Постанова № 73594476, 19.04.2018, Донецький апеляційний господарський суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2018 справа № 913/982/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя судді ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3секретар судового засідання: ОСОБА_4 за участю представників сторін: від позивача від відповідача ОСОБА_5, за довіреністю ОСОБА_6, за довіреністю ОСОБА_7, за довіреністю, адвокат розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, м. Київна ухвалу господарського суду Луганської області від 06.03.2018 у справі№913/982/17 (суддя Марченко Ю.І.) за позовом Міністерства юстиції України, м. Київ до відповідачаПриватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, м. Лисичанськ, Луганська областьпростягнення 705 633 875 грн. 87 коп.

В С Т А Н О В И В:

До господарського суду Луганської області 28.02.2018р. в межах справи №913/982/17 надійшла заява Міністерства юстиції України б/н та б/д про забезпечення позову, якою позивач просив забезпечити позов Міністерства юстиції України в інтересах держави Україна до Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України, внаслідок виконання рішення Європейського суду з прав людини «Агрокомплекс проти України», у розмірі 705 633 875,87 грн. шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження нерухомого майна, належного на праві власності Приватному акціонерному товариству “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”.

Заяву обґрунтовано наявністю у провадженні господарського суду Луганської області справи №913/982/17 за позовом Міністерства юстиції України до Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі "Агрокомплекс проти України" у розмірі 705 633 875,87 грн.

Позивач, посилаючись на ч.2 ст.136 Господарського процесуального кодексу України, наполягав на недобросовісності відповідача, яка полягає в ухиленні від відповідальності щодо виконання своїх зобов’язань перед кредиторами, наявності у відповідача негативного практичного досвіду протиправного уникнення відповідальності перед кредиторами щодо відшкодування шкоди у великих розмірах. Повідомив, що з відкритих інформаційних джерел, зокрема, Інтернет ресурсів стало відомо, що після подання державою Україна в особі Міністерства юстиції України позову у даній справі, почався продаж активів підприємства відповідача (роздруківка з сайту Інтернет видання “Економічна правда», роздруківка з сайту “РБК”), що може істотно ускладнити виконання рішення у цій справі.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 06.03.2018 у справі №913/982/17 у задоволенні заяви б/н б/д Міністерства юстиції України про забезпечення позову Міністерства юстиції України до Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” про стягнення 705 633 875 грн. 87 коп., шляхом заборони вчиняти будь – які дії щодо відчуження нерухомого майна, належного на праві власності Приватному акціонерному товариству “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” – відмовлено.

Ухвалу мотивовано тим, що позивачем не надано жодних належних, в розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, доказів із якими діюче законодавство пов’язує застосування заходів щодо забезпечення позову.

Судом зазначено, що статті з сайту Інтернет видання “Економічна правда” від 10.01.2018 та Інтернет видання “РБК” від 10.01.2018, які не є офіційними документами в розумінні ст. ст. 73, 91 Господарського процесуального кодексу України, стосуються продажу активів нафтовидобувної компанії “Роснєфть”, а не активів Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія”, яке є окремою юридичною особою. Крім того, Приватне акціонерне товариство “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” включено до Державного реєстру об’єктів підвищеної небезпеки по Луганській області, а промислові установки нафтопереробного комплексу ПрАТ “ЛИНІК” є вибухонебезпечними, що створює необхідність здійснення відповідачем постійно триваючих невідкладних заходів із запобігання аваріям та екологічним катастрофам, що потребує відповідного фінансування, тому застосування заходів забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти будь – які дії щодо відчуження нерухомого майна, належного на праві власності Приватному акціонерному товариству “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” може негативно вплинути на забезпечення техногенної та екологічної безпеки в Луганському регіоні.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Міністерство юстиції України звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить скасувати ухвалу господарського суду Луганської області від 06.03.2018 у справі №913/982/17 та прийняти нову, якою заяву Міністерства юстиції України про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити повністю.

Скаржник вважає оскаржувану ухвалу незаконною та такою, що прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи. Зазначає, що необхідність забезпечення позову зумовлена тим, що у разі задоволення позовних вимог виконання рішення суду про повернення до Державного бюджету України 705 633 875, 87 грн. може стати неможливим, оскільки Приватне акціонерне товариство “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” може здійснити продаж належного йому майна.

Вказує на належність та достатність наданих позивачем доказів для прийняття судом висновку про наявність обґрунтованих припущень, що майно, яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, що значним чином ускладнить або унеможливить виконання рішення господарського суду у цій справі у разі задоволення позовних вимог Міністерства юстиції України. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта вбачається, що Компанією «ЛИНІК» останнім часом вживаються дії щодо реєстрації нових об’єктів нерухомості, що також може свідчити про підготовку до продажу належного відповідачу майна.

Вважає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки листу ПрАТ “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” від 22.12.2017р. №010000/100000-011 та статті з сайту інтернет видання “Економічна правда” від 10.01.2018р, які свідчать про можливість задоволення заяви про забезпечення позову.

