Постанова № 73595456, 24.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/1870/16 Суддя (судді) першої інстанції: Донець В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,

розглянувши в письмовому провадженні, без фіксування технічними засобами, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Генерального прокурора України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Прокурор Київської області Бондаренко Євген Вікторович про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила суд: визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України щодо призначення на посаду прокурором Київської області Бондаренка Євгена Вікторовича від 14.07.2015; звільненти ОСОБА_4 з посади прокурора Київської області.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 січня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просила суд вказане судове рішення скасувати та винести нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. На думку апелянта, оскаржувана постанова винесена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки в ОСОБА_4, на момент призначення прокурором Київської області, був відсутній необхідний стаж роботи на посаді прокурора, а тому він не міг бути призначений на посаду прокурора Київської області, що не відповідає вимогам статті 27 Закону України «Про прокуратуру».

Генеральною прокуратурою України, подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства, а висновки суду є законними та обґрунтованими.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та інші наявні у справі докази, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Генерального прокурора України від 14.07.2015 № 520к молодшого радника юстиції ОСОБА_4 призначено прокурором Київської області строком на п'ять років.

Однак, на думку позивача, у ОСОБА_4 відсутній належний стаж роботи на посаді прокурора, а тому він не міг бути призначений на посаду прокурора Київської області, що і зумовило позивача звернутись до суду із даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що здійснення обшуку помешкання позивача за ініціативою прокурора Бондаренка Є.В. не можуть бути свідченням порушеного права позивача саме у зв'язку з призначенням такого прокурора на відповідну посаду.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Приписами ч. 2 вказаної статті передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 8 ст. 3 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Статтею 6 КАС України встановлено право осіб на судовий захист, зокрема, відповідно до ч. 1 даної статті встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Варто також зазначити, що право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Законі України «Про судоустрій і статус суддів України» (ст. 7).

Право на звернення до суду реалізується особою в порядку, встановленому КАС. Цей порядок передбачає дотримання позивачем, насамперед, вимог щодо форми позовної заяви та правил про підсудність.

З аналізу наведених норм КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що особа має право звернутись до суду за захистом саме своїх прав. Право на позов має особа, права, свободи або інтереси якої порушені. Іншими словами, особа не має права звернутися до суду у разі, якщо права, за захистом яких вона звернулася, їй не належать.

Тому при зверненні до суду позивач повинен доводити свою юридичну заінтересованість у справі. Завдяки такому підходу реалізується принцип диспозитивності адміністративного процесу, відповідно до якого кожна особа самостійно вирішує: звертатися їй до суду чи ні.

Колегія суддів погоджується із доводами суду першої інстанції, що здійснення обшуку помешкання позивача за ініціативою прокурора Бондаренка Є.В. не можуть бути свідченням порушеного права позивача саме у зв'язку з призначенням такого прокурора на відповідну посаду.

Доцільним також є посилання суду на Закон України «Про прокуратуру», яким передбачено процедуру дисциплінарної відповідальності прокурора та розгляд відповідних заяв Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів, рішення якої можуть бути переглянуті Вищою радою правосуддя (відповідні процедури передбачались цим законом і на час призначення третьої особи на посаду прокурора та перебування на цій посаді). Тобто законодавством передбачено спеціальну процедуру відповідальності прокурора, в тому числі в разі сумніву в його компетенції.

Таким чином, колегія суддів погоджується із доводами суду першої інстанції щодо відсутності порушених прав, свобод та інтересів позивача у зв'язку з виданням оскаржуваного наказу Генеральним прокурором України наказу від 14.07.2015 №520к про призначення ОСОБА_4 прокурором Київської області.

Крім того, згідно з приписами п. 2 ч. 14 ст. 31 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи) у разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно починає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження.

На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл від 12.10.2017 № 7841 та відповідно до підпункту 2.3.49 «Положення про автоматизовану систему документообігу суду», затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.10.2010 № ЗО (у редакції рішення Ради суддів України від 02.04.2015 № 25), погодженого наказом Державної судової адміністрації від 02.04.2015 № 45, справу № 826/1870/16 ухвалою суду від 17.11.2017 прийнято до провадження суддею Донцем В.А. та призначено судовий розгляд в судовому засіданні.

Таким чином, твердження позивача щодо порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону у зв'язку з розглядом справи с початку та проведенням підготовчого засідання є безпідставними.

Судом правильно вказано, що предмет оскарження - наказ Генерального прокурора України, є правовим актом індивідуальної дії, а також те, що він передбачає конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта.

За правовою позицією Вищого адміністративного суду України, висловленою в постанові від 11.07.2013 у справі № К-21503/08, акти індивідуальної дії можуть бути оскаржені в адміністративних судах тільки в тому випадку, коли в них зафіксовані саме рішення, що стосуються прав свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Апелянт не є учасником даних правовідносин, його законних прав, свобод чи інтересів оскаржуваний наказ не порушує та не зачіпає.

Відтак, з посиланням на приписи ч. 1 ст. 2, ст. 5 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи), суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність у позивача порушеного права.

Враховуючи вищевикладене та переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин було повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ст. 316 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 січня 2018 року - залишити без змін.

Повний текст постанови складено « 24» квітня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма