Рішення № 73593436, 20.04.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.04.2018Справа № 910/21224/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Яроменко І.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця»

до Фізичної особи - підприємця Корсун Валерія Григоровича

про стягнення 564 377,84 грн.

Суддя М.Є. Літвінова

Без повідомлення (виклику) учасників справи

Обставини справи:

Приватне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної Філії «Львівська залізниця» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Корсун Валерія Григоровича» (далі - відповідач) про стягнення 564 377, 84 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.11.2017 порушено провадження у справі № 910/21224/17, її розгляд призначено на 14.12.2017 року.

22.01.2018 через канцелярію господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.12.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 31.01.2018 року.

Проте, 15.12.2017 року набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку, зокрема, позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 1 частини статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

16.01.2018 позивачем було подано через канцелярію господарського суду міста Києва клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відоконференції.

Розглянувши клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, суд вирішив відмовити в його задоволенні.

Згідно з частиною статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки у справі №910/21224/17 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в силу частини першої статті 247 Господарського процесуального кодексу України дана справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.01.2018 прийнято рішення здійснювати розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін); запропоновано: відповідачу у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали надати суду відзив на позовну заяву; позивачу протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде подано) подати відповідь на позов.

Господарський суд визнав наявні в матеріалах справи документи достатніми для вирішення спору та відповідно до статті 178 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31 жовтня 2016 року фізичною особою - підприємцем Корсун Валерієм Григоровичем (надалі відповідач) відправлено зі ст. Нова Борова Південно - Західної залізниці до ст. Тужер Угорщина вагон за №66788011 з вантажем «лесоматериалы прочне», відправка №419887.

04.11.2016 о 21.30 даний вагон прибув на прикордонну ст. Батьово та був затриманий Закарпатською митницею ДФС для проведення митного огляду, про що митницею подано заявку №166/16 від 04.11.2017.

Регіональною філією «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (надалі позивач) було складено акт загальної форми від 04.11.2016 №11236 та нагадано телеграфне повідомлення від 05.11.2016р. №19 на станцію відправлення для повідомлення вантажовідправника, про отримання якої свідчить підпис відповідача на телеграфному повідомленні.

Листом від 09.11.2016 №07-70-61/34/3037 Закарпатською митницею ДФС повідомлено позивача про факт наявності розбіжностей щодо інформації, внесеної до товарно - транспортної накладної і фітосанітарного сертифікату, де вказано код УКТЗЕД 4403, тоді як по митній декларації №101030002/2016/ і сертифікату про походження лісоматеріалів зазначено код згідно УКТЗЕД 4401. По факту невідповідності коду залізницею надано телеграфне повідомлення №57 від 16.11.2016, у відповідь на яке відповідачем направлено на станцію відправлення Нову Борову листа від 21.11.2016 №04 про те, що ним будуть вирішуватись питання щодо нового задекларування товарів.

19.11.2016 Закарпатською митницею ДФС складено акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №305010505/2016/0984.

10.11.2016, 21.11.2016, 04.01.2017 залізницею направлялись повторні повідомлення №№38,86,15. Проте, з боку відповідача вказані повідомлення були залишені без реагування.

10.02.2017 Закарпатська митниця ДФС листом №07-70-61/34/366 повідомлено залізницю про необхідність направлення вагону №66788001 на ст. Чоп з метою вивантаження вантажу для митного догляду із залученням експерта Закарпатської ТПП. Та його зворотного завантаження.

По факту пере направлення вагону на ст. Чоп складено акт загальної форми №104 від 10.02.2017, в який внесено відповідні нарахування за час проведення митних формальностей по ст. Батьово згідно зі ставками Збірника тарифів №1 із застосуванням коригувального коефіцієнта.

З 11.02.2017р. вагон перебуває на ст. Чоп, про що складено акт загальної форми №4543 від 11.02.2017.

Листом від 24.05.2017 за №07-70-61/34/1183 Закарпатською митницею ДФС повідомлено залізницю про анулювання митної декларації №101030002/2016/11960 згідно якої вантаж «деревина паливна» слідував у вагоні №66788001 до Угорщини. Про дану інформацію ст. Чоп складено акт загальної форми від 25.04.2017 №4604 про закінчення затримки вагону в зв'язку із здійсненням митних формальностей в результаті анулювання митної декларації, проведено нарахування за період з 11.02.2017 по 25.05.2017 та надано телеграфне повідомлення №119 від 25.05.2017 на станцію відправлення для повідомлення відповідача з метою подальших дій з вантажем. Про зміну підстави простою вагону ст. Чоп складено акт загальної форми №4605 від 25.05.2017.

06.09.2017 ст. Чоп повторно було направлено телеграфне повідомлення №14 на станцію відправлення для повідомлення відповідача про необхідність вирішення питання з вантажем. Вказаний повідомлення було залишено без відповіді.

