Рішення № 73592762, 14.03.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 березня 2018 року № 826/16963/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до третя особа без самостійних вимогТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області Державна судова адміністрація Українипровизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (надалі - відповідач або ТУ ДСА України в Волинській області) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу, який займає посаду судді в Луцькому міськрайонному суді Волинської області, суддівської винагороди за лютий 2017 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України за 2017 рік» - 3200,00 грн. та зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суддівську винагороду за лютий 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу судді місцевого суду 32000,00 грн., у сумі - 11200,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2017 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у зазначеній справі, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Державну судову адміністрацію України.

Також зазначеною ухвалою встановлено, що розгляд даної справи відповідно до ст.ст. 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України буде здійснюватись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними в матеріалах судової справи доказами та надано термін позивачу для надання додаткових пояснень та відповіді на відзив, відповідачу - часу для подання відзиву на позовну заяву, заперечень та пояснень, третій особі - для подання пояснень на відзив або пояснень до позову.

Зважаючи на зазначене 15.01.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшов Відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог в повному обсязі та, посилаючись на чинні норми законодавчих актів, просить відмовити в задоволенні позову у зв'язку з його безпідставністю та невідповідністю Конституції України, Бюджетному кодексу України, Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та іншим нормативно-правовим актам України.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 23.01.2018 через канцелярію суду надійшли Пояснення по вказаній справі, в яких Державна судова адміністрація України вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не відповідають чинним нормам закону, зважаючи на доводи наведені в поясненні позовні вимоги підлягають відмові в повному обсязі.

Від позивача 08.02.2018 надійшла відповідь на Відзив, в якій позивач підтримуючи доводи, викладені в позовній заяві, та наголошуючи на чинних нормах законодавства, просить задовольнити позов у зв'язку з недоврахуванням відповідачем суддівської винагороди за здійснення посадових обов'язків за лютий 2017 року у розмірі 11200,00 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

22.02.2017 від відповідача надійшли Заперечення на Відзив на позовну заяву, в яких він підтримує доводи наведені в Відзиві та просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно до ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Дослідивши матеріали справи, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 24 вересня 2016 року за № 410/2016 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області та відповідно до наказу голови Луцького міськрайонного суду Волинської області № 65/02-04 від 24 жовтня 2016 року зараховано на посаду судді з 25 жовтня 2016 року в межах п'ятирічного строку, та встановлено посадовий оклад згідно штатного розпису.

Відповідно до пояснень позивача в позовній заяві, за лютий 2017 року йому була нараховано суддівську винагороду у розмірі 11 200,00 грн., що відповідає 10-ти прожиткових мінімумів доходів громадян, з врахуванням відповідних відрахувань.

Позивач, не погоджуючись із вказаною сумою нарахованої йому суддівської винагороди звернувся до суду із зазначеним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві правовим приписам.

Конституційний суд України у своїх рішенням неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуація та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 174-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010).

Такий підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ про те, що вирішуючи питання щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень Конвенції, Суд велику увагу акцентує на дотриманні державами приписів «правової визначеності» і «правомірних або законних очікувань», та захисту прав людини через призму цих приписів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» та інші).

Конституційний Суд України даючи офіційне тлумачення зокрема статті 95 Конституції України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України.

Зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, слідує, що вони не можуть визначатися іншими нормативними актами.

Згідно з статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 листопада 1983 року у справі «Ван дер Мюссель проти Бельгії» зазначено, що держава могла вимагати виконання безоплатно займатися справами клієнтів, які не могли оплачувати його послуги, від адвокатів не лише тому, що адвокати посідають становище, істотно відмінне від представників інших професій, вільних від таких обов'язків (дантистів, лікарів та інших), але й тому, що практика, на яку посилався заявник, була єдиним засобом, за допомогою якого Бельгія могла забезпечити реалізацію іншого права, гарантованого у статті 6 Конвенції (справедливий судовий розгляд).

