Постанова № 73595903, 19.04.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 р. м. ХарківСправа № 537/5402/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

головуючого судді: Русанової В.Б.

суддів: Курило Л.В. , Присяжнюк О.В.

за участю секретаря судового засідання - Жданюк А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 21.02.2018 року, (суддя Хіневич В.І., повний текст складено 26.02.2018 року) по справі № 537/5402/17

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Крюківського району департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області

третя особа Управління Державної казначейської служби України у м. Кременчук Полтавської області

про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просила:

-визнати причини пропуску строку для звернення до Управління соціального захисту населення Крюківського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО (далі – УПСЗН, відповідач) із заявою про призначення одноразової допомоги при народженні дитини поважними та поновити його;

-зобов'язати Управління соціального захисту населення Крюківського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО призначити та виплатити суму одноразової допомоги при народженні дитини у розмірі 41280 грн.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21.02.2018 р. відмовлено у задоволенні позову.

Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду і прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Конвенції про права дитини, Конституції України, Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», судової практики Європейського Суду.

УПСЗН подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції – без змін, посилаючись на п. 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою КМУ № 1751 від 27.12.2001 року.

Сторони в судове засідання не прибули, належним чином повідомленні про дату, час та місце судового розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229 та ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в УПСЗН Крюківського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області як особа, якій призначено державну соціальну допомогу малозабезпеченій сім'ї, є багатодітною матір'ю, має трьох дітей ОСОБА_2, 29.03.2001 р. н.; ОСОБА_3, 15.10.2007 р. н.; ОСОБА_4, 02.02.2015 р. н., що що підтверджується довідками, свідоцтвами про народження (а.с. 7, 10-12).

02.02.2015р. позивачка народила доньку в м. Єнакієвее Донецької області , яке відноситься до населеного пункту, на на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2018 р. № 79-р) " Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження" .

04.05.2016р. позивачкою отримано свідоцтво пр народження дитини у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Волноваського районного управління юстиції у Донецькій області.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до УПСЗН Крюківського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області з заявою про призначення допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відносно доньки - ОСОБА_3, 02.02.2015 р. н.

15.09.2017 року УПСЗН Крюківського району Департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області листом 03/12797 відмовило у призначенні допомоги, посилаючись на несвоєчасне звернення, а саме пізніше , ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Позивач, не погоджуючись з рішенням відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв правомірно, в межах повноважень та у спосіб встановлений законом.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", Законом України "Про охорону дитинства",Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми».

Відповідно до ч.1 ст.1 Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» громадяни України в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Пунктом 2 ч.1 ст. 3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» передбачено види державних допомог сім'ям з дітьми, в тому числі допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина перша статті 5, частина перша статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дитини.

Згідно ст.10 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Відповідно до п.11 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» (далі – Порядок № 1751) визначено, що для призначення одноразової допомоги при народженні дитини органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подаються такі документи: заява одного з батьків, копія свідоцтва про народження дитини, довідка, видана державним органом реєстрації актів цивільного стану для призначення одноразової допомоги при народженні дитини.

Відповідно до п.12 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше, ніж через 12 календарних місяців після народження дитини, колегія суддів вважає безпідставним з наступних підстав.

Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з правомірності відмови відповідача, оскільки позивач звернулася за призначенням допомоги поза межами 12 календарних місяців після народження дитини, а законодавчо строк звернення не підлягає поновленню.

Колегія суддів зазначає, що при вирішенні спору, відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд має керуватися принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому позбавлення дитини благ, гарантованих державою є неприпустим.

В пункті 1 статі 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 789-ХІ1 від 27.02.1991 p., передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно ст.1, ч.2 ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Аналогічні зобов'язання України передбачені і у основних міжнародно-правових актах. Стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року) визначає право кожної людини на соціальне забезпечення, а ст. 10 цього ж Пакту декларує визнання Державами-учасницями, що сім'ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання.

Відповідно до ст.7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства" з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та іншими законами України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (ч.2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб").

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживала під час народження дитини в м. Єнакієво, Донецької області, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, легалізація в установленому порядку документа, що засвідчує народження дитини, відповідно до ч. 3 ст. 11 Постанови КМУ від 27.12.2001 року №1751 «Про затвердження порядку призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми», відбулась тільки 04.05.2016 року. Без отримання вказаних документів була позбавлена права звернутись з відповідною заявою про отримання допомоги.

Конституцією України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Право на соціальний захист належить до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Так, у справі "Тлімменос проти Греції" (Thlimmenos v. Greece, рішення від 06.04.2000, заява № 34369/97) ЄСПЛ наголосив, що згідно зі статтею 14 Конвенції право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, порушується, коли Держави ставляться по-різному до осіб в аналогічних ситуаціях, не забезпечуючи при цьому об'єктивного та розумного виправдання. Однак це не єдиний аспект заборони дискримінації у статті 14 Конвенції. Право не зазнавати дискримінації у користуванні правами, гарантованими Конвенцією, також може бути порушене, коли Держави, не маючи об'єктивних і розумних підстав, не застосовують різний підхід до осіб, які перебувають у ситуаціях, що істотно відрізняються.

Отже, проживаючи на території України, де органи державної влади тимчасово не здійснюються свої повноваження, у позивача була фактично відсутня можливість реалізувати своє право на соціальний захист передбачений законодавством України, з огляду на неможливість вчасного отримання свідоцтва про народження дитини.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до ч.7 ст. 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що механізм призначення соціальних виплат, встановлений Порядком № 1751, не повинен звужувати права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, а тому позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову допомогу при народженні дитини підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про визнання поважними причин пропуску строку для звернення до УПСЗН з заявою, колегія суддів, вважає що останні задоволенню не підлягають.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Крім того , поновлення зазначеного строку звернення не передбачено законодавчо та суд не наділений такими повноваженнями.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позову шляхом зобов'язання УПСЗН призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

Згідно п. 2 ч.1 ст. 315, п. 4 ч. 1 с т. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21.02.2018 р. підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Керуючись ст. 243, 250, 310, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 21.02.2018 по справі № 537/5402/17 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Крюківського району департаменту соціального захисту населення та питань АТО виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_5Судді ОСОБА_6 ОСОБА_7 Повний текст постанови складено 23.04.2018 року.