Рішення № 73594066, 03.04.2018, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03 квітня 2018 року м. ТернопільСправа № 921/756/17-г/9

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л.

при секретарі судового засідання Карпа М.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом: Заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону, вул. Текстильна, 6, м. Тернопіль, 46010, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Повітрофлотський проспект,6, м.Київ, 03168, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу, вул. Галицька,1, м. Тернопіль, 46002

до відповідача: Приватного акціонерного товариства “ ВФ Україна ”, вул. Лейпцизька,15, м. Київ, 01601

про визнання недійсним договору

За участю представників:

Прокуратури : ОСОБА_1, посвідчення № 048563 від 10.11.17 року (відсутній при оголошенні рішення);

позивача: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль - ОСОБА_2, довіреність № 14/73 від 12.01.18 р. (відсутній при оголошенні рішення); Міністерства оборони України – не з’явився;

відповідача: не з'явився

У ході проведення підготовчих судових засідань прокурору, представникам позивача та відповідача роз'яснено про порядок розгляду справи за правилами нового ГПК України, форму та стадію судового провадження, а також права та обов’язки учасників та сторін справи відповідно до ст.ст.42,46 ГПК України.

В порядку ст.ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судових засідань за допомогою технічних засобів (звукозапис), а саме: програмно-апаратного комплексу “Оберіг” на CD-R, серійний номер 120 170 MD 44778 (для робочого оригіналу звукозапису) та програмно-апаратного комплексу “Акорд” на CD-R, серійний номер N120UG21D3041965E2 (для робочого оригіналу звукозапису).

Сторони, в порядку ст. ст. 120, 121 ГПК України, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

В підготовчому судовому засіданні 03.04.2018 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: Заступник військового прокурора Тернопільського гарнізону, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Тернопіль звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Приватного акціонерного товариства “ВФ України” про визнання недійсним договору №154 від 12 вересня 2011 року, оскільки такий укладений з порушенням норм чинного законодавства.

Позов мотивується тим, що оспорюваний договір є удаваним, оскільки укладений для приховування договору оренди, який повинен бути укладений із дотриманням вимог п. 3 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", п.6 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, в свою чергу, сторонами зазначений порядок укладення договору дотриманий не був.

Ухвалою господарського суду від 19.12.2017 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 16.01.2018 року.

У відповідності до ст.244 ГПК України ухвалою від 16.01.2018 року підготовче засідання відкладалось на 05 лютого 2018 року, на 19 лютого 2018 року, на 07.03.2018 року, на 19.03.2018 року, на 27.03.2018 року та на 03.04.2018 року.

21.02.018 року в судовому засіданні строк підготовчого провадження, який закінчувався 26.02.2018 року, протокольною ухвалою без виходу у нарадчу кімнату судом за власною ініціативою продовжено до 07.03.2018 року.

В судовому засіданні 07.03.2018 року завершено підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті позовних вимог.

Прокурор та уповноважений представник позивача в судове засідання 03.04.2018 року прибули, позовні вимоги підтримали повною мірою з підстав, наведених в позовній заяві №25/2/4370вих-17 від 14.12.2017р. та з врахуванням раніше поданої відповіді на відзив №25/2/212вих-18 від 22.01.2018 року (вх.№4290 від 23.01.2018 року).

Зокрема, в позовній заяві зазначено, що відповідно до умов договору №154 від 12.09.2011 року про надання послуг з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об’єктах Міністерств оборони України, відповідач розміщує обладнання мобільного зв’язку на будівлі №1 військового містечка №22 в м.Тернополі по вул.Тролейбусна,5, тобто, використовує нерухоме майно Міністерства оборони України, яке перебуває на балансі в КЕВ м.Тернопіль, що фактично вказує на правовідносини оренди (найму) майна.

