Постанова № 73595472, 24.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/216/18 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування технічними засобами, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_3 з позовом до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області, в якому просить суд:

- визнати відмову Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області у виплаті компенсації вартості на проїзд за 2016 рік протиправною;

- зобов'язати Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області виплатити в розмірі 675,69 грн. компенсацію ОСОБА_3 за квитки на проїзд за 2016 рік, згідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- стягнути з Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області на користь ОСОБА_3 5 000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд вказане судове рішення скасувати та винести нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. На думку апелянта, оскаржувана постанова винесена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Судове засідання проведено без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст.229 КАС України.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства, а висновки суду є законними та обґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та інші наявні у справі докази, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_3 21.06.2016 звернулась до управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області щодо призначення компенсації вартості проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним, або повітряним, або залізничним, або водним транспортом особам, віднесеним до категорії 1 та 2.

Відповідно наданих документів ОСОБА_3 було встановлено, що вона має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (посвідчення серія НОМЕР_1), в червні 2016 року вона їздила залізничним транспортом за напрямком Київ - Трускавець (01.06.2016) та Трускавець-Київ (19.06.2016), загальна сума вартості проїзду в зазначених білетах становить 675,69 грн.

Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області 07.07.2017 відмовило ОСОБА_3 у відшкодуванні вартості зазначеного проїзду у зв'язку з відсутністю бюджетних призначень на 2016 рік.

Вважаючи таку відмову Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області незаконною, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для невиконання гарантій, взятих на себе державою, зокрема, визначених пунктом 19 частини 1 статті 20 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Разом з тим, судом відмовлено в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди з тих підстав, що позивачем необґрунтована така вимога.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Статтею 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 1.

Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1, надаються гарантовані державою компенсації та пільги, у тому числі безплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків.

Підпунктом 13 пункту 3 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 № 936 передбачено, що відшкодування громадянам один раз на рік вартості проїзду міжміським транспортом до будь-якого населеного пункту України та у зворотному напрямку здійснюється за рахунок відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетом та за місцем реєстрації громадян на підставі проїзних квитків, пред'явлених управлінню (відділу) праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, виконкому міських, районних у містах рад.

Колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету міністрів України від 26.10.2016 № 759 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 № 936 та від 14.05.2015 № 285» було виключено абзац 1 пункту 13, що передбачав відшкодування громадянам один раз на рік вартості проїзду міжміським транспортом.

Разом з тим, оскільки гарантоване право осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи на компенсацію безплатного проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад в повному обсязі визначено пунктом 19 частини 1 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», посилання апелянта на постанову Кабінету міністрів України від 26.10.2016 року №759, як на підставу для відмови позивачу відшкодування коштів витрачених на оплату проїзду за 2017 рік, є безпідставним.

Отже, виходячи з системного аналізу вказаних правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що чинним законодавством України гарантовано право осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи на компенсацію в повному обсязі, за рахунок державного бюджету, вартості проїзду міжміським транспортом до будь-якого населеного пункту України та у зворотному напрямку один раз на рік, та погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача і зобов'язання останнього компенсувати понесені позивачем витрати.

Доводи апелянта на відсутність виділених з Державного бюджету коштів, як на причину невиконання покладеного на нього обов'язку по проведенню компенсації вартості квитків за проїзд за 2016 рік, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов'язків, що узгоджується з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення в справах «Кечко проти України», «Бурдов проти Росії»).

Крім того, позовну вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 5 000 грн., колегія суддів вважає також необґрунтованою, оскільки відповідно до пунктів 4 та 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведено, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Враховуючи, що позивач не навів доказів причинного зв'язку між діями відповідачів та завданою йому моральною шкодою, не вказав конкретно у чому полягає така шкода, не навів міркувань, з яких він виходив, визначаючи розмір завданої моральної шкоди, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав вимагати відшкодування завданої моральної шкоди, оскільки таку шкоду позивачу не завдано.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ст. 316 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області - залишити без задоволення, рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року - без змін.

Повний текст постанови складено «24» квітня 2017 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма