Постанова № 73595466, 17.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/1604/17 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «СОЮЗ» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2018 р. у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «СОЮЗ» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України, Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкової вимоги та рішення, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «СОЮЗ» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення, зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального права та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апелянт наголошує, що порушення позивачем строків сплати сум грошового зобов'язання з ПДВ відбулось виключно з вини Національного банку України, через свідоме невиконання ним судових рішень в адміністративних справах. Також позивач посилався на те, що ним були вчинені всі необхідні та достатні дії зі сплати податкового боргу, а саме подано до Національного банку України відповідні платіжні доручення, які останнім не були виконані за відсутності на те правових підстав

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства, а висновки суду є законними та обґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та інші наявні у справі докази, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15.03.2016 Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «СОЮЗ» подано податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2016 року в якій самостійно визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 37089,00 грн.

18.10.2016 позивачем подано податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2016 року в якій самостійно визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 80,00 грн.

07.12.2016 Офісом великих платників податків ДФС винесено податкову вимогу № 29-17 в якій зазначено, що станом на 06.12.2016 сума податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями становить 36 775,85 грн. та прийнято рішення про опис майна у податкову заставу №10599/10/22-10-17-02-24 згідно з яким, відповідно до статті 89 Податкового кодексу України, вирішено здійснити опис майна, що перебуває у власності (господарському віданні або оперативному управлінні) платника податків - Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «СОЮЗ» у податкову заставу.

Супровідним листом від 09.12.2016 № 11151/10/22-10-17-02-24 «Про надання інформації» в якому було зазначено про наявність станом на 07.12.2016 згідно з обліковими даними інтегрованих карток платника про наявність податкового боргу з податку на додану вартість на суму 36855,85 грн. податкова вимога від 07.12.2016 № 29-17 та рішення від 07.12.2016 № 10599/10/22-10-17-02-24 були направлені на адресу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «СОЮЗ».

Позивачем подано до Національного банку України платіжне доручення від 21.12.2016 № 1 на суму 36775,85 грн. з призначенням платежу: « 101;35574678»; Заборгованість по податку на додану вартість згідно податкової вимоги № 29-17 від 07.12.2016р.

Супровідним листом від 22.12.2016 № 55-0004/103611 платіжне доручення від 21.12.2016 №1 повернуто Національним банком України без виконання.

Позивачем подано до Державної фіскальної служби України скаргу на податкову вимогу від 07.12.2016 № 29-17 та рішення від 07.12.2016 № 10599/10/22-10-17-02-24, яка рішенням Державної фіскальної служби України від 28.12.2016 № 28314/6/99-99-17-01-15 залишена без задоволення.

Не погоджуючись з податкової вимогою від 07.12.2016 № 29-17 та рішенням від 07.12.2016 № 10599/10/22-10-17-02-24, та вважаючи, що Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби України мала бути зарахована сума 36 775,85 грн. в рахунок погашення заборгованості зі сплати податку на додану вартість, звернувся з відповідним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Дії, рішення чи бездіяльність Національного банку України щодо повернення платіжного доручення від 21.12.2016 № 1 без виконання позивач не оскаржує, з огляду на що у суду відсутні правові підстави для надання їм правової оцінки. З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що у Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України були наявні правові підстави для видання податкової вимоги від 07.12.2016 № 29-17 та прийняття рішенням від 07.12.2016 № 10599/10/22-10-17-02-24

Однак, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України) передбачено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

У відповідності до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

В розумінні пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України «податковий борг» - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

В свою чергу у відповідності до норм абз. 1 п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Також податкова вимога надсилається (вручається) коли платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.4 статті 59 цього Кодексу).

Підпунктом 14.1.153 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що «податкова вимога» - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

В силу норми п. 59.3 ст. 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Згідно п. 3.1 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міндоходів України від 10.10.2013 року № 576, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 року за № 1840/24372 та діяв до 08.09.2017 року, податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів.

Згідно з п. 59.5 ст. 59 ПК України, у разі, якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Відтак, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що право на формування податкової вимоги виникає у контролюючого органу у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання.

Одночасно нормами п. 95.1 і 95.2 ст. 95 ПК України визначено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі, однак не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом апеляційної інстанції, на адресу АТ «КБ «СОЮЗ» надійшло:

- податкова вимога № 29-17 від 07.12.2016р., оформлена у відповідності до норм статті 59 Податкового Кодексу України (надалі за текстом - «ПК»), яка містила відомості про факт виникнення грошового зобов'язання (податкового боргу) Банку за узгодженими грошовими зобов'язаннями Банку із сплати податку на додану вартість (ПДВ) на суму 36 775,85 гривень та про обов'язок Банку погасити вищевказану суму податкового боргу {копія Податкової вимоги з відміткою про її отримання Банком додається до цієї заяви);

- Рішення про опис майна у податкову заставу від 07.12.2016р. за № 10599/10/28-10-17-02-24 (надалі за текстом - «Рішення про опис»»), оформлене у відповідності до статті 89 Розділу II ПК і підписане Заступником начальника Офісу І.М. Коротковою, та у відповідності із змістом якого було прийняте рішення здійснити опис майна, що перебуває у власності Банку (копія Рішення про опис з відміткою про його отримання Банком додається до цієї заяви).

