Рішення № 73593742, 26.03.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.03.2018Справа № 916/2864/17

За позовомЗаступника прокурора Одеської області до Одеської обласної державної адміністрації третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження

Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники учасників справи:

від позивачаВинник О.О.;від відповідачане з'явився;від третьої особи ОСОБА_3

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Одеської області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження Одеської обласної державної адміністрації № 711/А-2015 від 29.10.2015 «Про надання земельної ділянки ОСОБА_1 в оренду на 49 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції) за адресою: АДРЕСА_1».

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне розпорядження прийнято з порушенням вимог ст. 123 Земельного кодексу України, оскільки технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), або проект відведення земельної ділянки, яку було передано в оренду за спірним розпорядженням, відповідачем не затверджувалися; розпорядження, яким надано дозвіл на розроблення відповідної землевпорядної документації.

Також прокурор зазначає, що земельна ділянка, передана в оренду спірним розпорядженням, розташована у нормативно визначених межах прибережної захисної смуги Чорного моря та відноситься до земель водного фонду, відтак, не може передаватися у користування як землі рекреації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 12.12.2017 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 916/2864/17 та призначено розгляд справи на 17.01.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2017 вирішено справу №916/2864/17 розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 14.02.2018.

Відповідач проти позову заперечує.

23.02.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому Одеська обласна державна адміністрація зазначила, що земельна ділянка, передана в оренду ОСОБА_1, є сформованою, відомості про неї містяться в Державному земельному кадастрі, а право власності держави зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Також, відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) датована 31.03.2008. Згідно положень ст. 122 Земельного кодексу України повноваження щодо передачі земельних ділянок рекреаційного призначення із земель державної власності у даному випадку належить обласній державній адміністрації. Оскільки земельна ділянка зареєстрована в державному земельному кадастрі, право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зміна меж та цільового призначення також не відбувається. Відтак, відповідач вважає помилковою позицію прокурора про необхідність прийняття розпорядження про надання дозволу на розроблення відповідної землевпорядної документації.

Відповідач також зазначає, що на земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке належить третій особі на праві приватної власності; за даними Державного земельного кадастру земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування об'єктів рекреаційного призначення. Наявність прибережної смуги та факту її встановлення за окремими проектами землеустрою жодним чином не впливає та не обмежує повноваження обласної адміністрації передавати земельні ділянки в оренду у визначеному законом порядку.

Крім цього, на думку відповідача, прокурор не вказав в чому саме полягає порушення інтересів держави, не обґрунтував необхідність їх захисту. Також відповідач зауважив, що Господарським процесуальним кодексом України, Законом України «Про прокуратуру» не передбачено права прокурора самостійно виступати у якості позивача у справах, в тому числі і у даній справі; згідно п.п. 30 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 29.09.2016 №333, спеціальним органом, уповноваженим здійснювати контроль за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності, є Головне управління Держгеокадастру в області.

Заступником прокурора Одеської області подано через канцелярію суду відповідь на відзив, в якому наголошувалось на тому, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність такої, оскільки її розміри встановлені законом.

Третя особа проти позову заперечує. Зазначає, що земельна ділянка, про яку йдеться в спірному розпорядженні, надавалася в оренду згідно договору на право тимчасового користування землею від 02.05.1997 ПП «Орлан» для обслуговування рятувальної станції. Дана юридична особа була власником будівлі рятувальної станції. В зв'язку з набуттям третьою особою права власності на рятувальну станцію, розташовану на орендованій ПП «Орлан» земельній ділянці, дана земельна ділянка була передана третій особі в оренду Білгород-Дністровською райдержадміністрацією на підставі договору оренди від 02.06.2010 на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача для реконструкції та обслуговування будівля рятувальної станції. Укладенню договору оренди від 02.06.2010 передувало розроблення технічної документації із землеустрою на вказану земельну ділянку та її затвердження розпорядженням Білгород-Дністровської райдержадміністрації від 21.05.2010 №416/А- 2010. В подальшому договір оренди був визнаний недійсним в судовому порядку, що зумовило звернення ОСОБА_1 до відповідача з відповідною заявою та прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження. Під час подання заяви відповідна земельна ділянка була сформована та внесена до Державного земельного кадастру, на неї було зареєстроване право власності за державою в особі відповідача, у зв'язку з чим складання документації із землеустрою не потребувалося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 відмовлено у задоволенні клопотань відповідача та третьої особи про закриття провадження у справі; у підготовчому засіданні оголошено перерву до 28.02.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2018 відкладено підготовче засідання до 12.03.2018.

