Постанова № 73594340, 18.04.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2018 Справа № 912/2000/17

м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65 зал №415-а

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Широбокова Л.П., Орєшкіна Е.В.

секретар судового засідання Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Укрбудцентр" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.09.2017 у справі №912/2000/17 (суддя Вавренюк Л.С.; рішення ухвалене о 12:30 год. у місті Кропивницький, повне рішення складено 13.09.2017)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Укрбудцентр", смт.Капітанівка, Новомиргородський район, Кіровоградська область

про стягнення 88278,23 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (позивач) звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Укрбудцентр" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №00013124 від 22.11.2016 в сумі 88278,23 грн.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 08.09.2017 у справі №912/2000/17 (суддя Вавренюк Л.С.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Укрбудцентр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заборгованість за договором фінансового лізингу №00013124 від 22.11.2016 в сумі 88278,23 грн., з яких: 30599,56 грн. - сума заборгованості за лізинговими платежами, 284,20 грн. - 3% річних за час прострочення оплати, 963,89 грн. - розмір інфляційних втрат за час прострочення заборгованості, 947,33 грн. - сума пені у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки заборгованості, 3900,00 грн. - витрати щодо вчинення виконавчого напису нотаріуса, 50257,50 грн. - витрати щодо примусового вилучення предмету лізингу, 800,00 грн. - витрати щодо відповідального зберігання предмету лізингу, 525,75 грн. - сума штрафу за направлені повідомлення - нагадування про сплату заборгованості, витрати на правову допомогу в сумі 6000,00 грн., а також витрати зі сплати судового збору в сумі 1600,00 грн.

Означене рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що суд встановив факти неналежного виконання відповідачем зобов'язань, що виникли з договору фінансового лізингу. а тому визнав обґрунтованими вимоги позивача про примусове стягнення з відповідача грошових коштів на їх примусове виконання.

Відповідач (ТОВ "Будівельна компанія Укрбудцентр"), не погодившись з рішенням місцевого господарського суду подав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення суду незаконним, прийнятим без повного дослідження всіх обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Просить рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.09.2017 у справі №912/2000/17 скасувати, винести нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує на те, що вирішення спору між сторонами по суті відбулося 08.09.2017 без участі представника скаржника; жодних повідомлень та ухвал щодо розгляду даного судового спору скаржнику не надходило, тому фактичне неповідомлення його про розгляд даної справи позбавило скаржника права на повний, об'єктивний та справедливий розгляд даної справи; зазначає, що про порушення своїх прав дізнався лише після початку виконання рішення суду в примусовому порядку та з мережі Інтернет - із сайту ЄДРСР. Зазначає, що передав автомобіль позивачу 13.04.2017 за актом опису майна навіть не отримавши від державного виконавця постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.04.2017, відповідно до пункту 2 якої надавався строк на добровільне виконання 10 днів. Стверджує, що позивач замовчує той факт, що відповідач самостійно без будь-якого примусу звертався на початку квітня 2017 року з проханням забрати автомобіль. Відповідач вважає, що позовна вимога про стягнення витрат щодо примусового вилучення об'єкту лізингу 50257,50 грн. є необґрунтованою та не підлягала задоволенню, те саме стосується і вимоги про стягнення 3900,00 грн. витрат нотаріуса та 800,00 грн. витрат за відповідальне зберігання. Крім того, вказує відповідач і на неповне з'ясування судом обставин справи та зазначає, що на його думку, в порушення вимог ГПК України суд першої інстанції без будь-яких належних доказів встановив факт направлення позивачем на адресу відповідача рахунків-фактур, за якими відповідач мав сплатити лізингові платежі; судом не було досліджено чи дійсно таке повідомлення було направлено в письмовому вигляді на адресу відповідача та чи було відповідачем отримано таке повідомлення. Разом з тим, судом зазначено, що на вказану вимогу від 01.03.2017 відповідач надав відповідь листом від 28.02.2017, тобто відповідач надав відповідь завчасно, наперед. Вважає відповідач, що в порушення вимог статті 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України, судом незаконно, без будь-яких правових обґрунтувань, задоволено вимогу щодо стягнення штрафу та пені на штраф, оскільки не отримував ніяких повідомлень-нагадувань про сплату заборгованості та пені, жодних доказів щодо направлення вказаних повідомлень на адресу відповідача, позивачем надано не було. Також відповідач вважає, що вимога позивача про стягнення витрат на правову допомогу є також необґрунтованою та не могла бути задоволена судом, оскільки в даному випадку послуги надавалися адвокатами, але сума була сплачена юридичній особі з організаційно-правовою формою - товариство з обмеженою відповідальністю, проте здійснення адвокатської діяльності, зокрема в судових справах в господарському процесі, не може здійснюватися через товариство з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідні обмеження передбачені в частини 3 статті 4 Законі України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Позивач (ТОВ "Порше Лізинг Україна") у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами відповідача та вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В судове засідання 18.04.2018 представники сторін не з'явились.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, але не повідомили про причини неявки своїх представників; що неявка представників не перешкоджає встановленню суттєвих обставин спору, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Укрбудцентр" (Лізингоодержувач) укладено Договір про фінансовий лізинг №00013124 від 22.11.2016, об'єктом якого є транспортний засіб типу VW Нова Jetta Premium Life 1,6 TDI, шасі №WVWZZZ16ZGM013521, двигун №CAY BK5082 (надалі - Договір, а.с.19 т.1).

