Рішення № 73592844, 23.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2018 року № 826/14593/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі Прокопенко О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Київпейсервіс»доКиївської міської радитретя особаКомунальне підприємство «Київський метрополітен»про визнання протиправними та скасування в повному обсязі пункту 18 частини 1 протоколу №33 від 06 грудня 2016 року та підпункту 1 пункту 15 протоколу №61 від 05 вересня 2017 року засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київпейсервіс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Київпейсервіс») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі по тексту - відповідач), третя особа - Комунальне підприємство «Київський метрополітен» (далі по тексту - третя особа, КП «Київський метрополітен») про визнання протиправним та скасування в повному обсязі пункту 18 частини 1 протоколу №33 від 06 грудня 2016 року та підпункту 1 пункту 15 протоколу №61 від 05 вересня 2017 року засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувані пункти протоколів №33 та №61 відповідно прийняті з перевищенням меж наданих повноважень, оскільки постійна комісія Київської міської ради фактично діє як дорадчий орган Київської міської ради і не має прав та повноважень на самостійне прийняття відповідних рішень.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача посилається на відсутність підстав для задоволення позову, оскільки Київська міська рада не порушувала прав, свобод та інтересів позивача у справі. Крім того, представник відповідача повідомив, що оскаржувані протоколи постійної комісії Київської міської ради з питань власності прийняті в межах компетенції останньої, відповідно до законодавства та не є рішенням про розірвання договору.

Представник третьої особи в письмових поясненнях зазначив про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 грудня 2017 року заяву ТОВ «Київпейсервіс» про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову залишено без задоволення.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити. Також, представником позивача зазначено про технічну описку в резолютивній частині позову, а саме в частині зазначення дати оскаржуваного протоколу №33 «від 06 грудня 2017 року» замість вірної «від 06 грудня 2016 року».

Представники відповідача та третьої особи заперечували проти задоволення позову в повному обсязі. Зокрема, представником відповідача заявлено клопотання про залишення адміністративного позову ТОВ «Київпейсервіс» в частині визнання протиправним та скасування в повному обсязі пункту 18 частини 1 протоколу №33 від 06 грудня 2016 року без розгляду, за результатами розгляду якого та з урахуванням пояснень представника позивача протокольною ухвалою суду від 26 березня 2018 року в його задоволенні відмовлено.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

27 серпня 2009 року між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» Київської міської державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вайстек Сервіс» укладено договір №13-УНД-09, предметом якого є діяльність сторін по експлуатації обладнання терміналів самообслуговування з метою поліпшення обслуговування пасажирів та впровадження нової техніки для забезпечення пасажирів більш якісними додатковими послугами, але не яким чином не пов'язаних з продажем транспортних послуг для пасажирів метрополітену, та досягнення статутних цілей.

В подальшому, 01 жовтня 2015 року між КП «Київський метрополітен» Київської міської державної адміністрації, ТОВ «Вайстек Сервіс» та позивачем укладено додаткову угоду №3 до вказаного вище договору №13-УНД-09 від 27 серпня 2009 року, якою замінено ТОВ «Вайстек Сервіс» на його правонаступника - ТОВ «Київпейсервіс».

Вказаною додатковою угодою передбачено, що позивач приймає на себе всі права та обов'язки ТОВ «Вайстек Сервіс» за договором №13-УНД-09 від 27 серпня 2009 року з моменту набрання чинності даною угодою.

Як повідомив позивач, 28 серпня 2009 року між ним та відповідачем укладено додаткову угоду №13-УНД-09/Д1, згідно пункту 3 якої внесено зміни до договору та пункт 9.6 викладено у новій редакції, а саме: «цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 01 вересня 2010 року та після кожного закінчення строку дії договір щоразу автоматично пролонгується на той же строк дії при умові належного виконання стороною-2 (позивачем) своїх зобов'язань по даному договору».

Як вбачається з листа КП «Київський метрополітен» №50-НЗ від 30 січня 2017 року, адресованого позивачу, на виконання підпункту 1 пункту 18 частини 1 протоколу №33 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 06 грудня 2016 року позивача повідомлено про не продовження на новий строк дії договору та припинення терміну його дії з 01 вересня 2017 року або в строк, визначений з урахуванням пункту 2 цього рішення.

Крім того, рішенням постійної комісії Київської міської ради з питань власності, оформленим протоколом №66 від 05 вересня 2017 року, доручено КП «Київський метрополітен» здійснити заходи щодо припинення електропостачання та звільнення майна від об'єктів, встановлених ТОВ «Київпейсервіс» за договором №13-УНД-09 від 27 серпня 2009 року.

Незгода позивача із пунктом 18 частини 1 протоколу №33 від 06 грудня 2016 року та підпунктом 1 пункту 15 протоколу №61 від 05 вересня 2017 року засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності зумовила його звернення до суду з відповідним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Статус постійних комісій рад врегульований статтею 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до частини 1 вказаної статті Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

Частиною 6 статті 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що постійні комісії за дорученням ради, голови, відповідно заступника голови районної у місті, районної ради чи першого заступника, заступника голови обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради або за власною ініціативою вивчають діяльність підзвітних і підконтрольних раді та виконавчому комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради органів, а також з питань, віднесених до відання ради, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ та організацій, їх філіалів і відділень незалежно від форм власності та їх посадових осіб, подають за результатами перевірки рекомендації на розгляд їх керівників, а в необхідних випадках - на розгляд ради або виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради; здійснюють контроль за виконанням рішень ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради.

