Постанова № 73595636, 17.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/149/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Святецького В.В.,

суддів Гудима Л.Я., Шинкар Т.І.,

з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Головного управління ДФС у Львівській області та Галицької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року (прийнята о 16:30 год. у м. Львові, головуючий суддя Гулкевич І.З., повний текст складений 17 грудня 2017 року) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області та Галицької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги, рішення про опис майна в податкову заставу,-

В С Т А Н О В И В :

29 вересня 2017 року фізична особа-підприємець (ФОП) ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: а) визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Галицької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі – Галицька ОДПІ) за №2040-23 від 29 травня 2015 року;

б) визнати протиправним та скасувати рішення Галицької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області за №10868 від 06 липня 2015 року про опис майна у податкову заставу;

в) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області за №0113051311 від 06 вересня 2017 року.

Постановою від 12 грудня 2017 року Львівський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив в повному обсязі.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ГУ ДФС у Львівській області та Галицька ОДПІ подали апеляційні скарги, оскільки вважають, що суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, не дав належної оцінки доказам контролюючого органу, а також неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

В апеляційній скарзі відповідачі також зазначають, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на ті обставини, що суми податкових зобов’язань позивача на час розгляду справи є узгодженими та у встановлені законодавством строки до бюджету не сплачені, а тому визнаються податковим боргом.

Таким чином, на думку відповідачів, контролюючий орган правомірно вжив передбачених податковим законодавством заходів для погашення податкового боргу та застосував штрафні санкції за прострочення погашення податкових зобов’язань.

З огляду на викладене, відповідачі просять скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Правом подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.

Представник відповідачів в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційних скарг та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Позивач та його представник заперечили вимоги апеляційної скарги та просять залишити скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, апеляційний суд вважає, що скарги не належить до задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що ФОП ОСОБА_1 подав декларації по єдиному податку: 28.01.2015 року на суму 4810, 00 грн., яка сплачена на підставі платіжного доручення №15 від 26.01.2015 року; 23.07.2015 р на суму 6656,01 грн., яка сплачена на підставі платіжного доручення №41 від 28.07.2015 року; 03.11.2015 р на суму 4077,80 грн., яка плачена на підставі платіжного доручення №67 від 04.11.2015 року; 15.01.2016 року на суму 7400,63 грн., яка сплачена на підставі платіжного доручення №81 від 21.01.2016 року; 26.04.2016 року на суму 282,04 грн., яка сплачена на підставі платіжного доручення №93 від 25.04.2016 року; 12.07.2016 року на суму 4287,10 грн., яка сплачена на підставі платіжного доручення №98 від 11.07.2016 року; 24.10.2016 року на суму 4635,00 грн., яка сплачена на підставі платіжного доручення №106 від 18.10.2016 року; 17.01.2017 року на суму 8443,50 грн., яка сплачена на підставі платіжного доручення №115 від 18.01.2017 року; 24.04.2017 року на суму 7699,63 грн., яка сплачена на підставі платіжного доручення №120 від 24.04.2017 року; 05.07.2017 року на суму 1819, 00 грн., яка сплачена на підставі платіжного доручення №132 від 05.07.2017 року; 18.10.2017 року на суму 1601,13 грн., яка сплачена на підставі платіжного доручення №165 від 27.10.2017 року.

26.01.2015 року ФОП ОСОБА_1 помилково сплатив 4810,00 грн. єдиного податку на недіючий рахунок ГУ ДКСУ у Львівській області, а саме: згідно платіжного доручення №15 від 26.01.2015 року перераховано 4810,00 грн. з поточного рахунку ФОП ОСОБА_1 у Західному ГРУ ПАТ КБ ,,Приватбанк” м. Львів МФО 325321 (призначення платежу сплата єдиного податку підприємця за грудень 2014 року) на рахунок ГУ ДКСУ у Львівській області № 34216379700008, одержувач місцевий бюджет Сихівського району м. Львова.

27.01.2015 року ФОП ОСОБА_1 подав до ДПІ у Сихівському районі м. Львова заяву від 27.01.2015 року про перерахування сплачених коштів єдиного податку на діючий інший рахунок єдиного податку ГУ ДКСУ у Львівській області.