У відповідності до розділу "Умови лізингу" вказаного Договору, вартість об'єкту лізингу складає 630937,10 грн., авансовий платіж - 157734,28 грн.; обсяг фінансування - 473202,82 грн.; кількість лізингових платежів - 60; строк лізингу (місяців) - 60; лізинговий платіж: 15299,78 грн.; сплатити до 15 числа відповідно до Графіка, якщо інший розмір не передбачено Графіком; адміністративний платіж: еквівалент 9464,05 грн.; процентна ставка - 18,99 включаючи ПДВ (змінна відповідно до п. 6.4.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу). Крім того, зазначається, що усі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях відповідно до п.п. 6.3. та 6.4.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу.

Вказаний Договір про фінансовий лізинг №00013124 від 22.11.2016 та додаток до цього Договору "Загальні комерційні умови внутрішнього фінансового лізингу" (надалі спільно іменуються як Контракт), а також інші додатки до Контракту, які є його невід'ємними частинами (а.с.19-38 т.1), являють собою угоду між сторонами щодо придбання об'єкта лізингу Лізингодавцем та його передання Лізингоодержувачу згідно з положеннями Закону України "Про фінансовий лізинг", а також іншими чинними положеннями українського законодавства.

У відповідності до пунктів 3.2. - 3.4. Контракту, Лізингодавець придбаває об'єкт лізингу (отримує право власності на об'єкт лізингу) та передає Лізингоодержувачу об'єкт лізингу на умовах фінансового лізингу; Лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями чинного українського законодавства та забезпечує експлуатацію об'єкта лізингу відповідно до цього Контракту; після завершення строку лізингу за Контрактом Лізингоодержувач придбаває об'єкт лізингу у Лізингодавця за купівельною ціною, що буде визначена Лізингодавцем з урахуванням виконання Лізингоодержувачем своїх зобов'язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають здійсненню за цим Контрактом.

У пункті 4.1. Контракту сторони узгодили, що Лізингодавець зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, тоді як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу протягом усього строку дії Контракту (окрім випадків, коли Лізингодавець матиме право розірвати цей Контракт/відмовитися від Контракту та вимагати повернення об'єкта лізингу, як зазначено в цьому Контракті).

Відповідно до пункту 4.2. Контракту після завершення строку дії цього Контракту та здійснення останнього Лізингового платежу, інших платежів за цим Контрактом і виконання всіх зобов'язань Лізингоодержувачем, право власності на об'єкт лізингу перейде до Лізингоодержувача. З цією метою сторони укладуть договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до цього Контракту або оформлять таке придбання в інший спосіб, визначений Лізингодавцем.

Згідно з пнктом 5.4. Контракту Лізингоодержувач забезпечує оформлення доставки об'єкта лізингу шляхом підписання ним та Лізингодавцем акту прийому-передачі.

Строк лізингу починається з дати підписання акта приймання-передачі Лізингоодержувачем об'єкта лізингу (пункт 5.4. Контракту), а Контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункти 12.2., 12.3. Контракту).

Згідно з пунктом 6.1. Контракту для експлуатації об'єкта лізингу Лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь Лізингодавця лізингові платежі відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього Контракту, та інших положень Контракту, кожний лізинговий платіж включає: частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); проценти (винагорода Лізингодавцю за отримання та використання Лізингоодержувачем об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з Контрактом.

Пунктом 6.4 Контракту встановлено, що у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) відображаються лізингові платежі з урахуванням процентів/процентної ставки за отримання та використання об'єкта лізингу, розмір яких (якої) узгоджений сторонами в Контракті.

Лізингові платежі перераховуються Лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Лізингодавцем у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Лізингові платежі у будь - якому разі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, за винятком визначеним Контрактом (п. 6.5. Контракту).

Пунктом 6.17. Контракту визначено, що зобов'язання зі сплати всіх та будь-яких платежів за Контрактом покладаються на Лізингоодержувача, якщо інше прямо не передбачено Контрактом. Лізингоодержувач зобов'язується сплатити всі та будь-які платежі протягом 5 робочих днів з моменту відправлення Лізингодавцем відповідної вимоги та/або рахунка, якщо інший строк не обумовлено у Контракті або погоджено сторонами додатково. Якщо Лізингоодержувач не сплатить платежі (платіж) у вказаний строк, Лізингодавець має право застосувати санкції за прострочення відповідно до пункту 8 Контракту.

Пунктом 8.2. Контракту сторони передбачили, що у випадку прострочення сплати платежу до Лізингоодержувача застосовуються наступні санкції:

підпункт 8.2.1. - пеня у розмірі 10% річних від вчасно несплаченої суми за кожний день затримки до моменту повної виплати платежу (п. 8.2.1);

підпункт 8.2.2. - штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Лізингодавцем (пункт 8.3.1. Контракту): 250 українських гривень за першу вимогу, 300 українських гривень за другу вимогу, 350 українських гривень за третю вимогу (якщо Лізингодавець вирішить надіслати таку третю вимогу).

