Рішення № 73591756, 20.04.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1067/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2018 року м. Одеса

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Куща М.О.,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 (місце проживання: 65017, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83; код ЄДРПОУ 39765871) про визнання протиправним та скасування рішення від 06.02.2018 року № Ш-301/0-558/0/37-18 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та зобов’язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

До ОСОБА_1 окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 (місце проживання: 65017, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83; код ЄДРПОУ 39765871), у якій позивач просить:

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Одеській області у формі листа від 06.02.2018 року вих. № Ш-301/0-558/0/37-18 про відмову ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Граданицької сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту);

зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39765871, адреса: вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65107) вирішити питання про надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Граданицької сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту), за клопотанням гр. ОСОБА_3 (вул. Маршала Бабаджаняна (Рекордна)АДРЕСА_2, м. Одеса, 65017, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) від 09.01.2018 року;

зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39765871, адреса: вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65107) подати до суду звіт про виконання даного рішення суду в місячний термін з дня набрання рішенням законної сили.

Ухвалою від 15.03.2018 року ОСОБА_1 окружним адміністративним судом відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

27.03.2018 року (вх. № 8603/18) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

19.04.2018 року (вх. № 10687/18) представником позивача до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

19.04.2018 року в судовому засіданні представником відповідача подано письмову заяву про розгляд справи в судовому засіданні.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що дії ГУ Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_3 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Граданицької сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населених пунктів) вважає протиправними оскільки, відмова у задоволенні клопотання була з мотивів, не передбачених ст. 123 Земельного кодексу України.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з обставин викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 18-22). В обґрунтування правової позиції зазначено, що Головне Управління Держгеокадастру в Одеській області при розгляді клопотання позивача діяло в межах і відповідно до законів України. Крім того, дорученням від 08.10.2014 року № 37732/0/1-14 Віце-прем’єр-міністра – ОСОБА_4 регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України ОСОБА_5 передбачено, що під час розгляду клопотань про надання дозволів на розробку документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, необхідно врахувати позицію органів місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки, щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування. Так, на момент розгляду клопотання позивача у відповідача відсутня інформація щодо позиції Граденицької сільської ради Біляївського району Одеської області, щодо надання позивачу у власність бажаної земельної ділянки, а тому рекомендовано звернутись до органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки, після чого подати клопотання до Головного управління з врахуванням зауважень.

В судове засідання 19.04.2018 року представник позивача не з’явився, про дату, час та місце судового засідання сповіщався належним чином та завчасно,надав до суду заяву про розгляд справи без присутності представника в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_3 ОСОБА_1 окружному адміністративному суду.

09.01.2018 року ОСОБА_3 звернувся до Головного Управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Граданицької сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населених пунктів) (а.с. 8).

Листом від 06.02.2018 року вих. № Ш-301/0-558/0/37-18 Головне управління Держгеокадастру в Одеській області по суті відмовило позивачу у наданні такого дозволу, посилаючись на доручення від 08.10.2014 року № 37732/0/1-14 Віце-прем’єр-міністра – ОСОБА_4 регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України ОСОБА_5, де передбачено, що під час розгляду клопотань про надання дозволів на розробку документації із землеустрою щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, необхідно врахувати позицію органів місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки, щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування. Крім того, зазначено що на час розгляду клопотання позивача від 09.01.2018 року у відповідача відсутня інформація щодо позиції Граданицької сільської ради Біляївського району Одеської області, щодо надання бажаної відповідачем земельної ділянки та рекомендовано звернутись до органу місцевого самоврядування за місцем розташування бажаної до відведення земельної ділянки, після чого подати клопотання до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з врахуванням зауважень (а.с. 9).

Так, правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Відповідно ч. 2 ст. 55 Конституції України визначають, що права і свободи громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження до суду рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, і перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч.3 ст. 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; д) організація землеустрою.

Згідно ч.1 ст.43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» встановлено, що акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету ОСОБА_4 України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно ч.6 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_6 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою вказаної статті встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У відповідності до п."б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

При цьому, з огляду на зміст пп."в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом "б" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Отже, позивач має право на безоплатне отримання у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара кожна.

Відповідно до ч.1, 7 ст.5 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 р. №742-IV для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про наявність у позивача можливості отримати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, із земель державної власності сільськогосподарського призначення, однак за умови, якщо такого права вона не використала раніше.

Відповідач доказів того, що позивач використав раніше таке право до суду не надав.

Проаналізувавши норми Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене Постановою Кабінету ОСОБА_4 України від 14 січня 2015 року №15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене Наказом Міністрества регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 лютого 2015 року № 14, суд дійшов висновку про наявність у відповідача повноважень щодо надання громадянам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування обєкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Виходячи з аналізу вказаних законодавчих положень у системному їх зв'язку, суд дійшов висновку, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

При зверненні до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, позивач подав всі необхідні документи, передбачені нормами Земельного кодексу України, а тому суд дійшов висновку про протиправність такої відмови.

З огляду на викладене, позовні вимоги в яких позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Одеській області у формі листа від 06.02.2018 року вих. № Ш-301/0-558/0/37-18 про відмову ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Граданицької сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог, в яких позивач просить зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39765871, адреса: вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65107) вирішити питання про надання ОСОБА_3 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Граданицької сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту), за клопотанням гр. ОСОБА_3 (вул. Маршала Бабаджаняна (Рекордна)АДРЕСА_2, м. Одеса, 65017, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) від 09.01.2018 року, суд зазначає наступне.

Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.

У відповідності з Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету ОСОБА_4 державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі також «Рекомендація R (80)2») під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин Рекомендація Комітету ОСОБА_4 Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом ОСОБА_4 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013р. №21-87а13.

Окрім того, згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що належним захистом порушеного права позивача є зобов’язання відповідача повторно розглянути заяву від 09.01.2018 року, оскільки саме по собі судове рішення про визнання відмови у наданні дозволу протиправною не відновлює порушеного права позивача на прийняття останнім вмотивованого рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

При цьому суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнано протиправними дії відповідача.

У частині вимог про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду; зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області подати до суду звіт про виконання даного рішення суду в місячний термін з дня набрання рішенням законної сили, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України (у редакції чинній на момент розгляду судом клопотання позивача) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.2 ст. 382 КАС України ).

Таким чином, приписами наведеної статті КАС України суду надано право, а не обов'язок зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Ані у позові, ані у судовому засіданні представник позивача не навів жодного аргумента про необхідність встановлювати звіт, а тому підстави для зобов’язання відповідача надати звіт у суду відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч. 5 ст. 139 КАС України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом ОСОБА_4 України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом ОСОБА_4 України.

Між тим, такі судові витрати не понесені, тому не стягуються на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-244, абз. 2 ч. 4 ст. 245, 246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_3 (місце проживання: 65017, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83; код ЄДРПОУ 39765871) про визнання протиправним та скасування рішення від 06.02.2018 року № Ш-301/0-558/0/37-18 про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у формі листа від 06.02.2018 року вих. № ІІІ-301/0-558/0/37-18 про відмову ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовної площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Граданицької сільської ради Біляївського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області вирішити питання викладене ОСОБА_3 у клопотанні від 09.01.2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого сельського господарства з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Рішення суду набирає законної сили у строк і поядок визначені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 20.04.2018 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.