Тож, зважаючи на те, що указаний договір неодноразово пролонговувався та є чинним до 12 серпня 2018 року, заступник військового прокурора Тернопільського гарнізону, в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, в особі Квартирно-експлуатаційного відділу звернувся до Господарського суду Тернопільської області про визнання недійсним даного договору посилаючись на те, що такий договір укладено з порушенням, діючого на момент його вчинення, порядку укладення договорів використання державного майна, оскільки фактичним предметом правовідносин було саме використання державного майна для розміщення обладнання мобільного зв’язку.

23.02.2018 року через канцелярію господарського суду від заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону надійшло клопотання про уточнення прохальної частини позовної заяви у справі №921/755/17-г/9, яке повернуто військовому прокурору за його клопотанням від 07.03.2018 року (вх.№7029 від 07.03.2018року), як таке, що помилково було долучене до матеріалів даної справи через неправильне зазначення її номера.

Представник відповідача участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, будь-яких клопотань, заяв суду не надав. Проте в попередніх судових засіданнях представник проти позовних вимог заперечував з посиланням на поданий раніше відзив на позов №WR-18-220 від 05.01.2018 року (вх.№3666 від 12.01.2018 року), в якому зазначено, що укладення між сторонами спірного договору не пов’язано із вибуттям нерухомого майна з володіння позивача та не перешкоджає йому використовувати даний об’єкт відповідно до його функціонального призначення. Відтак, позивач не передавав майно (дах будівлі) в користування ПрАТ "ВФ Україна", а використовує його самостійно, відповідно до безпосереднього призначення.

Також, посилався на те, що даний договір був укладений у відповідності до типового договору з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об’єктах Міністерства оборони України, який затверджений рішенням Міністра оборони України від 21 січня 2008 року №6891/з. Відповідно до зазначеної типової форми договору дозволено використовувати, в тому числі для розміщення, майно, що закріплене за Міністерством оборони України.

А тому, на думку відповідача оспорюваний договір не є удаваним, а є договором про надання послуг, який містить, в тому числі, умови, притаманні орендним правовідносинам, що відповідає вимогам ст. 628 Цивільного кодексу України, а стаття 235 Цивільного кодексу України не містить положення про безумовну недійсність вдаваного договору.

Разом з тим, заперечував проти заяви позивача щодо застосування судом строку позовної давності. Заперечення мотивоване тим, що Міністерству оборони України та Квартирно-експлуатаційному відділу м. Тернополя було відомо про наявність укладеного Договору ще у 2011 році, оскільки сам Договір підписаний позивачем – КЕВ м.Тернополя 12 вересня 2011 року та укладений згідно Типового договору з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об’єктах Міністерства оборони України (затверджений Рішенням Міністра оборони України №6891/з від 21.01.2008 року). Кошти по вказаному Договору починаючи з 2011 року перераховувались на казначейський рахунок №31251273210456 в УДК у Тернопільській області, а тому вважає, що оскільки позов подано після спливу позовної давності, то в його задоволенні слід відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши думку заступника військового прокурора, доводи представників позивача та зважаючи на подані заперечення відповідача, оцінивши представлені докази в їх сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно ч.ч.1-4 ст.53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене, розглянувши та оцінивши обґрунтування позовних вимог прокурора щодо порушення інтересів держави, суд вважає, що прокурор звернувся з даним позовом до суду в межах своїх повноважень та відповідно до правил встановлених ГПК України.

Підставою для звернення заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону та позивача до суду з позовною заявою став факт недотримання вимог чинного законодавства щодо порядку погодження та отримання дозволу на укладення такого договору з відповідними органами, тобто всупереч діючому законодавству посадовими особами КЕВ м.Тернопіль перед укладенням договору оренди не проведено конкурси про передачу військового нерухомого майна в оренду.

Крім того, у порушення п.6 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил України на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2000 року №778, відповідачем перед укладанням договору оренди військового нерухомого майна процедура виготовлення експертної оцінки майна, яке надається в оренду, не проводилось.