Згідно з пунктом 8.3. Контракту, якщо Лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більше, ніж 10 робочих днів, Лізингодавець має право:

підпункт 8.3.1. - надіслати Лізингоодержувачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо Лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, Лізингодавець надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку, якщо Лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, Лізингодавець має право направити Лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від Контракту в односторонньому порядку, за п. 12.6.1. Контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надіслання другої вимоги означає, що Лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим Контрактом.

підпункт 8.3.2. - якщо Лізингоодержувач повністю або частково не здійснив оплату 1 лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів (у відповідності до Закону України "Про фінансовий лізинг", Лізингодавець має право розірвати Контракт/відмовитися від Контракту і витребувати об'єкт лізингу від Лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Згідно з пунктом 12.6. Контракту, Лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від нього, та, також серед іншого, право на повернення об'єкта лізингу, в наступних випадках, зокрема: у разі, якщо Лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

За умовами пункту 12.7. Контракту, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від Контракту визначається Лізингодавцем у відповідному повідомленні/вимозі. Лізингодавець надсилає Лізонгоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від Контракту та, за можливості, зв'язується з ним доступними засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від Контракту. Таке повідомлення/вимога надсилається Лізингодавцем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням Лізингоодержувача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). У випадку неотримання Лізингоодержувачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, Лізингоодержувач вважається належним чином повідомленим на 10 календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою УДППЗ "Укрпошта" про прийняття повідомлення для відправки. Негайно після розірвання/відмови від Контракту Лізингодавець має право скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів, незалежно від дати їхнього здійснення (пункт 12.8. Контракту).

В свою чергу, відповідно до пункту 12.9. Контракту, у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання Контракту відповідно до пункту 12 цього Контракту, відмови Лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2., а також якщо Лізингодавець вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень Контракту, Лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження Лізингодавця, якщо інша адреса не вказана останнім, впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю будь-яку різницю між вартістю об'єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Лізингодавцем в результаті продажу об'єкта лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності Лізингодавця, ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими Лізингоодержувачем відповідно до Контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Лізингодавця та має бути відшкодована Лізингоодержувачем відповідно до умов цього Контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо оплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання Лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання Контракту.

Згідно пунктом 12.10. Контракту, у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання Контракту, Лізингодавець прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (перепродажна підготовка, оцінка об'єкта лізингу, доставка об'єкта лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.

Пунктом 12.13. Контракту сторони погодили, що у випадках, передбачених зокрема, пунктом 12.6. Контракт вважається розірваним на 10 робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Пунктом 13.5. Контракту встановлено, що Лізингоодержувач відшкодовує будь-які витрати, понесенні Лізингодавцем у зв'язку з вилученням (поверненням) об'єкта лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги пов'язані з вилученням об'єкта лізингу.

Відповідно до пункту 16.1. Контракту, усі збори, податки, гонорари, грошові штрафи та інші витрати, що пов'язані з Контрактом і можуть виникати протягом строку дії Контракту, виплачуються або відшкодовуються виключно Лізингоодержувачем.

Також, в пункті 20.4. Контракту сторони встановили, якщо інше прямо не передбачено Контрактом, всі повідомлення сторони відправляють за адресою, вказаною у Контракті у письмовій формі особисто, кур'єром або поштою. При цьому факт відправлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата та копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), квитанції про оплату відправлення або опису вкладення з відповідною відміткою УДППЗ "Укрпошта" або кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або кур'єром). Факт отримання адресатом повідомлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), наявності повідомлення про вручення адресату поштового відправлення/відмови адресата від прийняття з відповідною відміткою УДППЗ "Укрпошта", кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення кур'єром або поштою).

На виконання умов Контракту, позивач передав відповідачу у лізинг транспортний засіб, а саме легковий автомобіль VVW Нова Jetta Premium Life 1,6 TDI, шасі №WVWZZZ16ZGM013521, двигун №CAY BK5082, а відповідач прийняв об'єкт лізингу, що підтверджується актом прийому передачі від 03.01.2017, який підписаний в трьохсторонньому порядку уповноваженими представниками сторін, дилера та скріплений печатками позивача та дилера, завірена копія якого долучена до матеріалів справи (а.с.47 т.1).

Як вказує позивач, відповідно до умов укладеного Договору лізингу, ним було виставлено відповідачу відповідні рахунки-фактури на оплату чергових (щомісячних) лізингових платежів, що охоплюють лізингові періоди за лютий 2017 року по березень 2017 року (а.с.116-117 т.1), які відповідачем залишилися несплаченими, внаслідок чого за відповідачем як Лізингоодержувачем виникла заборгованість в сумі 30599,56 грн.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 28.02.2017 відповідач повідомив позивача про те, що ТОВ "Будівельна компанія Укрбудцентр" без попереднього погодження з ТОВ "Порше Лізинг Україна" передало об'єкт лізингу громадянину ОСОБА_2, який не є співробітником відповідача та відмовляється повертати автомобіль, можливість повернути автомобіль власними силами у ТОВ "Будівельна компанія Укрбудцентр" на сьогоднішній день відсутні (а.с.56 т.1).