В доповненнях №03-02/2018 від 15.03.2018 до апеляційної скарги апелянт зазначив, що, як заява про забезпечення позову, так і апеляційна скарга містять посилання на електронну адресу Інтернет видання «Економічна правда». Вказане посилання надає можливість отримати доступ до оригіналу електронного доказу, оскільки, якщо перейти за вказаним посиланням, то можна пересвідчитись, що інформація, надана Міністерством юстиції України є достовірною. Вважає надані докази належними електронними доказами.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 23.03.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду Луганської області від 06.03.2018 у справі №913/982/17 та встановлено строк до 04.04.2018 для подання іншими учасниками судового процесу відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач, Приватне акціонерне товариство "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія", проти задоволення апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві. Ухвалу господарського суду Луганської області від 06.03.2018р. вважає законною. На думку відповідача, надані позивачем роздруківки з сайтів, також як і лист ПрАТ “ЛИНІК” №010000/100000-011 від 22.12.2017, жодним чином не підтверджують наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову. Наполягає, що відповідач не вчиняє жодних дій, які б могли ускладнити виконання судового рішення.

Просить ухвалу господарського суду Луганської області від 06.03.2018р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 05.04.2018р. розгляд апеляційної скарги призначено на 19.04.2018р.

В судовому засіданні 19.04.2018р. представник позивача, вважаючи ухвалу господарського суду Луганської області від 06.03.2018 у справі №913/982/17 незаконною та такою, що підлягає скасуванню, наполягав на задоволенні апеляційної скарги. Просив ухвалу господарського суду Луганської області від 06.03.2018 у справі №913/982/17 скасувати, заяву Міністерства юстиції України про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.04.2018р. проти задоволення апеляційної скарги заперечив, наголошуючи на законності та обґрунтованості прийнятої судом ухвали. Повідомив, що 18.04.2018р. господарським судом Луганської області ухвалено рішення по справі №913/982/17, яким у задоволенні позову Міністерства юстиції України до Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” відмовлено.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ст.13 Господарського процесуального кодексу України).

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, наявність пов'язаних з цим обставин підлягає обґрунтуванню та доведенню заявником (позивачем) на загальних підставах, визначених господарським процесуальним кодексом України.

Згідно з ч.1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов’язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов’язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об’єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до п.п.1,3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або не виконання рішення господарського суду у разі не вжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із прийняттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості

Обґрунтовуючи викладені в заяві обставини про вжиття заходів щодо забезпечення позову, позивач вказує, що у разі задоволення позовних вимог, виконання рішення суду може стати неможливим, оскільки відповідач може здійснити продаж належного йому майна. Крім того, на думку позивача, є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, що значним чином ускладнить або унеможливить виконання рішення господарського суду у цій справі, у разі задоволення позовних вимог Міністерства юстиції України.

Згідно з приписами ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу ( ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України).

Як встановлено у ч.ч.1,2 ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно з ч.2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, за приписами чинного законодавства, основною метою здійснення правосуддя є захист та відновлення порушеного права відповідної особи, яка звернулась до суду із відповідною позовною заявою.

В той же час, захист порушеного права або охоронюваного законом інтересу здійснюється судом із дотриманням основних засад судочинства, за наявності достатніх правових підстав та відповідних належних доказів, які підтверджують ту чи іншу обставину.

Так, стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування

З урахуванням вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Як вбачається із заяви Міністерства юстиції України про забезпечення позову б/н б/д, до заяви додано копію довіреності №13869/9.1/22-17 від 27.12.2017 на представника, документ про сплату судового збору (платіжне доручення №242 від 14.02.2018), інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта від 09.02.2018р. №113449803 (на двох аркушах), копію Інтернет сторінки видання “Економічна правда”, копію Інтернет сторінки з сайту «РБК» та копію листа ПрАТ “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” №010000/100000-011 від 22.12.2017.

Так, листом від 22.12.2017р. №010000/100000-011 Приватне акціонерне товариство “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” повідомило Міністра юстиції України про отримання відповідачем позову та заяви про забезпечення позову в даній справі, у зв’язку із чим просило врахувати ті обставини, що ПрАТ “ЛИНІК” віднесено до промислових підприємств підвищеної небезпеки, у зв’язку із чим останнє здійснює постійно триваючі заходи з запобігання аваріям та екологічним катастрофам, а також здійснює інші заходи. Виконання зазначених заходів потребує регулярних витрат на оплату енергоресурсів, виплату заробітної плати технічному персоналу нафтопереробного комплексу та його охороні. Арешт рахунків і коштів призведе до неможливості доставки змінного персоналу і залишення нафтопереробного комплексу без належного догляду. Неможливість оплати витрат на вжиття заходів з запобігання аварії призведе до невиконання вказаних заходів, що може потягнути за собою суттєві техногенні та екологічні наслідки для регіону та інші тяжкі наслідки, в тому числі неможливість звернення стягнення на майно нафтопереробного комплексу у зв’язку з його втратою чи пошкодженням, що позбавить забезпечувальні заходи сенсу в цілому, притягнення адміністрації Товариства до відповідальності, в тому числі ймовірно і кримінальної. В той же час, на ПрАТ “ЛИНІК” сформовано Перелік об’єктів нерухомості, на які арешт майна може бути накладений без загрози промисловій безпеці підприємства і в межах суми позовних вимог і тому до вирішення справи по суті наполягав про виключення з клопотання про забезпечення позову накладання арешту на рахунки і грошові кошти.