В ході судових засідань судом встановлено наступне :

12 вересня 2011 року між КЕВ м.Тернопіль та Приватним акціонерним товариством "МТС України (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна") укладено договір №154 про надання послуг з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об’єктах Міністерства оборони України.

Відповідно до п.1.1. договору Виконавець зобов’язується надати послуги з розміщення та зберігання на об’єкті будівлі №1 військового містечка №22, яке закріплено за Виконавцем та розтащовано за адресою : м.Тернопіль, вул.Тролейбусна, обладнання базової станції -ретранслятора з рухомого (мобільного) зв’язку (далі - Майно) вартістю за актом оцінки на 01.01.2011 року 246038,06 грн. (додаток №4), відповідно до затвердженої схеми розміщення Майна (додаток №3), а Замовник зобов’язується оплатити цю послугу.

Перелік майна, яке передається для розміщення та зберігання міститься в додатку №2 до договору.

Згідно додатку №6 до Договору №154 від 12.09.2011 року розрахунок плати за перший місяць надання послуг встановлений за домовленістю розмір плати за базовий місяць надання послуг з розміщення та зберігання обладнання базової станції – ретранслятору мобільного зв’язку, встановлений в Міноборони складає 3709,73 грн.

Пунктом 6.2. договору строк дії договору визначено з 12 вересня 2011 року по 12 серпня 2014 року та в подальшому продовжувався на підставі додаткових угод до нього.

Додатковою угодою №1 від 4 серпня 2014 року сторони передбачили продовжити строк його дії до 12 серпня 2015 року.

Додатковою угодою №2 від 4 серпня 2015 року сторони передбачили продовжити строк його дії до 12 серпня 2016 року.

Додатковою угодою №3 від 19 липня 2016 року сторони передбачили продовжити строк його дії до 12 серпня 2017 року.

Додатковою угодою №4 від 14 липня 2017 року сторони передбачили продовжити строк його дії до 12 серпня 2018 року.

Ураховуючи те, що з дати укладення договору останній не припиняв свою дію, умови договору не змінювались, указаний договір є чинним до 12 серпня 2018 року.

12 вересня 2011 року між позивачем та відповідачем підписано акт приймання-передачі майна Замовника (обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв’язку).

Відповідно до п.2.5. договору Майно вважається повернутим Замовнику з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі (повернення).

З огляду на зазначене, до моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі (повернення) Майна, обладнання ПрАТ "ВФ Україна" перебуває у володінні КЕВ м.Чернівці.

Уповноважений представник позивача в судових засіданнях стверджує, що зазначений договір слід вважати удаваним, оскільки він укладений з порушенням норм законодавства, виходячи з такого :

Згідно з нормами чинного законодавства України основою відмінністю договору найму (оренди) від договору надання послуг є те, що за договором найму (оренди) наймачу (орендарю) передається у тимчасове користування певна річ (майно), яка зберігає свої властивості та первісний вигляд при неодноразовому використанні, а за договором про надання послуг замовнику надаються певні послуги, які споживаються у процесі вчинення певної дії.

Відповідно до умов договору відповідач розміщує обладнання мобільного зв’язку на будівлі №1, військового містечка №22 в м.Тернополі по вул.Тролейбусна,5, тобто використовує нерухоме майно Міністерства оборони України, яке перебуває на балансі в КЕВ м.Тернопіль, що фактично вказує на правовідносини оренди (найму) майна.

При цьому, посилаючись на ст.235 ЦК України, зазначає, що будівля №1 військового містечка №22, яка перебуває на балансі в КЕВ м.Тернопіль розміщена за адресою : вул.Тролейбусна,5, м.Тернопіль, знаходиться у власності держави в особі Міністерства оборони України та перебуває на балансі КЕВ м.Тернопіль, оскільки останній є складовою частиною Збройних Сил України, підпорядкований Міністерству оборони України і є бюджетною установою.

Відповідно до п.3 ст.1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв’язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".

У відповідності до ст.7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду здійснюється з урахуванням вимог, встановлених порядком надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 року №778.

Згідно ч.4 ст.7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

Згідно зі ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцем державного нерухомого майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва, які, в свою чергу, на підставі ст.9 даного закону, за наявності підстав та відсутності обмежень, мають право укласти договір оренди державного майна.

Розрахунок орендної плати за користування державним майном визначається Методикою розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року №786, відповідно до якої такий розрахунок здійснюється на підставі експертної оцінки майна, що орендується.

Відповідно до вимог ст.ст.2,9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове, платне користування майном, необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності на конкурсних засадах.

На переконання позивача, укладаючи спірний договір, об’єктом якого є нерухоме майно, що перебуває у державній власності, сторонами не дотримано вимоги чинного законодавства щодо порядку погодження та отримання дозволу на укладення такого договору з відповідними органами, тобто всупереч діючому законодавству посадовими особами КЕВ м.Тернопіль перед укладанням договору оренди не проведено конкурси про передачу військового нерухомого майна в оренду, не проведено експертної оцінки майна та не отримано необхідного дозволу Міністерства оборони України на укладення такого договору .

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцю зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором..

Згідно із ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 1 ст.760 ЦК України встановлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

За приписами статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Надавши оцінку поданим письмовим доказам у справі судом встановлено, що сторонами фактично укладений договір оренди нерухомого майна.

Відповідно до норм чинного законодавства України основною відмінністю договору найму (оренди) від договору надання послуг є те, що за договором найму (оренди) наймачу (орендарю) передається у тимчасове користування певна річ (майно), яка зберігає свої властивості та первісний вигляд при неодноразовому використанні, а за договором про надання послуг замовнику надаються певні послуги, які споживаються у процесі вчинення певної дії.

Відповідно до умов Договору відповідач розміщує обладнання мобільного зв'язку, що фактично вказує на правовідносини оренди (найму) майна.

Згідно із ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, то відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином, сторонами укладено договір з порушенням діючого на момент його вчинення порядку укладення договорів використання державного майна, оскільки фактичним предметом правовідносин було саме використання державного майна для розміщення обладнання мобільного зв'язку.

При цьому, з матеріалів справи встановлено, що дах об’єкта будівлі №1 військового містечка №22, м.Тернопіль, вул. Тролейбусна,5, на якому розміщене обладнання відповідача знаходиться на праві оперативного управління у КЕВ м.Тернопіль що є складовою частиною Збройних Сил України та підпорядкований Міністерству оборони України і є бюджетною установою.

Так, укладаючи спірний договір, об'єктом якого є нерухоме майно, що перебуває у державній власності, сторонами не дотримано вимоги чинного законодавства щодо порядку погодження та отримання дозволу на укладення такого договору з відповідними органами, тобто всупереч діючому законодавству посадовими особами Квартирно-експлуатаційного відділу м.Тернопіль перед укладанням договору оренди не проведено конкурси про передачу військового нерухомого майна в оренду.

Також, у порушення п. 6 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил України на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2000 року №778, відповідачем перед укладанням договору оренди військового нерухомого майна процедура виготовлення експертної оцінки майна, яке надається в оренду, не проводилась.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена, як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Аналогічної правової позиції дотримано у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» абзаці 5 пункту 5.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічної думки дотримано у пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11.

При укладенні спірного правочину не було дотримано приписів ст. 203 Цивільного кодексу України стосовно того, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, сторонами укладено договір з порушенням діючого на момент його вчинення порядку укладення договорів використання державного майна, оскільки фактичним предметом правовідносин було саме використання державного майна для розміщення обладнання мобільного зв'язку.

Таким чином, судом встановлено, що оскаржуваний договір №154 від 12.09.2011 року суперечить положенням Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», а відтак такий договір підлягає визнанню судом недійсним.