В свою чергу позивач направив на адресу відповідача повідомлення про відмову від договору вих.№00013124 від 01.03.2017, яке було отримано відповідачем 03.03.2017, що підтверджується підписом отримувача на вказаному повідомленні (а.с.55 т.1).

Позивачем у повідомленні зазначалось про те, що 28.02.2017 ТОВ "Порше Лізинг Україна" стало відомо, що ТОВ "Будівельна компанія Укрбудцентр" в порушення умов п.15.1. Договору було передано об'єкт лізингу третій особі без згоди Порше Лізинг Україна. Враховуючи викладене, позивач повідомив, що на підставі підпункту 12.6.8. Договору розриває/відмовляється від Договору в односторонньому порядку та просив відповідача повернути об'єкт лізингу та/або відшкодувати вартість об'єкта лізингу та сплатити інші платежі, визначені Порше Лізинг Україна впродовж 3 робочих днів з дня отримання цього повідомлення Лізингоодержувачем.

ТОВ "Будівельна компанія Укрбудцентр" вимоги означеного вище повідомлення не виконало, тому позивачем було розпочато процес примусового повернення автомобіля.

Так, за заявою позивача про вчинення виконавчого напису 05.04.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. вчинено виконавчий напис №241, яким зобов'язано повернути від Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Укрбудцентр" Товаристу з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" транспортний засіб: марка VOLKSWAGEN, модель - JETTA, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1, рік виробництва - 2016, колір білий, державний номер НОМЕР_2, вартістю 458622,18 грн., що було передано в користування на умовах фінансового лізингу за Договором про оперативний лізинг №00013124 укладений 22.11.2016 (а.с.70-71 т.1).

12.04.2017 старшим державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Хмелєвою М.В. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53748589 з виконання вищезазначеного виконавчого напису №241 від 05.04.2017 (а.с.73 т.1).

Також 12.04.2017 старшим державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Хмелєвою М.В. прийнято постанову про розшук майна боржника, яким оголошено в розшук вищезазначений транспортний засіб - об'єкт лізингу (а.с.75 т.1).

Згідно Акту від 12.04.2017, що був складений старшим державним виконавцем Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Хмелєвою М.В., виконавчий напис №241 від 05.04.2017 було виконано в повному обсязі, а саме: транспортний засіб: марка VOLKSWAGEN, модель - JETTA, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1 білого кольору повернутий стягувачу в робочому стані, ключі та техпаспорт в наявності також передані стягувачу, тобто позивачу у даній справі.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про примусове стягнення з відповідача заборгованості за договором фінансового лізингу №00013124 від 22.11.2016 в сумі 88278,23 грн., з яких: 30599,56 грн. - сума заборгованості за лізинговими платежами, 284,20 грн. - 3% річних за час прострочення оплати, 963,89 грн. - розмір інфляційних втрат за час прострочення заборгованості, 947,33 грн. - сума пені у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки заборгованості, 3900,00 грн. - витрати щодо вчинення виконавчого напису нотаріуса, 50257,50 грн. - витрати щодо примусового вилучення предмету лізингу, 800,00 грн. - витрати щодо відповідального зберігання предмету лізингу, 525,75 грн. - сума штрафу за направлені повідомлення - нагадування про сплату заборгованості, витрати на правову допомогу в сумі 6000,00 грн., а також витрати зі сплати судового збору в сумі 1600,00 грн.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, виходив із того, що такі позовні вимоги позивача обґрунтовані та правомірні.

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного господарського суду частково погоджується з висновками місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 12.12. Контракту, у випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12., Контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення Стороною на адресу іншої Сторони.

Як зазначено в повідомленні позивача, він на підставі пункту 12.6.8. Договору розриває договір/відмовляється від договору в односторонньому порядку, а також просить відповідача повернути Об'єкт лізингу та/або відшкодувати вартість Об'єкту лізингу та сплатити інші платежі, визначені лізингодавцем впродовж 3 (трьох) робочих днів з дня отримання цього повідомлення лізингоодержувачем.

Враховуючи, що у повідомленні позивача вих. №00013124 від 01.03.2017 не було зазначено конкретного дня, з якого лізингодавець вважає означений Контракт розірваним, відповідно до умов 12.12. Контракту, його слід вважати розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання цього письмового повідомлення відповідачу.

Оскільки доказів надіслання цього повідомлення до матеріалів справи не надано, проте на повідомленні позивача вих. №00013124 від 01.03.2017 міститься напис про отримання цього повідомлення безпосередньо відповідачем 03.03.2017, то датою розірвання Контракту слід вважати 17.03.2017 (десятий робочий день).

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг; найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За приписами частин 2 і 3 статті 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Пунктами 2 та 4 частини 1 статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом та вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Право лізингодавця відмовитися від договору лізингу передбачено частиною 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", а наслідки розірвання визначено статтею 10 цього Закону, зокрема пунктами 5 і 6, якими передбачено право лізингодавця стягнути з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону або договору.