Згідно з частиною 10 статті 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» за результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

При цьому, рекомендації постійних комісій підлягають обов'язковому розгляду органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, яким вони адресовані. Про результати розгляду і вжиті заходи повинно бути повідомлено комісіям у встановлений ними строк (частина 11 статті 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Положення про постійні комісії Київської міської ради затверджені рішенням Київської міської ради №9/9 від 19 червня 2014 року (далі по тексту - Положення №9/9), відповідно до якого постійні комісії Київської міської ради є органами Київської міської ради, що обираються з числа її депутатів для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до їх відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради та її виконавчого органу.

Відповідно до вимог статті 4 Положення №9/9 постійні комісії Київської міської ради за дорученням Київської міської ради, Київського міського голови, заступника міського голови - секретаря Київської міської ради або за власною ініціативою відповідно до функціональної спрямованості, зокрема, проводять збір та аналіз інформації; розглядають та узгоджують плани підприємств, установ та організацій, реалізація яких може викликати негативні екологічні, соціальні, демографічні та інші наслідки, готують відповідні висновки і вносять рекомендації до відповідних органів; здійснюють контроль за виконанням рішень Київської міської ради, рекомендацій, висновків та інших рішень постійних комісій; отримують від органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій необхідні матеріали і документи.

Пунктом 4 статті 5 Положення №9/9 передбачено, що постійна комісія Київської міської ради з питань власності вивчає, попередньо розглядає, бере участь у підготовці та готує проекти рішень Київської міської ради, надає висновки та рекомендації, здійснює контроль за виконанням рішень ради, її виконавчого органу з питань: володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності (включаючи питання приватизації, управління, надання в оренду (суборенду), застави, страхування, концесії); формування комунальної власності територіальної громади міста Києва (включаючи питання зарахування до комунальної власності закінчених будівництвом (реконструкцією) об'єктів комунального призначення); захисту прав комунальної власності; передачі об'єктів комунальної власності міста Києва під реконструкцію; створення, реорганізації та ліквідації комунальних підприємств, установ та організацій; обліку та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна.

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить, що протоколи постійних комісій Київської міської ради не є рішеннями Київської міської ради, оскільки прийняті на засіданні постійної комісії Київської міської ради рішення підлягають в подальшому погодженню та затвердженню повноважним органом.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, на засіданні постійної комісії Київської міської ради з питань власності, як відбулося 06 грудня 2016 року, обговорювалось питання щодо необхідності приведення у відповідність вимогам чинного законодавства договорів КП «Київський метрополітен» з експлуатації платіжних терміналів і щодо необхідності перерахування до бюджету міста Києва 50% грошових коштів, отриманих від передачі в орендне користування площ для розміщення платіжних терміналів.

Зі змісту оскаржуваного протоколу №33 від 06 грудня 2016 року вбачається, що комісією вирішено доручити КП «Київський метрополітен» протягом 1 місяця з моменту отримання рішення комісії повідомити ТОВ «Вайстек Сервіс» про непродовження на новий строк дії договору №13-УНД-09 від 27 серпня 2009 року і про припинення його дії з 01 вересня 2017 року або в строк, визначений з урахуванням пункту 2 цього рішення.

Як стверджує відповідач, листом №9 від 07 березня 2017 року позивач заперечував проти припинення строку дії договору №13-УНД-09 від 27 серпня 2009 року з урахуванням належного виконання його умов та відсутності підстав для його дострокового розірвання.

У зв'язку з надходженням даного листа позивача, на засіданні постійної комісії Київської міської ради з питань власності 05 вересня 2017 року повторно розглянуто законність укладення договорів на використання майна територіальної громади міста Києва, за результатами чого КП «Київський метрополітен» доручено звернутися до ТОВ «Київпейсервіс» із пропозицією виконати рішення постійної комісії від 06 грудня 2016 року у добровільному порядку протягом 10 календарних днів з моменту звернення; здійснити заходи щодо припинення електропостачання та звільнення майна територіальної громади міста Києва від об'єктів, встановлених ТОВ «Київпейсервіс» на території КП «Київський метрополітен» згідно договору оренди №13-УНД-09 від 27 серпня 2009 року, дія якого припинена з 01 вересня 2017 року.

Аналіз змісту оскаржуваних пунктів протоколів №33 та №61 відповідно свідчить про виключно рекомендаційний характер прийнятих рішень.

При цьому, вказані вище оскаржувані пункти протоколів №33 та №61 постійної комісії Київської міської ради з питань власності стосуються надання доручень саме КП «Київський метрополітен», а не позивачу, що свідчить про відсутність порушення ними прав та законних інтересів ТОВ «Київпейсервіс».

Водночас, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суд.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Відтак завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Однак, порушення вимог Закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 31 січня 2018 року №К/9901/1141/18.

Позивачем не зазначено, в чому полягає порушення його прав та законних інтересів внаслідок прийняття постійною комісією Київської міської ради з питань власності оскаржуваних в частині протоколів №33 від 06 грудня 2016 року та №61 від 05 вересня 2017 року.

Факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача не підтверджують і наявні матеріали справи.

При цьому, вважаючи порушеними свої права внаслідок дострокового припинення договірних відносин позивача, останні не можуть бути захищені та відновлені в межах даної адміністративної справи..

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав та охоронюваних інтересів в межах спірних правовідносин, в той час як відповідач покладений на нього обов'язок доказування виконав з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову повністю з урахуванням відсутності порушеного права позивача.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до вказаної норми.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Київпейсервіс» відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко