 28.12.2017 р. по справі № 642/6023/17 прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для її скасування в цій частині.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України (Східний територіальний юридичний відділ) на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 28.12.2017р. по справі № 642/6023/17 – залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 28.12.2017р. по справі № 642/6023/17 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату, про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку і строки, визначені ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_1Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 23.04.2018 року.