Рішення № 73593814, 16.04.2018, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2018 р. Справа № 918/120/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., при секретарі судового засідання Вюненко І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Державного підприємства "Укрриба"

до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства "Рибоводно-меліоративна станція "Олександрійська"

про стягнення заборгованості в сумі 35 211 грн. 17 коп.

В засіданні приймали участь:

Від позивача : ОСОБА_2 (дов. № 11-13/33 від 28.02.2018 р.);

Від відповідача : ОСОБА_3 (дов. № б/н від 23.03.2018 р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Укрриба" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 акціонерного товариства "Рибоводно-меліоративна станція "Олександрійська" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 35 211 грн. 17 коп., з яких 29 327 грн. 50 коп. заборгованості по договору зберігання державного майна , 3 211 грн. 64 коп. пені, 565 грн. 87 коп. 3 % річних та 2 106 грн. 16 коп. інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 01 лютого 2012 року між позивачем та відповідачем укладено договір зберігання державного майна № 15/12, за умовами якого поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання згідно з актом приймання-передачі нерухоме державне майно - гідротехнічні споруди рибницьких ставів. 13 лютого 2012 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору зберігання державного майна, згідно з яким поклажодавець надав згоду зберігачеві на користування майном, переданим останньому на зберігання. За користування майном сторонами погоджено плату в розмірі 872 грн. 10 коп., у тому числі ПДВ, що вноситься до 14 числа місяця, наступного за звітним. Відповідач свій обов'язок щодо своєчасного внесення плати за користування майном не виконує, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість в розмірі 35 211 грн. 17 коп., яку позивач просить стягнути у судовому порядку. Окрім того, за несвоєчасне виконання зобов'язань з внесення плати за користування державним майном позивач здійснив нарахування пені в розмірі 3 211 грн. 64 коп., 3% річних в розмірі 565 грн. 87 коп. та інфляційні втрати в розмірі 2 106 грн. 16 коп.

Ухвалою господарського суду від 05 березня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/120/18, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 02 квітня 2018 року.

16 березня 2018 року до відділу канцелярії та документального забезпечення суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги заперечив у повному обсягу та просив суд в задоволенні позову відмовити. Свою позицію відповідача обґрунтував тим, що рішенням господарського суду від 03 січня 2017 року по справі № 918/1108/16 (спір між тими ж самими сторонами про стягнення заборгованості за інший період ніж вказано у даному спорі) встановлені обставини які не підлягають доказуванню у даному провадженні, а саме надано правову оцінку договору № 15/15 від 01 грудня 2012 року та додатковій угоді від 13 грудня 2012 року. Відповідач зазначає, що вказані правочини укладено порушенням норм чинного законодавства. Звертає увагу суду на те, що вказане рішення суду від 03 січня 2017 року по справі № 918/1108/16 судами апеляційної та касаційної інстанції не скасовано та набрало законної сили. Відповідач стверджує, що при підписанні договору № 15/15 зберігання державного майна та додаткової угоди до вказаного договору, сторони не досягли усіх істотних умов договору, пояснює, що відсутня згода уповноваженого органу на передання державного майна в оренду, відтак вважає договір неукладеним та його умови такими, що не породжують жодних правових наслідків. Зважаючи на вказані обставини, відповідач пояснює, що позивачем не наведено жодних розрахунків та нормативного обґрунтовування нарахуванню основної суми заборгованості та штрафних санкцій, а тому не визнає їх нарахування у повному обсязі.

29 березня 2018 року до канцелярії суду від представника позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

Ухвалою господарського суду від 02 квітня 2018 року розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 16 квітня 2018 року.

В судовому засіданні 16 квітня 2018 року учасниками процесу подано заяви, в яких останні не заперечують проти переходу розгляду справи по суті без призначення судового засідання.

Відповідно до ч. 6 ст. 183 якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Враховуючи вищевказані обставини, суд в судовому засіданні 16 квітня 2018 року перейшов до розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 16 квітня 2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав зазначених у позовній заяві та просив судзадоволитии їх у повному обсязі.

Представник відповідача 16 квітня 2018 року позовні вимоги заперечив з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у позові повністю.

На виконання вимог ст. 223 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. ст. 219, 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 16 квітня 2018 року відповідно до ст. 233 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України "Про передачу гідротехнічних споруд" № 126/752 від 06 травня 2003 року гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, що не увійшло на момент приватизації до статутних капіталів господарських товариств, передані із сфери управління ФДМ України до сфери управління Міністерства аграрної політики України. Пунктом 3 наказу встановлено, що з дозволу Фонду державного майна України (Регіональних відділень), орендодавцем майна, переданого згідно з цим наказом, виступає Державного підприємства "Укрриба". Орендна плата спрямовується до Державного бюджету України у розмірі, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до наказу Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України від 29.07.2003 року № 202 затверджено акт прийому-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ОСОБА_1 акціонерного товариства "Рибоводно-меліоративна станція "Олександрійська", на баланс Державного підприємства "Укрриба" та закріплено за ним на праві повного господарського відання.

