Рішення № 73593379, 20.04.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2018

Справа № 910/19955/17

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “ДІПІ Оілтрейд”

до Публічного акціонерного товариства “ДТЕК Добропільська ЦЗФ”

про визнання частково недійсним договору поставки

без повідомлення учасників справи

В С Т А Н О В И В:

До господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “ДІПІ Оілтрейд” (далі – ТОВ “ДІПІ Оілтрейд”, позивач) з позовом до Публічного акціонерного товариства “ДТЕК Добропільська ЦЗФ” (далі – ПАТ “ДТЕК Добропільська ЦЗФ”, відповідач) про визнання договору поставки № 1660-ЦД від 01.03.2016 р. частково недійсним.

У обґрунтування своїх вимог ТОВ “ДІПІ Оілтрейд” зазначило, що умови пункту 5.2 договору поставки не відповідають вимогам чинного законодавства, так як передбачають подвійну відповідальність постачальника (позивача) за порушення зобов’язання у вигляді одночасного стягнення штрафу та неустойки, що суперечить ст. 61 Конституції України.

Посилаючись на ст.ст. 203, 215 ЦК України, ТОВ “ДІПІ Оілтрейд” просить суд визнати п. 5.2 договору поставки № 1660-ЦД від 01.03.2016 р. недійсним.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 16.11.2017 р. за вказаним позовом було порушене позовне провадження у справі.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.01.2018 р. розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін відповідно до правил, визначених ст.ст. 12, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у новій редакції, що набрала чинності з 15.12.2017 р. Цією ж ухвалою сторонам надано строк, передбачений законом, для реалізації ними своїх процесуальних прав та обов'язків.

Відповідач у строк, визначений законом, надав суду відзив, у якому проти позову заперечив, зазначив, що види відповідальності постачальника за договором поставки в частині стягнення штрафу та неустойки за неналежне виконання зобов'язань (п. 5.2), не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а тому цей пункт не суперечить нормам чинного законодавства. Просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, розглянувши подані сторонами заяви по суті спору та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.03.2016 р. між ПАТ “ДТЕК Добропільська ЦЗФ” (покупець) та ТОВ “ДІПІ Оілтрейд” (постачальник) був укладений договір поставки № 1660-ЦД (далі – договір), відповідно до якого постачальник зобов’язується поставити у власність покупця нафтопродукти, код ГК в кількості, терміни й вартості за якісними показниками, що узгоджені сторонами в даному договорі й специфікаціях, а покупець – прийняти та оплатити поставлену в його власність продукцію у відповідності до умов вказаного договору.

Згідно з п. 3.1-.3.2 договору сторони встановили, що поставка продукції відбувається партіями в кількості, по ціні, з якісними характеристиками та в строки, узгодженими сторонами в специфікаціях до договору. Поставка проводиться на умовах DDP, згідно Інкотермс-2010.

Пунктом 3.8 договору передбачено, що зобов’язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції в розпорядження покупця у визначене місце призначення поставки в кількості, в строки, з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях до нього. Зобов’язання покупця вважаються виконаними з моменту оплати прийнятої продукції.

Пунктом 5.2 договору сторони визначили, що в разі не поставки (недопоставки невистачаючої) продукції чи поставки (доставки невистачаючої) продукції з порушенням строків, передбачених в договорі чи у відповідній специфікації, постачальник, за письмовою вимогою покупця, сплачує покупцю неустойку у вигляді штрафу в розмірі 5 % від вартості продукції, що поставляється по відповідній специфікації. У випадку порушення постачальником своїх зобов’язань відповідно до даного пункту більш, ніж на 10 (десять) календарних днів, постачальник додатково, за письмовою вимогою покупця, сплачує неустойку в розмірі 0,1% від вартості непоставленої (недопоставленої невистачаючої продукції) чи поставленої (до поставленої невистачаючої) продукції з порушенням строків, за кожен день прострочки.

Позивач вважає, що вказаний п. 5.2 договору поставки має бути визнаний недійсним, оскільки він передбачає подвійну відповідальність постачальника за порушення негрошового зобов’язання (не поставку або несвоєчасну поставку продукції) у вигляді подвійного стягнення штрафу та неустойки (пені).

Розглядаючи спір по суті та перевіряючи доводи сторін, господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Дослідивши зміст договору поставки № 1660-ЦД від 01.03.2016 р., суд приходить до висновку, що він містить всі необхідні суттєві умови, передбачені законом: предмет, асортимент характеристика продукції, строки поставки, ціну договору, порядок оплати, права, обов'язки та відповідальність сторін, інші умови, що узгоджується з вимогами ст.ст. 712, 638 Цивільного кодексу України.

Отже, на час укладення вказаного правочину сторони досягли взаємної згоди щодо усіх його істотних умов та цей договір був укладений у повній відповідності із вимогами законодавства.

Що стосується умов договору про відповідальність за порушення зобов'язань за цим договором, зокрема, щодо п. 5.2 договору, суд зазначає наступне.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України (частина 1 статті 199 ГК України).

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини 1 статті 546 ЦК України є порука, гарантія, застава, притримання, завдаток та, зокрема, неустойка, а частиною 2 цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону. Водночас, відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції можуть застосовуватись в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (ч. 4 ст. 231 ГПК України).

Отже, виходячи зі змісту ч. 4 ст. 231 Цивільного кодексу України, штрафні санкції можуть бути встановлені договором, як у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, так і відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 08.02.2017 у справі № 910/29752/15).

Як вже було встановлено судом, пунктом 5.2 договору сторони передбачили відповідальність ТОВ “ДІПІ Оілтрейд” у вигляді штрафу (5 %) за непоставку (недопоставку) продукції, а також додаткову відповідальність постачальника у вигляді неустойки у розмірі 0,1 % від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції у випадку порушення постачальником (позивачем) своїх зобов'язань відповідно до вказаного пункту більше, ніж на 10 днів.

Таким чином, враховуючи приписи ст. 549 ЦК України та ч. 4 ст. 231 ГК України, суд дійшов висновку, що штрафна санкція, передбачена вказаним пунктом договору, а саме – неустойка у розмірі 0,1 %, нарахування якої здійснюється від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції з порушенням строків за кожен день прострочки, за своєю правовою природою є пенею за порушення негрошового зобов'язання. При цьому визначення відповідальності у вигляді неустойки у відсотках від вартості непоставленого або несвоєчасного поставленого товару не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, так само, як і обов'язок поставити товар не стає грошовим зобов'язанням (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 03.12.2013 року у справі № 908/43/13-г).

Суд зазначає, що законодавець передбачив можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань лише у ч. 2 ст. 231 ГК України. У той же час, у інших випадках порушення виконання господарських негрошових зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу. Такий висновок узгоджується із приниципом свободи договору, встановленим ст. 627 ЦК України, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин штрафу та пені, не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України – є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності за порушення господарського зобов'язання. При цьому у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у своїх постановах від 09.04.2012 року у справі № 20/246-08 та від 27.04.2012 року у справі № 06/5026/1052/2011).

Отже, суд приходить до висновку, що пункт 5.2 договору поставки не встановлює подвійної відповідальності за одне й те саме порушення, та відповідно жодним чином не порушує положень ст. 61 Конституції України.

З огляду на викладене, суд вважає, що у задоволенні позову ТОВ “ДІПІ Оілтрейд” необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “ДІПІ Оілтрейд” до Публічного акціонерного товариства “ДТЕК Добропільська ЦЗФ” про визнання частково недійсним договору поставки.

Повне судове рішення складено 20 квітня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.