Постанова № 73595629, 19.04.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/2187/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року, ухвалене суддею Главач І.А. у м. Івано-Франківськ о 14:29, повний текст якого складений 19 січня 2018 року, у справі № 809/1684/17 за адміністративним позовом судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Шамотайла Олега Васильовича до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

08 грудня 2017 року позивач – суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Шамотайло Олег Васильович звернувся в суд з позовною заявою до відповідача – Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, у якій просив визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування суддівської винагороди, виходячи з розміру заробітної плати, визначеної ОСОБА_1 України «Про державний бюджет на 2017 рік», та стягнути недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2017 року в сумі 160763,03 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що всупереч нормам, встановленим ст.133 ОСОБА_1 України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI, відповідачем нараховано та виплачено суддівську винагороду із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу – 1600 грн.

На думку позивача, грошова винагорода судді місцевого суду, який не проходив кваліфікаційне оцінювання, має становити 10 мінімальних заробітних плат, виходячи з розрахунку 3200,00 грн (розмір мінімальної заробітної плати, встановлений ст.8 ОСОБА_1 України «Про Державний бюджет на 2017 рік») * 10 (10 мінімальних заробітних плат відповідно до ч.3 ст. 133 ОСОБА_1 №2453-VI).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області щодо нездійснення нарахування та виплати судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Шамотайлу Олегу Васильовичу суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що визначена ОСОБА_1 України "Про державний бюджет України на 2017 рік" №1801-V-ІІІ від 21.12.2016, за період з 1 січня по 31 жовтня 2017 року.

Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 26289647, вул.Грюнвальдська, 11, м.Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018) на користь судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Шамотайла Олега Васильовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, вул.Федьковича,70/20 м. Івано-Франківськ, 76008) недоплачену суддівську винагороду за період з 1 січня по 31 жовтня 2017 року в сумі 160 763 (сто шістдесят тисяч сімсот шістдесят три) гривні 03 копійки із сплатою (утриманням і нарахуванням) належних податків, зборів та страхових внесків.

Постанова мотивована тим, що відповідачем порушено право позивача на передбачений ОСОБА_1 України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст.8 ОСОБА_1 України "Про Державний бюджет України на 2017 рік".

Застосування відповідачем п.3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення ОСОБА_1 Україи «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII звужує зміст та обсяг визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності суддів.

Доводи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів не обґрунтовують заперечень, оскільки наведені обставини не можуть слугувати підставою для невиконання вимог закону та взятих на себе державою зобов’язань, що також зазначено Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00).

Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що позивач відноситься до категорії суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, а тому його посадовий оклад повністю відповідає розміру, визначеному п.23 «Прикінцевих та перехідних положень» ОСОБА_1 №1402-VIII, яким передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень ОСОБА_1 №2453-VI.

В судове засідання сторони не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Указом Президента України від 20.04.2011 за №488/2011 ОСОБА_2 призначено на посаду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області строком на п'ять років (а.с. 14).

Наказом голови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.06.2011 за №244 ОСОБА_2 зараховано на посаду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з 16.06.2011 з посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с.15).

У період з січня по жовтень 2017 позивачу суддівська винагорода виплачувалась з розрахунку посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 16 000, 00 гривень, що підтверджується довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області від 27.11.2017 за №340 (а.с.16).

Зі змісту даної довідки слідує, що ОСОБА_2 нараховано і виплачено суддівську винагороду в загальному 159 236,97 гривень, в тому числі: за січень 2017 року - 16000,00 гривень, лютий 2017 року - 16 000, 00 гривень, березень 2017 року - 16 000, 00 гривень, квітень 2017 року - 16 000, 00 гривень, травень 2017 року - 16 052, 54 гривень, червень 2017 року - 16 009, 85 гривень, липень 2017 року - 16 015, 63 гривень, серпень 2017 року - 16 000, 00 гривень, вересень 2017 року - 16 040, 65 гривень, жовтень 2017 року - 15 118, 30 гривень.

На час спірних правовідносин позивач кваліфікаційне оцінювання не проходив, оскільки був призначений на посаду судді до набрання чинності ОСОБА_1 України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - ОСОБА_1 № 1402).

Позивач, вважаючи, що виплачена у січні-жовтні 2017 року суддівська винагорода не відповідає розміру, встановленому ОСОБА_1 України «Про судоустрій та статус суддів», звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

З 30.09.2016 набрав чинності ОСОБА_1 України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, згідно з п.2 “Прикінцевих та перехідних положень” якого визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим ОСОБА_1 України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI (далі – ОСОБА_1 №2453-VI), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 135 ОСОБА_1 №1402-VIIІ суддівська винагорода регулюється цим ОСОБА_1 та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим ОСОБА_1. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Разом з тим, “Прикінцевими та перехідними положеннями” ОСОБА_1 №1402-VIII передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди.

