Постанова № 73595343, 23.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 750/12517/17 Суддя (судді) першої інстанції: Литвиненко І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Кучми А.Ю..

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_3 та Міністерства оборони України на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 лютого 2018 року (повний текст виготовлено 16 лютого 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Чернігівського обласного військового комісаріату та Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року позивач, ОСОБА_3, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив:

визнати неправомірними та скасувати рішення Міністерства оборони України від 24 листопада 2017 року № 121 викладене у формі Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині відмови позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби про перебуванні у країнах де велись бойові дії;

зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби про перебуванні у країнах де велись бойові дії у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, встановленому п. п. 6 пункту 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ в редакції закону з 07 травня 2017 року та перерахувати на рахунок Чернігівського обласного військового комісаріату суму одноразової грошової допомоги як інваліду війни третьої групи для подальшої виплати позивачу;

зобов'язати Чернігівський обласний військовий комісаріат виплатити позивачу суму одноразової грошової допомоги як інваліду війни третьої групи у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, встановленому п.п. 6 пункту 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ в редакції закону з 07 травня 2017 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено частково:

визнано неправомірним та скасувати п. 15 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 24 листопада 2017 року № 121 з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії;

зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності;

у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачем та відповідачем подано апеляційні скарги. Позивач просить змінити рішення суду першої інстанції та викласти абзац 3 резолютивної частини у такій редакції: «зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності ІІІ групи, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби про перебуванні у країнах де велись бойові дії у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року, встановленому п. п. 6 пункту 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ в редакції закону з 07 травня 2017 року та перерахувати на рахунок Чернігівського обласного військового комісаріату суму одноразової грошової допомоги як інваліду війни третьої групи для подальшої виплати». Позивач мотивує свої вимоги тим, що з метою повного захисту його прав відповідачу необхідно вчинити дії щодо перерахування на рахунок Чернігівського обласного військового комісаріату суму одноразової грошової допомоги, яка підлягатиме виплаті.

Міністерство оборони України у апеляційній скарзі просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи. Зокрема, апелянт посилається на те, що оскільки позивач проходив військову службу та звільнявся з Прикордонних військ КДБ СРСР, тому виплата йому одноразової грошової допомоги не здійснюється Міністерством оборони України. Крім зазначеного, відповідач вказує, що позивачем не надано документ, який підтверджує причини та обставини поранення.

05 квітня 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду від Чернігівського обласного військового комісаріату надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, яким відповідач підтримує вимоги апеляційної скарги Міністерства оборони України та зазначає, що у дії Чернігівського обласного комісаріату не спрямовані на порушення прав позивача.

16 квітня 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Міністерства оборони України у якому зазначає, що надав до військового комісаріату усі необхідні документи, передбачені чинним законодавством, відтак, має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, яка настала внаслідок поранення та пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, що призначається Міністерством оборони України.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що у період з 1985 року по 1987 рік позивач приймав участь у виконанні інтернаціонального обов'язку в Демократичній республіці Афганістан у складі військової частини 2033, що підтверджується копією військового квитка НОМЕР_1 та довідкою Адміністрації державної прикордонної служби України від 01 червня 2017 року № 11-П-6317 та довідкою Чернігівського об'єднаного міського військового комісаріату № 171 від 12 липня 2016 року.

Відповідно до висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського бюро СМЕ від 19 серпня 2015 року № 1534/Ж, наслідками множинних вогнепальних поранень голови, лівої руки (контузії головного мозку є рубці, які могли утворитися внаслідок осколкових поранень, що могли бути спричинені під час проходження служби у 1987 році.

Протоколом Центральної військово-лікарської комісії МО України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2880 від 01 липня 2016 року встановлено, що поранення (контузія) та захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії.

20 вересня 2016 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, що настала внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою серії АВБ № 045044 до 20 вересня 2017 року.

14 вересня 2017 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново, що настала внаслідок виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою серії АВБ № 032712.

12 травня 2017 року позивач звернувся із заявою до Державної прикордонної служби про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності.

01 червня 2017 року листом № 11/П-6317 Адміністрація державної прикордонної служби України повідомила позивачу про необхідність звернення до Міністерства оборони України.

18 травня 2017 року позивач звернувся з заявою до Чернігівського обласного військового комісаріату про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності.

Листом № 5/1739с від 25 травня 2017 року Чернігівський обласний військовий комісаріат повідомив, що у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги.

15 червня 2017 року позивач повторно звернувся із заявою до Чернігівського обласного військового комісаріату про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням III групи інвалідності.