03.02.2015 року ДПІ у Сихівському районі м. Львова направила Управлінню державного казначейства Сихівського району м. Львова висновок №130-20 від 31.01.2015 року для перезарахування коштів на діючий правильний рахунок єдиного податку в сумі 4810,00 грн..

Однак, станом на час розгляду справи судом першої інстанції висновок ДПІ у Сихівському районі м. Львова про перерахування помилково сплачених коштів в сумі 4810,00 грн. не був виконаний.

29 травня 2015 року податковий орган виніс податкову вимогу №2040-23 , згідно якою станом на 28.05.2015 року сума податкового боргу ФОП ОСОБА_1 за узгодженими грошовими зобов’язаннями становила 4810 грн..

06 липня 2015 року ДПІ у Сихівському районі м. Львова винесла рішення за №10868 про опис майна в податкову заставу.

Крім того, згідно висновків проведеної камеральної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань сплати узгоджених зобов’язань до бюджету, оформленої актом за №5215/1301-13-11 від 06.09.2017 року, за позивачем рахується податковий боргу за період з 28.07.2015 р до 05.07.2017 р у сумі 37005,50 грн..

На підставі висновків зазначеного акту перевірки ГУ ДФС у Львівській області винесено податкове повідомлення-рішення за №0113051311 від 06.09.2017 року, яким зобов’язано позивача сплатити штраф за платежем єдиний податок з фізичних осіб у розмірі 20% , що становить 7401,10 грн..

Висновки податкового органу базуються на тому, що позивач допустив порушення граничного строку сплати грошового зобов’язання – єдиного податку з фізичних осіб.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що помилка у реквізитах платежу, яку допустив платник податків при перерахуванні узгодженої суми грошового зобов’язання до державного (місцевого) бюджету в строк, встановлений п. 57.1 ст.57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Тому дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов’язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених п.126.1 ст. 126 ПК України та нарахування пені.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є вірними.

Так, відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу (ПК) України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 126.1 статті 126 ПК України визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов’язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій.

Водночас колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 4 статті 45 Бюджетного кодексу України податки і збори (обов’язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном).

Пунктом 231 статті 2 Бюджетного кодексу України визначено, що єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.

За змістом ч.1 ст. 43 Бюджетного кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Державна казначейська служба України, діяльність якої спрямовується і координується через Міністра фінансів України, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Відповідно до приписів ч.5 ст.45 Бюджетного кодексу України податки і збори (обов’язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування коштів на єдиний казначейський рахунок державного бюджету України.

Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України від 5 квітня 2001 року № 2346-ІІІ ,,Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” визначено, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

Суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази та встановив, що позивач своєчасно у строк, передбачений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, та у повному обсязі сплатив податкові зобов’язання з єдиного податку до місцевого бюджету Сихівського району м.Львова. Проте, у платіжному доручені від 26.01.2015р №15 про перерахування коштів помилково зазначив недіючий рахунок бюджету УДКС у Львівській області, призначений для обліку платежу сплати єдиного податку, нарахованого до 2011 р..

За таких обставин колегія суддів апеляційного суду визнає вірними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі пункту 126.1 статті 126 ПК України, оскільки суми єдиного податку зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення розрахункового рахунку в платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов'язання не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов’язання у визначений вказаною нормою ПК України строк.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано послався на правові позиції Верховного Суду України у постановах від 16.16.2015 року ( справа № 21-377а15) та від 02.12.2015 року ( справа № 826/6059/13-а), які на час винесення судом першої інстанції оскарженої постанови в силу ст. 244-2 КАС України були обов’язковими для всіх судів України.

Дійшовши обґрунтованого та вірного висновку щодо протиправності оскарженого податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції правомірно визнав протиправними та такими, що підлягають скасуванню податкову вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, які є похідними від зазначеного податкового повідомлення-рішення.

Наведені обставини спростовують доводи апеляційних скарг про невідповідність постанови суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення цих скарг.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об’єктивно і всебічно з’ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322 , 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

апеляційні скарги апеляційні скарги Головного управління ДФС у Львівській області та Галицької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі № 813/3330/17 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.В. Святецький

Судді Л.Я. Гудим

ОСОБА_2

Постанова в повному обсязі складена 23 квітня 2018 року.