Так, відповідно до п.22 “Прикінцевих та перехідних положень” ОСОБА_1 №1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим ОСОБА_1, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим ОСОБА_1.

Пунктом 24 “Прикінцевих та перехідних положень” ОСОБА_1 №1402-VIII встановлено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у п.23 цього розділу, становить з 1 січня 2017 року для судді місцевого суду – 15 прожиткових мінімумів; з 01 січня 2018 року - 20 прожиткових мінімумів; з 1 січня 2019 року - 25 прожиткових мінімумів, з 1 січня 2020 року - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Натомість, пунктом 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ОСОБА_1 №1402-VIIІ визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень ОСОБА_1 України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI.

Виплату суддівської винагороди у ОСОБА_1 України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI від 07.07.2010 (надалі - ОСОБА_1 №2453-VI) визначено статтею 133.

Так, згідно з частиною 1 цієї статті суддівська винагорода регулюється цим ОСОБА_1, ОСОБА_1 України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, суддівська винагорода, зокрема посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до статті 133 ОСОБА_1 №2453-VI.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина 2 статті 133 ОСОБА_1 №2453-VI)

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (ч. 3 ст. 133 ОСОБА_1 №2453-VI).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач призначений на посаду судді до набрання чинності ОСОБА_1 №1402-VIІІ та не проходив кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).

Тому відповідно до пункту 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ОСОБА_1 №1402-VIIІ вона повинен отримувати суддівську винагороду відповідно до положень ОСОБА_1 України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VІ від 07.07.2010, проте з урахуванням наступних положень.

Статтею 8 ОСОБА_1 України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” (далі – ОСОБА_1 №1801-VIII) передбачено, що з 01.01.2017 встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 3200 грн.

Згідно з ст.7 ОСОБА_1 №1801-VIII з 01.01.2017 прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.

При цьому, пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" ОСОБА_1 України "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VІІІ від 06.12.2016, який набрав чинності 01.01.2017 (надалі ОСОБА_1 №1774-VІІІ) встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим ОСОБА_1 не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Водночас, пунктом 9 “Прикінцевих та перехідних положеннь” ОСОБА_1 №1774-VІІІ визначено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим ОСОБА_1 вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому ОСОБА_1.

Таким чином, ОСОБА_1 №1774-VІІІ змінено підхід до визначення розміру суддівської винагороди, здійснивши перехід від обрахування його у відповідності до мінімальної заробітної плати як розрахункової величини - на прожитковий мінімум для працездатних осіб, зокрема, шляхом внесення відповідних змін до ОСОБА_1 №1402-VІІІ, які зазначені у його “Прикінцевих та перехідних положеннях”.

Тобто, враховуючи відповідні зміни, ОСОБА_1 №1402-VІІІ введено певну диференціацію щодо розміру суддівської винагороди, зокрема щодо суддів місцевих судів. Суддям, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, суддівська винагорода визначається відповідно до ч.ч.3,4 ст.133 ОСОБА_1 №2453-VI в розмірі 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб; для суддів місцевих суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання суддівська винагорода визначається відповідно до ст.135 ОСОБА_1 №1402-VІІІ, з врахуванням посадового окладу судді з 01.01.2017 - в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Слід зазначити, що з прийняттям ОСОБА_1 №1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримували судді до його ухвалення: з 01.12.2016 розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 грн (абзац 2 ст.8 ОСОБА_1 України “Про Державний бюджет України на 2016 рік”), з 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600 грн (абзац 4 ст.7 ОСОБА_1 №1801-VІІІ).

Крім того, частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 148 ОСОБА_1 фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.13 Бюджетного кодексу України (далі – БК України) будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про ДБУ. Бюджетні призначення встановлюються законом про ДБУ (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Положеннями ч.1 ст.51 БК України встановлено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

У відповідності до ст.119 БК України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:

- бюджетним призначенням, встановленим законом про ДБУ (рішенням про місцевий бюджет);

- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Враховуючи наведене, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди ОСОБА_2 поза межами видатків державного бюджету на оплату її праці.

Разом з тим, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про правомірність обрахування позивачу розміру суддівської винагороди у зв’язку з прийнятими змінами в законодавстві, якими врегульовано спірні правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області задовольнити, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року у справі № 809/1684/17 – скасувати.

У задоволенні адміністративного позову судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Шамотайла Олега Васильовича до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_5 Постанова складена в повному обсязі 24.04.2018.