Положеннями статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що у разі закінчення строку лізинг у, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Відповідно до частин 2, 4 статті 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи із умов укладеного між сторонами Контакту (пункти 12.6., 12.7. та 12.9.) та вчинених у даному випадку сторонами юридично значимих дій, наслідком розірвання договору є відсутність у позивача (Лізингодавця - Порше Лізинг Україна) обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідача (лізингоодержувача - ТОВ "Будівельна компанія Укрбудцентр") та, відповідно, відсутність права вимагати оплати його вартості.

Отже, враховуючи те, що право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає безпідставними вимоги позивача в частині стягнення такої складової лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача.

Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.10.2013 у справі №11/5005/2290/2012 та від 29.10.2013 у справі №7/5005/2240/2012.

Проте, задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 30599,56 грн. - суми заборгованості за лізинговими платежами, суд першої інстанції означеного вище не врахував.

Так, як вбачається з пред'явлених позивачем до сплати відповідачу рахунків, рахунок-фактура №59101-00359102 від 01.02.2017 включає відшкодування частини вартості об'єкта лізингу на суму 4859,81 грн. (сума з ПДВ) (а.с. 117 т.1), а рахунок-фактура №59101-00362318 від 01.03.2017 включає відшкодування частини вартості об'єкта лізингу на суму 4936,72 грн. (сума з ПДВ) (а.с. 118 т.1).

Таким чином, позивачем необґрунтовано заявлені вимоги щодо відшкодування частини вартості об'єкта лізингу на загальну суму 9796,53 грн., а суд першої інстанції неправомірно задовольнив такі вимоги.

За таких обставин розмір невиконаних відповідачем грошових зобов'язань за лізинговими платежами, що виникли до моменту одностороннього розірвання договору лізингу, але підлягають сплаті після розірвання такого договору відповідно до положень пунктів 6.1. та 6.17. його умов та в силу приписів статей 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, становлять загальну 20803,03 грн., які складаються з процентів у сумі 7412,73 грн. та у сумі 7335,82 грн., а також комісії у сумі 3027,24 грн. та у сумі 3027,24 грн. за рахунком - фактурою №59101-00359102 від 01.02.2017 та за рахунком-фактурою №59101-00362318 від 01.03.2017 відповідно.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що позивач необґрунтовано заявив вимоги про стягнення суми 30599,56 грн. заборгованості за лізинговими платежами, колегія суддів визнає необґрунтованими розрахунки позивача й в частини заборгованості, що виникла з похідних зобов'язань зі сплати пені, інфляційних втрат та річних.

За перерахунком суду апеляційної інстанції, виходячи із дат, з яких розпочинається прострочення означених вище лізингових платежів та в межах визначених позивачем періодів їх прострочення (з 16.02.2017 по 22.06.2017) обґрунтованими слід визнати наступні нарахування: пені в загальній сумі 644,33 грн., річних в загальній сумі 193,29 грн., інфляційні втрати в загальній сумі 713,93 грн., а саме:

пеня на суму 10439,97 грн. (лізинговий платіж за лютий 2017) - 363,25 грн., виходячи із розрахунку: 10439,97 грн. х10%/100%х127дн./365дн. = 363,25 грн.;

пеня на суму 10363,06 грн. (лізинговий платіж за березень 2017) - 281,08 грн., виходячи із розрахунку: 10363,06 грн. х10%/100%х99дн.х365дн. = 281,08 грн.;

річні на суму 10439,97 грн. (лізинговий платіж за лютий 2017) - 108,97 грн., виходячи із розрахунку: 10439,97грн. х3%/100%х127дн./365дн. = 108,97 грн.;

річні на суму 10363,06 грн. (лізинговий платіж за лютий 2017) - 84,32 грн., виходячи із розрахунку: 10363,06грн. 3%/100%х99дн./365дн. = 84,32 грн.;

інфляційні втрати на суму 10439,97 грн. (лізинговий платіж за лютий 2017) - 596,12 грн., виходячи із розрахунку: 10439,97 х 104,05/100% =10862,78 грн. - 10439,97 грн. = 422,73 грн., де 104,05 % - сукупний індекс інфляції за період березень - травень 2017 року;

інфляційні втрати на суму 10363,06 грн. (лізинговий платіж за березень 2017) - 397,94 грн., виходячи із розрахунку: 10363,06 грн. х102,81%/100% = 10654,26 - 10363,06 грн. = 291,20 грн., де 102,81% - сукупний індекс інфляції за період квітень - травень 2017 року.

Задовольняючи позовні вимоги позивача в частині про стягнення суми 50257,50 грн. витрат щодо примусового вилучення предмету лізингу, суд першої інстанції виходив із того, що право на компенсацію цих витрат встановлено підпунктом 8.2.3.Контракту.

Так матеріалами справи дійсно підтверджено, що з метою примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, 12.04.2017 Києво-Святошинським відділом державної виконавчої служби управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження та оголошено у розшук транспортний засіб - об'єкт лізингу (а.с. 72-76 т.1).