З огляду на вищевикладене, договір №154 надання послуг від 12.09.2011 року слід вважати удаваним, а тому в силу вимог ст. 235 Цивільного кодексу України, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

При цьому, з урахуванням відзиву відповідача на позов, судом встановлено, що відповідачем не заперечується факт укладення спірного договору, використання майна, яке є об'єктом вищевказаного договору, а також здійснення оплати за використання цього майна. Однак, твердження відповідача, викладені у відзиві на позов стосовного того, що сторонами укладено договір надання послуг у відповідності до ст.ст. 901, 628, 906 Цивільного кодексу України є необґрунтованими та такими, що не відповідають матеріалам справи.

Отже, враховуючи приписи параграфу 1 глави 58 Цивільного кодексу України та аналіз умов укладеного спірного договору, судом встановлено, що у даному випадку має місце укладення строкового, платного договору про передачу в користування приміщень, які перебувають у державній власності.

А відтак, сторони укладаючи такий договір повинні були дотримуватись вимог спеціального законодавства, що регулює процедуру погодження та порядок укладення такого договору. При цьому, факт перебування у державній власності майна, яке є об'єктом спірного договору, а саме даху будівлі №1 військового містечка №22, яке перебуває на балансі в КЕВ м.Тернопіль розміщене за адресою : вул.Тролейбусна,5, м.Тернопіль, не заперечується сторонами та підтверджується наявною у матеріалах справи копією витягу про державну реєстрацію прав.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що оспорюваний договір по своїй суті не може бути договором надання послуг, так як містить всі ознаки договору оренди.

Водночас, відповідач у поданому відзиві на позов від 05.01.2018 року №WR-18-220 (вх.№3666 від 12.01.2018 року), окрім заперечень на позовні вимоги, просить суд про застосування наслідків спливу позовної давності.

У відповідності до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (п.2.8. постанови пленуму ВГСУ від 29.05.2013 року №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними).

Відповідно до частин першої та п'ятої ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Норми, установлені частиною 1 статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

При цьому як зазначено в п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року за № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів, якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звертається прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

В той же час, судом встановлено, що сторонами договору були КЕВ м.Тернопіль (позивач 2) та ПрАТ «ВФ Україна» (відповідач), отже про існування оспорюваного договору позивачу 2 було відомо ще у вересні 2011 року як стороні договору, що уклала його та яка ще й постійно пролонговувала його, укладаючи додаткові угоди.

Проте, судом встановлено, що Міністерством оборони України (позивачем 1) у даній справі надано пояснення стосовно того, що йому стало відомо про порушення допущені під час укладення спірного договору в день, коли про це його повідомив прокурор згідно повідомлення від 05.12.2017р. № 25/2/4254 вих. тобто 5 грудня 2017 року. А прокурор звернувся у суд з позовом 14 грудня 2017 року.

При цьому відповідачем не доведено, що Міністерство оборони України знало чи могло дізнатися про наявні порушення під час укладення спірного договору раніше. А посилання відповідача на рішення МОУ від 21.01.2008р. не може підтверджувати цього, так як, не можливо ідентифікувати, що у ньому йдеться саме про ці договори. Крім того, вказаний доказ є виготовлений, як копія, технічно неякісно і містить лише частину тексту. Суд звертав увагу відповідача на те, щоб подати належний текст цього документу, проте такий ним не подано.

Згідно із ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем 1 не пропущений строк позовної давності у даній справі.

Враховуючи наведене, керуючись ст.7,13,42,86,129,210,233,236-241 та іншими статтями Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Тернопіль (вул. Галицька,1, м. Тернопіль, 46002, код ЄДРПОУ 08464162) та Приватним акціонерним товариством “ ВФ Україна ” (вул. Лейпцизька,15, м. Київ, 01601 код ЄДРПОУ 14333937) договір №154 від 12 вересня 2011 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено 24.04.2018 року.

Суддя В.Л. Гевко