Судом встановлено, що 01 лютого 2012 року між позивачем за (поклажодавець) та відповідачем (зберігач) укладено договір зберігання державного майна № 15/12 (далі - договір), за умовами якого поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання згідно з актом приймання-передачі нерухоме державне майно - гідротехнічні споруди рибницьких ставів, які обліковуються на балансі поклажодавця і передані йому на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06 травня 2003 року № 126/752 (п. 1.1. договору).

Сторони у п. 6.1. договору узгодили, що цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє протягом 10 років: з 01 лютого 2012 року по 01 лютого 2022 року.

Відповідно до пункту 1.2. договору об'єктом зберігання є гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди, греблі, дамби, будівлі, насосні станції, пов'язані з ними робочі машини і обладнання. інше майно, що перебуває в державній власності відповідно до п.1.1. договору.

Вказане майна розташоване за адресою: Рівненська область, Гощанський район, с. Русивель (п. 1.3. договору).

Пунктом 2.1. договору передбачено, що зберігач в 3-денний строк з моменту укладення договору приймає від поклажодавця майно згідно з актом приймання-передачі.

Судом встановлено, що 01 лютого 2012 року між сторонами підписано акт приймання-передачі державного нерухомого майна, за яким поклажодавець передав, а зберігач прийняв 27 об'єктів, загальна вартість яких склала 785 220 грн. 00 коп.

Згідно до п. 4.1. договору сторони погодили, що за відповідальне зберігання майна щомісячний розмір плати складає 10 грн., у тому числі ПДВ, з врахуванням щомісячного індексу інфляції. Плата за відповідальне зберігання майна перераховується на рахунок зберігача один раз на рік по закінченню календарного року до 15 січня.

Відповідно до п. 2.4. договору у випадку, коли для збереження якісних властивостей майна необхідне його використання, зберігач звертається до поклажодавця за дозволом стосовно використання майна, переданого на зберігання, у порядку ст. 944 ЦК України.

Крім того, 13 лютого 2012 року між позивачем (поклажодавець) та відповідачем (зберігач) укладено додаткову угоду до договору зберігання державного майна.

Згідно з п. 1.1. додаткової угоди відповідно до ст. 944 ЦК України поклажодавець надає згоду зберігачеві на користування майном, переданим останньому на зберігання в порядку цього договору, а зберігач засвідчує свою обізнаність з усіма властивостями майна та його цільовим призначенням. Використання майна здійснювати відповідно до Правил технічної експлуатації гідротехнічних споруд рибоводних господарств, затверджених наказом Державного департаменту рибного господарства України від 13 січня 2004 року № 6.

Зберігач зобов'язався не пізніше 15 липня кожного календарного року надавати поклажодавцеві звітність за формою № 1-рг "Звіт про рибництво" (за півріччя) та не пізніше 15 січня календарного року, наступного за звітним - за формою № 2-рг "Звіт про вирощування та вилов риби" (за рік), що затверджені Мінагрополітики України від 15 липня 2004 року № 255 (п. 1.2. додаткової угоди).

Пунктами 1.3., 1.4. додаткової угоди сторони передбачили, що зберігач зобов'язується здійснювати оплату за користування державним майном, зазначеним в акті приймання-передачі. Ціна за користування майном становить 872 грн. 10 коп., в т.ч. ПДВ, яку зберігач вносить до 14 числа місяця, наступного за звітним. Розмір щомісячної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. У разі затримки оплати за використання майна, переданого для зберігання, зберігач сплачує поклажодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога про стягнення заборгованості за користування державним майном.

Між тим, укладена додаткова угода до договору № 15/15 про зберігання державного майна містить усі ознаки договору оренди (передача майна в користування, строковість, оплатність, мета - здійснення господарської діяльності).

Судом встановлено, що істотні умови додаткової угоди та обставини виконання останньої свідчать про вчинення сторонами удаваного правочину, спрямованого на встановлення правовідносин оренди державного майна, яке вже передане відповідачу по договору зберігання. Відтак, вказана додаткова угода є удаваним правочином, оскільки вчинена для приховання іншого правочину - договору оренди.

При цьому, при укладенні додаткової угоди до договору зберігання сторонами не додержано вимоги п. 1 ч. ст. 287 Господарського кодексу України та ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якими встановлено, що єдиним орендодавцем державного майна - майна цільових майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, - є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва; не здійснено оцінку об'єкта оренди, яка має передувати укладенню договору оренди; умови п.8 додаткової угоди не відповідають нормам ОСОБА_3 розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 (зі змінами станом на час укладення додаткової угоди); порушено ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у відповідній редакції) відповідно до якої не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, гідротехнічні захисні споруди.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, ст.283 Господарського України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" гідротехнічні захисні споруди не можуть бути об'єктами оренди.

Згідно ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" єдиним орендодавцем державного майна - майна цільових майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, - є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.

