Постанова № 73596037, 17.04.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/1553/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Подобайло З.Г.

суддів: Старостіна В.В. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.12.2017, суддя В.О. Павлічек, м. Суми, повний текст складено 11.12.17 по справі № 818/1553/17

за позовом ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання судового рішення Конотопського міськрайонного суду у справі № 2а-197/2008 від 11.04.2008 року та зобов'язати Державну казначейську службу України перерахувати кошти в сумі 1 770,00 грн. на рахунок ОСОБА_1 за відповідним виконавчим документом, нарахувати та виплатити компенсацію за порушення строку виконання судового рішення за увесь час прострочення.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 11.12.2017р. адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання судового рішення Конотопського міськрайонного суду у справі № 2а-197/2008 від 11.04.2008 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Державна казначейська служба України вважає, що вказана постанова суперечить вимогам закону, тому подала апеляційну скаргу . в якій вказує , що станом на сьогоднішній день в Казначействі на виконанні за бюджетною програмою КПКВ 3504040 „Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державною” дійсно знаходиться постанова Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11.04.2008 по справі №2-а-197/2008 про стягнення з Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення на користь ОСОБА_1 недоплаченої щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій в розмірі 1770,00 грн., яка надійшла до органів Казначейства 31.01.2017 згідно акту приймання-передавання №30 і з цієї дати взята на облік до виконання. На виконанні в Казначействі за КПКВ 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» перебуває 174,1 тисяч судових рішень на суму понад 4,8 млрд. гривень. Законом України „Про Державний бюджет України на 2017 рік” на поточний рік за Програмою передбачено 500,00 млн. гривень. За рахунок передбачених на 2017 рік бюджетних призначень Казначейство має можливість здійснити перерахування коштів за судовими рішеннями, що подані до Казначейства за період з 25 серпня 2013 року по 10 липня 2015 року включно. Отже, Казначейство зможе здійснити заходи щодо перерахування коштів на користь ОСОБА_1 лише після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше постанови суду №2-а-197/2008, оскільки згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Враховуючи недостатність бюджетних призначень за Програмою для погашення заборгованості за поданими судовими рішеннями та наявність сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих документів. Казначейство на сьогоднішній день позбавлене можливості виконати постанову суду №2-а-197/2008, з об'єктивних причин. Судом першої інстанції не взято до уваги, що Казначейство протягом 2017 року зверталося до Міністерства фінансів України щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України (копії листів наявні в матеріалах справи), тому на сьогоднішній день Казначейством відкладено безспірне списання коштів державного бюджету за постановою суду №2-а-197/2008 на підставі частини 2 пункту 49 Порядку. Даний виконавчий документ знаходиться на зберіганні в Казначействі до його виконання у повному обсязі. Наявність заборгованості з виконання судових рішень підтверджена державою у статті 19 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», тому обставини наявності такої заборгованості не підлягають доказуванню, так як є загальновідомими. Проте , питання передбачення коштів на певну мету у законі про Державний бюджет України віднесено виключно до прерогативи Верховної Ради України, а не казначейства. Судом першої інстанції не враховано, що перерахування коштів стягувачам із затримкою відбувається не через протиправні дії чи бездіяльність Казначейства, а виключно у зв’язку з наявністю сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих документів, та передбаченими у Законах про Державний бюджет України обмеженими асигнуваннями для погашення наявної заборгованості за поданими судовими рішеннями. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції посилається на практику Європейського суду з прав людини, проте в даному випадку Позивач просить визнати протиправною бездіяльність конкретного державного органу, який може діяти виключно в межах наданих йому повноважень та залежить у своїй діяльності від рішень інших суб’єктів. Крім того, боржником за постановою суду №2-а-197/2008 виступає Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради, тому, в першу чергу, у вказаного державного органу залишається обов’язок виконання відповідного судового рішення. Просить суд скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 по справі №818/1553/17 в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що постановою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11.04.2008 року по справі № 2а-197/2008 стягнуто з Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2007 рік в розмірі 1 770,00 грн.

Постанова Конотопського міськрайонного суду Сумської області у справі № 2а-197/2008 від 11.04.2008 року направлена до Головного управління державної казначейської служби України у Сумській області, що також підтверджується листами Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області від 09.08.2017 рок та від 13.09.2017 року, однак доказів виконання даного рішення відповідачем надано суду не було.

Відповідно до листів Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області від 09.08.2017 року № Д-35/02.2/09-38 та від 12.09.2017 року № П-44/02.2/09-38, після надходження довідки з Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення про здійснені нарахування за рішеннями суду, у відповідності до вимог п.п. 14, 15, 16 Порядку погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою, зазначене рішення актом приймання-передавання № 30, 36 передано до Головного управління державної казначейської служби України у Сумській області.

