Рішення № 73591931, 24.04.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/562/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бжассо Н.В.,

за участі секретаря судового засідання Іщенко С.О.,

за участі представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2 (за довіреністю),

за участі представника відповідача ОСОБА_3 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 Халід ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу № 12 від 18.01.2018 року, зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_4 Халід ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, за результатом розгляду якого позивач просить суд: визнати неправомірним та скасувати Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 12 від 18.01.2018 року про відмову ОСОБА_4 Халід ОСОБА_5 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов’язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_4 Халід ОСОБА_5 щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування адміністративного позову представник позивача зазначила, що 18.01.2018 року ГУ ДФС України в Одеській області було розглянуто заяву ОСОБА_4 Халід ОСОБА_5 та прийнято рішення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (наказ № 12 від 18.01.2018 року), про що заявника було проінформовано 23.01.2018 року повідомленням ГУ ДМС України в Одеській області № 5/1-391 від 18.01.2018 року.

Позивач вважає прийняте рішення незаконним, хибним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню із зобов’язанням ГУ ДМС України в Одеській області до повторного розгляду заяви ОСОБА_4 Халід ОСОБА_5, оскільки заява позивача не підпадає під ознаки, викладені у ч. 6-9 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»: вона не є очевидно необґрунтованою, не носить характер зловживання, ОСОБА_4 Халід ОСОБА_5 не видає себе за іншу особу. У випадку позивача, відповідачем не встановлено об’єктивно та у повному обсязі наявність або відсутність конвекційних ознак, які дають право останньому на отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту; при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» пов’язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою суду від 20.02.2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

14.03.2018 року від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, з огляду на який ГУ ДМС України в Одеській області не визнає даний позов та вважає, що співробітниками міграційної служби проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві, анкеті та протоколах співбесід про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Відповідач зазначає, що за матеріалами особової справи позивача спостерігається, що єдиною причиною виїзду на територію України були бажання отримати вищу освіту, пошуки кращого життя та можливість легалізуватись за кордоном. Зазначене пояснюється тим, що позивач, перебуваючи на території України починаючи з 2013 року до 28.12.2017 року не звертався за міжнародним захистом до ГУ ДМС України в Одеській області, мотивуючи тим, що раніше не існувало причин, через які він міг потребувати захисту. На думку представника відповідача, факт тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивача та вказує на те, що дане звернення до ГУ ДМС України в Одеській області обумовлене лише потребою у легалізації на території України.

26.03.2018 року засобами електронного зв’язку від представника позивача надійшла відповідь на відзив, з огляду на яку представник позивача вказала, що саме на посадову особу ГУ ДМС покладено обов’язок встановити всі фактичні обставини справи, що у випадку позивача вчинено не було, а також що відсутні будь-які докази, що будь-яка з трьох осіб, яка здійснювала переклад під час звернення позивача, внесена до реєстру перекладачів або хоча б має свідоцтво (диплом) про кваліфікацію перекладача.

30.03.2018 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь представника позивача, з огляду на які, представник відповідача зазначає, що саме особа, яка звертається за захистом повинна навести та довести обставини, за яких вона звертається за міжнародним захистом. Тоді як позивач не надав жодних документальних доказів та не навів жодних обґрунтованих тверджень стосовно можливої небезпеки, яка може очікувати на нього у випадку повернення до країни громадянської належності. Також, представник відповідача не погоджується з твердженнями представника позивача, стосовно того, що під час проведення протоколу співбесіди мають використовуватися послуги лише сертифікованих перекладачів.

19.04.2018 року судом приєднано до матеріалів справи пояснення представника позивача щодо заперечень ГУ ДМС України в Одеській області.

Представники позивача під час судового розгляду справи позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених у адміністративному позові, відповіді на відзив та поясненнях.

Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову з огляду на обставини, викладені у відзиві на адміністративний позов та у запереченнях на відповідь на відзив представника позивача.

Вислухавши думку представників учасників справи, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд робить наступні висновки.

ОСОБА_4 Халід ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_6, за національністю африканець, за віросповіданням іслам, суніт, неодружений, не працює, рідна мова – арабська, володіє англійською мовою на середньому рівні.

28.12.2017 року позивач звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ОСОБА_6 встановлено, що у якості причин виїзду з Судану позивач під час проведення анкетування 03.01.2018 року повідомив, що коли він поїхав з країни, в Судані була війна. Покинув Дарфур, бо не зміг вчитися, було важко, він не міг працювати. У позивача була надія допомогти сім’ї. Коли вирішив їхати з Судану, був в таборі для біженців, звідти виїхав до України.