З метою досудового врегулювання даного питання 10.10.2017 позивачем було направлено відповідачу листа щодо сплати нарахованих платежів та надання розпорядження щодо вантажу, який знаходиться у вагоні №66788001.

Станом на 17.11.2017 вагон, відправлений відповідачем знаходиться на ст. Чоп. Загальна сума нарахувань за час затримання вагона під час здійснення митних формальностей та час перебування вагону у розпорядженні вантажовідправника з 04.11.2016 по 17.11.2017 становить 564 377,84 грн.

Позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог відповідно до якої останній просив суд стягнути з відповідача суму боргу нараховану за час простою вагону в розмірі 664 075,64 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно - правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюється договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 920 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі порушення зобов'язань, що випливають з договору перевезення, сторони несуть відповідальність встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Статтею 4 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, передбачає, що перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчується актами.

Відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги (Тарифне керівництво №1), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 №317, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 за № 340/16356.

При нарахуванні платежів застосовується коефіцієнти які затверджені наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009р. №317 «Коефіцієнти, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах країни та пов'язані з ними послуги (із змінами і доповненнями).

На момент затримки вагонів та нарахування платежів діяли коефіцієнти, розмір яких встановлено наказом Міністерства інфраструктури України від 26.04.2016 №161 «Коефіцієнти, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги».

Відповідно до ст. 119 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, п.п. 2, 15 Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за №165/3458, за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами користування вагонами і контейнерами. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати. Зазначена плата стягується також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням.

Згідно з п. 5.15 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 №04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» плата за користування вагонами як належності України, так і належності інших держав не є заходом відповідальності, яка може застосуватись лише за наявності вини сторони у зобов'язанні.

Пункт 9 Правил зберігання вантажів встановлює, що зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у т.ч. під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.

Як підтверджується матеріалами справи відповідачу було направлено неодноразово повідомлення (телеграми ст Чоп №119 від 25.05.2017р., №ДС 01-05/442 від 25.06.2017р. №14 від 06.09.2017р.) в яких зазначалось про анулювання митної декларації та необхідність розпорядження вантажем чи його переадресування.

Проте, відповідачем вказані повідомлення були залишені без відповіді, жодних дій щодо направлених на розпорядження вантажем або його переадресування з боку останнього вжито не було.

З огляду на викладене, позивачем правомірно було здійснено нарахування плати за користування вагоном із застосуванням коефіцієнту розмір якого визначено наказом Міністерства інфраструктури України від 26.04.2016р. №161 «Коефіцієнти, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах країни та пов'язані з ними послуги».

Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку розмір плати за користування вагоном становить 664 075,64 грн.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.

Суд звертає увагу сторін, що частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред'явлення таких роз'яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

В свою чергу, обов'язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, судом прийнято до уваги, що у відповідності до приписів ч.2 ст.614 Цивільного кодексу України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Тобто, з наведеного вбачається, що чинним законодавством встановлено презумпцію вини.

Однак, всупереч принципу змагальності сторін та обов'язку з доказування, відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження належного виконання зобов'язань в частині перевезення вантажів та правил користування вагонами (контейнерами) завантаженими даним вантажем.

Відповідачем не було надано суду належні та допустимі докази на спростування наявності своєї вини в частині перевезення вантажів, його затримки та правил користування вагонами (контейнерами) завантаженими даним вантажем.

З огляду на вище встановлені судом обставини стосовно порушення з боку відповідача правил перевезення вантажу залізничним транспортом України, користування вагонами (контейнерами) завантаженими даним вантажем, вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованих платежів за час затримки вагонів в розмірі 664 075,64 грн., визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення та звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частиною 9 статті 129 ГПК України передбачено, зокрема, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на наведені приписи статті 129 ГПК України та задоволення позову повністю, враховуючи, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір повністю покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76-80, 86, 129, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної Філії «Львівська залізниця» (код ЄДРПОУ 40081195) до Фізичної особи - підприємця Корсун Валерія Григоровича» (реєстраційний номер НОМЕР_1) про стягнення 564 377, 84 грн. задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Корсуна Валерія Григоровича (р/р НОМЕР_2 філія «Київське регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 321842, ЄДР банку 14359302; реєстраційний номер НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіонального відділення «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (вул. Гоголя, 1 м. Львів, 79007; р/р 26032301472004 у філії ЛОУ АТ «Ощадбанк», МФО 325796, ЄДРПОУ 40081195) 664075,64 грн (шістсот шістдесят чотири тисячі сімдесят п'ять гривень 64 коп.) платежі за час затримки вагону, 9 961,13 грн (дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят одна гривня 13 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до частини 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 20.04.2018 року.

Суддя М.Є. Літвінова