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У рішенні від 28 квітня 2009 року № 9-рп/2009 Конституційний Суд України, вказуючи на недопустимість звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, що об'єктивно призведе до погіршення становища особи в суспільстві через їх обмеження, зробив концептуальне застереження органам державної влади про те, що невиконання державою своїх зобов'язань призводить до порушення принципів правової держави, ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави (абзац п'ятий пункту 5 мотивувальної частини).

Відповідно до доказів наявних в матеріалах справи, ОСОБА_1 за лютий 2017 нараховано заробітну плату, в тому числі, в натуральній формі у розмірі 11 200,00 грн., що підтверджується копією Довідки, виданої територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Волинській області від 18.10.2017 за № 327.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України, отриманого позивача, як відповідь на свій запит № 17127/1/1-17 від 28.04.2017 «Про розгляд звернення, в якому повідомляється позивачу, що відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, а прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-8, який набрав чинності з 01.01.2017, визначено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується в розмірі 1600,00 грн.

Також листом відповідача № 1541/0230 від 10.08.2017 позивачу надано інформацію, про те, що з 01.01.2017 для суддів до проходження кваліфікаційного оцінювання, при нарахуванні заробітної платні застосовується розрахунок, виходячи з встановленої мінімальної заробітної плати, що встановлена станом на 01.01.2017 та становить 1600,00 грн.

Дослідивши наявні докази в матеріалах справи, письмові пояснення в позовній заяві, відзив відповідача на позовну заяву, заперечення на відзив та пояснення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, у відповідності до чинних норм законодавства, варто зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною третьою указаної статті Закону № 1402-VІІІ базовий розмір посадового окладу судді визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Одночасно пунктом 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).

З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди слід визначати за положеннями Закону України від 07.07.2010 № 2453-VІ «Про судоустрій та статус суддів» (далі Закон № 2453-VІ).

Виходячи з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, суд дійшов до висновку, що на момент розгляду справи позивачем не пройдено кваліфікаційне оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що передбачено підпунктом 4 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України, пункту 22 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIIІ «Про судоустрій та статус суддів», доказів чого до матеріалів справи не долучено.

Частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VІ передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат

Окрім того, пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості Державного бюджету України, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період.

Відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Статтею 26 Бюджетного кодексу України передбачено, що контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямовано на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

Відповідно до статті 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме нецільове використання бюджетних коштів.

Нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Частиною другою статті 51 Бюджетного кодексу України визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно зі статтею 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.

Статтею 8 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» визначено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200,00 гривень.

Разом з тим, пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 N 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень.

На час розгляду даної справи положення Закону № 1774-VІІ не визнано неконституційними.

Крім того, Закон № 1774-VІІ прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового (их) акту (ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, - Закону № 1774-VІІ.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, а саме: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Щодо доводів позивача, що застосування відповідачем положень Закону №1774-VII є явною дискримінацією по відношення до правомірних очікувань позивача, суд зазначає наступне.

Суд звертає увагу, що у зв'язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримував позивач до його ухвалення.

Так, з 1 грудня 2016 року розмір мінімальної заробітної плати становив 1600,00 гривень (абзац 2 статті 8 Закону України від 25.12.2015 № 928-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), а з 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600,00 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік»).

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2017 року в справі К/800/8142/16, від 28.11.2017 №К/800/39635/17, від 28.11.2017 №К/800/39631/17.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» зазначено, що держава може ввести, призупинити або припинити виплату доплат, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Суд також зазначає, що згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

З системного аналізу наведених рішень вбачається, що практика Європейського суду з прав людини полягає в тому, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Враховуючи наведені обставини та здійснений аналіз норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди діяло на підставі, в межах і спосіб передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до частини першої ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги

Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1, 02000, АДРЕСА_1, а/с 301, ідентифікаційний код НОМЕР_1;

Відповідач: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, 43010, Волинська обл., м. Луцьк, пр-кт Волі, 54А, код ЄДРПОУ 26276277;

Третя особа, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: 01601, м. Київ, вул. Липська,18/5, код ЄДРПОУ 26255795.

Суддя Л.О. Маруліна