Під час співбесіди 11.01.2018 року позивач повідомив, що він з Дарфура, там завжди було небезпечно після 2003 року, коди держава вирішила вбивати африканців. Позивач вказав, що він сам з маленького села Жульдо, його батьки звичайні фермери. Позивач зазначив, що він навчався у м. Хартум, але в 2012 році його сім’я повернулася в Дарфур. В 2013 році навчання припинилося через фінансові труднощі, позивач повернувся в Жульдо, де ситуація була спокійною. Позивач працював з батьком, коли справи покращилися батько відправив його на навчання в Україну, оскільки боявся за ОСОБА_4 Халід ОСОБА_5, бо ситуація на Батьківщині загострилась. Позивач зазначив, що і зараз там вбивають людей–африканців.

ОСОБА_6 встановлено, що ОСОБА_4 Хадід ОСОБА_5 потрапив до України 31.12.2013 року, з Єгипту та перетнув кордон на підставі студентської візи.

Сім’я позивача на даний час проживає в Судані.

З огляду на анкету позивача, ані він, ані його родина не були членами політичних, релігійних, військових або громадських організацій. Проте, позивач вказав, що оскільки він темношкірий, були інциденти з арабами, міліція постійно перевіряла африканців на наявність зброї, допитувала, проте, заходи адміністративного впливу до позивача не застосовувались.

Під час співбесіди 11.01.2018 року, позивач спростував відомості з приводу того, що працівники правоохоронних органів допитували його, пояснивши це здійсненням його другом неправильного перекладу, та вказав, що він знаходиться, як і всі інші африканці, під загальною загрозою.

Під час анкетування позивач вказав, що не є військовозобов’язаним, проте, під час співбесіди самостійно спростував таке твердження, зазначивши, що не вірно зрозумів запитання та пояснив, що він військовозобов’язаний.

В анкеті позивача вказано, що його батько помер у 2013 році.

Під час співбесіди 11.01.2018 року позивач зазначив, що його батько помер в результаті нападів з боку найманців, які були вдягнені в державну форму.

18.01.2018 року позивач повідомив, що дізнався про смерть батька по телефону, йому зателефонував його дядько з Канади і повідомив про це.

Суд встановив, що у період з 2014 року до серпня 2015 року позивач навчався в Авіаційній академії у м. Кіровоград (Кропивницький), та не зміг продовжити навчання через смерть батька, оскільки коштів на начання не вистачало.

Під час співбесіди 11.01.2018 року позивач також зазначив, що не може повернутися на Батьківщину у зв’язку з тим, що не закінчив освіту та не зможе допомогти сім’ї, шансів у Судані у позивача не має. Поряд з цим, ОСОБА_4 Халід ОСОБА_5 вказав, що якщо він повернеться до м. Дарфур, то буде у повній безпеці, а якщо у м. Хартум – шансів у нього не має, там африканців принижують та ображають.

Також, під час співбесіди ОСОБА_4 Халід ОСОБА_5 повідомив, що проблеми з працевлаштування не є основною причиною його небажання повертатися на Батьківщину, його небажання повертатися пов’язано з тим, що у місті, де він проживає наявна расова дискримінація і нелюдське відношення, яке проявляється зі сторони держави що стосується працевлаштування та того, що держава прагне витіснити африканців з країни.

Крім цього, на запитання співробітника ГУ ДМС в Одеській області, чому позивач не звернувся до територіального підрозділу ДМС одразу після приїзду на територію України, позивач вказав, що це не було його метою, бо він приїхав вчитися.

Під час співбесіди позивач, також, зазначав, що його можуть вбити у випадку повернення на Батьківщину через його прізвище, оскільки він відносить до племені фур. ОСОБА_4 Халід ОСОБА_5 зазначив, що він має намір повернутися на Батьківщину, коли Дарфур відділиться від Судану та буде визнаний окремою республікою.

Під час співбесіди позивач зазначив, що в майбутньому, якщо буде можливість планує виїхати до Канади до дядька, який допомагає йому. ОСОБА_4 Халід ОСОБА_5 не поїхав до Канади через те, що там дуже важко оформити документи.

18.01.2018 року відповідачем було складено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту.