Суд першої інстанції також правильно встановив, що згідно Акту приймання-передачі наданих послуг від 14.04.2017 №6 ТОВ "Дельта М Юкрейн" надало ТОВ "Порше Лізинг Україна" послуги, спрямовані на забезпечення повного та своєчасного виконання умов Контракту (договору лізингу), укладеного між позивачем та лізингоодержувачем, а саме, спрямованих на предмет вилучення предмету лізингу (а.с. 77 т.1) При цьому сума винагороди ТОВ "Дельта М Юкрейн" за надані послуги з повернення майна склала 50257,50 грн. (а.с. 82 т.1), яка згідно платіжного доручення від 19.04.2017 №1801 була сплачена позивачем (а.с. 82 - зворотній бік).

Між тим суд першої інстанції не встановив, з якого саме правочину виникли такі зобов'язання позивача перед ТОВ "Дельта М Юкрейн", оскільки відповідний договір між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ТОВ "Дельта М Юкрейн" до матеріалів судової справи не надано.

Разом із цим судом першої інстанції не враховано, що компенсація витрат позивача понесених з відшкодування не виплачених грошових коштів, а не у зв'язку з вилученням предмету лізингу.

Натомість зобов'язання сторін, що виникають у випадку вилучення об'єкту лізингу, врегульовані пунктом 13 Контракту. Так, згідно пункту 13.5 Контракту Лізиногодержувач відшкодовує всі та будь-які витрати, понесені Порше лізинг Україна у зв'язку з вилученням (поверненням Об'єкту лізингу, у тому числі витрати, пов'язані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги пов'язані з вилученням Об'єкту лізингу.

Однак, колегія суддів вважає, що надані в матеріали справи докази про понесення позивачем таких витрат не підтверджують факту виникнення таких зобов'язань відповідача, оскільки, як вбачається із наведених вище доказів, вилучення майна було здійснено безпосередньо державним виконавцем Києво-Святошинським відділом державної виконавчої служби управління юстиції у Київській області, де було відкрито виконавче провадження та оголошено у розшук транспортний засіб - об'єкт лізингу, а не ТОВ "Дельта М Юкрейн".

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що витрати позивача в сумі 50257,50 грн. також не є збитками в розумінні викладених вище статей закону, виходячи з відсутності обов'язкового характеру, необхідних ознак, та недоведеності причинного зв'язку між їх виникненням і неналежним виконанням договірних зобов'язань.

Так, відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

За змістом приписів статті 224 Господарського кодексу України, які узгоджуються з положеннями статті 623 Цивільного кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно частини 2 статті 224 Господарського кодексу України, розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Отримання ж позивачем послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, а також надання юридичних послуг з консультування, підготовки процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Таким чином, витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.

Про таку правовому позицію, зазначено зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 28.11.2017 у справі №922/3609/16.

Задовольняючи позовні вимоги в частині про стягнення з відповідача на користь позивача суми 800,00 грн. витрат щодо відповідального зберігання предмету лізингу, суд першої інстанції також виходив із того, що такі зобов'язання відповідача виникли з умов підпункту 8.2.3. пункту 8.2 Контракту і позивачем, з метою виконання відповідачем взятих на себе за умовами Контракту зобов'язань виставлялись відповідні рахунки-фактури на оплату лізингоодержуачу (а.с. 50-54, 70 - зворотній бік).

Однак при цьому суд першої інстанції також помилково не врахував, що з 17.03.2017 зобов'язання за договором припинені внаслідок його одностороннього розірвання; що позивач не надав на підтвердження своїх вимог договір з ТОВ "Автосоюз", як правочин, який визначає підстави, за яких у позивача виникли зобов'язання перед ТОВ "Автосоюз", зокрема зі сплати коштів за відповідальне зберігання предмету лізингу; не надав доказів в якому саме періоді часу ТОВ "Автосоюз" надавало позивачеві послуги відповідального зберігання Об'єкту лізингу, з урахуванням дати дострокового розірвання договору тощо.

Так, в матеріали справи позивачем надано рахунок, виписаний ТОВ "Автосоюз" №443 від 28.04.2017 на оплату суми 4800,00 грн. послуг відповідального зберігання за договором від 01.09.2014 (а.с. 81 т.1), та платіжний документ від 15.05.2017 на переказ цих коштів позивачем на рахунок ТОВ "Автосоюз" (а.с. 79 т.1).

Колегія суддів враховує на ту обставину, що Акт надання послуг №108 від 28.04.2017 на загальну суму 4800,00 грн. (а.с. 78 т.1), складений ТОВ "Автосоюз", свідчить про надання послуг відповідального зберігання низки автотранспортних засобів, серед яких значиться й автомобіль, що був Об'єктом лізингу за означеним Контрактом, проте вартість послуги зберігання цього автомобіля становила 400,00 грн., а такі послуги надавались ймовірно за квітень 2017 року, оскільки датою вилучення цього автомобіля є 12.04.2017, тобто у період часу після одностороннього розірвання договору та вилучення об'єкту лізингу.

