Постанова № 73594820, 19.04.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2018 р. Справа № 922/5723/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

апелянта – ОСОБА_1, за довіреністю від 29.12.2017 року №3952/20.3-03;

позивача – не з’явився;

відповідача – адвокат ОСОБА_2, за довіреністю від 01.11.2017 року; посвідчення №3712 від 22.12.2010 року;

третьої особи - не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вх. № 465 Х/1-18)

на ухвалу господарського суду Харківської області від 28.02.2018р. у справі №922/5723/14, постановлену в приміщенні господарського суду Харківської області (головуючий суддя Сальнікова Г.І., суддя Новікова Н.А., суддя Светлічний Ю.В.), повний текст ухвали складено 02.03.2018р., за скаргою ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “Фарт” в порядку судового контролю за виконанням судового рішення

за позовом Публічного акціонерного товариства “Східно-Український Банк “ОСОБА_2”, м. Харків

до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “Фарт”, м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ФОП ОСОБА_4, м. Харків

про стягнення 1 408 790,78 доларів США

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.02.2018р. у справі №922/5723/14 скаргу ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “Фарт” в порядку судового контролю за виконанням судового рішення задоволено; визнано неправомірними дії з винесення постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 про відкриття виконавчого провадження ВП № 55427671 від 21.12.2017р.

Оскаржувана ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що дії державного виконавця з винесення постанови про відкриття виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору від 21.12.2017 р. на підставі власної постанови про стягнення виконавчого збору від 06.04.2016 р., строк пред’явлення до виконання якої сплинув 06.04.2017 р., вчинені поза межами повноважень державного виконавця, не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та є неправомірними.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 28.02.2018р. у справі №922/5723/14 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ТОВ “Фарт”.

Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на наступне.

На момент відкриття виконавчого провадження ВП №50402325 діяв Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV, частиною 1 статті 28 якого було визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною 2 статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Боржником рішення суду в самостійному порядку не було виконано, а тому, 06.04.2016 р. головним державним виконавцем Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову про стягнення з відповідача виконавчого збору у сумі 7 490,70 грн. та 387 158,83 доларів США.

Виконання вказаного виконавчого документу добровільно та самостійно ТОВ “Фарт” не підтверджено, інформація про оскарження вказаної постанови про стягнення виконавчого збору від 06.04.2016 р. відсутня, а 27.02.2017 р. головним державним виконавцем Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 винесено постанову про повернення виконавчого документу без подальшого виконання.

З посиланням на частину 5 розділу ХІІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року в редакції Закону №1404 зазначає, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом пред’являються до виконання протягом трьох років, як це встановлено у частині 1 статті 12 Закону.

На виконання вказаної норми Закону державним виконавцем й було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №55427671 з виконання постанови від 06.04.2016 р. про стягнення виконавчого збору у розмірі 7 490,70 грн. та 387 158, 83 доларів США, оскільки ТОВ “Фарт” не підтверджено самостійного виконання рішення суду за виконавчим документом з виконання наказу господарського суду Харківської області від 12.01.2016 р. у даній справі у встановлений законодавцем строк, а також, добровільно не сплачено виконавчого збору за виконавчим провадженням №ВП 50402325.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2018 р. суддею – доповідачем визначено суддю Терещенко О.І та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.03.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду Харківської області від 28.02.2018р. у справі №922/5723/14; учасникам справи встановлено строк до 01.04.2018 р. на протязі якого вони мають право подати відзиви на апеляційну скаргу, призначено справу до розгляду на 03.04.2018 р.

02.04.2018 р. на адресу суду апеляційної інстанції від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№2602), який долучений до матеріалів справи.

В обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу зазначає наступне.

Відсутність підстав для збереження арештів встановлено, серед іншого, і постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2018 року у справі №820/5209/17, якою залишена без змін постанова Харківського окружного адміністративного суду від 09.01.2018 року, якою було задоволено позов ТОВ «Фарт» до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зобов’язання вчинити певні дії та зобов’язано відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України внести до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта – ТОВ «Фарт» відомості про припинення обтяження (арешт, заборону відчуження майна), зареєстрованого на підставі постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України «Про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження» №50402325 від 10.03.2016 року.