У судовому засіданні 12.03.2018 закрито підготовче провадження та за письмовою згодою усіх учасників справи розпочато розгляд справи по суті; оголошено перерву в судовому засіданні до 26.03.2018.

В судовому засіданні 26.03.2018 прокурор заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання 26.03.2018 представників не направив, причин неявки суд не повідомив, про розгляд справи повідомлений належним чином. Неявка представника відповідача за таких обставин не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Представник третьої особи в судовому засіданні 26.03.2018 проти позову заперечував.

У судовому засіданні 26.03.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Частинами 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Як зазначав прокурор у позові та додаткових письмових поясненнях, Одеська обласна державна адміністрація є органом, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та розпоряджатися землями державної власності відповідної категорії з огляду на положення ст. 122 Земельного кодексу України, однак самостійно прийняла оспорюване розпорядження, що суперечить чинному законодавству, у зв'язку з чим прокурор самостійно виступив у якості позивача у даній справі з метою захисту інтересів держави.

Суд погоджується з такими аргументами прокурора стосовно наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді. Наявність у Головного управління Держгеокадастру в області згідно затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521 Положення функцій щодо здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності (п.30 Положення) цих доводів не спростовує. Тим більше Положення про Головне управління Держгеокадастру в області затверджено після прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження.

29.10.2015 Одеською обласною державною адміністрацією прийнято розпорядження №711/А-2015 «Про надання земельної ділянки ОСОБА_1 в оренду на 49 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції) за адресою: АДРЕСА_1», яким:

- надано ОСОБА_1 в оренду на 49 років земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) загальною площею 1,500 га для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції) за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1);

- доручено ОСОБА_1 виконувати обов'язки землекористувача згідно з вимогами статті 96 Земельного кодексу України, здійснити відповідні заходи щодо оформлення прав на земельну ділянку відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України (п. 2);

- доручено Білгород-Дністровській районній державній адміністрації укласти договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_1 від імені обласної державної адміністрації, встановивши річну орендну плату за земельну ділянку відповідно до чинного законодавства, з урахуванням нормативної грошової оцінки та у разі необхідності вносити зміни до цього договору (п. 3).

Договір оренди між третьою особою та Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією на виконання спірного розпорядження не укладався, що підтверджено учасниками справи.

В свою чергу, Одеською обласною державною адміністрацією до справи надано копії документів, на підставі яких прийнято оспорюване розпорядження, а саме:

- заяву ОСОБА_1 про надання земельної ділянки в оренду;

- паспорт ОСОБА_1;

- витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, місцезнаходження: АДРЕСА_1, власник - Одеська обласна державна адміністрація; цільове призначення - для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення, площа - 1,5 га;

- витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, згідно якого в розділі загальні відомості про земельну ділянку міститься наступна інформація: кадастровий номер НОМЕР_2, місце розташування: АДРЕСА_1; цільове призначення: Е07.01 Для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення; категорія земель - землі рекреаційного призначення; вид використання земельної ділянки - для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції; форма власності - державна; площа - 1,500 га; інформація про документацію із землеустрою - Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 31.03.2008;

- технічний паспорт будинку;

- рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.05.2004 , яким задоволено позов ОСОБА_1 до Сергіївського ЖКГ про визнання угоди купівлі - продажу від 20.06.1998 укладеною та визнано право власності ОСОБА_1 на будівлю рятувальної станції, площею 10х13 м, яка розташована на Будацькій косі Білгород - Дністровського району Одеської області;

- витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно - будівлю рятувальної станції, площею 10х13 м, яка розташована на Будацькій косі Білгород - Дністровського району Одеської області - за ОСОБА_1;

- розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 18.02.2008 № 404/А-2008 «Про впорядкування юридичних адрес закладів відпочинку, інших об'єктів нерухомого майна, розташованих на землях Будацької коси, Шабівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області», згідно якого впорядковано адреси об'єктів нерухомого майна.

Також, ОСОБА_1 для долучення до матеріалів справи надано копії наступних документів:

- договір на право тимчасового користування землею від 02.05.1997, укладеного між Білгород-Дністровською районною радою народних депутатів та ВАТ «Орлан»;

- витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку;

- копію розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 26.04.2007 № 597/2007, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельної ділянки площею 0,5 га, розташованої на території Будацької коси Білгород-Дністровського району Одеської області;

- копію розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 21.05.2010 № 416/А-2010 «Про затвердження гр. ОСОБА_1 технічної документації із землеустрою щодо складання договору оренди земельної ділянки строком на 49 років, яка розташована на території Шабівської сільської ради для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції».

Як свідчать обставини справи, рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17.02.2015 у справі 495/5542/14-ц у задоволенні позову Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації про визнання незаконним розпорядження від 21.05.2010 № 416/А-2010 та визнання недійсним договору оренди від 02.06.2010, укладеного між ОСОБА_1 та Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією, відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 23.06.2015 зазначене рішення скасовано; задоволено позов Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації про визнання незаконним розпорядження від 21.05.2010 № 416/А-2010 та визнання недійсним договору оренди від 02.06.2010, укладеного між ОСОБА_1 та Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.12.2015 скасовано рішення Апеляційного суду Одеської області від 23.06.2015, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17.03.2016 (номер провадження 22-ц/785/1872/16) рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17.02.2015 змінено в частині мотивування підстав відмови у задоволенні позову, а в решті - рішення залишено без змін.

Зокрема, у рішенні Апеляційного суду Одеської області від 17.03.2016 зазначено, що:

- Білгород - Дністровська районна державна адміністрація Одеської області, приймаючи розпорядження №416/А-2010 від 21.05.2010 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку, діяла за межами своїх повноважень, тобто з порушенням вимог Земельного кодексу України;

- розпорядження №416/А-2010 від 21.05.2010 суперечить законам України, порушує права і інтереси держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, якій належало право розпоряджатися земельною ділянкою, що була передана в оренду ОСОБА_1, тому спірне розпорядження є незаконним;

- суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову не звернув уваги на вищенаведене та помилково прийшов до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог прокурора. Проте під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем подано до суду заяву про застосування строків позовної давності, і при розгляді якої апеляційний суд дійшов висновку, що строк позовної давності заступником прокурора Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури пропущений, у зв'язку з чим у задоволенні позову відмовлено.

Вищевказані судові рішення наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля є об'єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про місцеві державі адміністрації» передбачено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питання використання землі, шляхом прийняття відповідного розпорядження.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного розпорядження) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частинами 1, 2, 7 ст. 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Частиною 2 ст. 123 Земельного кодексу України встановлено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

За змістом ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами (п. б ч. 1).

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (ч. 2 ст. 58 Земельного кодексу України).

У відповідності до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту.

Статтею 88 Водного кодексу України визначено, що з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Аналогічні положення містяться і у Земельному кодексі України, зокрема у ст. 60.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим (ч. 1, ч. 3 ст. 61 Земельного кодексу України).

Таким чином, прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (ст.ст. 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 60, 61 Земельного кодексу України).

Крім того, п. 11 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води.

