Постанова № 73595339, 23.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 359/8681/17 Суддя (судді) першої інстанції: Журавський В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у судовому засіданні у місті Києві, у порядку ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2018 року (повний текст виготовлено 14 лютого 2018 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому з урахуванням уточнень, просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Бориспільського об'єднаного УПФ Київської області від 11 серпня 2017 року №2815 про відмову в призначенні пенсії;

зобов'язати Бориспільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області зарахувати половину строку навчання у вищому навчальному закладі - Національній юридичній академії ім. Я. Мудрого до стажу роботи в органах прокуратури, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року;

зобов'язати Бориспільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити пенсію за вислугу років у відповідності до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року, починаючи з 02 серпня 2017 року.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно встановлено обставини справи. Зокрема, позивач посилається на те, що період навчання у вищому навчальному закладі зараховується до стажу роботи в органах прокуратури.

10 квітня 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує правову позицію суду першої інстанції.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, страховий стаж позивача станом на 02 серпня 2017 року становив 23 роки 11 місяців 25 днів, в тому числі за вислугу років - 20 років 11 місяців 04 дні, що підтверджується довідкою Прокуратури Луганської області №11/201 від 01 серпня 2017 року (а.с.14).

02 серпня 2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років у порядку, передбаченому ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ.

Рішенням Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області №2815 від 11 серпня 2017 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив та зазначив, що на день звернення з заявою про призначення пенсії, а саме 02 серпня 2017 року, вислуга років позивача становить менше 23 років, як того вимагають положення ст.86 Закону України «Про прокуратуру».

Даючи правову оцінку викладеним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Підставою для прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії відповідачем визначено те, що страховий стаж позивача, станом на 02 серпня 2017 року, становить 23 роки 11 місяців 25 днів, в тому числі за вислугу років 20 років 11 місяців 04 дні. До страхового стажу не зарахований період навчання в юридичній академії у зв'язку з тим, що позивач навчався на вечірній і заочній формі навчання, а не за денною формою навчання як того вимагає ч.6 ст.86 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до положень ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» від 12 липня 2001 року №2663-III), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

На час звернення позивача за призначенням пенсії за вислугу років саме на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ (у частині визначення права на пенсію за вислугу років прокурорів і слідчих зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років) ця норма права втратила чинність.

З 15 липня 2015 року набрав чинності Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII.

На час звернення позивача (02 серпня 2017 року) із заявою про призначення пенсії пенсійне забезпечення працівників прокуратури врегульовуються правилами ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, якими визначено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

До вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зокрема, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

Оскільки позивач звернувся до відповідача 02 серпня 2017 року, то на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII та відповідно для призначення пенсії необхідним є наявність стажу роботи визначеного ч. 1 ст. 86 вказаного Закону, а саме 23 роки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №372/2909/17.

Відповідно до довідки Прокуратури Луганської області №11/201 від 01 серпня 2017 року, до стажу роботи на посадах прокурорів позивачу зараховано такі періоди: з 29 серпня 1996 року по 30 березня 1997 року - помічник прокурора - стажист міста Краснодона Луганської області; з 31 березня 1997 року по 17 лютого 1999 року - старший слідчий - стажист прокуратури міста Краснодона Луганської області; з 18 лютого 1999 року по 10 травня 1999 року - старший слідчий прокуратури міста Краснодона Луганської області; з 11 травня 1999 року по 28 вересня 2000 року - старший помічник прокурора міста Краснодона Луганської області; з 29 вересня 2000 року по 03 вересня 2001 року - прокурор відділу нагляду за додержанням застосування законів Прокуратури Луганської області; з 04 вересня 2001 року по 09 грудня 2002 року - старший помічник прокурора міста Краснодона Луганської області; з 10 грудня 2002 року по 10 травня 2004 року - заступник прокурора міста Краснодона Луганської області; з 11 травня 2004 року по 06 вересня 2005 року - заступник начальника відділу захисту майнових, інших особистих прав і свобод громадянина та інтересів держави прокуратури Луганської області; з 07 вересня 2005 року по 08 вересня 2005 року - виконувач обов'язків прокурора Перевальського району Луганської області; з 09 вересня 2005 року по 25 березня 2010 року - прокурор Перевальського району Луганської області; з 26 березня 2010 року по 26 березня 2015 року - прокурор міста Краснодона Луганської області; з 27 березня 2015 року по 14 червня 2015 року - заступник начальника відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та процесуального керівництва управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Луганської області; з 15 червня 2015 року по 14 вересня 2015 року - начальник управління організації участі прокурора у кримінальному провадженні Прокуратури Луганської області; з 15 вересня 2015 року по цей час - начальник управління підтримання державного обвинувачення в суді Прокуратури луганської області.

Так, згідно з відомостями зазначеної довідки, страховий стаж позивача, станом на 02 серпня 2017 року, становить 23 роки 11 місяців 25 днів, в тому числі за вислугу років 20 років 11 місяців 04 дні.

Позивач вважає, що до стажу роботи в органах прокуратури, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років протиправно не зараховано половину строку навчання у вищому навчальному закладі - Національній юридичній академії ім. Я. Мудрого вечірнього факультету заочної форми навчання за період з 26 серпня 1992 року по 10 лютого 1999 року.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що період навчання позивача у Національній юридичній академії України ім.Ярослава Мудрого на заочній формі навчання не може бути зарахований до вислуги років, оскільки такому зарахуванню підлягає лише половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах саме денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

Отже, на час чинності Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII, зокрема, станом на 02 серпня 2017 року, позивач ще не набув право на пенсію за вислугою року, у зв'язку з недостатністю необхідного стажу роботи.

Крім зазначеного, колегія суддів звертає увагу, що зміни в законодавстві не є звуженням обсягу вже набутих прав та/або позбавленням права на соціальний захист.

Так, у п. 2.1 рішення Конституційного Суду України № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року зазначено, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Великода проти України» зазначено, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Відповідно до позиції, викладеної Європейським судом з прав людини у рішенні «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», зазначені положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат: «Одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень».

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

Згідно з положеннями ст.. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст.. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а обставини справи повністю відповідають висновкам суду.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2018 року - залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст.. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст виготовлено 23.04.2018

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю. Кучма