Дії державного виконавця з винесення постанови про відкриття виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору (ВП № 55427671) від 21.12.2017 р. на підставі власної постанови про стягнення виконавчого збору (ВП № 50402325) від 06.04.2016 р., строк пред’явлення якої до виконання сплинув ще 06.04.2017 р., вчинені поза межами повноважень державного виконавця, не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та є неправомірними.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2018 р. розгляд справи відкладено на 19.04.2018 р., у зв’язку з відсутністю відомостей щодо повідомлення третьої особи про час та місце розгляду справи.

У судовому засіданні 19.04.2018 р. представник апелянта підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 28.02.2018р. у справі №922/5723/14 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ТОВ “Фарт”.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.04.2018 р. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з’явились, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень №6102224782640, №6102224782623, проте не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.12.2015 р. по справі №922/5723/14, позов Публічного акціонерного товариства «Східно – ОСОБА_6 «ГРАНТ» до ТОВ «ФАРТ» задоволено; стягнуто з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Фарт" на користь «Східно – ОСОБА_6 «ГРАНТ» основну суму кредиту в розмірі 2 265 000,00 доларів США; відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 1 126 458,33 доларів США; пеню за прострочення сплати кредиту та відсотків в розмірі 480 130,05 доларів США. та судовий збір в сумі 74907,00 грн.

Після набрання вказаним рішенням законної сили, 12.01.2016 р. господарським судом Харківської області було видано відповідний наказ.

За заявою стягувача – ПАТ «Східно – ОСОБА_6 «ГРАНТ»та на підставі наказу господарського суду Харківської області по справі № 922/5723/15 від 12.01.2016 р., відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження № 50402325.

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 10.03.2016 р. головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 було встановлено строк до семи днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження на добровільне виконання боржником вказаного судового рішення.

Також, постановою про відкриття виконавчого провадження від 10.03.2016 р. головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 від 10.03.2016 року було накладено арешт на все майно боржника.

06.04.2016 р. державним виконавцем у виконавчому провадженні № 50402325 було винесено постанову про стягнення виконавчого збору з боржника у розмірі 7 490, 70 грн. та 387 158,83 доларів США та встановлено строк пред’явлення до виконання 1 рік.

Постановою про арешт коштів боржника від 06.04.2016 р. головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках у межах суми 4 258 747,18 доларів США.

Стягувач, 15.12.2016 року звернувся до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою про повернення виконавчого документу, в якій просив повернути стягувачу виконавчий документ – наказ №922/5723/14 виданий 12.01.2016 року господарським судом Харківської області, на підставі п. 1 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» - стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

27.02.2017 р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 у виконавчому провадженні № 50402325 було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві, якою, серед іншого, було повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі його заяви; припинено чинність арештів майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення; завершене виконавче провадження.

21.12.2017 р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП № 55427671) з примусового виконання постанови № 50402325 від 06.04.2016 р., виданої Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення з ТОВ «ФАРТ» на користь держави виконавчого збору у розмірі 7 490, 70 грн. та 387 158,83 доларів США.

Також, у вказаній постанові зазначено про те, що вона може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження».

07.02.2018 р. до господарського суду Харківської області від ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Фарт" надійшла скарга в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, в якій скаржник просив визнати неправомірною постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_5 про відкриття виконавчого провадження ВП № 55427671 від 21.12.2017 р..

На думку скаржника, постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП № 55427671) є неправомірною, оскільки прийнята з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження», так як була винесена вже після закриття виконавчого провадження № 50402325, а стягнення виконавчого збору передбачене лише за примусове виконання рішення та залежить від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», а власне сама постанова про стягнення виконавчого збору від 06.04.2016 р. не може бути підставою для відкриття провадження.

Колегія суддів враховує наступне.

Питання, пов'язані з примусовим виконанням судових рішень і рішень інших органів, врегульовано Законом України "Про виконавче провадження".

05.10.2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" в редакції Закону від 02.06.2016 року №1404 - VIII (далі - Закон №1404 ), в свою чергу, 05.10.2016 року Закон України "Про виконавче провадження" в попередній редакції від 21.04.1999 року №606 - ХІV (далі - Закон №606) втратив свою чинність.

Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ, який набрав чинності 05.10.2016 року, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню як Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV, так і Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ - після 05.10.2016р..

Системний аналіз вищезазначених норм права вказує, що виконавче провадження у даній справі було розпочато на підставі Закону №606, який був чинний на момент винесення ухвали про відкриття виконавчого провадження, втім 05.10.2016 року набрав законної сили Закон №1404, прикінцевими та перехідними положеннями якого було прямо встановлено, що після набрання чинності закону виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим законом, здійснюються відповідно до цього закону.

Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, яким державний виконавець керується при примусовому виконанні рішень суду та інших органів (посадових осіб).

У відповідності до ст. 1 Закону України № 606-XIV, (в редакції, чинній на момент прийняття постанови про стягнення виконавчого збору від 06.04.2016 року), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону № 606 примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що серед іншого, підлягають виконанню державною виконавчою службою постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону № 606 у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Приписами частини 3 статті 28 Закону №606 передбачено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред’явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

У частині 1 ст. 22 Закону № 606 встановлено строки пред'явлення виконавчих документів до виконання, а саме: виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Зазначення у виконавчому документі іншого строку пред’явлення його до виконання не має правового значення, оскільки такий строк встановлено імперативною нормою закону й не може бути змінено.

Тобто, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 06.04.2016 р. є виконавчим документом, який мав бути пред’явлений до виконання протягом року, тобто в строк до 06.04.2017 р..

Так, на момент прийняття постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 27.02.2017 р. вступив в дію Закон № 1404, згідно частини 3 статті 40 якого, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

У відповідності до п. 6 ч. 5 статті 27 Закону № 1404, виконавчий збір не стягується, зокрема, згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Постанова про стягнення виконавчого збору була винесена державним виконавцем 06.04.2016 р., тобто, до набрання чинності Закону № 1404.

Так, як вже зазначалось, 06.04.2016 р. державним виконавцем у виконавчому провадженні № 50402325 було винесено постанову про стягнення виконавчого збору з боржника у розмірі 7 490, 70 грн. та 387 158,83 доларів США та встановлено строк пред’явлення до виконання 1 рік.

27.02.2017 р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 у виконавчому провадженні № 50402325 було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві, якою, серед іншого, було повернуто виконавчий документ стягувачу; припинено чинність арештів майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення; завершене виконавче провадження.

Таким чином, державний виконавець, в порушення приписів частини 3 статті 40 названого вище Закону, після винесення постанови від 27.02.2017 р. про повернення виконавчого документу стягувачу, виніс постанову про стягнення виконавчого збору майже через 10 місяців після повернення виконавчого документу стягувачу, в той час як постанову про стягнення виконавчого збору від 21.12.2017 р. державний виконавець зобов’язаний був винести не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документу, тобто, не пізніше 28.02.2017 р.

Також, на момент винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.12.2017 р. про стягнення з ТОВ «ФАРТ» на користь держави виконавчого збору у розмірі 7 490, 70 грн. та 387 158,83 доларів США на виконання постанови від 06.04.2016 р., вже діяв Закон № 1404-VIII, приписи якого передбачають, що виконавчий збір не стягується, зокрема, згідно за постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Окрім того, положеннями вказаного закону не передбачена можливість винесення постанови про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору після спливу строку встановленого для його примусового виконання , а також після завершення виконавчого провадження.

А тому, у даному випадку не приймаються аргументи апелянта щодо того, що за частиною 5 розділу ХІІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1404 виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом пред’являються до виконання протягом трьох років.

Крім того, як було зазначено вище, 27.02.2017 р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_5 у виконавчому провадженні № 50402325 було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві, якою, серед іншого, було повернуто виконавчий документ стягувачу; припинено чинність арештів майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення; завершене виконавче провадження.

Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

Згідно з приписами статті 32 Закону заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28.01.2015р. у справі № 924/205/13-г та у постанові Вищого господарського суду України від 12.01.2016 року у справі №20/49.