Наведене порушення законодавства спричинило порушення вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 "Про ОСОБА_3 розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна". Пунктом 17 вказаної ОСОБА_3 передбачено, що у разі, коли орендодавцем є Фонд державного майна України чи його регіональне відділення, орендна плата за нерухоме майно державних підприємств спрямовується в розмірі 70 % до державного бюджету, 30 % державному підприємству, на балансі якого знаходиться орендоване майно.

Водночас, судом встановлено, що передача спірного державного майна відбулась на підставі угоди, укладеної без участі Фонду державного майна України та без його дозволу, то спірний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, адже правомочною особою на укладення договору оренди державного майна є Фонд державного майна України, тому Державне підприємство "Укрриба" при укладенні спірного договору перевищено свою компетенцію, як балансоутримувача майна.

Дана обставина підтверджена рішенням господарського суду Рівненського області від 03 січня 2017 року у справі № 918/1108/16 за позовом за позовом Державного підприємства "Укрриба" до відповідача ОСОБА_1 акціонерного товариства "Рибоводно-меліоративна станція "Олександрійська" про стягнення заборгованості в сумі 16 553 грн. 05 коп. дано оцінку спірним правовідносинам та відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі. Суд зазначає, що у справі № 918/1108/16 підставою позовних вимоги є договір зберігання державного майна № 15/15 від 01 лютого 2012 року та додаткова угода від 13 лютого 2012 року, що є підставою виникнення предмету позову в даній справі. Вказане судове рішення не скасоване та набрало законної сили.

Даним рішенням встановлено наступні обставини, а саме: суд, проаналізувавши фактичні обставини справи (строк укладення договору зберігання - 01 лютого 2012 року та додаткової угоди, якою зберігачу надано право користування майном та встановлено плату за таке користування - 13 лютого 2012 року), заслухавши пояснення сторін, встановив, що сторони від початку мали намір укласти договір оренди державного майна, а не договір зберігання, оскільки користування річчю, переданою на зберігання, не охоплюється конструкцією договору зберігання і свідчить про існування інших відносин між зберігачем і поклажодавцем (зокрема, оренди).

Судом встановлено, що зміст оспорюваного правочину не відповідає встановленим вимогам, вказаний правочин вчинено без згоди регіонального відділення ФДМ України як орендодавця державного майна, укладення договору відбулося без проведення оцінки майна, що є його предметом, а визначення розміру орендної плати та порядку її розподілу не узгоджується із встановленими приписами. І нарешті, в оренду передано майно, що не може бути об'єктом оренди.

Суд вказує, що сторони фактично вчинили договір оренди державного майна, який не відповідає вимогам чинного законодавства, відтак договір зберігання державного майна № 15/12 від 01 лютого 2012 року та додаткова угода до договору зберігання державного майна від 13 лютого 2012 року підлягають визнанню недійсним в судовому порядку.

Отже, судом встановлено, що позовні вимоги Державного підприємства "Укрриба" про стягнення заборгованості за користування державним майном, застосування відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання та неустойки ґрунтуються на удаваному та недійсному правочині, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

Крім того, суд зазначає, що з вищевказаним висновком господарського суду Рівненського області від 03 січня 2017 року у справі № 918/1108/16 суд апеляційної та касаційної інстанції погоджується, що знаходить підтвердження у постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 12 квітня 2017 року та постанові Вищого господарського суду України від 05 жовтня 2017 року.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, враховуючи вищевказані обставини та обставини які встановлені рішенням суду по справі № 918/1108/16, які набрали законної сили, не підлягають доказуванню у даному спорі, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Державного підприємства "Укрриба" про стягнення заборгованості за користування державним майном, застосування відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання та неустойки, яка ґрунтується на умовах додаткової угоди до договору зберігання державного майна № 15/12 від 01 лютого 2012 року, укладеної сторонами 13 лютого 2012 року не підлягають до задоволення оскільки вимога про стягнення орендної плати на рахунок позивача Державного підприємства "Укрриба" в порядку і розмірах, що суперечать вищенаведеним нормам чинного законодавства, зокрема, ст. ст. 4, 5, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ОСОБА_3 розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 та нормам Цивільного законодавства України. Оскільки виконання такого грошового зобов’язання є неправомірним, не підлягають також задоволенню позовні вимоги про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції, відсотків річних та пені.

Твердження позивача, що відповідачем за час дії договору зберігання державного майна сплачено 550 грн. 80 коп., що є доказом використання державного нерухомого майна, відхиляється судом, оскільки згідно картки рахунку 361, призначенням платежів відповідача зазначено договір зберігання державного майна № 15/12 від 01 лютого 2012 року, тому стверджувати, що дані кошти були платою саме за користування майном немає підстав.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені Державного підприємства "Укрриба" в позовній заяві, є не обґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування .

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно п. 2 ч. 4 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у разі відмови в позові на позивача.

Враховуючи вище викладене та керуючись ст. ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 24 квітня 2018 року.

Суддя Войтюк В.Р.

Віддруковано 3 примірники:

1 - до справи;

2 - позивачу рекомендованим (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 82-а);

3 - позивачу рекомендованим (35320, Рівненська обл., Рівненський р-н., с. Волошки,).