В висновку зазначено, що за результатом розгляду заяви позивача та інформації по країні походження, відповідач дійшов висновку, що заява є очевидно необґрунтованою за відсутністю умов визначених п.п.1,13 ст. 1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

18.01.2018 року відповідачем прийнято наказ № 12 «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину ОСОБА_4 Халід ОСОБА_5.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ст.1 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4, 6 ст. 8 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття “біженець” включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а)расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Згідно з статтею 4 ОСОБА_7 Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Дослідивши матеріали особової справи позивача та враховуючи інформацію про країні походження, що досліджувалася відповідачем та інформацію, що надана представником позивача, суд робить висновок про правомірність та законність дій відповідача щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, суд зазначає, що відомості, які повідомив заявник під час проведення анкетування та співбесід є суперечливими, зокрема: позивач повідомляв різні відомості щодо існування небезпеки у випадку його повернення до Судану, зазначаючи спочатку, що у Дарфурі йому нічого не буде загрожувати, а в подальшому, що він може повернутися до Дарфура тільки у випадку, якщо це місто буде відділено від Судану та визнано окремою республікою.

Також, суперечливою є інформація щодо небезпеки у країні походження станом на час виїзду до України, оскільки під час анкетування позивач вказував, що не звертався в інших країнах за наданням статусу біженця, оскільки на момент виїзду із Судану не існувало для цього причин, не було війни, а вирішив поїхати до України у зв’язку із тим, що тут найдешевше вчитися.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявна довідка переселенця/біженця, що видана адміністрацією табору біженців та внутрішніх переміщень осіб, з огляду на яку адміністрація внутрішніх таборів для біженців та переселенців звертає увагу, що у зв’язку із притисненням людей у регіоні Дарфур, Халід ОСОБА_5 є біженцем та знаходився в таборі ОСОБА_1 зі своєю сім’єю з 17.03.2005 року.

Проте, як встановлено судом та підтверджується поясненнями позивача, що наведені в протоколі співбесіди від 11.01.2018 року, позивач з сім’єю станом на час виїзду з Судану до України не перебували у вказаному таборі, а жили в Жульдо, де була спокійна ситуація. В Жульдо позивач працював разом із батьком, а коли ситуація покращилась батько відправив його на навчання в Україну.

Суд також критично оцінює посилання позивача, що його батько помер в результаті нападів зі сторони найманців, які були вдягнені в державну форму, про що позивач дізнався від свого дядька з Канади по телефону, оскільки жодних доказів або ж конкретних обставин на підтвердження вказаного факту позивач не надав. Тоді як, під час анкетування ОСОБА_4 Халід ОСОБА_5 зазначив, що його сім’я на даний час проживає в Судані і їй не загрожує ніяка небезпека.

Суд зазначає, що інформація по країні походження позивача станом на 2018 рік, яка наведена у запереченнях представника відповідача на відповідь на відзив свідчить про наявність позитивних тенденцій щодо безпечності перебування у Судані.

На думку суду, посилання представника позивача з приводу того, що саме на співробітника міграційної служби покладено обов’язок щодо встановити всі фактичні обставини справи є помилковим, чого у випадку позивачу вчинено не було є помилковим, оскільки співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області було проведено анкетування та 2 співбесіди з позивачем з метою встановлення обставин у нього для отримання міжнародного захисту та досліджено інформацію по країні походження позивача в контексті повідомлених ним обставин.

Також, суд не погоджується з твердженням представника позивача з приводу того, що позивачу не було надано належного перекладача, щоб позивач міг чітко і повно викласти свою справу, оскільки у відповідності до вимог законодавства позивачу був забезпечений перекладач, під час анкетування перекладачем виступив його друг, а в подальшому перекладачі, які залучені ГУ ДМС. У протоколі співбесіди від 11.01.2018 року позивач вказав, що у нього не має підстав вважати, що перекладач буде використовувати інформацію в особистих цілях. Біль того, суд зазначає, що представник позивача ані в позові, ані у відповіді на відзив та поясненнях не вказує, які саме обставини щодо історії переслідування позивача були перекладені, спотворено та неправдиво.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням вищевикладеного, суд робить висновок, що адміністративний позов не належить до задоволення.

Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 205, 243, 245, 246, 250, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 Халід ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу № 12 від 18.01.2018 року, зобов’язання вчинити певні дії.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Позивач – ОСОБА_4 Халід ОСОБА_5 (65023, Одеська область, м. Одеса, вул. Льва Толстого, буд. 7).

Відповідач – Головне управління Державної міграційної служби, адреса знаходження: (65045, Одеська область, місто Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384).

Повний текст рішення буде складений та підписаний судом протягом п’яти днів з дня оголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Суддя Н.В. Бжассо

.