У статті з сайту Інтернет видання “Економічна правда” від 10.01.2018р. зазначено, що “Роснєфть” продала всі свої заправки в Україні. Так, нафтовидобувна компанія “Роснєфть” завершила продаж роздрібних активів в Україні. Зазначено, що раніше в число активів “Роснєфті” в Україні входила мережа зі 141 заправної станції, оператор оптових поставок нафтопродуктів компанія “ТНК-Індастріз Україна” і нафтопереробний завод ЛІНІК у Луганській області. Зазначені активи компанії були продані 20 грудня минулого року.

З сайту Інтернет видання “РБК” 10.01.2018р. позивачем надано відомості про розміщення статті “Роснєфть” продала всі свої заправки в Україні» аналогічного змісту.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що документи надані позивачем не свідчать про вчинення відповідачем дій, направлених на відчуження належного йому майна, або що майно відповідача може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю.

Так, лист Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” від 22.12.2017р. №010000/100000-011 лише свідчить про наявність можливості виникнення тяжких техногенних та екологічних наслідків для підприємства відповідача та Луганського регіону в разі накладення арешту на грошові кошти підприємства відповідача, а також про існування переліку об’єктів нерухомості, накладення арешту на які, не призведе до загрози промисловій безпеці підприємства.

Зі змісту вищевказаного листа не вбачається, що позивач має наміри реалізації майна чи здійснює дії, направлені на його реалізацію. Крім того, вказаний лист відповідача, був адресований позивачу ще 22.12.2017 на заяву позивача про забезпечення позову шляхом арешту майна і грошових коштів підприємства відповідача, подану до суду 19.12.2017 та залишену ухвалою Господарського суду Луганської області від 21.12.2018 та постановою Донецького апеляційного Господарського суду від 27.02.2018 без задоволення.

Зміст статей аналогічного змісту з сайтів інтернет видання “Економічна правда” від 10.01.2018 та Інтернет видання “РБК” від 10.01.2018 стосується продажу активів нафтовидобувної компанії “Роснєфть”.

До того ж, як вірно зазначено судом першої інстанції Інтернет стаття є неофіційним документом, в розумінні ст. ст. 73, 91 Господарського процесуального кодексу України, та в будь-якому випадку не може бути доказом продажу активів відповідача без наявності відповідних первинних документів або інших належних та допустимих доказів, які б надали можливість для вищевказаного висновку.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивачем не надано належних та достатніх, в розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, доказів із якими діюче законодавство пов’язує застосування заходів щодо забезпечення позову.

Відповідно до приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України” і ст. 3 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене, наявність в майбутньому потенційної можливості задоволення судом заявлених Міністерством юстиції України до Приватного акціонерного товариства “Лисичанська нафтова інвестиційна компанія” позовних вимог про відшкодування збитків в сумі 705633875,87 грн., не може виправдовувати втручання у право відповідача на мирне володіння своїм майном, враховуючи відсутність в матеріалах справи належних доказів в розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, із якими діюче законодавство пов’язує застосування заходів забезпечення позову.

Доводи апелянта щодо наявності обґрунтованих підстав вважати відповідача недобросовісним у правовідносинах, в яких на останнього покладається обов’язок по відшкодуванню шкоди у великих розмірах, тобто існування реального ризику невиконання рішення у справі, зважаючи на обставини встановлені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Агрокомплекс проти України”, відхиляються апеляційним судом, враховуючи той факт, що зазначені твердження зводяться лише до потенційної можливості ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення позивачем реальних обставин, які б свідчили про можливість такого ухилення в майбутньому.

Позивачем не надано доказів наявності достатньо обґрунтованих припущень, що майно, яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, що значним чином ускладнить або унеможливить виконання рішення господарського суду у цій справі у разі задоволення позовних вимог Міністерства юстиції України.

Отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову.

З огляду на наведене, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами.

Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті ухвали не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для скасування ухвали господарського суду Луганської області від 06.03.2018 у справі №913/982/17 суд апеляційної інстанції не вбачає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд ухвали господарського суду Луганської області від 06.03.2018 у даній справі, покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 136, 137, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду Луганської області від 06.03.2018 у справі №913/982/17 – залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Луганської області від 06.03.2018 у справі №913/982/17 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

У судовому засіданні 19.04.2018р. проголошено вступну та резолютивну частину постанови. Повний текст постанови складено 23.04.2018р.

Головуючий суддя Н.М. Дучал

Судді: Т.Д. Геза

ОСОБА_3

Надруковано 4 екз.:

1 - позивачу; 1 - відповідачу;

1 – ГСЛО; 1 – у справу.