Постанова № 73595856, 24.04.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/2730/17

Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді – Запорожана Д.В.,

судді – Яковлєва О.В.,

судді – Танасогло Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТУ ДСА України в Миколаївській області про стягнення підвищеної заробітної плати в сумі 25921,29 гривень.

Свої позовні вимоги обґрунтував несплатою спірних коштів у добровільному порядку.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року відмовлено в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вищенаведене рішення, як таке, що прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з необґрунтованості даного позову та відсутності підстав для його задоволення.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просив суд стягнути з відповідача 25921,29 гривень підвищеної на 50 відсотків заробітної плати за певні періоди 2015-2016 років.

У зазначених періодах позивачу виплачувались певні суми заробітної плати /а.с. 18/.

Чинною постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2017 року було стягнуто на користь позивача 51 409,46 гривень заробітної плати за 2015 рік /а.с. 7/.

Чинною постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2016 року було зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищену заробітну плату за ті ж самі періоди (2015-2016 рр.), за які він в межах даної справи просить повторно стягнути заробітну плату вже в певній сумі.

При цьому жодне рішення не містить зазначення того, що відповідні стягнення та нарахування повинні бути проведені з урахуванням вже сплачених сум.

За вищенаведеними рішеннями видано виконавчі листи.

Таким чином, за наслідками тяжб позивача склалась наступна ситуація:

-позивачу виплачувалися певні суми заробітної плати за період 2015-2016 років;

-мається два рішення суду про протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу заробітної плати, періоди в яких частково перетинаються (2015-2016 роки);

-за періоди 2015-2016 років, за які позивач просив стягнути заробітну плату вже у певній сумі, вже мається рішення суду про зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку заробітну плату.

Таким чином, при задоволенні даного позову у відповідача може виникнути обов’язок щодо сплати позивачу заробітної плати за деякі періоди 2015-2016 років у потрійному розмірі, так як згідно Основного Закону України кожне рішення підлягає обов’язковому виконанню.

Отже, щодо позовних вимог у даній справі, то вони вже задоволені попереднім рішенням апеляційного суду, а подвійне задоволення фактично одних і тих самих позовних вимог різними рішеннями суду, не те що не передбачено, а прямо заборонено Законом (п.7 ч.1 ст.238 КАС України).

Позивач-суддя скаржиться на те, що відповідач не виконує рішення суду щодо виплати заробітної плати, тому йому необхідно ще одне рішення суду фактично з тих самих правовідносин між тими самими сторонами для більш ефективного захисту своїх прав.

По-перше суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні даного позову, внаслідок чого фактично склалася ситуація згідно якої відповідач згідно одного рішення повинен виплатити заробітну плату в певній сумі за певний період, а згідно другого за той же період і в тій же сумі – не повинен.

Виникає невирішуване питання щодо виконання зазначених рішень суду.

По-друге, у разі відмови суб’єкта владних повноважень виконати рішення суду, у позивача є значна кількість процесуальних заходів для впливу на такого суб’єкта, а саме:

- з метою забезпечення виконання рішення суду, суд може вжити заходів забезпечення позову (ч.6 ст.373 та ст.151 КАС України);

- суд може змінити порядок чи спосіб виконання рішення (ст.378 КАС України);

- суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення, а у разі відсутності звіту оштрафувати порушника (ст.382 КАС України);

- можливо оскаржити рішення, дії чи бездіяльність ДВС у разі невиконання нею дій, передбачених Законом по стягненню відповідних сум (ст.287 КАС України).

Крім того, позивач може подати заяву про визнання дій, рішень, бездіяльності суб’єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду – протиправними (ст.383 КАС).

Більш того, за невиконання судових рішень встановлено кримінальну відповідальність.

Однак, позивач чомусь не має бажання скористатися вищенаведеними процесуальним інструментарієм, а бажає виключно, ще одне рішення про подвійне стягнення однієї і тієї ж самої суми.

З метою уникнення таких ситуацій «новим» процесуальним Законом було запроваджено п.7 ч.1 ст.238 КАС України, відповідно до якого суд закриває провадження у справі щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб’єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб’єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, провадження у справі підлягає закриттю.

Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив вищенаведені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи по суті, внаслідок чого його рішення підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 238, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року – скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області про стягнення підвищеної заробітної плати в сумі 25921,29 гривень – закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк передбачений ст.329 КАС України.

Головуючий /ОСОБА_2/

Судді /ОСОБА_3 /

/ОСОБА_4/