В Податковій вимозі було зазначено, що вказана сума податкового боргу є сумою грошового зобов'язання з ПДВ, самостійно визначеною Банком у податкових деклараціях з ПДВ. Зазначена сума зобов'язань склалась за результатами діяльності Банку за лютий та вересень 2016 року.

Не погоджуючись з вимогами Офісу, зазначеними в Податковій вимозі та в Рішенні про опис майна, позивач оскаржив Податкову вимогу та Рішення про опис в адміністративному порядку - шляхом подання скарги від 15 грудня 2016р. за № 20/528 на вищевказані рішення, до Державної фіскальної служби України.

Крім того, у відповідності до пункту 56.5. статті 56 ПК Банк, одночасно з поданням скарги, листом від 15.12.2016р. за № 20/530 письмово також повідомив Офіс про оскарження Податкової вимоги та Рішення про опис.

В скарзі Банк доводив до відома ДФС, що порушення Банком строків сплати суми грошового зобов'язання з ПДВ, встановлених Податковим кодексом України відбулось виключно з вини Національного банку України.

Перевіряючи наведені обставини, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем подано до Національного банку України платіжне доручення від 21.12.2016 № 1 на суму 36775,85 грн. з призначенням платежу: « 101;35574678».

Супровідним листом від 22.12.2016 № 55-0004/103611 платіжне доручення від 21.12.2016 № 1 повернуто Національним банком України без виконання з тих підстав, що найменування платника та підписи на розрахунковому документі відповідальних осіб платника, які уповноважені розпоряджатися рахунком, не відповідають найменуванню та зразкам підписів, які заявлені в картках із зразками підписів і відбитка печатки клієнта.

Між тим, під час судового розгляду колегією суддів було встановлено, що позивачем були надані Національному банку України зразки підписів відповідальних осіб, які уповноважені розпоряджатися рахунком Банку, та відтиски печаток.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що Банком надавались до суду першої інстанції належні докази про те, що невиконання вказаного платіжного доручення було викликане саме у зв'язку із невиконанням Націоначьним банком України судових рішень по справах №№ 826/4275 та 826/7833/16, а не винним діями чи бездіяльністю з боку Позивача.

У відповідності із вказаними судовими рішеннями визнавались протиправними та були скасовані відповідні рішення НБУ та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відкликання банківської ліцензії і ліквідацію Банку, а НБУ в тому числі був зобов'язаний, серед іншого, вчинити дії щодо відновлення АТ «КБ «СОЮЗ» в повному обсязі в якості діючої банківської установи, в якості учасника системи електронних платежів, дозволити усі початкові платежі АТ «КБ «СОЮЗ» у системі електронних платежів.

Відповідно, саме через зазначені причини АТ КБ «СОЮЗ» не мав можливості сформувати електронні розрахункові документи й добровільно здійснити міжбанківський переказ коштів в СЕП зі свого банківського накопичувального рахунку, відкритого в Національному банку, в рахунок погашення вищезазначеної заборгованості.

Не зважаючи на вищевказане, Банком у відповідності до вимог чинного законодавства України було сформовано та надано до НБУ на паперових носіях платіжне доручення на погашення податкового боргу, а Банк встановив вимогу терміново виконати зазначене платіжне доручення, проте, станом на теперішній час зазначене платіжне доручення НБУ не виконане.

Колегія суддів погоджується із твердженням апелянта, що суд першої інстанції без належних правових підстав проігнорував доводи Позивача про те, що у відповідності до положень пунктів 36.1. та 36.5 статті 36 ПК, пункту 38.1. статті 38, а також пункту 129.6. статті 129 ПК:

- виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк;

- Позивач звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку у випадках порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини байку (який обслуговує платника податків);

Саме обслуговуючий банк (в даному випадку - Національний банк України) сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених ПК України, а також несе іншу відповідальність, встановлену ПК України, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду.

При цьому, суд першої інстанції також безпідставно не врахував та не надав належної правової оцінки нормам статей 8 та 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», на які посилався Позивач у своїй позовній заяві, згідно з якими:

- розрахункові документи, мають подаватися ініціатором переказу до банку, що його обслуговує; '

- Національний банк (як банк, обслуговуючий накопичувальний рахунок позивача) зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження;

- під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що позивачем були вчинені всі необхідні та достатні дії зі сплати податкового боргу, а саме подано до Національного банку України відповідні платіжні доручення, які останнім не були виконані за відсутності на те правових підстав

Судова колегія вважає, що в такому випадку, повністю та належними і допустимими доказами (в розумінні норм статей 72-74 КАС України) був підтверджений той факт, що Позивачем були вчинені всі необхідні дії із сплати вищевказаного податкового боргу, зазначеного в Податковій вимозі, у встановленому законодавством порядку, а тому у податкового органу були відсутні належні правові підстави до притягнення Банку за порушення податкового законодавства, в тому числі і для прийняття Рішення про опис - оскільки воно відбулось не з вини позивача.

За таких обставин ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

У відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «СОЮЗ»- задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року - скасувати, та постановити нове, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «СОЮЗ» - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкову вимогу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України №29-17 від 07.12.2016 року, та рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України №10599/10/28-10-17-02-24 від 07.12.2016 року.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «СОЮЗ» у відшкодування витрат по сплаті судового збору 8000 (вісім тисяч) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст постанови складено « 23» квітня2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма