Постанова № 73595283, 23.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/11013/16 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Акин Київ ЛТД" (представник Шкред С.В., довіреність №1 від 04.01.2018 року) до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (представник Перепелюк О.В., довіреність № 78/26-15-10-02-33 від 09.02.2018 року) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Акин Київ ЛТД" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.07.2016 №1392615147, №1402615147, №1412615147.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року адміністративний позов задоволено.

В апеляційній скарзі Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивачем було надано до суду відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого зазначено, що відповідачем не наведено жодних обставин та доказів порушення податкового законодавства самим позивачем, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстацнії залишити без змін. Представник відповідача у судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Акин Київ ЛТД" з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 01.03.2016.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю "Акин Київ ЛТД":

1) пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого знижено суду податку на додану вартість (ПДВ), що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 379256 грн., в тому числі за:

- січень 2014 року на суму 17837 грн.;

- лютий 2014 року на суму 3210 грн.;

- березень 2014 року на суму 7295 грн.;

- квітень 2014 року на суму 14970 грн.;

- травень 2014 року на суму 8165 грн.;

- червень 2014 року на суму 25568 грн.;

- липень 2014 року на суму 24832 грн.;

- серпень 2014 року на суму 10459 грн.;

- вересень 2014 року на суму 15265 грн.;

- жовтень 2014 року на суму 22990 грн.;

- листопад 2014 року на суму 17058 грн.;

- грудень 2014 року на суму 11669 грн.;

- січень 2015 року на суму 11723 грн.;

- лютий 2015 року на суму 15034 грн.;

- березень 2015 року на суму 19887 грн.;

- квітень 2015 року на суму 13799 грн.;

- травень 2015 року на суму 28761 грн.;

- червень 2015 року на суму 20769 грн.;

- липень 2015 року на суму 10463 грн.;

- вересень 2015 року на суму 19656 грн.;

- жовтень 2015 року на суму 13200 грн.;

- листопад 2015 року на суму 11196 грн.;

- грудень 2015 року на суму 14983 грн.;

- січень 2016 року на суму 3004 грн.;

- лютий 2016 року на суму 7559 грн.

2) статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.2, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 331823 грн., у тому числі по періодах:

- за 2014 рік на суму 161386 грн.;

- за 2015 рік на суму 170437 грн.

та завищено від'ємне значення фінансового результату (збиток) за 2015 рік на загальну суму 23400 грн., в тому числі по періодам:

- за 2015 рік на суму 23400 грн.

За наслідками перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 15.06.2016 №104/26-15-14-07-01/33746521 (далі по тексту - Акт перевірки) та прийняті податкові повідомлення рішення:

- від 07.07.2016 №1392615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 372169,50 грн., з яких за податковим зобов'язанням нараховано 331823,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 40346,50 грн.;

- від 07.07.2016 №1402615147, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 23400 грн.;

- від 07.07.2016 №1412615147, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 474070,00 грн. ( за податковими зобов'язаннями - 379256,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 94814,00 грн.).

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином оформленими податковими накладними та складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається зі змісту Акту перевірки від 15.06.2016 №104/26-15-14-07-01/33746521, висновки щодо порушення товариством з обмеженою відповідальністю "Акин Київ ЛТД" приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Аналізуючи норми податкового законодавства України, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено висновки акту перевірки, суд зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентами з урахуванням умов спірних правовідносин.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) види діяльності ТОВ "Акин Київ ЛТД" за КВЕД-2010: оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; оптова торгівля одягом і взуттям; роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах.

Так, фінансово-господарські операції позивача з товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРЕНІЯ" оформлені у спрощеній формі шляхом направлення рахунків-фактур щодо постачання відповідного товару (запчастини для автотранспортних засобів).

На підтвердження руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: рахунків-фактур від 02.12.2013 №18, від 12.12.2013 №71, від 19.12.2013 №117, від 26.12.2013 №143, від 08.01.2014 №17, від 16.01.2014 №44, від 23.01.2014 №51, від 30.01.2014 №80, видаткових накладних, податкових накладних, копії виписок з банківських рахунків.

Як вбачається з матеріалів справи, фінансово-господарські операції позивача (покупець) товариства з обмеженою відповідальністю "ЗМ-Консалтинг" (продавець) ґрунтувались на договорі купівлі-продажу від 24.02.2014 №24/02/14, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, що належить йому на праві власності, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору. Кількість товару та найменування обумовлюється в кожному окремому випадку згідно з замовленнями покупця, відповідно до рахунків-фактур, ціна на товари визначається відповідно до рахунків-фактур.

На підтвердження виконання умов вищезазначеного договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: рахунку-фактури від 24.02.2014 №71, видаткової накладної від 24.02.2014 №97, банківської виписки.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 18.03.2014 №18/03 товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕЛ ПЛЮС" (продавець) зобов'язується передати у власність покупця товар, що належить йому на праві власності, а товариство з обмеженою відповідальністю "Акин Київ ЛТД" (покупець) зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Договору одиниця виміру кількості товару та найменування визначається відповідно до рахунків-фактур. Кількість товару та найменування обумовлюється в кожному окремому випадку згідно з замовленнями покупця, відповідно до рахунку-фактури.

На підтвердження виконання умов вказаного Договору, позивачем додану до матеріалів справи копії рахунків на оплату, видаткові та податкові накладні, банківські виписки про оплату вказаного товару.

ТОВ "Акин Київ ЛТД" шляхом подання додатку №5 до декларації з ПДВ від 02.07.2014 №9037394146 змінює постачальника у квітні 2014 року з товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕЛ ПЛЮС" на товариство з обмеженою відповідальністю "Протсіті-Груп".

На підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ "Протсіті-Груп", виконання умов договору купівлі-продажу від 18.03.2014 №18/03, в матеріалах справи містяться копії видаткових накладних, податкових накладних.

В подальшому, між товариством з обмеженою відповідальністю "Акин Київ ЛТД" та контрагентами, укладено ряд договорів купівлі-продажу, відповідно до умов яких продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, що належить йому на праві власності, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору. Кількість товару та найменування обумовлюється в кожному окремому випадку згідно з замовленнями покупця, відповідно до рахунків-фактур, ціна на товари визначається відповідно до рахунків-фактур, а саме:

- договір купівлі-продажу від 20.05.2014 №20/05 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Люкс";

- договір купівлі-продажу від 12.05.2014 №1205 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Пак Плюс 2012";

- договір купівлі-продажу від 02.06.2014 №2/06 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Асторг Центр";

- договір купівлі-продажу від 20.05.2014 №20/05 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Люкс";

- договір купівлі-продажу від 15.07.2014 №15/07 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Юелка Бест Компані";

- договір купівлі-продажу від 04.08.2014 №4/08/14 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Топфер-Україна";

- договір купівлі-продажу від 20.05.2014 №20/05 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Люкс";

- договір купівлі-продажу від 08.09.2014 №809/14 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Промлайн Груп";

- договір купівлі-продажу від 20.10.2014 №2010/14 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Апорт Груп";

- договір купівлі-продажу від 03.11.2014 №3/11/14 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Гарде-Плюс";

- договір купівлі-продажу від 03.12.2014 №3/12/14 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Інфоліхт";

- договір купівлі-продажу від 02.02.2015 №202/15 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Плутон Капітал";

- договір купівлі-продажу від 18.03.2015 №18/03/15 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Спектр";

- договір купівлі-продажу від 20.07.2015 №20/07/15 між позивачем та приватним підприємством "Фебрус";

- договір купівлі-продажу від 01.02.2016 №2/16 між позивачем та приватним підприємством "Тера-Прайс".

Фінансово-господарські операції позивача з товариством з обмеженою відповідальністю "Бізант Груп" оформлені у спрощеній формі шляхом направлення рахунків-фактур щодо постачання товару (запчастини для автотранспортних засобів).

На підтвердження руху активів в процесі здійснення господарських операцій за вказаними договорами позивачем надано суду копії: рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних, копії виписок з банківських рахунків.

На обґрунтування ділової доцільності відповідних взаємовідносин позивачем надані копії видаткових накладних, що посвідчують подальшу реалізацію придбаних товарів у зазначених контрагентів.

У свою чергу, висновки контролюючого органу ґрунтуються (за змістом Акту перевірки позивача) на результаті аналізу інформації з Єдиного реєстру податкових накладних та бази даних "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України".

Так, стосовно контрагентів позивача контролюючий орган зазначає, що останніми подані декларації з прибутку з нульовими показниками, вказує про відсутність трудових ресурсів та основних засобів, підприємства не є імпортерами товарів, посилається на невідповідність основного виду діяльності контрагентів позивача здійснюваним господарським операціям.

Також, ГУ ДФС у м. Києві в своїх доводах про правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень посилається на висновок експерта Білоцерковського ВК ЗЕР НДЕКЦ при ГУ МВС України в Київській області від 04.06.2014 №478, відповідно до якого підписи, виконані в реєстраційних документах товариства з обмеженою відповідальністю "ЗМ-Консалтинг" виконані не гр.ОСОБА_8, лист Державної міграційної служби України від 03.06.2016 №1402/10-13-09-01, протокол допиту свідка директора ТОВ "Інфоліхт" та ухвалу Подільського районного суду від 26.08.2014 №1-КН/758/444/14.

Втім, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13.

Суд звертає увагу, що для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд керується пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого - позивача та контрагентів за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладений позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.

Більше того, в Акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру),

Всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються на припущеннях по ланцюгу контрагентів контрагента позивача. При цьому, акт перевірки не містить аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента.

Суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в п. 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Окрім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006 року є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України"). Вказане узгоджується з конституційним принципом індивідуальності юридичної відповідальності.

Водночас, суд критично ставиться до посилання відповідача щодо ненадання позивачем товарно-транспортних накладних на підтвердження факту перевезення товарно-матеріальних цінностей, придбаних у контрагентів, адже податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, при цьому, відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення обумовленого договорами товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Як вбачається з пояснень товариства з обмеженою відповідальністю "Акин Київ ЛТД" доставка товарів здійснювалась за допомогою приватного або міського транспорту, на підтвердження зазначеного позивачем надані копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та посвідчення водія директора товариства позивача.

За таких обставин, відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення від 07.07.2016 №1392615147, №1402615147, №1412615147 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя В.В.Файдюк

суддя Є.В.Чаку