Однак, на момент розгляду справи, постанова Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11.04.2008 року по справі № 2а-197/2008 залишається не виконаною більше дев'яти років.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того , що бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання протягом тривалого часу рішення Конотопського міськрайонного суду є протиправною, в зв’язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання судового рішення Конотопського міськрайонного суду у справі № 2а-197/2008 від 11.04.2008 року визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про зобов’язання Державної казначейської служби України перерахувати кошти на рахунок ОСОБА_1 за виконавчим документом в сумі 1 770,00 грн., то суд першої інстанції вважає, що в цій частині позову необхідно відмовити, оскільки Конотопським міськрайонним судом Сумської області вже приймалось рішення про стягнення на користь позивача грошових кошів в сумі 1 770,00 грн. Тобто позивачем використано своє право на судовий захист в частині стягнення належних йому коштів. Також , суд першої інстанції дійшов висновку , що компенсаційні виплати повинні бути перераховані на рахунок позивача одночасно із виплатою основної частини боргу, а сума коштів відповідно до рішення Конотопського міськрайонного суду у справі № 2а-197/2008 від 11.04.2008 року не виплачена позивачу станом на час розгляду справи, позовні вимоги в цій частині є передчасними, та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає ОСОБА_2 України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № 4901-VI від 05 червня 2012 року встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених ч.1 ст.1 Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання.

Відповідно до ч.1 ст.2 вищезазначеного Закону держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов’язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Частиною 1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З метою реалізації п.3 розд.II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року №440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою.

Пунктом 2 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою передбачено, що боржник – це зазначений у рішенні суду або виконавчому документі суб’єкт, який повинен сплатити кошти або вчинити інші дії майнового характеру щодо особи, на користь чи в інтересах якої ухвалено це рішення.

Необхідно зазначити, що погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845.

Згідно з п.2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників безспірне списання – це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання рішень про стягнення коштів Казначейством та його територіальними органами без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Відповідно до п.3 вищезазначеного Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 15 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників передбачено, що дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Казначейства або суду.

Відповідно до п.47 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

Згідно з п.48 вищезазначеного Порядку для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету відповідно до п.47 цього Порядку в Казначействі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

Пунктом 49 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників передбачено, що у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Колегія суддів вважає, що порушено право позивача на обов'язкове виконання судового рішення, гарантоване ст. 124 Конституції України, та на соціальний захист, гарантоване ст. 46 Конституції України.

За приписами ч.1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі –Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 19 Конвенції для забезпечення дотримання державами-учасницями Конвенції взятих на себе зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов’язків цивільного характеру. У справі “Горнсбі проти Греції” Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов’язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади: "Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід'ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов'язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)" (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини: "Гасан і Чеус проти Болгарії" від 26.10.2000 року).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 року по справі "Комнацький проти України" зазначив, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією (від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод").

Також, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 року у справі "ОСОБА_1 проти України", державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням.

Таким чином, колегія суддів зауважує на те, що відсутність коштів у боржника чи у держави на виконання взятих на себе зобов'язань, не звільняє боржника від виконання рішення суду, та не є обставиною, яка ускладнює його виконання.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини Гордєєви і Гурбик проти України від 17 січня 2006 року зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Таким чином, відмовою протягом декількох років здійснити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015 за заявою N 38667/06 у справі "Будченко проти України" наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 39). А у рішенні від 10.03.2011 у справі "Сук проти України" (заява N 10972/05) - вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (пункт 23).

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Так само, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 N 5-рп/2002, від 17.03.2004 N 7-рп/2004,від 01.12.2004 N 20-рп/2004, від 09.07.2007 N 6-рп/2007).

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі N 21-399во10, від 07.12.2012 у справі N 21-977во10, від 03.12.2010 у справі N 21-44а10).

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що ним надано належні докази про направлення до Міністерства фінансів України листів із пропозиціями щодо необхідності внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України» у частині збільшення видатків на виконання бюджетної програми КПКВК 3504040, оскільки адресовані Міністерству фінансів України з цього приводу листи, стосуються інших періодів і не є належними доказами своєчасного, протягом 10-денного терміну з дня надходження постанови суду щодо позивача, надання відповідачем пропозицій Мінфіну щодо необхідності внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України».

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання судового рішення Конотопського міськрайонного суду у справі № 2а-197/2008 від 11.04.2008 року.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 321 323, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.12.2017 по справі № 818/1553/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_2Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст постанови складено 23.04.2018.