Таким чином, вимоги позивача в частині про стягнення з відповідача суми 800,00 грн. компенсації витрат щодо відповідального зберігання предмету лізингу є необґрунтованими.

Задовольняючи позовні вимоги в частині про стягнення з відповідача на користь позивача суми 3900,00 грн. витрат щодо вчинення виконавчого напису нотаріуса. суд першої інстанції виходив із їх обґрунтованості.

Як правильно встановив суд першої інстанції, 05.04.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О.С. вчинено виконавчий напис №241 стосовно повернення Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця об'єкта лізингу (а.с. 70-71 т.1), за що з Лізингодавця стягнуто плату в сумі 3900,00 грн. (разом ПДВ), у зв'язку з чим позивачем 05.04.2017 виставлено на оплату відповідачу відповідний рахунок (а.с. 70 - зворотній бік).

Разом із цим суд першої інстанції не звернув уваги, що докази фактичної оплати позивачем таких послуг нотаріуса матеріали справи не містять.

Відтак, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем вимоги з відшкодування цих витрат є недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.

Задовольняючи позовні вимоги в частині про стягнення з відповідача на користь позивача суми 525,75 грн. штрафу за направлення повідомлення - нагадування про сплату заборгованості, суд першої інстанції вважав таку вимогу обґрунтованою з урахуванням умов пунктів 8.2. та 6.17. Контракту.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду докази надіслання відповідачеві першої та другої вимоги.

Наявна в матеріалах справи вимога - повідомлення №00013124 від 01.03.2017 (а.с. 35 т.1) - містить повідомлення про розірвання договору, а тому її слід вважати третьою вимогою, за яку, відповідно до підпункту 8.2.2. Контракту, встановлений штраф у розмірі 350,00 грн.

Таким чином, визначений позивачем штраф у розмірі 525,75 грн., не ґрунтується на умовах договору.

До того ж, місцевим господарським судом взято до уваги, що штраф, передбачений пунктом 8.2. Контракту, є платежем в розумінні цього Контракту. А тому позивач мав право нарахувати на цей платіж пеню невиконання грошового зобов'язання.

Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних мотивів.

Як вбачається з виставлених позивачем відповідачу рахунків-фактур №00364305 від 06.03.2017 на суму 279,64 грн. (а.с. 53 т.1) та №00364955 від 17.03.2017 на суму 246,11 грн., на загальну суму 525,75 грн., позивач двічі пред'явив відповідачеві вимогу про сплату штрафу у сумі 200,00 грн., на кожну з яких додатково нарахував пеню у розмірі 10% на суму 79,64 грн. та на суму 46,11 грн. відповідно.

Між тим, у пунктах 20.5, 20.6 Контракту сторони передбачили, що якщо інше прямо не передбачено контрактом, всі повідомлення сторони відправляють за адресою, вказаною у договорі у письмовій формі особисто, кур'єром або поштою. При цьому факт відправлення буде вважатися підтвердженням у випадку наявності підпису адресата та копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто). Квитанції про оплату відправлення або опису вкладення з відповідною відміткою УДППЗ "Укрпошта" або кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або кур'єром). Факт отримання адресатом повідомлення буде вважатися підтвердженням у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), наявності повідомлення про вручення адресату поштового відправлення/відмова адресата від прийняття з відповідною відміткою УДППЗ "Укрпошта", кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення кур'єром або поштою).

Оскільки апеляційним судом встановлено, що матеріалами справи підтверджено лише факт отримання відповідачем особисто однієї вимоги - повідомлення №00013124 від 01.03.2017, то двічі пред'явлені вимоги позивача про сплату штрафу у розмірі 200,00 грн. - є необґрунтованими.

Враховує колегія суддів при оцінці обставин, пов'язаних з вимогами позивача до відповідача про сплату штрафу 525,75 грн., нарахованого на підставі пункту 8.2.2. Контракту, також на наступні положення чинного законодавства.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами ат договором.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України - штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статей 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається з умов пункту 8.2.2. Контракту, розмір штрафу дійсно не обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а визначається у фіксованому розмірі, проте передбачений умовами Контракту такий вид зобов'язань не змінює самого характеру цього нарахування, яке за своєю суттю є штрафною санкцією, на яку вже не допускається нарахування ще однієї санкції - у даному випадку пені, оскільки це свідчить про недотримання положень закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі №6-2003цс15.

Тому колегія суддів доходить висновку, що нарахування позивачем пені в розмірі 10% у сумі 79,64 грн. та у сумі 46,11 грн. у зв'язку з несплатою відповідачем штрафів в сумі 200,00 грн. за направлення йому вимог - повідомлень про сплату заборгованості - є неправомірними.

Задовольняючи позовні вимоги позивача в частині про стягнення з відповідача суми 6000,00 грн. витрат на правову допомогу суд першої інстанції зазначив, що право позивача на відшкодування гонорарів юристам, судових та позасудових витрат передбачено підпунктом 8.2.3. Контракту.