Частинами 2 та 3 ст. 62 Земельного кодексу України визначено, що режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Також, на час прийняття відповідачем оспорюваного розпорядження діяв Порядок погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434, п. 2.9 якого було встановлено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку №434. При цьому відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Оспорюваним розпорядженням третій особі було надано у користування земельну ділянку, яка відноситься до категорії земель рекреаційного призначення, при цьому, в порушення положень ст. 58 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України не враховано, що зазначена ділянка знаходиться у нормативно визначених межах прибережної захисної смуги Чорного моря.

При прийнятті Одеською державною адміністрацією спірного розпорядження проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги в межах відповідної земельної ділянки не розроблявся. Належних і допустимих доказів протилежного суду станом на момент вирішення спору не надано.

В свою чергу, відповідачем не заперечувалось, що ОСОБА_1 була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання договору оренди земельної ділянки строком на 49 років, яка розташована на території Шабівської сільської ради для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції.

Проте, суд зазначає, що відповідна технічна документація щодо оренди земельної ділянки була розроблена третьою особою на підставі розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 26.04.2007 № 597/2007, і в подальшому вказаним органом відповідна технічна документація була затверджена розпорядженням №416/А-2010 від 21.05.2010. Однак, Апеляційним судом Одеської області в рішенні від 17.03.2016, яке набрало законної сили, встановлено, що Білгород - Дністровська районна державна адміністрація Одеської області, приймаючи розпорядження №416/А-2010 від 21.05.2010 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку діяла за межами своїх повноважень, тобто з порушенням вимог Земельного кодексу України, а розпорядження №416/А-2010 від 21.05.2010 суперечить законам України, порушує права і інтереси держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, якій належало право розпоряджатися земельною ділянкою, що була передана в оренду ОСОБА_1, тому спірне розпорядження є незаконним.

З огляду на викладене, суд зазначає, що при наданні земельної ділянки у користування відповідач, за відсутності проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги, повинен був виходити з нормативних розмірів прибережної захисної смуги, як водоохоронної зони, а саме: ст.ст. 4, 88, 89 Водного кодексу України, ст. 58, ст. 59, ч. 3 ст. 60, ст. 61 Земельного кодексу України. При цьому, прийняття оспорюваного розпорядження щодо передачі третій особі в оренду земельної ділянки без урахування нормативно встановлених характеристик земельної ділянки як такої, що розташована у межах водоохоронної зони з встановленим режимом прибережної захисної смуги шириною не менше двох кілометрів від урізу води (ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України) та без розроблення відповідного проекту землеустрою прибережної захисної смуги суперечить наведеним приписам закону. Віднесення земельної ділянки до земель рекреаційного призначення, жодним чином не спростовує факту її розташування в межах прибережної захисної смуги, щодо якої розповсюджується режим законодавчо встановленої водоохоронної зони.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що розпорядження Одеської обласної державної адміністрації № 711/А-2015 від 29.10.2015 «Про надання земельної ділянки ОСОБА_1 в оренду на 49 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції) за адресою: АДРЕСА_1» є незаконним, у зв'язку з чим позов про визнання недійсним цього розпорядження та його скасування підлягає задоволенню в повному обсязі.

При цьому, суд відзначає, що третя особа не позбавлена права отримати земельну ділянку в оренду, в тому числі в межах, необхідних для обслуговування придбаної нерухомості, за умови дотримання встановленої законом процедури та існуючих обмежень щодо використання земель прибережної захисної смуги.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у зв'язку із задоволенням позову покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 74, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати розпорядження Одеської обласної державної адміністрації № 711/А-2015 від 29.10.2015 «Про надання земельної ділянки ОСОБА_1 в оренду на 49 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції) за адресою: АДРЕСА_1».

3. Стягнути з Одеської обласної державної адміністрації на користь Заступника прокурора Одеської області судовий збір за подачу позову у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено:24.04 .2018

Суддя Ю.М. Смирнова