Разом з тим, Законом №1404, а саме статтею 27, встановлений новий порядок та підстави стягнення виконавчого збору, відповідно до якого виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. На відміну від попереднього порядку та підстав стягнення виконавчого збору, який містився в Законі № 606 та передбачав автоматичне нарахування виконавчого збору у випадку невиконання судового рішення у строк, наданий державним виконавцем для добровільного виконання, Закон № 1404 передбачає нарахування та стягнення виконавчого збору лише у випадках, коли державним виконавцем були вчинені відповідні дії, за наслідками яких було стягнуто, повернуто у примусовому порядку відповідну суму або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Втім, у контексті обставин даної справи, державним виконавцем не доведено вчинення ним будь-яких виконавчих дій, спрямованих на примусове стягнення з боржника суми заборгованості.

Навпаки, виконавчий документ був повернений стягувачу за його заявою; припинено чинність арештів майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення; завершене виконавче провадження.

А за таких обставин підстав у стягненні виконавчого збору, відповідно до положень закону, який підлягав застосуванню на момент винесення постанови, Законом № 1404 не передбачено.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.03.2018 року у справі №925/1788/15.

Більше того, відомості про припинення обтяження (арешт, заборони відчуження майна) були внесені до відповідних Державних реєстрів на підставі постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2018 року у справі №820/5209/17, якою залишена без змін постанова Харківського окружного адміністративного суду від 09.01.2018р., якою було задоволено позов ТОВ «Фарт» до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зобов’язання вчинити певні дії та зобов’язано відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України внести до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта – ТОВ «Фарт» відомості про припинення обтяження (арешт, заборону відчуження майна), зареєстрованого на підставі постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України «Про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження» №50402325 від 10.03.2016 року.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» №606, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження» №1404 передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Таким чином, з правового аналізу вказаних вище приписів Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що як Законом №606, так і Законом №1404 встановлені вичерпні підстави для відкриття виконавчого провадження на примусове виконання рішення.

З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження № 50402325 було розпочато ще 10.03.2016 року на підставі виконавчого документу – наказу господарського суду Харківської області від 12.01.2016 року, постановою державною виконавця від 27.02.2017 року виконавчий документ був повернутий стягувачу на підставі його власної заяви, а виконавчі дії, спрямовані на примусове стягнення з боржника суми заборгованості (арешт, заборона відчуження) визнані необґрунтованими в порядку адміністративного судочинства.

Положення Закону України «Про виконавче провадження» не містять такої підстави як повторне відкриття виконавчого провадження з власної ініціативи державного виконавця на підставі власної постанови, строк пред’явлення якої сплинув.

Отже, не приймаються аргументи апелянта щодо того, що у державного виконавця були правові підстави для винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №55427671 з виконання постанови від 06.04.2016 р. про стягнення виконавчого збору у розмірі 7 490,70 грн. та 387 158, 83 доларів США, оскільки ТОВ “Фарт” не підтверджено самостійного виконання рішення суду за виконавчим документом у встановлений законодавцем строк, а також, добровільно не сплачено виконавчого збору за виконавчим провадженням №ВП 50402325.

Окрім того, серед основних засад виконавчого провадження, законодавець у ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» виділив, серед таких, як законність, справедливість, неупередженість та об’єктивність, таку засаду як - розумність строків виконавчого провадження.

Згідно ч.ч. 1, 2 статті 18 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Між тим, згідно з практикою Суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи.(див. рішення Суду у справі Мала проти України, no. 4436/07, від 03.07.2014)

Місцевий господарський суд з урахуванням обставин справи, дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що дії державного виконавця з винесення постанови про відкриття виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору (ВП № 55427671) від 21.12.2017 р. на підставі власної постанови про стягнення виконавчого збору (ВП № 50402325) від 06.04.2016 р., строк пред’явлення якої до виконання сплинув ще 06.04.2017 р., вчинені поза межами повноважень державного виконавця, не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та є неправомірними.

Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення скарги ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю “Фарт” в порядку судового контролю за виконанням судового рішення відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов’язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Керуючись ст. ст. 255, 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 28.02.2018р. у справі №922/5723/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24.04.2018 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.