Місцевим господарським судом правильно встановлено, що 26.05.2015 між позивачем, як Замовником та ТОВ "КПД Консалтинг", як Виконавцем, укладено договір про надання юридичних послуг (а.с. 57-60 т.1), у якому погоджено, що види, зміст, обсяг, строки та умови надання конкретних послуг погоджується сторонами в кожному випадку письмово шляхом підписання додаткових угод (заявок), які становлять невід'ємну частину цього Договору; у разі необхідності та у випадках, визначених законодавством, Виконавець надає послуги на підставі довіреності, виданої Замовником на ім'я виконавця та працівників Виконавця; за надання послуг Замовник сплачує Виконавцеві винагороду, сума якої визначається у відповідній додатковій угоді (заявці), яка підписується сторонами.

Замовником та Виконавцем підписано заявку від 19.06.2017 № 104 на надання юридичних послуг до вказаного вище договору, а також акт № 1 про надані послуги, за якими Виконавець надав Замовнику юридичні послуги за п. 1а заявки, а саме: представництво інтересів Замовника у суді першої інстанції у справі за позовом ТОВ "Порше Лізинг Україна" (позивач) до ТОВ "Будівельна компанія Укрбудцентр" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором ФЛ № 00013124 від 22.11.2016.

Так, згідно пунктом 3 Заявки на надання юридичних послуг № 104 від 19.06.2017 Виконавець надав Замовнику послуги, результатами яких є проект позовної заяви та розрахунків заборгованості, які додані до позову.

Сума наданих послуг за Актом про надані послуги становить 6000,00 грн. (а.с. 61-64 т.1).

Як вбачається з рахунку Замовника, позивачем оплачено юридичні послуги в повному обсязі (а.с. 65).

Як встановлено господарським судом, позовна заява ТОВ "Порше Лізинг Україна" підписана Безвершенко О.О. на підставі довіреності (а.с. 15 т.1).

Згідно довідки від 23.08.2017 №13-1/ Безвершенко Олег Олександрович є співробітником юридичного департаменту претензійно-позовної роботи та банкрутства ТОВ "КПД Консалтинг" з 23.12.2015 по теперішній час (а.с. 119 т.1).

Разом з цим, Безвершенко О. О. є адвокатом, про що свідчить свідоцтво та посвідчення адвоката (а.с. 66-67).

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд вважав, що витрати, які поніс позивач, сплативши за юридичні послуги 6000,00 грн. (а.с. 36 т.1) згідно рахунку від 19.06.2017 №15026_104_1, є адвокатськими витратами в розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягають відшкодуванню відповідачем.

Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки, в даному випадку послуги дійсно надавалися адвокатами, але сума на оплату їх послуг була сплачена юридичній особі з організаційно-правовою формою - товариство з обмеженою відповідальністю, а тому не можуть вважатися витратами на адвоката, згідно положень статті 44 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, яка була чинна на момент прийняття оскарженого судового рішення.

До того ж, як зазначалася вище, витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України, в редакції яка діяла на момент прийняття оскарженого судового рішення, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, що набрала законної сили з 15.12.2018, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до положень статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів суду апеляційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції не надав належної оцінки усім обставинам справи, а висновок суду першої інстанції про повне задоволення позовних вимог був зроблений при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до пунктів 2 та 4 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права - є підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вбачає підстави для часткового скасування оскарженого судового рішення в частині: вимог про стягнення суми 9796,53 грн. - вартості об'єкта лізингу у складі лізингових платежів за лютий та березень 2017 року; вимог на суму 303,00 грн. пені, 90,91 грн. 3% річних та 249,96 грн. інфляційних втрат, нарахованих на вартість об'єкту лізингу; вимог про стягнення 50257,50 грн. - витрат щодо примусового вилучення предмету лізингу; 3900,00 грн. - витрат щодо вчинення виконавчого напису нотаріуса; 800,00 грн. - витрат щодо відповідального зберігання предмету лізингу; 525,75 грн. - суми штрафу за направлення повідомлення-нагадування про сплату заборгованості, та відповідно, прийняття судом апеляційної інстанції в скасованій частині нового рішення про відмову позивачеві в задоволенні цих вимог.

Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги та часткове скасування оскарженого рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, здійснює між сторонами спору новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, - пропорційно розміру задоволених позовних вимог (22354,58 грн. / 88278,23 грн. = 25,32% / 74,68%), виходячи з наступного розрахунку:

1600,00 грн. х 25,32%/100% = 405,12 грн. - судові витрати позивача, які підлягають відшкодуванню за подання позовної заяви майнового характеру;

1760,00 х 74,68%/100% = 1314,36 грн. - судові витрати відповідача за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277 ч.1 п.п. 3 та 4, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Укрбудцентр" - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.09.2017 у справі №912/2000/17 - скасувати частково.

Прийняти нове рішення:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Укрбудцентр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" суму 20803 грн. 03 коп. заборгованості за лізинговими платежами, 644 грн. 33 коп. пені, 193 грн. 29 коп. три проценти річних, 994 грн. 06 коп. інфляційних втрат, 410 грн. 24 коп. витрат на судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Укрбудцентр" суму 1314 грн. 36 коп. витрат на судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Доручити Господарському суду Кіровоградської області видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного її тексту з підстав, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена - 23.04.2018.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя Е.В. Орєшкіна