Листом № 5/1739с від 22 червня 2017 року, Чернігівський обласний військовий комісаріат повідомив, що у позивача відсутнє право на отримання одноразової грошової допомоги.

Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум відмовила позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України, про що складено Протокол від 24 листопада 2017 року.

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково та зазначив, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України. Також суд вказав, що позивач надав до військового комісаріату усі необхідні документи, передбачені чинним законодавством, відтак, має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, яка настала внаслідок поранення та пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії. Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог про зобов'язання Міністерства оборони України перерахувати на рахунок Чернігівського обласного військового комісаріату суму одноразової грошової допомоги, яка підлягатиме виплаті, суд зазначив, що така вимога є передчасною.

Даючи правову оцінку викладеним фактичним обставинам справи, колегія суддів частково погоджується з такою позицією суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до суду є рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене Протоколом від 24 листопада 2017 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в оскаржуваному рішенні відповідач не заперечує право позивача на отримання одноразової грошової допомоги. Натомість, зазначає, що позивач звернувся до неуповноваженого на те органу.

Натомість, суд першої інстанції надав правову оцінку поданим позивачем документам та визначив, що позивач має право на призначення та виплату такої допомоги.

Проте, відповідачем по суті не розглядалось питання про можливість призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги.

Так, підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги відповідачем визначено те, що оскільки витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України.

Отже, суд повинен надати правову оцінку виключно доводам, які визначені відповідачем у рішенні про відмову у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, будь-які інші доводи судом відхиляються.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року № 1431-ХІІ «Про військові формування», підпорядковано всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України. Уряд України приступив до створення Збройних сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної ради, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.

Статтею 4 Закону України «Про правонаступництво України», встановлено, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 січня 1992 року № 3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону», Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

Оскільки позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, суд вважає, що обов'язком Міністерства оборони Українив даних правовідносинах є призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії в розмірі встановленому ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що є протиправним та підлягає скасуванню п. 15 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 24 листопада 2017 року № 121 з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії.

Проте, задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції зобов'язав Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності

Так, предметом оскарження у даній справі, крім іншого, є відмова відповідача у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги внаслідок встановлення інвалідності.

При розгляді справи за адміністративними позовами про зобов'язання органів Міністерства оборони України вчинити дії щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги по інвалідності, суд вправі зобов'язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення певного змісту, що не належить до компетенції суду.

Так, прийняттю рішення про призначення та виплату відповідної допомоги передує перевірка поданих документів на їх відповідність вимогам законодавства. Суд не може зобов'язати відповідача прийняти рішення про призначення та виплату одноразової допомоги за обставин, коли достеменно не встановлено, що всі подані документи належним чином оформлені, а всі етапи їх перевірки - завершені.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є - здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Отже, вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Так, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції у частині зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у поєднанні із ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, зобов'язання відповідача повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії.

Щодо доводів позивача, викладених у апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає таке.

Позивач вважає, що з метою повного захисту його прав відповідачу необхідно вчинити дії щодо перерахування на рахунок Чернігівського обласного військового комісаріату суму одноразової грошової допомоги, яка підлягатиме виплаті.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, перерахування суми одноразової грошової допомоги, яка підлягатиме виплаті, можливе лише після прийняття відповідного рішення Міністерством оборони України.

Проте, рішення про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги Міністерством оборони України не приймалось, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність такої позовної вимоги.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до Чернігівського обласного військового комісаріату та Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.

Так, колегія суддів дійшла висновку про помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Крім того, суд помилково у мотивувальній частині надав правову оцінку доводам, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення Міністерства оборони України від 24 листопада 2017 року № 121, викладеного у формі Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст.. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Судом апеляційної інстанції встановлено часткову невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково: рішення суду першої інстанції скасувати у частині задоволених позовних вимог про зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, ухвалити у цій частині нове рішення, яким зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, а також змінити мотивувальну частину рішення, зазначивши, що підставою для часткового задоволення позовних вимог є доводи, викладені у даній постанові Київського апеляційного адміністративного суду.

Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 лютого 2018 року - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 лютого 2018 року - задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 лютого 2018 року скасувати у частині задоволених позовних вимог про зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Ухвалити у цій частині нове рішення, яким зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії.

Змінити мотивувальну частину рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 лютого 2018 року, зазначивши, що підставою для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - є доводи, викладені у даній постанові Київського апеляційного адміністративного суду.

У решті рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 23.04.2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю. Кучма